Xreferat.com » Рефераты по религии и мифологии » Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України

проводять реабілітаційні центри з дітьми вулиці. В наш час гостро стоїть питання щодо дітей тисяч дітей, які живуть на вулицях але батьків яких не позбавлено батьківських прав. Ці діти залишаються "поза законом" — за них ніхто не несе відповідальності і не опікується їхніми проблемами. В інтернат їх не візьмуть через відсутність певного комплекту документів, а утримувати їх в державному притулку дозволено не більше трьох місяців. Ця проблема актуальна не тільки для України, але і для всіх країн колишнього Союзу. З невеликими відмінностями, ріст кількості соціальних сиріт, недосконалість законів, що захищають їхні права, і відсутність форм роботи з цими дітьми — усі ці проблеми, у більшій або меншій мірі, стосуються всіх.



Рис. 8 (За даними Державного комітету статистики)


Зважаючи на перераховані проблеми є багато способів служіння таким дітям. Однією з форм такого служіння є соціальні реабілітаційні центри. Першою проблемою з якою стикаються організатори — відсутність законодавчої бази, яка б пояснила права та обов’язки недержавних організацій, що працюють з соціальними сиротами. Зазвичай це спричиняє натягнуті стосунки з владними структурами, створює перепони в рішенні різних питань. Давайте подивимось на роботу тих організацій які змогли не тільки плідно працювати, але й стали прикладом для державних структур соціальної сфери. "Були часи, коли ми працювали як притулок і приймали в себе дітей, що довгий час жили на вулиці, — розповідає директор Дитячого соціально-реабілітаційного центра "Дитяча надія" Зоя Павеліца. — Більшість з них курили, нюхали клей, вживали алкоголь, деякі кололися. Зрештою ми зрозуміли, що повинні шукати інші форми роботи з цими дітьми, тому що одного або трьох місяців, протягом яких наші влади дозволяють тримати дітей у притулку, зовсім недостатньо для того, щоб допомогти їм повернутися до нормального життя".

Сьогодні центр є єдиним у своєму роді, тому що інститут педагогіки АПН України заснував на його базі школу-лабораторію для проведення експерименту, ціль якого — підтвердити доцільність і необхідність створення й існування подібних установ.

Сам експеримент полягає в тому, що дитина, потрапляючи в центр, проходить комплексну соціальну реабілітацію. Вона містить у собі надання необхідної медичної допомоги, а також навчання екстерном по спеціально розроблених програмах, важливою частиною яких є виховання в традиціях християнської етики і моралі. Також "Дитяча надія" тісно співробітничає з центрами по реабілітації наркоманів і алкоголіків, куди часто направляють на лікування батьків дітей, що знаходяться в центрі. Напрями діяльності реабілітаційного центру розкриті в діаграмі складеній на прикладі центру "Дитяча надія".



Експеримент розрахований на п'ять років, але представники інституту педагогіки, дивлячись на сьогоднішні результати, говорять про те, що він вже удався. Залишається тільки сподіватися, що найближчим часом ця програма буде затверджена на законодавчому рівні і надійде в загальне користування.

Тепер давайте подивимося, що відбувається в інших областях України. Сьогодні ви ніде не знайдете інформації про те, де і скільки існує подібних центрів по реабілітації дітей вулиці. Деякі фахівці, що працюють у цій області, припускають, що їх біля двадцяти. На жаль, через недолік інформації про діяльність більшості з них, а також місця на сторінках журналу, ми не зможемо детально розглянути їхню роботу. Зупинимося лише на служінні — маріупольського центру соціальної реабілітації "Республіка Пілігрим".

Історія його створення і діяльності нетривала, але вже заслуговує окремого дослідження. Його початок був покладений у той момент, коли пастор "Церкви Божої" Геннадій Мохненко почав годувати бездомних дітей. Тепер — це прекрасний, сучасний будинок, через який, тільки за рік роботи, пройшло біля чотирьохсот дітей. Програма центру також унікальна — там проходить своєрідний експеримент "державного будівництва", — коли дітям надається можливість самоврядування. Безумовно, таких служінь катастрофічно мало, щоб покрити всі потреби нашої країни. Але є надія, що по їхніх слідах підуть багато інших і, завдяки загальним зусиллям, вдасться зупинити цю страшну епідемію. [12;24-27]

Важливу роль у справі повернення до нормального життя тих, хто недавно звільнився з місць позбавлення волі, грають центри реабілітації й адаптації. Великі реабцентри в Україні працюють у Донецьку, Маріуполі, Нововолинську, Слов'янську, Острозі. Є декілька в Києві, наприклад, центр церкви "Християнська надія". Всього їх на сьогоднішній день більше сімдесяти.

У листопаді 1998 року організувався перший реабцентр у Бучі з характерною назвою — "Вибір". Спочатку там утримувалися 6—10 чоловік.

Через ряд проблем, які виникали з організацією реабілітаційного центру в м. Київ було вирішено згорнули роботу і перенесли служіння в Бучу, ближче безпосередньо до колоній тих місць.

Чоловічий Бучацький реабцентр "Вибір" сьогодні ще більш виправдує свою назву. Він служить тимчасовою базою — усі хто бажає пройти реабілітацію, направляються спочатку сюди. До речі, направляються не тільки церквами, але часто — і адміністрацією прилеглих колоній, що переконалася в ефективності роботи центрів. "Вибір" приймав максимум до 34 чоловік.

В жіночому реабілітаційному центрі "Вірність", що розташовано не далеко від "Вибору", знаходяться 16 жінок. Деякі — з дітьми, які живуть з ними.

Станом на 2002р. благодійний фонд "Краеутольный камень", поєднує дев'ять реабцентров, розташованих у Київській, Житомирській і Полтавській областях. Там у цілому постійно проходять реабілітацію біля вісімдесяти чоловік. А всього через реабцентри за час їхнього існування пройшло біля п'ятисот чоловік.

За час існування центрів відкрилася ще одна грань служіння реабілітації. Якщо спочатку вони планувались в основному для людей, що звільняються з виправних установ, то зараз більшість мешканців реабцентрів, люди з важкою наркотичною залежністю. Звичайно, грань між тими й іншими іноді буває важко прокласти, тому що багато наркоманів мають судимості, а ті. хто повернувся з "зони", як правило, або раніше, або вже там, стали наркозалежними.

Ще один великий реабілітаційний центр "Скала спасения" розташований на окраїні Донецька. Він утворився через рік після "Вибору" у спеціально придбаному для цих цілей колишньому лікарняному комплексі. На сьогодні там пройшли реабілітацію біля двохсот чоловік. На відновлення прибувають люди з різних міст України: Донецька, Житомира, Запоріжжя, Кривого Рогу, Умані, Бердянська, Маріуполя й інших. Приходять люди, що мають наркотичну й алкогольну залежність (до 25 років), майже половина — Віч-інфіковані. Ще один важливий аспект роботи реабцентрів — це допомога особам, що пройшли реабілітацію, у працевлаштуванні, визначенні місця проживання, передача їх на піклування помісним християнським церквам, де їм буде зроблена необхідна духовна і матеріальна допомога. [122;24-27]

В реабілітаційному центрі "Преображение" що біля м. Кременчуг за час існування центру реабілітацію пройшло приблизно 450 осіб, які змогли докорінно змінити своє життя (біля 70 звільнилися від наркотичної залежності). Центр офіційно зареєстрований як міжнародна громадська організація "Центр соціальної адаптації "Преображение". Мінімальний строк реабілітації шість місяців.[145;7]

Християнська благодійна місія "Розділи з голодним хліб твій", заснована в 1994 році. За час діяльності місії склалися гарні стосунки із школами-інтернатами, спеціалізованими школами для глухих дітей і дітей-сиріт, притулком "Проліски", училищем соціальної реабілітації для дітей-правопорушників. Місія проводить спеціальні акції з роздачею подарунків на Різдво, на початок навчального року, на свято Великодня. Крім іграшок діти одержують християнську літературу, слухають проповідь Євангелія. В училищі соціальної реабілітації місія по понеділках проводить регулярні служіння, куди приходять від 30 до 70 чоловік, а по неділях привозить хлопців у церкву.

Місія "Розділи з голодним хліб твій" також проводить служіння для дітей з вулиць, організовує для них благодійні обіди. Також щотижня проводить благодійні обіди для нужденних громадян міста, знайомить них із християнством через програму "Альфа-курсу". Місія "Розділи з голодним хліб твій" і церква "Рема" надають гуманітарну допомогу школам-інтернатам, лікарням, церквам, реабілітаційним центрам, нужденним людям у Макіївці й інших містах. Велику частину благодійної роботи виконують добровольці — члени церкви. [159;5]

Сім’ї, що утримують прийомних дітей при фінансовій підтримці держави, називаються фостерними, прийомними, чи патронажними. В Україні перші такі сім’ї з'явилися у 2000 році. 80% сімей, що входять у цю організацію, — християнські.

Президентом Київського благодійного фонду "Ліга прийомних сімей", Володимир Кононенко працює вже більше трьох років. Він так характеризує основні завдання роботи благодійного фонду "Ліга прийомних сімей":

"Ми налагоджуємо контакти з тими людьми, які є ключовими в реалізації наших довгострокових завдань. Ми проводимо зустрічі із суспільно-політичними лідерами, щоб заручатися підтримкою. Зараз створюємо центр, що буде займатися інформаційною кампанією, тому що бачимо, що держава не зацікавлена в цьому. У деяких областях є фонди, що працюють по розвитку прийомних родин, і в нас є з ними налагоджені партнерські стосунки. " [136;4]

Є багато країн, де фостерні сім’ї — дуже розвинута практика. У багатьох країнах дитячі будинки — велика рідкість. Якщо батьки виявилися нездатними доглядати за дитиною, то дитина переходить до прийомної сім’ї, а не потрапляє в інтернат.

З 1985 р. в Україні функціонує Адвентистська організація допомоги та розвитку (АОДР), в 1993 р. зареєстрована в Мінюсті України як відділення Всесвітньої організації АОДР. Це незалежна неурядова міжнародна організація, заснована Церквою адвентистів сьомого дня (АСД) наприкінці Другої світової війни. Особливу увагу приділяє соціальному служінню та наданню допомоги населенню, потерпілому від стихійного лиха. Здійснюється в рамках проголошеної Всесвітнім з’їздом Церкви АСД (1990) програми "Глобальна місія". За останні роки українська АОДР здійснила низку акцій: допомога потерпілим від повені на Закарпатті та Волині (одягом, взуттям та продуктами харчування), оздоровлення дітей, що зазнали радіоактивного забруднення від аварії на ЧАЕС, організація безплатних їдалень для малозабезпечених та інше [78; 10-11].[]

Серед нових представницьких спільнот вирізняється Собор незалежних євангельських церков України (на початок 1996 р. налічував близько 40 громад у різних регіонах країни), що складається з недавніх членів євангельсько-баптиських п’ятидесятницьких, пресвітерських громад. Більшість прихильників Собору – молоді віруючі, часто з вищою освітою. Біблійні класи, гуртки молоді, місії цієї спільноти спрямовані на Євангелізаційну, філантропічну та культурно-освітню діяльність.

Крім того, останнім часом з’являються течії "нового протестантизму", які відіграють певну роль в соціальному житті незалежної України [100; 84-95]. До таких церков відносяться харизматичні церкви: Церква Повного Євангелія, Християнська місія "Еммануїл", Церква "Філадельфія" та інші.

"На цьому тлі тисячі вірних, що їх набула створена харизматична київська громада "Посольство Боже" ("Слово Віри"), виглядають, як справжні тріумфатори. Не розумно було б з цього приводу говорити про "підступних сектантів", які затягують у свої тенета простодушних українців, - якщо люди прийшли і залишилися в цій громаді, значить, щось їх там дуже приваблює" – пише у своїй статті В. Єленський [29; 38].

Церква Повного Євангелія "Посольство Боже" в м. Києві, яка нараховує близько 30 тис. членів, веде активну роботу з тими, хто потребує допомоги позбутися нарко- і алкозалежності. Реабілітаційний центр "Любов", який працює при церкві, повертає сотні хворих на наркозалежність до щасливого життя. Непереможне Слово Боже Церква несе тим, хто за свої злочини перебуває у місцях позбавлення волі. Колишні злочинці отримують підтримку і надію, впевненість у своєму майбутньому житті.

При церкві створена громадська організація "Об'єднання християн-підприємців", яка бере на себе посередницьку роль між владними структурами та Церквою через об'єднання християн для захисту від свавілля.

На кошти прихожан-бізнесменів при фонді соціального партнерства відкрито благодійну їдальню "Стефанія", де щодня безкоштовно харчується понад 1000 чоловік. Здебільшого це люди, позбавлені житла, малозабезпечені. У церкві функціонують багато інших служінь. Серед них: "Служіння милосердя", "Дитяче", "Молитовне", "Для безпритульних дітей", "Служіння сурдоперекладу", "Служіння зцілення", християнський молодіжний центр "Шлях", "Служіння для народів Закарпаття" тощо. Це газета "Слово віри", телепередача "Оазис серед хаосу", програма "Мир вашому дому" з циклу "З любов’ю". Заснована християнська "Лінія довіри", яка працює цілодобово та безкоштовно. За допомогою сюди звертаються люди різного віку, соціального рівня, одинаки, сімейні та інші. Працівники лінії довіри – психологи, медичні працівники, студенти духовних семінарій. Статистика свідчить, що на основі Слова Божого вдається знизити рівень злочинності та порушень моральних норм, зняти психологічні стреси у людей, які опинились у різних критичних обставинах, та послабити соціальну напругу в суспільстві. Окрема увага приділяється жіночому служінню.

За останні десять років євангельські громади поповнилися сотнями, навіть тисячами новонавернених віруючих, для яких належність до помісної церкви, - хай то баптистська чи харизматична, – виявилась не просто привабливою, але стала важливим чинником впливу на подальше життя. Усе це спонукало провести дослідження соціального обличчя протестантських церков за місцем проживання, а саме м. Рівне. Це дослідження проводилось у квітні-травні 2004-го рр. складалось із включеного спостереження, тематичних інтерв’ю та опитувань. У ньому взяло участь 100 респондентів-віруючих громад таких найчисельніших на Рівненщині протестантських напрямків, як євангельські християни-баптисти, євангельські християни, харизматична церква Повного Євангелія.

На основі соціологічного дослідження вдалося з’ясувати, що основний склад громад на цьому етапі сформований з людей які в минулому вважали себе невіруючими (43% опитаних), або вірними Православної церкви (35% опитаних). При цьому останні часто зазначали, що їх належність до православ’я була номінальною. Один респондент наприклад висловився так: "Я думав, що я православний, але тепер розумію що я був невіруючим." 10% віднесли себе до поза конфесійних віруючих і вірних інших конфесій (Адвентисти тощо). Лише 8% опитаних відповіли, що є членами євангельської церкви з дитинства, оскільки до неї належали їхні батьки

Це свідчить про значне оновлення протестантського середовища в Україні протягом 90-х років ХХ ст. Фактично понад 90% сьогоднішніх вітчизняних протестантів є віруючими євангельських церков у першому поколінні і проходять початковий етап соціалізації у громадах: середній стаж членства – 4-5 років. Під час проведення соціологічного опитування серед респондентів, членів протестантських громад (ЄХБ, харизматична церква Повного Євангелія "Осанна", п’ятидесятницька громада, що в м. Рівне) було проведено аналіз станом на квітень-травень 2003-2004рр. і зроблено такі висновки: Серед членів общин переважають жінки, що яскраво виражено на діаграмі соціально – демографічного портрету опитаних.


Рис. 8. Соціально – демографічного портрету опитаних


За віком члени протестантських церков, згідно з даними опитування, поділяються так як зазначено у діаграмі


Рис. 9. Вікова структура протестантських церков

Соціально-значущим аспектом діяльності протестантських Церков в Україні, є те, що вони в даний період виявились здатними задовольняти ряд актуальних потреб людей насамперед на особистісному рівні, реалізуючи такі важливі функції релігії, як світоглядна, комунікативна та компенсаторна. Протестантська громада виступає окремим соціально-релігійним середовищем, в якому відбувається формування світогляду віруючого.


6. Місіонерська діяльність протестантських церков в період незалежності України


Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності конфесії. За якихось 5-6 років протестантські церкви створили вже 95% усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій, діяльність яких спрямована на релігійне пробудження в країні, передусім серед молодого населення. Місіонерство, форми і методи якого у протестантизмі завжди були різноманітними і витонченими, за умов відсутності релігійних утисків стає особливо ефективним. Сьогодні — це найрезультативніший, після сімейного виховання, засіб поповнення релігійних громад. У неопротестантському середовищі через місіонерство відбувається прихід майже третьої частини прозелітів.

Ідейна програма протестантських місій передбачає уникнення суперечностей між прихильниками певних протестантських течій; натомість робиться акцент на актуалізацію фундаментальних релігійних ідей та засад, спільних для всіх християнських конфесій. Таким чином, у діяльності місій, окрім власне євангелізаційних завдань, передбачається також здійснення конкретних екуменічних кроків, що, на думку багатьох лідерів, є важливою умовою підвищення авторитету протестантизму. Тому місії, використовуючи практичні форми роботи, безпосередньо спрямовані на невіруючих або прозелітів (публічне відправлення культу із залученням якомога більшої кількості сторонніх осіб, проведення релігійних форумів, фестивалей, масових сеансів зцілення або інших заходів), виступають також ініціаторами міжконфесійних конференцій, молодіжних з'їздів, спільних культурних акцій. Щоправда, подібні ініціативи поширюються здебільшого на протестантське середовище і майже не стосуються (окрім якихось офіційно-парадних заходів на зразок зустрічей з президентами країн або "круглих столів" у різних урядових інстанціях)-православних, католиків, віруючих інших релігій.

Водночас в останні роки зростає питома вага тих, хто приєднується до протестантських громад внаслідок їхньої місіонерсько-євангелізаційної активності. Хоча цей канал навіть у свідків Єгови, де місіонерська діяльність вирізняється винятковою наполегливістю і винахідливістю, дає, за деякими підрахунками, не більше чверті всього приросту "видимої організації" [97; 15-16],він стає дедалі ефективнішим. Щонайменше, змінюється обличчя неофітів, які стають членами протестантських спільнот. Раніше це були здебільшого "формальні християни", яких не задовольняла "духовна температура" православних або католицьких парафій, особи, для яких особливу цінність мала філантропічна програма протестантизму. Тепер усе помітнішими серед новоприбулих стають вихідці з умовно кажучи, середнього класу, а також ті, кого приваблюють засадничі принципи і спосіб життя протестантизму, його раціоналізм і євангелізм.

"Серед душ, які пробуджуються, - зазначалося у звітній доповіді 22-му з'їзду євангельських християн-баптистів (1994 р.), - багато людей освічених, серед яких: лікарі, юристи, педагоги, вчені, військові, люди, що займають високі громадські посади, політики, письменники та інші...".

Протестанти створили переважну більшість всіх офіційно зареєстрованих в Україні релігійних місій.

Місіонерські союзи виробили свою спеціалізацію й адресності: деякі з них працюють з ув'язненими, з людьми, що мають відхилення у поведінці, інші – серед молоді, особами похилого віку, у лікарнях і т.п. Вони здійснюють досить масштабну соціально значиму роботу, що разом з тим, як було задумано ще на початку змін, обов'язково повинне супроводжувати служіння евангелізації.

Так, при Всеукраїнському Союзі об'єднань євангельських християн-баптистів 30 січня 1998р. у Державному комітеті України у справах релігій зареєстрована Християнська духовно-благодійна місія "Промінь світла". Діяльність місії розповсюджується на території всієї України [90; 40]. Голова правління місії "Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі" Архієпископ Львівський і Галицький Августин підкреслює: дякуючи нашій співпраці конфесії можуть краще дізнатись один про одного. На даний час в державних органах зареєстрована місія тюремного служіння, яка входить в Міжнародну Асоціацію тюремного служіння (МАТС). Є правління, до якого входять представники дванадцяти конфесій, що стали засновниками Місії. Виконавчим директором є Юрій Васильчук, за статутом йому надані повноваження для оперативності та зручності в роботі. "Ми рухаємося в декількох напрямах. Зорієнтувати наші можливості на місцях, розібратися в конфесійній карті України для того, щоб уникнути конфліктів та дублювання в тюремному служінні, а також налагодити доброзичливу співпрацю зі всіма реально працюючими локальними служіннями – є нашим завданням. Вже пройшло декілька зустрічей, на яких не було ніякого протистояння та протиріч. Друге — ми налагоджуємо, координовану, плановану і контролюючу систему гуманітарної допомоги. Наша ціль — стати не альтернативним служінням в місцях позбавлення волі, а об’єднати, координувати і підтримувати зусилля всіх служінь, які є на сьогодні в Україні, не залежно від того, до якої конфесії вони належать", — підкреслює у своїй розмові Голова Правління Місії "Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі" Архієпископ Львівський і Галицький Августин. [91;66]

Сучасна Україна – багатоконфесійна держава, в якій за даними Держкомрелігії України активно діє близько 26 тис. релігійних організацій, церков, конфесій, течій, напрямів. При цьому характерною особливістю української релігійної палітри є те, що її формування відбувалося не лише за рахунок історичних національних церков та конфесій, а й під всезростаючим впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій та центрів. Так, якщо протягом 1996 року Україну відвідало близько 3000 тис. представників закордонних релігійних центрів, то починаючи з 1999 року, їхня загальна чисельність що року сягає далеко за 10 тис. осіб.

Протягом останнього десятиріччя ХХ ст. нетрадиційні для України релігійні організації збільшили свою загальну чисельність майже у 19 разів [98; 50].

Символічний День єднання християнських Церков під гаслом "З любов’ю збудуймо Україну" провела Львівська міська адміністрація. "Цей день примирення для нас усіх повинен стати днем очищення, днем прощення, бо тільки в такий спосіб ми зможемо стати вільними й повернути рівновагу в наше спілкування з ближніми", – такі слова були у зверненні глави УГКЦ до віруючих всіх конфесій міста Львова. В цій акції брали участь представники УПЦКП, УАПЦ, ХВЄ , ЄХБ та інших релігійних громад [80; 6].

Такі акції єднання релігійних громад характерні для багатьох міст України. Зокрема, у м. Рівне було проведено акцію під гаслом "Хода в ім'я Ісуса Христа", яка з 2001 року здійснюється уже п’ять років поспіль.

Дослідження, проведене О. Назаркіною, показало, що 67% опитаних протестантів уперше відвідали громаду за запрошенням чи родичів знайомих, 18% відгукнулися на рекламні оголошення в ЗМІ чи в рекламно-інформаційних буклетах, 8% випадково почули проповідь під час євангелізаційних кампаній.

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. досить масштабна підготовка українських місіонерів в Україні часто здійснювалася саме по західному зразку, причому викладачі – здебільшого північноамериканські місіонери – придбали свій досвід під час роботи серед племен Уганди, Кенії, у країнах Північно-Східної Азії[139; 7].

Традиційна релігійність часто розглядається представниками піздньопротестантських громад, як перешкода їхній місіонерської активності. Зокрема, старший пресвітер ХВЄ Закарпатської області так оцінив ситуацію у своєму регіоні: "Закарпаття зберегло свої храми. Люди продовжували відзначати релігійні свята. Релігійність є серйозною перешкодою для дійсного звертання людей до Бога."

Цікавим на наш погляд є питання про участь іноземних місіонерів в релігійному житті України. Проблема місії опиняється в центрі суспільної уваги тільки тоді, коли мова йде про протидію євангелізаційним зусиллям релігійних співтовариств іноземного походження або місіонерській активності нових релігійних рухів. Можна стверджувати, що проблема євангелізації сприймається церквами швидше на рівні усвідомлення необхідності придушення чужої діяльності, ніж у контексті розгортання своєї.

Одинадцять років тому до Києва приїхали Мік і Деліз Стоквелл. Сьогодні Мік Стоквелл — стратегічний координатор Південної баптистської конвенції (ПБК) в Україні, Білорусі та Казахстані. У Харкові його основним завданням була координація служіння ПБК в області. Мік Стоквелл так розповідає про деякі аспекти своєї праці в Украні: "Говорячи про плани на майбутнє, можу сказати, що їх у нас багато. Вже розпочалася робота серед військовослужбовців. Військові складають значну частину населення України, і для того, щоб працювати серед них, потрібна особлива підготовка. Ще одним напрямком нашої роботи є медичне служіння. Це хороший метод євангелізації — подавати медичну допомогу і свідчити людям про Бога. Одним із важливих наших проектів є заснування традиції президентських молитовних сніданків (за прикладом тих, які проходять в Америці. Україна — стартова площадка місіонерства, стратегічний центр служіння, багато богословських навчальних закладів, хороші служителі, багато ідей і можливостей, і завдяки цьому у нас є можливість надавати допомогу іншим — Росії, країнам Середньої Азії. В Україні проводимо підготовку місіонерів і виробляємо стратегію, як досягати великі міста (70 % населення].

В Україні відбулася "помаранчева революція", і увага всього світу була прикута до вашої країни — це стратегічне місце між Азією, Сходом і Заходом." Кожен місіонер — особистість, у кожного — свої духовні дари. Кіт Вофорд, місіонер у Харкові, Майк Рей у Дніпропетровську — наставник і вчитель. Шеннон Форд у Львові бере у роботі з відкриття нових церков. У Криму серед татар працюють місіонери, у яких свій підхід. Джоуел Регенс керує новою навчальною програмою в Київській богословській семінарії. .кожен місіонер працює у своєму регіоні по-своєму.[22;50]Сем Тейлор з 1999 року бере безпосередню участь у проекті "Київ-25". Суть цього проекту полягає у створенні 25 нових церков. [21;40-41]

Міжнародне Товариство Євангельських студентів - група християн, яка працює із студентами університетів України. Товариство є підрозділом Міжнародного Товариства Євангельських студентів з центром в Оксфорді, Англія. Ця організація має осередки в 145 країнах світу. Вперше американці прибули в Україну з метою заснувати осередки Товариства у 1989 році. Це було у часі культурного обміну між Київським державним університетом та Християнським товариством Inter-Varsity зі США. Однак офіційний статус в Україні було отримано в 1999 році. Організація в Україні має 9 іноземців та 19 українців. Вони працюють в усіх областях України: західний регіон (до нього входять 6 областей західної України), центральний (Київ), південний (Одеса, Миколаїв, Херсон, Крим) та східний (Харків, Донецьк, Луганськ). Робота ведеться у 4 різних групах, є національний підрозділ, який займається адміністративними, навчальними питаннями та розподілом. Місіонерська праця проводиться серед студентів університетів (академії, університети, інститути, коледжі). В західній Україні немає осередків у коледжах. Переважно проводиться робота з тими студентами, які є членами нашої організації, надається підтримка у пізнанні Слова Божого та налагоджуються контакти з іншими студентами. Основний принцип діяльності організації полягає в тому, що самі студенти проводять місійну діяльність серед своїх одногрупників чи однокурсників. Студенти навчаються як проводити заняття з вивчення Біблії, та заохочують до цієї справи своїх друзів. Мета — організувати студентів не лише до лідерства в університетах, та у групах Товариства Студентів Християн, але й до того, щоб вони продовжували свою діяльність після закінчення університету, у своїх церквах, та продовжували жити за ради Христа у всіх сферах своєї діяльності: чи це бізнес чи християнське місіонерство. У заходах приймають участь представники різних конфесій. Це те що будує мости між різними деномінаціями та конфесіями християнської віри." [163]

Наведемо результати аналізу публікацій, присвячених місіонерській діяльності закордонних релігійних організацій в Україні. Із 72 публікацій 1993-1997 рр., розміщених в українських газетах та журналах, тільки 3 публікації присвячені євангелізаційній діяльності історичних церков. У решті мова йде про активність закордонних місій або нових релігійних рухів (серед них - одне заперечення, 18 нейтрально-інформаційних статей, 6 стримано-співчуваючих і 44 викривально-агресивних).

Суспільно-політичні угруповання, особливо націонал-радикального спрямування і ті, що прагнуть до слов'янської єдності, також дуже рішуче націлені на витіснення нових для України релігій та іноземних місіонерів. Водночас у певних сегментах суспільної думки формується так званий "інтелектуальний антипротестантизм", який пов'язує ледве чи не всі проблеми сучасної України з американо - протестантською присутністю.

Однак соціологічні дослідження свідчать швидше про байдуже, ніж вороже ставлення до закордонних місій. Зокрема, згідно з дослідженнями, здійсненими 1997 року в Києві, думку про те, що "закордонні конфесії треба заборонити" - поділяють лише 17,6% респондентів, а 38,5% стверджують, що їм байдуже, діють, вони чи ні, 36,5% - не моґли відповісти на запитання.

На сьогодні суспільна думка стосовно місіонерської активності іноземців, ще попереду. Слід відзначити, що. по-перше: сприйняття, українцями євангелізаційних впливів більш-менш толерантне (в країні не було варварських акцій, як у деяких пострадянських країнах, також не було і обмежень та заборон на урядовому рівні). А по-друге: у свідомості ієрархів та служителів історичних церков все більше переважає розуміння того, що піднесення власної духовної традиції неможливе шляхом приниження традицій чужої [72; 3].

На місіонерській ниві на теренах України трудяться багато протестантських громад, серед них місіонерська церква "Херсонський степ", що в місті Складовську. "Місіонерство для нас не затерта тема про яку ми вимушені говорити раз-пораз. Місіонерство - це наша головна робота! Праця на територіях, де працюють наші місіонери далеко не закінчена. Потрібно зробити багато більше зробленого. Попереду – проповідь Євангелія на нових територіях та відкриття нових помісних церков. Наше посвячення кріпне з року в рік, адже Ісус призвав Церкву для спасіння народів. Ми повинні і зможемо вплинути на світ!

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: