Xreferat.com » Рефераты по транспорту » Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях

Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях

й сходів рухомого складу. При лобових і бічних зіткненнях, як правило, утворяться складні завали з руйнуванням і телескопічним з'єднанням рухомого складу, значним розвалом або розливом вантажу. Це відбувається в основному через проїзди заборонних сигналів, порушень правил прийому й відправлення поїздів, несправностей пристроїв СЦБ, відходу вагонів зі шляхів станції, а також зіткнень поїздів з вагонами, що зійшли з рейок на сусідньому шляху. Меншим обсягом захаращень характеризуються випадки сходу з рейок рухомого складу при несправному шляху, через зношування деталей або вузлів вагонів, хоча й у цих випадках багато чого залежить від конкретних обставин. Найбільш складні накопичення відбуваються при сході з рейок або зіткненнях рухомого складу в тунелях, на мостах, а також двох зустрічних поїздів. Характерна схема рухомого розташування рухомого складу після сходу вагонів двох зустрічних поїздів показана на мал. 3.1.


Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях

Рис. 3.1 Характерне розташування рухомого складу вантажних поїздів після сходу з рейок


З обсягу й характеру завалів рухомого складу визначається час відновлення руху. Воно складається з ряду складових, у тому числі із часу на збір і доставку відбудовних засобів до місця події, розтаскування й піднімання рухомого складу, відновлення шляху, контактної мережі, засобів зв'язку й СЦБ. Багато в чому тривалість відбудовних робіт залежить від оснащеності відбудовних поїздів і порядку організації робіт.


3.2 Основні принципи вибору способів постановки рухливого складу на рейки


Найбільше часто повторювані випадки розташування, що зійшло з рейок рухомого складу наступні:

вагон або локомотив має схід з рейок одного колеса-візка, одного візка повністю або всіх візків. Можливі випадки, коли один візок або обидві візки при сході вийшли з конструктивного шкворневого зчленування з рамою вагона, але перебувають під кузовом рухомого складу, що зійшов, і розташовуються уздовж або поперек шляху. Можливий і такий варіант, коли один з візків або обидві візки вибиті з-під рухомого складу й перебувають на узбіччі або в міжколіях; вагон або локомотив перебуває під кутом до шляху; вагон або локомотив перекинуть і лежить на боці.

Постановка на рейки рухомого складу, що поодиноко зійшов, жадає від виконавців високої майстерності й професіоналізму. Можливо без яких-небудь додаткових ушкоджень рухомого складу й вантажів поставити його на рейки або, у крайньому випадку, поза габаритом. Проте в окремих випадках, на особливо напружених ділянках, з метою швидшого відновлення руху поїздів приймаються рішення про скидання локомотива, що зійшов з рейок, або вагона під укіс. Зрозуміло, це робиться у виняткових випадках із прийняттям всіх можливих заходів щодо зниження додаткових руйнувань рухомого складу й збереженню вантажу. У більшості ж випадків, і особливо на станціях, коли повністю рух не переривається, єдино правильним рішенням буде поставити рухомий склад на рейки. Роботу цю можна виконати за допомогою накаточних башмаків, домкратів, вантажопідйомного крана, причому як при автономному їхньому використанні, так й у відповідних сполученнях цих засобів.

Аналіз накопиченого досвіду відбудовних робіт показує, що, незважаючи на різноманіття можливих варіантів сходу з рейок рухомого складу, є ряд рекомендацій, які допомагають зупинитися на більше раціональному рішенні при виборі способу й механізмів для постановки на рейки або збирання рухомого складу, що зійшов з рейок, вибір варіанту піднімання й необхідних технічних засобів здійснюється залежно від характеру сходу рухомого складу, рельєфу місцевості й наявних поблизу комунікацій, будинків, енергомереж й інших споруджень.

У всіх випадках, коли при сході з рейок візка рухомого складу не вийшли з конструктивного зчленування з рамою, а також не розгорнулися стосовно осі шляху, найбільш прийнятним способом постановки на рейки є накочування рухомого складу за допомогою накаточних башмаків. Не виключається використання накаточних башмаків у сполученні з домкратами й іншими спеціальними пристосуваннями. Найбільше ефективно використаються гідравлічні установки, які дозволяють здійснювати піднімання поїзда-состава-сполуки-рухлив-складу й постановку на рейки.

Застосування накаточних башмаків у значній мірі1 залежить від відстані колісних пар, що зійшли, до рейкової колії, стану шляху в місці сходу, від цілісності конструкції візкового вузла і його зчленування з рамою й можливо тільки при наявності на місці відбудовних робіт локомотива або тягача.

Якщо рухомий склад у результаті сходу перевернувся або лежить на боці, піднімання варто здійснювати вантажопідйомним краном (при необхідності з попереднім розтаскуванням рухомого складу за габарит за допомогою локомотива або тягача) або за допомогою гідравлічних установок і домкратів, наявних на озброєнні відбудовних поїздів.

Для постановки на рейки рухомого складу, що зійшов, як правило, застосовуються вантажопідйомні крани на залізничному ходу й у меншому ступені - на автоходу. До речі, якби ВП мали на озброєнні вантажопідйомні крани на автомобільному ході, то витрати часу на виробництво відбудовних робіт були б значно нижче. Кран на автомобільному або гусеничному ході можна широко використати «з поля», доставляти до місця роботи із шосейних доріг, а на гусеничному ходу - і по бездоріжжю.

Особливу значимість вантажопідйомні крани здобувають при веденні відбудовних робіт у глибоких виїмках, горловинах станцій у випадках, що коли зійшли вагони або локомотиви перебувають на боці, з викинутими з під них ходовими візками.

Обмежуючими факторами застосування вантажопідйомних кранів є несправність або відсутність шляху поблизу місця сходу, а також відсутність можливості для установки крана на опори. На установку крана в робоче положення потрібно багато часу, обмежені його можливості на електрифікованих ділянках, та в певних умовах вантажопідйомні крани є виправданим й єдиним засобом виробництва робіт.

Перед ухваленням рішення про вибір механізмів і способу постановки на рейки рухомого складу, що зійшов, варто уважно оглянути шлях, ходові частини рухомого складу, звернувши при цьому увага на характер сходу (у якому положенні - вертикальному або похилому перебуває рухомий склад), а також на стан вантажу. При цьому в кожному окремому випадку необхідно переконатися в забезпеченні безпеки провадження робіт. Неодмінною умовою є попереднє звільнення рухомого складу, що зійшов, від зчеплених з ним або телескопічно з'єднаних вагонів.

Виходячи з фактора часу при виборі способу постановки на рейки рухомого складу необхідно в першу чергу робити ставку на механізми й засоби, які є поблизу місця події. Якщо ж постановку на рейки або збирання рухомого складу цими засобами здійснити не можна, то до місця сходу викликається відбудовний поїзд.

Правильне розміщення наявних на місці сходу рухомого складу відбудовних засобів, уміла організація їхньої роботи, раціональне використання локомотивів дозволяють швидше завершити відбудовні роботи й відкрити рух. Покажемо на конкретних прикладах можливе розміщення відбудовних засобів при сходах з рейок вантажних складів.


3.3 Нормативи часу на піднімання і збирання рухомого складу. Терміни служби відбудовної техніки


Винятково важливе значення для визначення строків виконання аварійно-відбудовних робіт й оцінки працездатності відбудовних поїздів мають нормативи витрат часу на піднімання й збирання рухомого складу залежно від його маси, поперечного профілю земляного полотна та умов місцевості. Дані про масу рухомого складу дають можливість правильно підібрати вид відбудовних технічних засобів й їхня кількість для піднімання вагонів і локомотивів, що зійшли з рейок.

Для випадків складних сходів рухомого складу з рейок розроблені норми середньої тривалості по його підніманню й збиранню залежно від маси. Ці норми призначені для визначення строку розчищення одиночного конкретного завалу. Вони розроблені на основі витрат часу на виконання кожної операції циклу переміщення вагону або секції локомотива із завалу за межі габариту наближення будов.

Для визначення нормативів з підйому конкретних одиниць рухомого складу залежно від умов їх сходячи з рейок і тину технічних засобів, використовуваних у технологічному процесі, використають Технологічну інструкцію для піднімання рухомого складу й Норми часу й технологічні процеси на піднімання рухомого складу. Нормативи, розроблені ВНІІЖТом, наведені в табл. 3.3-З.10. Вони не враховують час на підготовчі роботи.

На основі даних табл. 3.1-3.10 розроблені технологічні карти по підніманню й збиранню рухомого складу.

Наведені нормативи на піднімання й збирання рухомого складу розроблені для умов роботи при температурі вище 0 °С, нормальному природному висвітленні, відсутності задимленності й радіоактивного зараження місцевості. При розчищенні завалів в умовах низьких температур, у темний час доби, при сильній задимленості й радіоактивному зараженні місцевості необхідно застосовувати відповідні поправочні коефіцієнти, розроблені відповідно до вимог ЕНіР.

У зимовий час застосовуються наступні поправочні коефіцієнти, що враховують температуру зовнішнього повітря:

t, °С...... 0 ч - 10 - 10 ч - 20 - 20 ч - 30 – 30 ч - 40 нижче -40

Коефіцієнт. . 1,1 1,17 1,25 1,33 1,5

Замір температури повітря виробляється два рази в зміну (наприкінці другого й кінці п'ятого годин роботи). Поправочні коефіцієнти враховують вплив наступних факторів на продуктивність праці: скрутність рухів робітника теплим одягом, незручність роботи в рукавицях при необхідності дотику до холодного металу й т.п.; зниження видимості; зледеніння взуття, матеріалів, конструкцій, інструментів; необхідність у процесі роботи періодичного очищення робочого місця, матеріалів від снігу й льоду. Перерва для обігрівання робітників не враховується.

По оцінках медиків, температура шкіри особи, рівна 6°С, є дискомфортною в такому ступені, що при тривалому перебуванні на відкритому повітрі через кожні 45—50 хв- необхідний обігрів у теплому приміщенні.

При температурі шкіри особи нижче 0°С відбувається другий ступінь обмороження, що супроводжується побелінням шкіри. Перебування на відкритому повітрі в таких умовах понад 20 мни стає небезпечним.

Для визначення граничних значень температур шкіри особи необхідно користуватися графіком.

Якщо крапка перетинання температури повітря й швидкості вітру лежить на кривій 2 або вище її, то необхідно обігрів через кожні 45-50 хв. Якщо ж крапка перетинання лежить на кривій або вище її, то необхідні перерви через кожні 20 хв роботи.

У залежності від умов виконання відбудовних робіт застосовуються наступні поправочні коефіцієнти: у заметіль або сильний дощ-1,2, при великій скупченості рухомого складу- 1,5, при роботі в засобах індивідуального захисту також 1,5.

При роботі в темний час доби до нормативів застосовують поправочний коефіцієнт 1,4, що передбачає достатню натренованість особового складу при роботі в таких умовах.

До висвітлення місця робіт з розчищення завалів у темний час доби пред'являються наступні вимоги: освітлювальні установки повинні працювати надійно, незалежно від погоди й пори року й забезпечувати гарну видимість завалу, маршрутів переміщення елементів завалу у відвали, а також машин, механізмів, пристосувань й інструментів, застосовуваних у роботі; освітленість на поверхні землі повинна бути не менш 10 лк; розміщення світильників повинне забезпечувати рівномірний розподіл освітленості й припустиме значення сліпучої дії, що досягається застосуванням переносних телескопічних щогл висотою 8-10 м з лампами потужністю 1000-1500 Вт, установлюваних через кожні 50- 70 м ділянки шляху, що розчищає, поза маршрутами руху технічних коштів. Особливу увагу варто обертати на світлове позначення габаритів машин, що рухаються, і перешкоди на шляху їхнього руху.

Необхідно враховувати, що в темний час доби утруднене правильне визначення відстані до машин, що рухаються, погіршується видимість сигналів, особливо при забрудненні навколишнього середовища вихлопними газами, у результаті погіршуються умови для безпечної роботи людей.

Від кліматичних факторів залежать терміни служби відбудовної техніки, причому вплив цих факторів по-різному не тільки на види техніки, але й на вузли й агрегати машин одного виду. Строки експлуатації відбудовної техніки, використовуваної в різних кліматичних зонах, неоднакові. Одним з найбільш істотних факторів є температурний режим зовнішнього повітря. Помітне зменшення надійності більшості видів техніки спостерігається при температурах нижче 00С. Основні причини цього - недостатня холодостійкість металу, конструктивні недоліки деталей і вузлів, невідповідність технології виготовлення виробів умовам їхньої експлуатації в різних зонах, недосконалість двигунів. Оскільки для описаної в даній книзі відбудовної техніки досліджень у цій області не проводилося, можна скористатися даними табл. 3.11 про характерні руйнування деталей різних машин, що працюють у північних районах.


3.4 Піднімання рухомого складу вантажопідйомними кранами


Як ми вже відзначали, вантажопідйомні крани на залізничному ходу використають при проведенні відбудовних робіт у тих випадках, коли інші технічні засоби використати по різних причинах неможливо або недоцільно (наприклад, щоб не зашкодити рухомий склад, зберегти перевезений вантаж, запобігти розливу небезпечних вантажів), крім того, коли застосування інших технічних засобів не може бути здійснене через особливість місцевості, характеру забудови в місці сходу, ушкодження ходових частин рухомого складу. У кожному конкретному випадку технологія використання вантажопідйомних кранів залежить від маси й характеристики вантажу, його розмірів і розташування, характеру ділянки шляху (з урахуванням його електрифікації), стану рухомого складу, що зійшов.

Існує безліч способів і прийомів застосування вантажопідйомних залізничних кранів для піднімання рухомого складу й вантажів. У даній книзі наведені найбільш характерні (типові) способи й прийоми. Кожен спосіб складається з технологічних операцій, дослідження яких дозволило розробити узагальнені технологічні карти процесу піднімання рухомого складу залежно від характеру сходу рухомого складу і його характеристики, а також від типу й технічних можливостей вантажопідйомних кранів.

Заслуговує на увагу проведення робіт з піднімання рухомого складу зі зруйнованим ходовим візком, особливо коли кран відбудовного поїзда подається до вагона, у якого вона зруйнована із протилежної сторони від поданого крана, а його вантажопідйомність не дозволяє підняти повністю кузов вагона. У цьому випадку найбільш прийнятної є наступна технологія заміни зруйнованого візка (рис. 3.2).

Із протилежної сторони від крана під буферний брус вагона викладають шпальну клітку. З боку візка А краном піднімають кузов вагона. При цьому візок А звільняється від шворня. На неї встановлюють спеціальний перехідний п’ятник, і візок А перекочується убік зруйнованого візка Б. Хребтовою балкою кузов вагона встановлюють на візок А. Кран опускає кузов вагона на шлях, візок Б звільняється від ваги кузова вагона.

Шпальну клітку розбирають і за допомогою блоку, закріпленого за рейки, візок Б тросом витягають з-під вагона за допомогою крана або локомотива (рис. 3.2.). Після видалення візка Б знову викладають шпальну клітку під буферний брус. Вагон піднімають краном, візок А встановлюють на місце візка Б. Вагон опускають краном на шлях, звільняючи шпальну клітку, що потім забирають. На місце візка А встановлюють запасний візок В.


Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях

Рис. 3.2.Заміна зруйнованого візка вантажного вагона за допомогою вантажопідйомного крана, що прибув з боку справного візка.


3.5 Постановка на рейки рухомого складу за допомогою гідроустановки й домкратів


Вивчення накопиченого досвіду використання гідравлічних установок при відбудовних роботах дозволяє зробити деякі узагальнюючі висновки й рекомендації. Загальний принцип виробництва відбудовних робіт за допомогою гідравлічної установки полягає в тім, що локомотив, що зійшов з рейок, або вагон разом з візками, прикріпленими до нього спеціальними пристосуваннями, піднімається за один кінець, переміщається поперек осі шляху й установлюється колісними парами на рейки.

Залежно від характеру сходу й виду рухомого складу спосіб піднімання й постановки його на рейки в кожному окремому випадку визначається індивідуально. Проте окремі складові цих способів однотипна й істота їх зводиться до наступного.

Піднімання з наступним переміщенням рухомого складу варто здійснювати тільки при знаходженні його у вертикальному положенні. Якщо локомотив або вагон нахилені до земляного полотна, їх треба попередньо поставити (вивісити) у вертикальне положення.

Якщо локомотив або вагон при сході має один візок на рейках, то перед підніманням той кінець рухомого складу повинен бути закріплений (підкладеними гальмовими башмаками або дерев'яними клинами під обидві сторони кожного колеса) від можливого переміщення.

Локомотив, що піднімає гідроустановкою, чи вагон повинен бути звільнений від сторонніх предметів (шпал, шматків рейок і т.п.), а також від зчленування із сусіднім рухомим складом. Точка опори штока домкрата повинна бути вибрана на локомотиві або вагоні з таким розрахунком, щоб під час піднімання не відбулося їхнього перекидання. Між опор тієї поверхні рами рухомого складу, штоком домкрата і його підошвою обов'язково встановлюють прокладки, як правило, з фанери. Зазначені запобіжні заходи є обов'язковими й повинні щораз контролюватися керівником робіт.

У всіх варіантах використання гідроустановки для постановки рухомого складу, що зійшов з рейок, основними операціями є наступні.

Роблять зборку гідроустановки, що складається з моста, роликового візка, вантажопідйомного домкрата й домкратів горизонтального переміщення. Ця установка надалі буде йменуватися гідровузлом підйому й переміщення рухомого складу. Висота підйому домкрата вантажопідйомністю 120/60 т становить 730 мм, домкрата вантажопідйомністю 60/30 т - 755 мм і домкрата безперервної дії вантажопідйомністю 60 т - 525 мм, а вантажопідйомністю 120 т -610 мм.

Щоб зібрати гідровузол під одним з кінців локомотива або вагона, нерідко доводиться здійснювати попереднє піднімання його одиночними домкратами. При цьому варто строго стежити за тим, щоб при підніманні забезпечувалася стійкість рухомого складу, тобто дотримувалися умови трьох точок опори й рівномірного розподілу навантажень на кожну сторону об'єкта, що піднімає.

Більші ускладнення виникають для попереднього піднімання в тих випадках, коли кінець рухомого складу через викид з-під нього візка заривається в земляне полотно. У цих випадках доцільно застосовувати спеціальні пристосування. Так у відбудовному поїзді, що дислокується на станції Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці, пристосування для підйому вагона за автозчеплення (мал. 3.10) виготовлено з листового заліза товщиною 24 мм. На пристосування в місці установки домкрата надівається підкладка, зображена на малюнку як окрема деталь. У найбільш слабкому перетині по обидва боки приварені ребра твердості А, з однієї сторони приварений упор Б. За допомогою цього пристосування домкратом піднімають вагон за автозчеплення, потім під нього мостять шпальну клітку. Після цього монтують гідровузол і вже з його допомогою здійснюють подальші операції по ліквідації наслідків сходу.

Піднімання здійснюється, як правило, за один кінець локомотива або вагона. При цьому візок кінця, що піднімає, повинна бути попередньо прикріплена до рами рухомого складу спеціальними пристосуваннями. Крім того, деталі й вузли візка повинні бути зафіксовані прокладками з таким розрахунком, щоб при вертикальному підйомі вони не переміщалися щодо рами візка. Якщо візок перебуває від рухомого складу, що зійшов, на відстані, що не дозволяє зробити її прикріплення до рами локомотива або вагона, то попередньо варто наблизити їх. Це робиться локомотивом або тягачем, а також за допомогою зібраного гідровузла. У випадках коли, візок що зійшов, ушкоджений, використовується запасний візок.

Піднімання одного кінця рухомого складу робиться домкратом на висоту, що дозволить безперешкодно здійснити поперечне переміщення. Для вертикального підйому локомотива або навантаженого вагона використаються гідравлічні домкрати вантажопідйомністю 120/60 т, а для порожніх вагонів - 60/30 т. Для поперечного переміщенні використовуються циліндри, що створюють зусилля поршня стільник «від себе» 10 тс, «на себе»-6 тс. Для локомотивів і навантажених вагонів для цієї мети застосовується установка із двох таких циліндрів.

При зпуску рухомого складу, що зійшов, на рейки необхідно стежити за правильністю зчленування шкворневого вузла (п’ятника й підп'ятника), за технічним станом вузлів і деталей візків, а у локомотивів варто оглянути ковзуни.

Якщо локомотив або вагон після сходу з рейок перебуває нa відстані від шляху більше 1 м, то його піднімання й поперечне переміщення будуть здійснюватися з перестановкою гідровузла. Це викликано обмеженням переміщення роликового візка по опорній поверхні моста. У додатку 2 (табл. П.2,8-П.2.13) наведені технологічні карти піднімання рухомого складу, що зійшов з рейок одиночного. У них включена технологія підготовки до роботи гідравлічної установки й збирання її після закінчення робіт, а також найбільше часто повторювані варіанти її використання при ліквідації наслідків сходу з рейок рухомого складу.


3.6 Постановка на рейки рухомого складу за допомогою накаточного устаткування


Аналіз статистичних даних про роботу відбудовних поїздів показує, що накаточне устаткування використається в 60% випадків постановки на рейки рухомого складу, що зійшов з них. Розглянемо основні способи використання накаточного устаткування.

Накочування навантаженого вагона, що зійшов з рейок одним візком, розгорнутої під кутом щодо осі шляху (мал. 3.3,а).

Технічні засоби: накаточні (титанові) уніфіковані башмаки (одна пара), тяговий трос діаметром 43 мм із петлями на кінцях, маневровий тепловоз ЧМЭЗ.

Технологія накочування: огляд місця сходу; доставка устаткування, пристосувань, інструмента; установка накаточних башмаків; стропування кінцями тягового троса петлями до букси й автозчеплення вагона, а середньою частиною троса - до автозчеплення локомотива; підтягування вагона до накаточних башмаків з одночасним вирівнюванням візка; зняття троса з букси візка і його стропування за автозчеплення локомотива; накочування вагона; розбирання кріплення, зняття накаточних башмаків і троса; доставка й навантаження їх у вагон.

Накочування навантаженого вагона, що зійшов з рейок обома візками; колісні пари візків у різнонаправлених «ножицях» (мал. 3.3,6).

Технічні засоби ті ж самі. Додаткові засоби - друга пара накаточних башмаків.

Технологія накочування наступна. До установки накаточних башмаків візка повинні бути розгорнуті так, щоб перші колісні пари були притиснуті до рейок. Для цього застосовується подовжений трос із петлями на кінцях. Один кінець троса чіпляють за буксу першої колісної пари першого візка (по ходу накочування), а іншої - за першу буксу другого візка, як показано на рис. 3.3.,б.


Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях


Рис. 3.3. Основні способи постановки на рельси рухомого складу за допомогою нокаточного устаткування:


1-локомотив; 2-автозчеп рухомого складу; 3-тяговий трос; 4-накладні накаточні башмаки; 5-«пастка»; 6-рейкова стяжка; 7-«туфелька»; 8-напрямні кутки; 9-крестовинні накаточні башмаки; 10-стикові накаточні башмаки.

Середню частину троса пропускають через голівку автозчеплення локомотива. Після наближення колісних пар до рейок установлюють накаточні башмаки під першими колісними парами обох візків (по ходу накочування).

Після установки накаточних башмаків роблять підтаскування вагона до башмаків. Як тільки перші колісні пари накотяться на накаточні башмаки, по рації подають команду машиністові локомотива про припинення руху (підтаскування припиняється). Трос із букс колісних пар знімають й автозчеплення локомотива з'єднують із автозчепленням вагона прямо або через трос. Після цього триває накочування вагона й постановка його на рейки через обидва накаточних башмака. Даний спосіб прискорює постановку на рейки вагона, тому що операція по розвороті візків і накочуванню здійснюється одночасно з обома візками.

Накочування навантаженого вагона, що зійшов з шляху із залізобетонними шпалами обома візками, колісні пари яких вийшли за кінці шпал (рис. 3.3.,в).

Технічні засоби: локомотив, одна пара накаточних башмаків, трос із петлями на кінцях, а також «пастка».

Розглянемо особливості накочування й установки встаткування. «Пастка» розташовується від першої колісної пари по ходу накочування, причому встановлюють її біля колісної пари тоді, коли колісна пара буде притиснута до кінців залізобетонних шпал.

Накаточні башмаки встановлюють від «пастки» на відстані, рівному 1,5-2 відстаням між центрами колісних пар візків. У цьому випадку тяговий трос одним кінцем петлею чіпляють за автозчеплення вагона, що піднімає, пропускають через автозчеплення локомотива й іншим кінцем чіпляють за буксу колісної пари, що перебуває за кінцями шпал. Після цього роблять накочування вагона.

Накочування припиняється, коли перша колісна пара буде перебувати на накаточному башмаку. Після цього трос знімають із букси, петлею чіпляють за автозчеплення й далі робиться накочування вагона на рейки. При цьому задній візок іде по сліду першої й через «пастку» повинна накотитися на рейки. У випадку якщо другий візок відхилиться від сліду першого візка, необхідно петлю троса зняти з автозчеплення вагона й зачепити за першу буксу другого візка, а потім здійснювати накочування аналогічно першому візку.

Накочування навантаженого вагона, що зійшов, у районі «кореня пера» стрілочного переводу здійснюється за допомогою спеціальних крестовинних накаточних башмаків різних типів.

Накочування вагона, що зійшов обома візками через розширення шляху, причому перший візок зійшов обома колісними парами, а друга — однією стороною провалившись усередину колії (рис. 3.3., г).

Для накочування першого візка тяговий трос одним кінцем петлею кріплять за автозчеплення вагона, пропускають за автозчеплення локомотива й чіпляють за буксу першої колісної пари візка. Установлюють накаточні башмаки, і після цього здійснюється підтаскування вагона. Як тільки колісна пара накотиться на башмак, трос із букси знімають, чіпляють за автозчеплення й роблять подальше накочування на рейки.

Для накочування другого візка встановлюється пристосування, назване «туфелька». Накочування колісних пар другого візка здійснюється саме через «туфельку». До початку накочування рейковий шлях стягається рейковою стяжкою.

Накочування навантаженого вагона, що зійшов обома візками в хрестовині стрілочного переводу (рис. 3.3.,д).

Технічні засоби: одна пара крестовинних накаточних башмаків, тяговий трос діаметром 43 мм із петлями на кінцях, маневровий локомотив, похилі куточки, встановлені в торець контррейки й хрестовини.

Складність накочування полягає в перекиданні колісних пар через контррейку для наступної постановки їх на шлях. Для цього й застосовуються спеціальні крестовинні башмаки, встановлені в районі контррейки.

При підході другого візка, що зійшло, до крестовинних накаточних башмаків щековина візка заклинюється о торець контррейки або хрестовини з наступним розворотом. Для усунення цього в торець контррейки й хрестовини встановлюють напрямні куточки 8. В іншому технологія накочування така ж сама, як і на звичайні накладні накаточні башмаки.

Постановка на рейки навантаженого вагона, що вийшов за призму тупика (рис. 3.3., є).

У випадку виходу навантаженого вагона за призму тупика застосовуються стикові накаточні голови, які встановлюються на кінці рейок. Технологія постановки на рейки нічим не відрізняється від технології накочування рухливого складу, описаної в попередніх способах.

Заслуговує на увагу спосіб постановки на рейки рухомого складу, що зійшов, на кривих ділянках шляху. На кривих ділянках шляху, а також при накочуванні рухливого складу із тривісними ходовими візками необхідно робити накочування через дві пари накаточних башмаків. При цьому відстань між першою й другою парами накаточних башмаків, установлених на рейки, повинне дорівнювати відстані між першими й другими колісними парами ходового візка.


3.7 Розрахунок необхідних тягових зусиль при виконанні робіт тяговими засобами


Тягове зусилля F, необхідне для переміщення рухомого складу на ґрунті, залежить від виникаючих при цьому сил опору:


F=Fтр + Fріз + Fоп,


де Fтр –сила тертя кузова на ґрунті; Fріз — сила опору різанню ґрунту стінкою або виступаючими частинами вагона або локомотива, Fоп,- сила опору призми волочіння.

Сила тертя кузова вагона по ґрунті залежить від маси вагона й коефіцієнта тертя металу на грунті: Fтр = Qf, де Q — маса вагона, т; f — коефіцієнт тертя (для піщаного ґрунту й чорнозему — 0,73-0,75, для глинистого ґрунту, щебінки — 0,84-0.85, для мокрого глинистого ґрунту - 0,4).


Організація технології аварійно-відновлювальних робіт на залізницях

Рис. 4.1 Графік залежності тягового зусилля F від маси одиниці рухомого складу Q:


Потрібно зробити волочіння критого навантаженого вагона, маса кузова якого 23 т, вантажу -65 т, загальна маса 88 т. Візка вагона масою 8 т у розрахунок не приймаємо, оскільки вони, як правило, при кантуванні від'єднуються від вагона. Тому масу вагона приймаємо 80 т (виключення становлять пасажирські вагони, де візок не від'єднуються). Сила тертя вагона при волочінні

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: