Неоліт волинського Полісся
На поселенні ВНК Новосілки-Стрічено (Маневицький район) виявлено залишки трьох споруд. Усього ж їх могло бути на поселенні 4–5. У першій з них, окрім кераміки та знарядь з кременю, зафіксовано чотири вогнищеві ями, що могли слугувати для приготування їжі в горщиках. Залишки другої становили собою лінзу заповнення житла довжиною 2,5 м. У ній було вогнище діаметром 0,5 м. Залишки ще одного житла простежувалися на площі 5x8 м. Тут знайдено яніславицькі наконечники, мікрорізцеві сколи, трапеції, скребки, різці, пластини, дрібні кістки, фрагменти тонкостінної кераміки з домішкою трави в тісті, а також вогнищева заглибина діаметром 0,3 м та глибиною 0,15 м.
Експедиція Л. Залізняка на правому березі р. Уж в урочище Прибір Христинівський навпроти с. Христинівка Народицького району Житомирської області в 70-ті рр. виявила неолітичне поселення, назване Крушники. В 1984 р. у східній його частині Г. Охріменко проводив незначні рятівні розкопки (5x6 м).
Вірогідно, тут був розташований житловий об’єкт, у якому виявлено три ями, за межами розкопаної ділянки знахідки майже не траплялися. Стратиграфія в розколі була така: 5–10 см займав темно-бурий шар гумусу, під ним залягав шар підґрунтя коричневого кольору (10–15 см), далі йшов світліший материковий пісок. На межі квадратів 5а та 5б виявлено ямку діаметром 0,4 м, глибиною 0,2 м. У ній був гумусований пісок, дрібні вуглинки. Вона дещо розширювалася в східному напрямку. Аналогічна, але менших розмірів, ямка була в квадраті 4 д. її глибина досягала 0,6 м від рівня денної поверхні. Можливо, перша з них слугувала для приготування їжі в горщику, обкладеному палаючим вугіллям, друга ж була заглибиною від стовпа.
У південній частині розкопу на пам’ятці Крушники відрита велика яма підокруглої форми. По довгій вісі вона мала 1,5 м, по короткій – 1,3 м. Глибина її нижче гумусу – 0,8 м. В її сірувато-попелистому заповненні, крім дрібних вуглин, було небагато кераміки та кременів.
На площі цієї споруди добуто 430 одиниць кременю, в т. ч. 67 пластин без повторної обробки, 44 знаряддя: пластинка з притупленим ретушшю краєм, трапеція, уламок вістря яніславицького типу тощо. В розкопі знайдено також розвали двох горщиків середніх розмірів.
Отже, можна вважати, що поселення Крушники мало невеликі розміри – приблизна його площа 30 м2. Дещо видовжене розміщення знахідок може вказувати на його чотирикутну форму. Витягнуте воно було по лінії північ-південь паралельно до течії ріки. В південній частині житла містилася велика заглиблена вогнищева яма, яка давала змогу «понижувати» вогонь від стелі і сприяла його концентрації та кращому утриманню тепла. Вірогідно, що так могло бути сплановане лише зимове житло. На це вказують і основні знаряддя: жіночі скребки для обробки шкір та ножовидні пластини для розрізування м’яса, шкір, чищення риби, а також чоловічі знаряддя: різці, наконечник стріли, розміщені поряд із вогнищем. Тобто це тепле освітлене місце було «центром» домашнього виробництва. Приблизно по центру концентрувалися розвали двох посудин. Вірогідно, там сім’я споживала страву.
Із західного боку від розвалу № 2 – ямка для невеликого вогнища діаметром близько 0,4 м. У ній, напевно, і готувалася в горщиках страва. Ямки і розташовані поряд розвали посудин виявлені також на пам’ятках Балаховичі (Бригада), Новосілки (Стрічено). Показово, що протилежний до великого вогнища бік об’єкта майже не містив знахідок. Не виключено, що тут був вхід.
Виявлена в західній частині ямка від стовпа може свідчити, що ця будівля, ймовірно, була стовповою, чотирикутною. Стіни її могли бути зроблені з очерету чи лози. Можливо, очеретяною була і стріха. Порівняно мала площа житла вказує на те, що тут проживала невелика родина.
Поселення ВНК у багатих мисливськими та рибальськими угіддями місцях могли бути постійними або сезонними [Гладких, 1989, с. 19; Зализняк, 1989, с. 82, 84; Залізняк, 1990, с. 4; Балакин, Нужный, 1990, с. 95]. Переміщення неолітичного населення відбувалося, можливо, у зв’язку з міграціями об’єктів полювання або після висихання водойм у посушливий період [Nogaj-Chachaj, 1991, s. 40; Черниш, 1973, с. 58; Непріна, 1982, с. 4]. На Волинському Поліссі виявлені місця як тимчасового перебування мисливців та рибалок, часто розміщені в заплавах та низинах (Мульчиці-ІІ, Мульчиці-ІІІ, Боровно-ІІ, Мала Глуша, Люб’язь-П), так і тривалого (Новосілки, Оболонь, Вижівка), можливо зимові, розміщені на вищих сухих дюнних пагорбах. Складалися вони здебільшого з 3–5 жител площею 24 м2 (Хабарище), 30 м2 (Крушники), 40 м2 (Вижівка, Новосілки), в кожному з яких могла проживати мала чи велика сім’я. Враховуючи, що тривалість життя в той час була невелика, в основному, це були малочисельні родини, які мали житла відповідних розмірів. Кількість жителів поселення могла становити 20–35 осіб [Зализняк, 1990а, с. 80].
Привертає увагу така характерна деталь, як відсутність на поселеннях ВНК кам’яної обкладки навколо вогнищевих скупчень, у той час, як на Лівобережжі Прип’яті, в ареалі поширення німанської культури [Залізняк, 1997, с. 75], ця особливість простежується. На західному березі озера Люб’язь у Любешівському районі Волинської області в уроч. Лядина-ІІІ, в місці затоплення водою знайдено камені, почорнілі від вогню, та інші залишки поселення німанської культури. Під час розкопок на поселенні Русакова-ІІ над р. Шчара М. Чернявський виявив рештки вогнищ із каменями невеликих розмірів, що мали сліди обпалення [Чарняускі, 1979, с. 9].
Варта уваги ще одна особливість: в окремих житлах виявлено по два вогнища – велике та мале (Вовче, Крушники). Великі вогнищеві заглиблення мають діаметр від 3 м (Вовче) до 1,5x1,3 м (Крушники), 0,5 м (Новосілки). Припускаємо, що вони використовувалися не лише для обігрівання приміщення в зимовий період, а й для приготування (запікання) м’яса. Малі ж ямки в поперечному перерізі мають 0,2–0,4 м (Новосілки, Вижівка, Крушники) та незначну глибину – 0,15–0,3 м. Біля них концентруються розвали горщиків.
Отже, житла ВНК ділимо на легкі сезонні курені та довгочасні чотирикутні споруди. їх розміри – від 28 до 40 м2. Стіни останніх можливо робилися з очерету, лози та глини, інколи – торфу (Хабарище), покрівля – з очерету.
3.4 Розвиток господарства неолітичного населення Полісся
Господарство неолітичного населення традиційно, і як в часи фінального палеоліту та мезоліту, мало майже виключно привласнюючий характер [Бунятян, 1989, с. 9]. Воно включало в себе такі звичні для населення зони лісів види діяльності як рибальство, мисливство та збиральництво. Перші два складали основу існування тодішніх жителів Полісся. І хоч населення було знайоме з рільництвом, (а може і скотарством) аж до кінця III тис. до н. е., відтворюючі види діяльності не мали великого значення. Про складність цих процесів писали Я. Крук, С. Мілісаускас [Кruk, Міlisauskas, 1999, s. 30]. Лише в кінці енеоліту – на початку бронзового віку на Поліссі з’явилися досконаліші знаряддя: шліфовані сокири, крем’яні серпи, кам’яні зернотерки. Розвиткові рільництва сприяли і виключні умови дуже теплого та вологого атлантичного періоду – температура була на 2–2,5°С вища від сучасної [Jankowska, 1990, s. 30].
Стимулюючим фактором переходу до рільництва та скотарства у населення ВНК, крім впливів сусідньої КЛСК, стало проникнення на Полісся маліцької культури та особливо культури лійчастого посуду, матеріали якої знаходимо на території всього Волинського Полісся аж до середньої течії Прип’яті. Тоді, напевне в середині III тис. до н. е., і розпочинається у аборигенного поліського населення ВНК перехід до відтворюючих форм господарства та пов’язаного з ним ткацтва [Охріменко, Шевчук, 1997, с. 249].
Багато дослідників, у тому числі Д. Янковська, підкреслювали значення макролітів у зоні лісів ще з часів фінального палеоліту (аренсбург, свідер). У мезоліті рубальні вставні знаряддя, виготовлені у відщеповій техніці або сформовані різцевим сколом, використовувалися для зрубування, обробки деревини, будівництва жител, виготовлення мисливських знарядь, рибальського начиння – човнів-довбанок, весел [Jankowska, 1990, s. 68]. З появою КЛП поширюється досвід виробництва набагато продуктивніших та досконаліших за формою шліфованих сокир, якими розчищали поля під посіви тощо.
Для ґрунтовного аналізу теми про господарство ВНК поки що є обмаль даних. Докладніше зупинимося на кожному з видів господарства.
Тваринний світ Волинського Полісся в ранньому голоцені атлантичного періоду був багатим та різноманітним: тут водилися шляхетні олені [Михайлова, 1998, с. 66], європейські козулі, лосі, тури, європейські зубри, сарни, свині, коні-тарпани, бурі ведмеді, річкові бобри, хом’яки, лисиці, вовки, зайці-русаки, багато видів річкових та лісових птахів. Про це свідчать рештки, знайдені біля сіл Старий Чорторийськ, Зимне, Голишів, смт Торчин [Атлас... 1990, с. 21], а також з окраїн с. Гнівчиці Брестської області Білорусі, де зібрано остеологічні матеріали названих тварин (бурий ведмідь, кабан, вовк та деякі інші) (визначення О. Журавльова) та знайдені Г. Охріменком на острівній пам’ятці у 1996 р. під час роботи експедиції О. Калечиць.
Є різні точки зору на значення рибальства та полювання в житті неолітичного населення Полісся. Окремі дослідники вважають рибальство більш продуктивним заняттям. Однак С. Терьохін дотримується іншої думки. Він пише: «З повною впевненістю можна сказати, що полювання для первісних людей було першоосновою людської діяльності та культури, воно забезпечувало засобами існування: харчами (м’ясо, жир), одягом (шкіри, пушнина, вовна, пух), матеріалом для виготовлення знарядь праці, прикрас, амулетів. Кістки були паливом, а в палеоліті – ще й будівельним матеріалом» [Терехин, 1982, с. 7; Етнічна історія..., 2000, с. 15].
Знарядь полювання, крім вставних мікролітів та сокир, на Волинському Поліссі досі не виявлено. Напевне, це були луки, стріли, списи, дротики. Всі вони споряджені мікролітами: трапеціями, косими яніславицькими наконечниками, сегментами, пластинками з притупленим ретушшю краєм [Зализняк, 1978, с. 89–97; Нужный, 1984, с. 23–36; Балакин, Нужный, 1990, с. 91].
Вірним помічником людини на полюванні був собака, приручений, можливо, ще в мезоліті. Він попереджав, вистежував, переслідував звіра, відшукував підранка, приносив впольовану птицю, під час полювання на ведмедів, кабанів та ін. відволікав увагу розлючених звірів на себе [Терехин, 1982, с. 18].
До індивідуальних способів лову треба віднести полювання з застосуванням сілець, сухожильних та сиром’ятних петель. Останніми ловили і лосів за роги. З дерева чи жердини робили різні самолови: торгали, ощепи, кулеми, пастки, ступиці. Останні витесувалися з дуплистого дерева, яке обрізувалося з обох боків. Ступиці мали невелику висоту і ставилися на лосячій стежці. Потрапивши туди копитом, тварина вже не могла звільнитися. Багато лосів ставали жертвами спеціально викопаних та замаскованих ловчих ям. Етнограф А. Семантовський, на якого посилається С. Терьохін, писав, що в 1860 р. у Полоцькому повіті ямами знищили сотні лосів [Терехин, 1982, с. 19]. Під час гону, цих тварин (самців) приваблювали спеціальним вабиком – сосновою конусоподібною трубкою довжиною 50–55 см.
На вовків полювали заради цінного хутра скрадом, із засідки, нагінним способом, з липня по жовтень – підвивкою, коли вовченята відповідають на виття вабильщика, загорожами-пастками тощо.
За даними білоруських етнографів, у багатьох місцевостях м’ясо ведмедя не вживалося через пережитки тотемічних уявлень, але дуже цінувалося його хутро [Терехин, 1982, с. 55].
Віддавна користувалися на Поліссі перевісними та самоловними сітками. Перевісні робилися для лову качок. Коли птахи зграями готувалися сідати на озеро, перед ними миттєво піднімали таку сітку і ловили десятками та сотнями. Потім солили, коптили і складали в бочки. На оленів, сарн, лосів ставили в лісі довгі сітки (до 117м довжиною і висотою до 3 м). Ці завіси натягувалися на кілки і в них заганяли тварин. Робили ще загорожі з жердин довжиною 200–300 м, а в проходах між ними ставили петлі, насторожені самостріли або рили ями [Терехин, 1982 – С. 78, 79]. На великих тварин ставили пастки з більших колод [Вовк, 1995, с. 40–41].
На мисливський промисел на Поліссі в неоліті вказують рештки диких тварин з поселень Камінь Пінського та Власовці Іванівського районів Брестської області, де знайдено кістки лося, кабана, шляхетного оленя, тарпана, зубра, ведмедя, козулі [Исаенко, 1976а, с. 120]. Наявність решток таких великих і важко впольовуваних тварин як лось, тур, зубр, ведмідь, олень благородний, кабан свідчить, про значний досвід, вправність мисливців та досконалість їх зброї. Не виключено, що при цьому використовувались і такі знаряддя як гарпуни, сокири.
На основі етнографічних даних, наскельних малюнків, археологічних матеріалів дослідники дійшли висновку, що полювання часто проходило з участю собак, гоном, загоном, скрадом, з допомогою ловчих ям [Зализняк, 1991, с. 100–111], силець, петель тощо. Транспортними засобами віддавна слугували лижі, ручні нарти, човни. Мисливським озброєнням були луки зі стрілами, списи, гарпуни, дротики [Rimantiene, 1979, s. 66].
Древка стріл часто робилися з сосни, луки – із в’яза, сосни, ялини. Багато залишків луків мезолітичного та неолітичного часу знайдено на півночі Європи. Вони мали значні розміри, але найчастіше – просту конструкцію. В Барлебені (Німеччина) виявлено лук завдовжки 152 см. Прості луки довжиною 3,5 м знайдено на торфовищі Вис-І на Вичегді (початок Атлантикуму). їх внутрішній бік був зрізаний до плоского. Для закріплення тятиви у верхній частині вони мали отвір, у нижній – жолобок. Неолітичні луки довжиною від 125 до 182 см виявлено у Швейцарії. В них були зарубки для прикріплення тятиви, в центрі – потовщення. На неолітичному поселенні Сарнате (Литва) знайдено луки з ясена довжиною 57–144 см.
Наконечники стріл, окрім крем’яного вістря, іноді мали в бокових жолобах додаткові мікропластинки, які прикріплювалися природною смолою [Зализняк, 1991, с. 106–107]. В Данії виявлено стріли з дерев’яним потовщенням на кінці (подібними полювали на пушного звіра в Сибіру). Дерев’яні обпалені ромбоподібні наконечники відомі з неолітичного поселення Швентої [Rimantiene, 1979, s. 167]. На стоянці Нижнє Веретьє знайдено 18 стріл розміром від 58 до 65,5 см з біконічними потовщеннями на кінці. На одній з них є чотири пази із закріпленими в них мікрокамінцями. Такі ж пази трапляються і на кістяних наконечниках. В болотах Данії знайдено чотири стріли з трапецієподібними наконечниками з кременю.
Встановлено, що з часу фінального палеоліту (13–12 тис. років тому) і до початку атлантичного періоду наконечники виготовлялися з крем’яних пластинок. Пізніше вони змінюються трапецієподібними, які при влучанні в тварину давали шоковий ефект, а з близької відстані могли перебити ребро чи кістку. Крім того, вони мали розривну дію – дробилися на гострі скалки-кремінці [Нужный, 1984, с. 23–36].
На мезолітичній стоянці Нижнє Веретьє знайдено три соснові списи. При товщині 2,2–2,5 см вони мали довжину 2,7 м, 1,2 м, 1,45 м. На одному з них був паз довжиною 60 см. На неолітичному поселенні Сарнате в Литві знайдено ясенові та кленові списи довжиною 1,15 м, 1,2 м 1,8 м [Зализняк, 1991, с. 107].
Про ефективність дії мисливських знарядь свідчить майже цілий скелет тура, виявлений у мезолітичному шарі болота Віг (Данія). Два його ребра були пошкоджені. Одне зажило. Крім того, в лопатці був чималий отвір – напевне, від списа, а в грудній клітці виявлено три крем’яних наконечники стріл. Інший кістяк тура знайдено в Данії, в болоті Плейлерун. З’ясувалося, що у нього влучили трьома стрілами в правий бік, дев’ятьма – в лівий, однак тур утік від мисливців у болото, де й загинув. На стоянках Данії, Прибалтики виявлені черепи, лопатки диких свиней з ушкодженнями від наконечників стріл, списів, сокир.
Полювання гоном у лісовій зоні взимку проводилося на лижах по глибокому снігу. Коли тварини стомлювались, їх вбивали з луків чи списами з короткої відстані [Зализняк, 1991, с. 108].
О. Яневич довів, що при полюванні скрадом використовувалися маски тварин, наприклад оленів. Для цього на голові звіра залишали частину рогів та черепа, їх одягав на себе мисливець, підкрадаючись до стада [Яневич, 1990, с. 104].
Ловчі ями робили на звіриних стежках, інколи кількома колами. Такі ями виявлені в Ферневедер (Німеччина), їх діаметр дорівнював 100 см, а глибина становила 2,5–3 м. На дні вертикально ставилися гострі кілки, роги, кістки.
Безперечно, способи полювання визначалися місцевими природними умовами, традиціями й наявними об’єктами промислу.
На поселеннях ВНК знаходимо мікроліти (переважно трапеції, рідко трикутники), косі яніславицькі вістря та мікрорізцеві сколи, скребки для обробки шкір, ножі для розрізання м’яса. Трапеції та яніславицькі вістря зібрані на поселеннях Новосілки, Вижівка (див. табл. 2, табл. 3), Заслуччя, Горинка, Залухів, Хабарище, Рудня. На останньому Д. Нужним зібрано 105 яніславицьких наконечників [Нужний, 1992, с. 175]. Водночас на пам’ятках, розташованих ближче до русла Прип’яті (Тур, Люб’язь, Телковичі), які належать, вірогідно, до німанської культури, де і зараз багаті рибні місця, подібні мисливські знаряддя майже відсутні. Скребків тут теж мало і використовувалися вони, ймовірно, більше для обробки дерева. Натомість багато знарядь обробки дерева, кістки (сокири, тесла, струги, різці на великих відщепах тощо). Все це вказує на існування у жителів регіону двох дещо специфічних укладів господарства – у носіїв ВНК домінуючим могло бути мисливство, а рибальство менш розвинене, у творців НК – навпаки.
Неолітичне населення, як правило, оселялося біля заплав, стариць та інших зручних для рибальства місць. За спостереженнями М. Чернявського, в місцях, де береги були крутими, первісні люди могли на довший час зупинятися лише в мезоліті, неолітичних же пам’яток на таких ділянках узбереж немає.
Способи рибного лову були різними і залежали від місцевих умов, видів риб, традицій промислу. При цьому, можливо, широко застосовувалися човни, виготовлені за допомогою свердління, випалювання та стесування [Korobkowa, 1999, s. 140]. Неолітичні поселення Оболонь, Семки, Стрічено та інші розташовані на пологих сухих берегах перших надзаплавних терас, неподалік стариць, від яких і тепер залишилися плеса.
Знаряддями лову риби в зоні Полісся могли бути гарпуни, рибальські вудки з гачками, верші, ятері, сітки-плутанки тощо [Ляшкевіч, 1994, с. 70 –74]. Вони з’явилися ще на початку голоцену, а вдосконалилися впродовж епохи мезоліту. Так само і методи рибальства, розвиваючись і вдосконалюючись в попередній період, остаточно склалися в неоліті [Зализняк, 1991, с. 112; Этнаграфія Беларусі, 1989, с. 437; Ляшкевіч, 1994, с. 70–74, Ляшкевіч, 1999, с. 137–142].
Доволі часто на первісних торф’яникових стоянках знаходять човни. Давні рибальські гачки відомі зі стоянки Пуллі в Естонії [Зализняк, 1991, с. 111]. Багато гачків знайдено на стоянках культур Маглемезе, Свадборг та деяких інших. На пам’ятці Кунда їх виявлено аж 16. Багато подібних знахідок виявила експедиція В. Ісаєнка біля с. Камінь на р. Бобрик у Брестській області.
Найдавніша рибальська сітка знайдена на території Фінляндії. Методом С14 її датовано 7280 р. до н. е. (ранній Бореал). Поплавки (у формі трапецій) були виготовлені з соснової кори і мали отвори. Тягарці кам’яні, обплетені корою верби. Шнур теж плели з вербового лика. Сітку атлантичного періоду з очками діаметром 4,5 та 5,5 см знайдено і в Данії. На стоянці Швентої в Литві виявлено давні рибальські сітки з липового лика, очка яких мали діаметр від 2 до 12 см. Авторка розкопок Р. Рімантене вважає, що сітки були основним знаряддям лову [Rimantiene, 1979, s. 167].
На стоянці Свідзе в Латвії виявлено закол, який по С14 датується 4200 р. до н. е. Кілки були вбиті попарно, проміжки між ними закладені корою. В отворах стояли верші. В одній з них було знайдено кістки 17 щук. Подібні загорожі були відкриті і в гирлі р. Швентої в Литві. Окремі верші робилися з прутиків лози, інші обтягувалися сіткою.
Об’єктом рибного лову часто були щуки, соми, лящі, карпи. Кістки щуки переважають на багатьох стоянках (Сведборг, Кунда, Звідзе, Оса). її могли вбити гарпунами, острогами під час нересту та в інші періоди [Зализняк, 1991, с. 111–113; Ляшкевич, 2000, с. 60; Давня історія... 1997, с. 183–184; Щербуха, 1987, с. 51–52;Татаринов, 1973, с. 17,18; Рыбы СССР, 1969, с. 174].
Ряд авторів вважає, що рибальство в неоліті було на Поліссі більш розвинене, ніж полювання [Исаенко, 1976а, с. 120; Чарняўскі, 1979, с. 68], хоч прямих доказів наявності цього промислу ми не маємо. Можна вважати, що при різноманітних можливих у той час знаряддях лову – коші, верші, вудки з гачками, блешнями, ятері, остроги, топтухи, бредні, підсаки, нерети, неводи, сітки [Етнографія України, 1994, с. 270, 271], використовуваних в усі пори року, рибальство було надійнішим постачальником продуктів харчування, ніж мисливський промисел.
Лов риби дослідники вважають чоловічим заняттям [Давня історія..., 1997, с. 197; Археология..., 1987, с. 105], але участь у ньому, напевне, брали також діти і жінки. Вони могли допомагати плести сітки. Знахідки однозубих, двозубих кістяних гачків до вудок та складніших рибальських знарядь відомі в поселеннях неолітичних культур Полісся [Давня історія..., 1997, с. 183, 184]. За етнографічними даними, рибальські кістяні гачки в первісні часи використовувалися не лише для вудок. На шнур довжиною 15–20 м прив’язувалося багато шнурочків з гачками, на які наживлялися черв’яки. Таке знаряддя називалося кормаком. Взимку його опускали в ополонку, влітку використовували для лову риби з човна. Подібними до кормаків, але набагато довшими були перемети довжиною 100–200 м, на які підвішували до 200 гачків. Ставили їх уздовж берега або перетягували затоку кілька разів. На гачки чіпляли живців. Сітками ловили з човна під берегом, заганяючи рибу бовтами. Жаками (ятерями) рибу ловили взимку і влітку. Взимку використовували ще й «поледні»: з обох боків біля опущеної під кригу сітки робили ополонки, над якими розкладали вогнища, захищені куренями. Якщо потрапляла риба, – витягували сітку через ополонку [Борисенко, 1992, с. 31–35].
Л. Залізняк називає чотири способи лову риби мисливцями мезоліту лісової зони: лучіння (з човна вночі зі смолоскипами, гарпуном чи острогою), заколами з вершами, ставними сітками та тачковими снастями [Залізняк, 1994, с. 68, 69]. В неоліті ці засоби ще більше розвивалися та вдосконалювалися.
Напевне, існував динамічний зв’язок первісного населення з природним довкіллям, що впливало на характер його господарської діяльності. Дослідники слушно вважають, що тодішні суспільства обирали такі форми господарської діяльності, які забезпечували одержання максимального продукту [Долуханов, Пашкевич, 1977, с. 135–136; Титов, 1980, с. 29].
Вивчення історії рибальства в лісовій зоні України підтвердило, що рибальство та мисливство посідало головне місце в економіці тогочасного суспільства. А лов риби за допомогою човнів та сіток «знаменував кінець мезолітичного господарювання», в якому мисливство «пройшло шлях становлення та розвитку». На неолітичному Поліссі, яке дуже повільно переходило до відтворюючих видів господарювання, відбувалася інтенсифікація рибальства та мисливства. «В результаті ... вдалося перейти до більшої осілості, забезпечити своє відтворення і розширення у просторі, поліпшити умови існування» [Непріна, 1988, с. 32].
Значення рибальства зумовлювалося ще й кризою мисливства, що настала в мезоліті і тривала, напевно, в неолітичну епоху [Залізняк, 1988, с. 19]. Розвиток рибальства супроводжувався збільшенням кількості макролітів [Левенок, 1966, с. 93].
Отже, розквіт рибальства з використанням різноманітних засобів лову припадає на епоху неоліту в зв’язку з кризою мисливського господарства в лісовій зоні. Цей промисел стає надійним джерелом постачання харчових припасів.
Зовсім новим видом господарської діяльності населення ВНК було землеробство. Воно з’явилося на Поліссі, на нашу думку, в кінці V тис. до н. е. під впливом носіїв КЛСК. Цікаві міркування з цього приводу знаходимо у Я. Крука, С. Мілісаускаса [Кruk, Міlisauskas, 1999, s. 30, 31]. Подібні процеси відбувалися на Куявах (Польща) в 5400-3650 ВС (у датах каліброваних) [Сzerniak, 1994, s. 3]. Ці новації широко розповсюдилися серед тодішнього населення Правобережного (Волинського) Полісся і виявлені нещодавно на кераміці з басейну Ясельди, Піни – вже на території сучасної Білорусі (Мотоль, Глинно).
Основна кількість кераміки з відбитками зернівок культурних рослин походить із розкопаних Г. Охріменком пам’яток Новосілки, Оболонь, Коник, Крушники, на яких було відібрано 26 фрагментів посуду з гребінцево-накольчастим орнаментом. Ці поселення розташовані в межах Волинської, Рівненської та Житомирської областей. Г. Пашкевич визначила на них 8 відбитків культурних зернівок, результати цього дослідження подано у табл. 7. Ці фрагменти посуду належать до раннього та середнього періодів ВНК.
Таблиця 7
Відбитки зернівок на кераміці ВНК
| Назва рослин | Оболонь | Новосілки | Розничі | Коник | Крушники |
| Пшениця двозернянка | - | - | - | - | 1 зерн. |
| Пшениця однозернянка | - | - | 1 зерн. | - | - |
| Просо | 1 зерн. | - | - | - | 2 зерн. |
| Горох | - | 1 шт. | - | - | 1 шт. |
| Вика ервілія | - | - | - | 1 зерн. | - |
| Всього | 1 | 1 | 1 | 1 | 4 |
Hаявність початкового скотарства в ті часи засвідчують лише опосередковані дані. Так, у межах перебування німанського неолітичного населення, на могильнику культури кулястих амфор біля селища Красносільське (Білорусь) знайдено кістки домашніх тварин: бика, свині, коня. На думку М. Чернявського, в III тис. до н. е. в німанській культурі, яка межувала на півдні з