Математичне програмування в економіці
де : х1 = 0; х2 = 0 – вільні змінні, відповідає рішенню задачі, коли продукція не виробляється. Надамо цю інформацію у вигляді симплекс-таблиці
Таблиця
|
х1 |
х2 |
х3 |
|
|
1 2 1 |
3,5 0,5 1 |
350 240 150 |
у1 – шерстяна тканина у2 – шовкова тканина у3 – наявність ресурсів праці |
| 10 | 20 | 0 | - Z = - дохід від виробництва |
Z = 10х1 + 20х2 = 10 Ч 0 + 20 Ч 0 = 0; - Z = 0;
Виробництво чоловічих костюмів х2 дає більший дохід, так почнемо його збільшувати, залишаючи х1 = 0, але існують обмеження. З першої строки симплекс-таблиці (першого рівняння-обмеження на наявність шерстяної тканини) чоловічих костюмів можливо виготовити 350 / 3,5 = 100; з другої строки симплекс-таблиці (другого рівняння-обмеження на наявність шовкової тканини) чоловічих костюмів можливо виготовити 240 / 0,5 = 480 штук; з третьої строки симплекс-таблиці (третього рівняння-обмеження на наявність ресурсів праці) чоловічих костюмів можливо виготовити 150 / 1 = 150 одиниць. Визначальним є обмеження на шерстяну тканину, тобто найбільша кількість чоловічих костюмів (за умов відсутності жіночих – х1 = 0) дорівнює найменшому з трьох значень 100; 480; 150; х2 = 110. Визначальний елемент симплекс-таблиці – коефіцієнт у першому рівнянні при другій вільній змінній (х2), який дорівнює3,5; та має назву центру (ключового елемента).
Як буде виготовлено 100 чоловічих костюмів, так х2 = 100 і з першого рівняння-обмеження отримаємо (х1 = 0)
у1
= 350 – 3,5х2
– х1;
(1)
у2 = 240 – 0,5х2 – 2х1; (2)
у3 = 150 – х2 – х1; (3)
що у1 = 0, тобто ресурсів шерстяної тканини не буде; з другого рівняння-обмеження отримаємо у2 = 240 – 0,5 Ч 100 – 2 Ч 0 = = 190 м шовкової тканини у запасах; з третього рівняння-обмеження отримаємо у3 = 150 – 100 – 0 = 50 людино - тижнів трудомісткості у запасах.
Прибуток складає Z = 10 Ч 0 + 20 Ч 100 = 2000 грн.; - Z = - 2000.
Цільова функція Z = 10 Ч х1 + 20 Ч х2 через нові вільні змінні (х1 = 0; у2 = 0) має вираз
40 40 40 30
Z = 10 х1 + 20 х2 = 10 Ч х1 + 2000 - ѕ у1 - ѕ х1 = 2000 - ѕ у1 + ѕ х1,
7 7 7 7
бо (з першого рівняння-обмеження) маємо:
х2 = 100 – у1 / 3,5 – х1 / 3,5.
Перетворимо систему рівнянь-обмежень, замінюючи х2 на його вираз:
х1
+ 3,5 (100 – у1 / 3,5 – х1
/ 3,5) + у1 = 350; (1ў)
2 х1 + 0,5 (100 – у1 / 3,5 – х1 / 3,50) + у2 = 240; (2ў)
х1 + (100 – у1 / 3,5 – х1 / 3,50) + у3 = 150; (3ў)
х2 + у1 / 3,5 + х1 / 3,5 = 100 (4ў)
Другий опорний план задачи таким чином складає
х(2) = (0; 100; 0; 190; 50; 100); Z (х(2) ) = 2000;
де: х1 = 0; у1= 0 – вільні змінні, відповідає розв’язку задачі, якщо виробляються виключно чоловічі костюми (х2 = 100). Знов надамо цю інформацію у вигляді симплекс-таблиці.
Таблиця
|
х1 |
у1 |
bі |
|
|
13 ѕ 7 |
1 - ѕ 7 |
190 |
у2 – залишки шовкової тканини |
|
5 ѕ 7 |
2 - ѕ 7 |
50 |
у3 – залишки ресурсів праці |
|
2 ѕ 7 |
2 ѕ 7 |
100 |
х2 – виробництво чоловічих костюмів |
|
30 ѕ 7 |
40 - ѕ 7 |
- 2000 |
- Z – цільова функція |
Кожен з елементів симплекс-таблиці має своє значення:
у першому стовпці (х1) 13 / 7 – потрібна кількість шовкової тканини, потрібної на один жіночий костюм; 5 / 7 – потрібна кількість праці на один жіночий костюм; 30 / 7 – прибуток від одного жіночого костюма;
Дивлячись на цільову функцію
30 40
Z = 2000 + ѕ Ч х1 - ѕ Ч у1 ,
7
бачимо, що збільшення виготовлення жіночих костюмів може збільшити прибуток, бо х1 і 0 , а також 30 / 7 > 0.
Пригадуючи, що у1 = 0, знайдемо значення нової вільної змінної, яка задовольняє систему рівнянь-обмежень (2ў), (3ў), (1ўў), а також у2 і 0 , у3 і 0 , х2 і 0 .
(2ў) дає, якщо у2 = 0, х1 » 102;
(3ў) дає, якщо у3 = 0, х1 = 70;
(1ўў) дає, якщо х2 = 0, х1 =350;
Визначальними є обмеження на ресурси праці: , х1 = 70, у3 = 0 з рівняння (3ў).
Визначальний елемент симплекс-таблиці – це коефіцієнт у рівнянні (3ў), якій дорівнює (5/7), та відіграє роль нового центру, або ключового елементу.
Як буде виготовлено 70 жіночих костюмів, так х1 = 70 з рівняння (3ў) отримаємо у3 = 0 (нова базова змінна);
Третій опорний план задачі складає:
Х (3) = (70; 80; 0; 60; 0;); Z (3) = 2300 грн.;
Z (3) > Z (1);
де: у1 = 0; у3 = 0 - вільні змінні, відповідає розв’язку задачі, якщо виробляється 70 жіночих та 80 чоловічих костюмів. Надамо цю інформацію у вигляді симплекс-таблиці.
Таблиця
|
у3 |
у1 |
Опорний розв’язок b1 |
|
|
13 ѕ 5 |
21 - ѕ 35 |
60 |
у2 – залишки шовкової тканини |
|
2 ѕ 5 |
14 - ѕ 5 |
80 |
х2 – кількість чоловічих костюмів |
|
5 - ѕ 7 |
2 ѕ 5 |
70 |
х1 – кількість жіночих костюмів |
- 6 |
28 - ѕ 7 |
-2300 |
- Z – цільова функція |
Збільшити прибуток неможливо у зв’язку з тим, що вільні змінні (уі > 0), що наявні у цільовій функції мають від’ємні коефіцієнти у той же час, як самі вони додатні. Опорний план Х (3) є оптимальним.
Х* = ( х1* = 70? х2* = 80; у1 = 0; у2* = 60; у3 = 0);
залишки шовкової тканини складають 60 метрів, прибуток складає 2300 грн., як буде виготовлено 70 жіночих та 80 чоловічих костюмів.
Надамо звичайний вигляд симплекс-таблиці розв’язку задачі.
Таблиця 1 ітерація
| і | Базисні зміни |
х1 |
х2 |
х3 |
х4 |
х5 |
bі |
Симплекс q = bі / аij |
Контроль |
| 1 |
х3 |
1 а11 |
3,5 а12 |
1 а13 |
0 а14 |
0 а15 |
350 | 350/3,5=100 | 355,5 |
| 2 |
х4 |
2 а21 |
0,5 а22 |
0 а23 |
1 а24 |
0 а16 |
240 | 240/0,5=480 | 143,5 |
| 3 |
х5 |
1 а31 |
1 а32 |
0 а33 |
0 а34 |
1 а17 |
150 | 150/1=150 | 153 |
| 4 | Z (х) |
+10 с1 |
+20 с2 |
0 ас3 |
0 с4 |
0 с5 |
0 | - | +30 |
Z (х) = ( -Z); Z (х) – С0 – С1Х1 – С2Х2 – С3Х3 – С4Х4 – С5Х5 = 0;
Z = С0 + С1Х1 + С2Х2 + С3Х3 + С4Х4 + С5Х5 = 0 + 10Х1 + 10Х2 + 0 Ч Х3 + 0 Ч Х4+ 0 Ч Х5 = 0 Ч Х1 + 2 Ч Х2 ;
( -Z) = - 10 Х1 – 20 х2; ® min
Таблиця 2 ітерація
| j | Базисні змінні |
х1 |
х2 |
х3 |
х4 |
х5 |
bi |
q = bi / aij |
Контроль |
| 1 |
х2 |
2 / 7 | 1 | 2/ 7 | 0 | 0 | 100 | 100/(2/7)=350 | 101 4/7 |
| 2 |
х4 |
13 / 7 | 0 | -1/ 7 | 1 | 0 | 190 |
190/(13/7)»102 |
192 5/7 |
| 3 |
х5 |
5 / 7 | 0 | -2/ 7 | 0 | 1 | 50 | 50/(5/7)=70 |
51 3/7 |
| 4 | Z (x) | 30 / 7 | 0 | -40/ 7 | 0 | 0 | -2000 | - | -2001 3/7 |
х2 = 100 – (2/7) х1 – (2/7)х3; Z (x) + (30/7) х1 – (40/7)х3 = -2000 ;
Z = 10х1 + 20 Ч (100 – (2/7)х1 – (2/7)х3 ) = 2000 + (30/7)х1 – (40/7)х3;
Z = - 2000 + (40/7)х3 - (30/7)х1 = - 2000;
Таблиця 3 ітерація
| j | Базисні змінні |
х1 |
х2 |
х3 |
х4 |
х5 |
bi |
q = bi / aij |
Конт-роль |
| 1 |
х2 |
0 | 1 | 14/ 35 | 0 | -2/5 | 80 | - | 81 |
| 2 |
х4 |
0 | 0 | 21/35 | 1 | -13/5 | 60 | - | 59 |
| 3 |
х1 |
1 | 0 | -2/ 5 | 0 | 7/5 | 70 | - | 72 |
| 4 | Z (x) | 0 | 0 | -28/ 7 | 0 | -6 | -2300 | - |
х1 = 70 + (2/5) х3 – (7/5)х5; Z (x) - (28/7) х3 – 6 Ч х5 = -2300 ;
Z = 2000 + (30/7) (70 + (2/5)х3 – (7/5)х5 ) – (40/7) х3= 2300 - 6х5 – (28/7)х3;
Z = - 2300 + 6х5 + (28/7)х3 = - 2300; х3 = х5 = 0.
У цільовій функції усі вільні змінні від’ємні – опорний план Х* = (70; 80; 0; 60; 0) є оптимальним. Задача розв’язана.
Z*max = (-Z*)min = +2300.
Стереометрично ідея методу полягає у тому, що:
знаходять будь-яку вершину багатогранника розв’язків;
рухаються вздовж того з ребер, по якому функція зменшується (збільшується) до іншої вершини багатогранника розв’язків;
як потрапляють у вершину, з якої у всі боки функція зростає (спадає), так знаходять мінімум (максимум).
Нагадаємо ще раз:
якщо вектор розв’язків задовольняє усім обмеженням, так він має назву плану;
якщо план відповідає вершині багатогранника розв’язків (усі вільні змінні дорівнюють нулеві), так він має назву опорного плану;
якщо опорний план відповідає екстремальному значенню цільової функції, так він має назву оптимального плану.
Критерій оптимальності за симплекс-таблицею.
Якщо форма мінімізується (максимізується) і у рідку цільової функції відсутні додатні числа (від’ємні числа), за винятком стовпчика опорний розв’язок (b1), так опорний план є оптимальним.
Коефіцієнти рядка цільової функції інтерпретують як приріст цільової функції при збільшенні вільної невідомої на одиницю. Приріст додатній, якщо коефіцієнт від’ємний, і навпаки від’ємний, якщо коефіцієнт додатній.
Стовпець “j” є вирішальним, як у цьому стовпцю, оцінка коефіцієнта при невідомій у цільовій функції найбільша за модулем, тобто
Ѕ СjЅ = max.
Змінну “xj” у вирішальному стовпцю знаходять за співвідношенням
bi
min ѕ = q, (fij > 0; bi і 0);
aij
яке має назву симплекса , що і дає у свою чергу назву методу. Відповідний елемент aij назву ключового елемента, або центру таблиці.
Вільну змінну, яка відповідає вирішальному стовпчику, залучають до базисних змінних, а базисну змінну, яка відповідає мінімальному симплексу, відповідно перетворюють на вільну змінну.
Елементи симплексної строки нової таблиці дорівнюють елементам старої таблиці, поділеним на “ aij” – ключовий елемент (центр). Усі інші елементи вирішального стовпця прирівнюють до “0” (за виключенням ключового, якій дорівнює одиниці) шляхом жорданового перетворення; це стосується також цільової функції.
Можливі випадки розв’язку задачі лінійного програмування симплексним методом.
Нескінченна множина оптимальних планів можлива, якщо у строці цільової функції оптимального плану хоча б одна вільна змінна має нульову оцінку (обмеження паралельне цільовій функції). Оптимальне рішення у цьому випадку вирождене, тобто ранг системи рівнянь-обмежень більший за кількість ненульових координат вектора розв’язків.
Необмеженість задачі лінійного програмування виникає, як у якомусь стовпчику змінних у випадку мінімізації “сj” > 0 , а усі елементи таблиці “аij” Ј 0; у випадку максимізації “сj” < 0, а усі “аij” Ј 0. Це позначає, що область припустимих розв’язків задачі не обмежена знизу (мінімізація) або зверхне (максимізація).
Послідовність використання симплекс-методу:
звести задачу лінійного програмування до задачі мінімізації у канонічній формі (обмеження-рівняння; bі і 0);
поділити змінні на базисні та вільні і отримати базисне припустиме рішення (базисні змінні невід’ємні; вільні змінні дорівнюють нулеві);
знайти вираз базисних змінних та цільової функції через вільні змінні;
за знаком коефіцієнтів при невідомих (сj Ј 0) у цільовій функції з’ясувати, чи є рішення оптимальне
Z = с0 + с1х1 + с2х2 + . . . + сnхn ; (cj і 0 – мінімізація); або яку вільну змінну можливо підвищити від нуля та перевести у базис і відповідно, яку базисну змінну перевести у вільні змінні;
знайти мінімальне додатне співвідношення “bi” вільних членів рівнянь-обмежень до коефіцієнтів “aij” при новій вільній змінній, тобто з’ясувати, яку базисну змінну необхідно перевести у вільні змінні;
перетворити умови-обмеження та цільову функцію у вираз в залежності від нових вільних змінних.
Приклад.
Розглянемо розв’язання задачі лінійного програмування, якщо у обмеженнях є нерівності двох напрямків. Потрібно максимізувати функцію
Z = 4х1 + 2х2 – х3,
за умов обмежень
х1
+ х2 + х3 і
8;
х2 + х3 Ј 10;
х1 + х2 + 2х3 Ј 30;
Перетворимо першу нерівність за допомогою змінної х4
х1 + х2 + х3 - х4 Ј 8;
До цих трьох обмежень додамо штучні змінні у1, у2, у3 (х5, х6, х7). Цільова функція набуває вигляду
Z = 4х1 + 2х2 – х3 + 0 Ч х4;
обмеження:
х1
+ х2 + х3 – х4
+ у1 + 0 Ч
у2 + 0 Ч
у3 = 8;
0 Ч х1 + х2 + х3 + 0 Ч х4 + 0 Ч у1 + у2 + 0 Ч у3 = 10;
х1 + х2 + 2х3 + 0 Ч х4 + 0 Ч у1 + 0 Ч у2 + у3 = 30;
Вектори у1 ( 0 ); у2 ( 1 ); у3 ( 0 ) утворюють базис
тримірний у загальному симівимірному просторі х1, х2, х3, х4, у1, у2, у3.
Кількість невідомих n = 7; обмежень m = 3; вільних змінних n – m = 7 – 3 = 4.
Базові змінні у1, у2, у3; вільні змінні х1, х2, х3, х4. Базове опорне рішення
х (0; 0; 0; 0; 1; 1; 1), Z (х) = 0.
Розв’язок задачі надамо у вигляді симплекс-таблиці.
Таблиця
| і | базисні змінні |
х1 |
х2 |
х3 |
х4 |
у1 |
у2 |
у3 |
bi |
q=bi/fij |
| 1 |
у1 |
1 | 1 | 1 | -1 | 1 | 0 | 0 | 8 | 8/1 |
| 2 |
у2 |
0 | 1 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 10 | 10/1 |
| 3 |
у3 |
1 | 1 | 2 | 0 | 0 | 0 | 1 | 30 | 30/1 |
| 4 | -Z | 4 | 2 | -1 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | |
| 1 |
х2 |
1 | 1 | 1 | -1 | 1 | 0 | 0 | 8 | -8/1 |
| 2 |
у2 |
-1 | 0 | 0 | 1 | -1 | 1 | 0 | 2 | 2/1 |
| 3 |
у3 |
0 | 0 | 1 | 1 | -1 | 0 | 1 | 22 | 22/1 |
| 4 | -Z | 2 | 0 | -3 | 2 | -2 | 0 | 0 | -16 | |
| 1 |
х2 |
0 | 1 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 10 | 10/1 |
| 2 |
х4 |
-1 | 0 | 0 | 1 | -1 | 1 | 0 | 2 | 2/-1 |
| 3 |
у3 |
1 | 0 | 1 | 0 | 0 | -1 | 1 | 20 | 20/1 |
| 4 | -Z | 4 | 0 | -3 | 0 | 0 | -2 | 0 | -20 | |
| 1 |
х2 |
0 | 1 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 10 | 10/1 |
| 2 |
х4 |
0 | 0 | 1 | 1 | -1 | 0 | 1 | 22 | 22/0 |
| 3 |
х1 |
1 | 0 | 1 | 0 | 0 | -1 | 1 | 20 | 20/-1 |
| 4 | -Z | 0 | 0 | -7 | 0 | 0 | 2 | -4 | -100 | |
| 1 |
у2 |
0 | 1 | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | 10 | |
| 2 |
х4 |
0 | 0 | 1 | 1 | -1 | 0 | 1 | 22 | |
| 3 |
х1 |
1 | 1 | 2 | 0 | 0 | 0 | 1 | 30 | |
| 4 | -Z | 0 | -2 | -9 | 0 | 0 | 0 | -4 | -120 |
Х* (30; 0; 0; 22; 0; 10; 0); Z = 4х1 + 2х2 – х3 = 4 Ч 30 = 120.
Z* = 120 – 2х2 – 9х3 – 4у3 = 120.
Тема 4. Теорія двоїстості та двоїсті оцінки в аналізі розв’язків лінійних оптимізаційних моделей
Основна та двоїста задачі як пара взаємноспряжених задач лінійного програмування.
Дві задачі лінійного програмування називаються взаємно двоїстими, якщо виконуються такі умови:
матриці системи обмежень двох задач є транспонованим, одна відносно другої;
система обмежень складається з нерівностей, які в обох задачах направлені у протилежні боки;
коефіцієнти оптимізуючої форми однієї задачі є вільними членами системи обмежень другої задачі і навпаки;
форми в обох задачах оптимізуються протилежно – перша на максимум, друга на мінімум.
Зв’язок розв’язків взаємноспряжених задач лінійного програмування полягає у тому, що розв’язуючи симплексним методом одну з них, автоматично отримують розв’язок другої задачі. Оптимальні розв’язки двоїстих задач збігаються.
Економічна інтерпретація двоїстої задачі лінійного програмування
Розглянемо приклад виробничої задачі.
Виробництво може виготовляти при різновиди продукції. Обсяг ресурсів обмежений, вартість продукції та витрати на кожен з різновид продукції відомі і наведені у таблиці.
Таблиця
| Ресурси |
Продукція, хj |
Обсяг ресурсів |
Варт. од. ресурсу, уі |
||
|
х1 |
х2 |
х3 |
|||
| Робоча сила, людино-год. |
15 а11 |
20 а12 |
25 а13 |
1200 b1 |
у1 (х4) |
| Сировина, m |
2 а21 |
3 а22 |
2,5 а23 |
150 b2 |
у2 (х5) |
| Енерговитрати, кВт – год. |
35 а31 |
60 а32 |
60 а33 |
3000 b3 |
у3 (х6) |
| Вартість одиниці продукції |
300 с1 |
250 с2 |
450 с3 |
- | - |
(у4) (у5) (у6)
Потрібно знайти кількість кожного з різновидів продукції, які забезпечують найбільшу вартість загальної продукції. З економічної точки зору вартість ресурсів, використаних на виготовлення одиниці продукції, не може бути меншою, ніж вартість самої одиниці продукції, інакше це позначає, що вартість частини одиниці продукції виникає з повітря. Для якої завгодно виробничої програми вартість виробленої продукції не перевищує загальної вартістю наявних ресурсів. Проаналізуємо отримані результати. Розв’язок прямої задачі вказує на то, що необхідно виробити першої продукції х1 = 60 одиниць, третьої продукції х3 = 12 одиниць, другу продукцію виробляти непотрібно (х2 = 0). Використані повністю ресурси робочої сили (х4 = 0) та сировини (х5 = 0), залишок енерговитрат складає х6 = 180 кВт – год. Розв’язок двоїстої задачі вказує на те, що ресурси перший (у1 > 0) та другий (у2 > 0) використані повністю, третій ресурс надмірний (у3 = 0). Додаток першого обмеженого ресурсу на одиницю збільшує цільову функцію прямої задачі на 12 одиниць (зростає вартість, бо у1 = 12), другого обмеженого ресурсу на одиницю збільшує Z(x), цільову функцію, на 60 одиниць (у2 = 60). Збільшення третього ресурсу (необмеженого) – енерговитрату околиці оптимального плану не викликає змін цільової функції. Як уn = 0, у6 = 0, так це позначає, що виробництво продукції першої та третьої не є збитковим; у5 = 170 – це позначає, що виготовлення одиниці другої продукції викликає збиток у 170 грошових одиниць. перевіримо це таким чином: вартість ресурсів на другу продукцію складає
а12у1 +а22у2 + а32у3 = 20 Ч 12 + 3 Ч 60 + 60 Ч 0 = 420,
водночас вартість другого виробу складає 250; тобто збиток = 420 – 250 = 170.
Арифметична перевірка задач.
Основна задача:
15 Ч 60 + 20 Ч 0 + 2,5 Ч 12 = 1200;
2 Ч 60 + 3 Ч 0 + 2,5 Ч 12 = 150;
35 Ч 60 + 60 Ч 0 + 60 Ч 12 = 2820 < 3000№
х4 = 0;
х5 = 0;
х6 = 180 > 0;
у1 = 12 > 0;
у2 = 60 > 0;
у3 = 0;
Двоїста задача:
15 Ч 12 + 2 Ч 60 + 35 Ч 0 = 300;
20 Ч 12 + 3 Ч 60 + 60 Ч 0 = 420 250;
25 Ч 12 + 2,5 Ч 60 + 60Ч 0 = 450;
у4 = 0;
у5 = 170 > 0;
у6 – 0;
х1 = 60 > 0;
х2 = 0;
х3 = 12 > 0.
Стійкість оптимальних планів прямої та двоїстої задач обумовлені зміною обмежень “D С2 < 170;” “DСj, які не викликають порушень умов оптимізму. У нашому прикладі D b3 = D b1 = 0. Це позначає, що збільшення без обмежень, та зменшення менш ніж на 180 енерговитрат не змінює оптимального плану задачі.
У оптимальному плані двоїстої задачі значення змінної (уі*) чисельно дорівнює частковій похідній функції
jmax (b1,b2, . . ,bm) за аргументом “уі”ю. тобто
¶ j max = yi*.
¶
bi
Це вочевидь співвідношення вказує на те, що зміна “bі” викликає зміну j max, яка визначається зміною “уі”. Але на прикладі ми бачили, що як обмеження не є критичним, так зміна “bі” ресурсу у околиці оптимального плану не викликає зміни цільової функції. Тому важливо визначити інтервали зміни кожного з вільних членів системи обмежень основної задачі. або коефіцієнтів цільової функції двоїстої задачі, у яких оптимальний план двоїстої задачі не змінюється. Це має місце для усіх значень (bi + Dbi), при котрих стовпець вектора Р0останньої симплекс-таблиці розв’язання основної задачі не містить від’ємних чисел, тобто коли серед компонентів вектора
b1 + Db1
b2 + Db2
.bn + Dbn
відсутні від’ємні значення. Матриця В-1 – це зворотня матриці В яка утворена з компонентів векторів базису, що визначає оптимальний план основної задачі лінійного програмування.
Таким чином, якщо знайдено оптимальне рішення основної задачі лінійного програмування, так не важко провести аналіз стійкості двоїстих оцінок відносно зміні “bi”, оцінити ступінь впливу змінення “bi” на оптимальне значення цільової функції основної задачі, а також обрати найбільш ефективний варіант можливих змін “bi”.
Література
Основна:
Акулич И.Л. Математическое программирование в примерах и задачах: Учеб. пособие для студентов эконом. спец. вузов. – М.: Высш. шк., 1986. – 319 с.
Бугір М.К. Математика для економістів. Лінійна алгебра, лінійні моделі. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1998 – 272 с.
Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ “Борисфен – М”, 1996. – 336 с.
Справочник по математике для экономистов / В.Е.Барбогумов, В.И.Ермакова, Н.Н.Кривенцова и др.; Под ред. В.И. Ермакова. – 2 изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1997. – 384 с.
Додаткова:
Банди Б. Методы оптимизации. Вводный курс: Пер. с англ. – М.: Радио и связь, 1988. – 128 с.
Численные методы в экстремальных задачах. Пшеничный Б.Н., Данилин Ю.М., Главная редакция физико-математической литературы издательства «Наука», 1975. – 319 с.
Численные методы. Н.Н. Калиткин. Главная редакция физико-математической литературы издательства «Наука», М., 1978. – 512 с.
Юдин Д.Б. Задачи и методы стохастического программирования. М., 1979. – 345 с.
Мажид К.И. Оптимальное проектирование конструкций. Лондон, 1974, пер. с англ. – М.: Высш. шк., 1979. – 237 с.
Грешилов А.А. Как принять наилучшее решение в реальных условиях. – М.: Радио и связь, 1991. – 320 с.