Основи мікроекономіки
Q Q
а) крива попиту для б) крива ринкового попиту
конкурентної фірми
Рис.7.1 Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми
Така відмінність між ринковим попитом та попитом по відношенню до окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість широко розповсюдженого твердження: те, що вірно по відношенню до окремого учасника асоціації, завжди вірно і по відношенню до усієї асоціації.
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються і через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, в залежності від обсягів продаж. До таких показників належать:
1. Валовий (сукупний) дохід (TR) – це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.
2. Середній дохід (AR) – це валовий дохід у розрахунку на одиницю проданої продукції:
AR = TR/Q. (7.1)
3. Граничний дохід (MR) – це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукту:
MR = DTR/DQ. (7.2)
Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва представлена на рис.7.2.
![]()
Р
TR
AR=MR=P
![]()
Q
Рис.7.2. Валовий, середній та граничний дохід конкурентної фірми
Валовий дохід конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничний дохід в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою.
З’ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає достатньо підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, які забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та для довготермінового періодів. Тому розглянемо ці дві ситуації окремо.
7.2 Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді
Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.
Побудова моделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді на такі три питання:
варто чи не варто виробляти продукт;
якщо варто, то скільки;
які прибутки чи збитки принесе це виробництво?
У мікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: на підставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходу та граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо.
Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, коли валовий дохід виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.
Складніша справа, коли за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовий дохід перевищує змінні витрати:
TC – TR < FC (7.3)
(FC + VC) – TR < FC (7.4)
VC < TR (7.5)
Таким чином, в узагальненому вигляді відповідь на перше питання буде мати такий вигляд: фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоду за умови, що вона отримує економічний прибуток , чи коли її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передишку, що її бере собі фірма для прийняття кардинальніших рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку.
Маючи на увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і на друге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсяг продукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.
Для відповіді на третє питання необхідно співставлення валового доходу та сукупних витрат при обраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми буде дорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами.
Проаналізуємо дані, які наведені у табл.7.1, та зробимо висновки відносно бажаних обсягів виробництва та їх результатів.
Таблиця 7.1
Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді
| Q | FC | VC | TC | ТR1 | EP1 | TR2 | EP2 | TR3 | EP3 |
| 0 | 200 | 0 | 200 | - | -200 | - | -200 | - | -200 |
| 1 | 200 | 100 | 300 | 147 | -135 | 130 | -170 | 90 | -210 |
| 2 | 200 | 196 | 396 | 294 | -102 | 260 | -136 | 180 | -216 |
| 3 | 200 | 295 | 495 | 441 | -54 | 390 | -105 | 270 | -225 |
| 4 | 200 | 400 | 600 | 588 | -12 | 520 | -80 | 360 | -240 |
| 5 | 200 | 515 | 715 | 735 | +20 | 650 | -65 | 450 | -265 |
| 6 | 200 | 646 | 846 | 882 | +36 | 780 | -66 | 540 | -306 |
| 7 | 200 | 794 | 974 | 1029 | +35 | 910 | -84 | 630 | -364 |
| 8 | 200 | 960 | 1160 | 1176 | -16 | 1040 | -120 | 720 | -440 |
| 9 | 200 | 1150 | 1350 | 1323 | -27 | 1170 | -180 | 810 | -540 |
| 10 | 200 | 1370 | 1570 | 1470 | -100 | 1300 | -270 | 900 | -670 |
Якщо на ринку склалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад, про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR1) при виробництві 5-7 стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР1). Тому фірмі слід розпочинати виробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться на виробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.
При ринковій ціні 130 грн. валовий дохід (ТR2) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Тому виробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповіді на це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищує ці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшення збитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть при виробництві п’яти стільців – 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукцію взагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).
Зниження ціни до 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки не стають меншими за постійні витрати.
Моделі вибору виробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат та валового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).

Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків та закриття фірми
Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва, які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.
Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу знаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.
Якщо ж лінія валового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.
Аналогічні висновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничними витратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід в залежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринку дорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147 грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали 100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходи фірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього та інших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажу якої перевищує граничні витрати, пов’язані з її виробництвом, доцільно виробляти.
Таблиця 7.2.
Граничні витрати та граничний дохід
| Q | AFC | AVC | ATC | MC | MR1 | MR2 | MR3 |
| 0 | - | - | - | - | - | - | - |
| 1 | 200 | 100 | 300 | 100 | 147 | 130 | 90 |
| 2 | 100 | 98 | 198 | 96 | 147 | 130 | 90 |
| 3 | 67 | 98 | 165 | 99 | 147 | 130 | 90 |
| 4 | 50 | 100 | 150 | 105 | 147 | 130 | 90 |
| 5 | 40 | 103 | 143 | 115 | 147 | 130 | 90 |
| 6 | 33 | 108 | 141 | 131 | 147 | 130 | 90 |
| 7 | 29 | 113 | 142 | 148 | 147 | 130 | 90 |
| 8 | 25 | 120 | 145 | 166 | 147 | 130 | 90 |
| 9 | 22 | 128 | 150 | 190 | 147 | 130 | 90 |
| 10 | 20 | 137 | 157 | 220 | 147 | 130 | 90 |
Починаючи з сьомого стільця виробництво кожної додаткової порції продукції буде обходитися виробнику дорожче, ніж додатковий дохід, отриманий від їх продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Тому якщо граничні витрати додаткової одинці продукції перевищують граничний дохід від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.
Між ситуацією зацікавленості фірми у розширенні виробництва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробництва, при якому граничні витрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибуток чи мінімальний збиток:
MR = MC. (7.6)
Це рівняння отримало назву правила визначення обсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слід враховувати в подальшому аналізі:
- правило можна застосовувати лише за умови, що фірма віддає перевагу виробництву, а не закриттю. Для останнього випадку потрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу. Коли останній більший ніж середні змінні витрати, фірма приймаючи рішення про виробництво може максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношення зворотне – доцільніше припинити виробництво;
- застосування правила не обмежується лише умовами конкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізу інших моделей;
- для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила:
МС = Р. (7.7)
На рис.7.4 наведене графічне порівняння граничного доходу, граничних та середніх витрат.

Рис. 7.4. Співставлення граничного доходу, граничних та середніх витрат
Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q1). Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсягу виробництва.
Якщо лінія граничного доходу проходить нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то обираючи певний обсяг виробництва фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими теж у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу. Як показано на рис.7.4, їх розмір теж можна визначити через площу відповідного прямокутника.
Якщо ж лінія граничного доходу навіть не перетинає криву середніх змінних витрат, то для неї доцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхів усунення постійних витрат, які у цій ситуації ї будуть дорівнювати збиткам.
Аналіз взаємозв’язку граничних витрат та граничного доходу надає можливість побудувати криву пропозиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товару встановляється нижче мінімального значення середній змінних витрат, пропозиція фірми буде дорівнювати нулю. Фірма розпочне виробництво, а відповідно і запропонує продукцію для продажу, починаючи з того моменту, коли ціна перевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни буде приводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатиме координатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничних витрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривої середніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміновому періоді.
Таким чином, використання як першого, так і другого підходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняття рішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміновому періоді, запропонована у табл.7.3.
Таблиця 7.3
Модель прийняття рішень по максимізації вигоди конкурентної фірми у короткотерміновому періоді
| Питання | Перший підхід | Другий підхід |
| 1.Чи варто виробляти? |
Так, якщо ТR>TC, або TC – TR < FC |
Так, якщо Р >AVC |
| 2. Який обсяг варто виробляти? |
ТR – TC - max TC – TR – min |
MR = MC |
| 3. Чи отримає фірма економічний прибуток? |
Так, якщо ТR>TC, ні, якщо ТR<TC |
Так, якщо Р >AТC, ні, якщо Р <AТC |
7.3 Максимізація прибутку у довготерміновому періоді
Перехід до аналізу довготермінового періоду потребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з’ясування їх взаємодії в процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових допущень:
1. Допускаємо, що єдиним способом пристосування галузі до потреб ринку у довготерміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи їх виходу з галузі.
2. Допускаємо, що усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про певну середню, типову фірму.
Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р1), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе у цьому випадку підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність теж на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, але і економічний прибуток. Як відомо, під впливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції переміститься вправо, що приведе до зниження ринкової ціни рівноваги (рис.7.5). Тому вступ у галузь нових виробників ліквідує економічний прибуток.

Рис.7.5. Зміна ринкової ціни під впливом зміни пропозиції
Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то типова фірма не зможе отримувати економічного прибутку. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків (рис. 7.6), оскільки ціна буде нижча, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Тому масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Рис.7.6. Рівновага конкурентної фірми у довготерміновому періоді
Такі припливи та відливи капіталу в галузь призведуть до встановлення у кінцевому рахунку ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витрат виробництва, тобто типова фірма буде отримувати нормальний прибуток, але не зможе мати економічного. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того, як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми і виробництво прийдеться на цю ж точку.
7.4 Чиста конкуренція та ефективність
Як з’ясовано при викладенні попереднього питання, рівновага у довготерміновому періоді досягається при встановлені наступної рівності:
MR = P = MC = ATC. (7.8)
Конкурентна фірма може отримувати економічний прибуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вона буде просто покривати свої витрати.
Більшість дослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідає вимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншої моделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неї головні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішою вважається та система, яке, з одного боку, виробляє необхідний продукт при найменших витратах, а з іншого – забезпечує оптимальний розподіл обмежених ресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективність виробництва та ефективність розподілу ресурсів.
Економіка конкурентних цін націлена на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.
Виробнича ефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що в кінцевому рахунку ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, що споживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін при існуючій технології виробництва.
Конкурентна фірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси та виробляти кожний товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничними витратами. Це означатиме, що ресурси розподілені найбільш ефективно.
Разом з тим, було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, приписуючи йому нехарактерні властивості. Перш за все, слід мати на увазі, що конкурентний ринок через структуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства. Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо у суспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних за рахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати за найнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товари першої необхідності. І розрішити цю суперечність ринок просто не здатний.
Обмеженість ринкового механізму саморегулювання проявляється і у тому, що він готовий пропонувати тільки ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не стане виробляти так звані товари громадського користування, за споживання яких немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.
Орієнтація не безпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто приводить до неможливості оптимального поєднання поточних та перспективних цілей (згадайте ефект Робін Гуда, про який мова йшла у першій темі). Однак попри усі ці обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.
ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ
Чиста конкуренція Випадок закриття
Той, що погоджується з ціною Правило MR = MC
Середній дохід Крива пропозиції у коротко-
Валовий дохід терміновому періоді
Граничний дохід Ліквідація економічного прибутку
Випадок максимізації прибутку Виробнича ефективність
Випадок мініиізації збитків
Тема 8. Монопольний ринок
Прямою протилежністю конкурентному ринку є ринок чистої монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з’ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.
8.1 Основні риси чистої монополії
У попередній темі мова йшла про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Стосовно ринку чистої монополії вони мають такі характеристики:
1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Цей факт означає, що справедливим буде твердження: фірма-монополіст – це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку відсутній поділ на попит по відношенню до окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозиція окремої фірми та ринкова пропозиція. Для чистого монополіста ці поняття будуть синонімами.
2. У товару, що його виробляє монополіст, немає близького замінювача. Звичайно, практично немає таких товарів, які неможна було б замінити на щось інше. Однак по відношенню до товару монополіста справедливим буде допущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або ж звернутися за його придбанням до монополіста.
Слід зазначити, що у чистого монополіста відсутні прямі конкуренти на ринку товарів. Але це зовсім не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Перш за все необхідно прийняти до уваги той факт, що монополіст у свою чергу стає покупцем на ринку ресурсів, де він зіштовхується з іншим конкурентним середовищем. Однак про це мова піде у наступному розділі.
3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст – це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит співпадає з ринковим і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може через маневрування пропозицією: збільшення пропозиції зменшує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.
4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожний виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися кількома шляхами:
1. Зростання фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутство конкурентів, їх поглинання до досягнення фірмою повного панування у галузі.
2. Об’єднання капіталів на добровільній основі та перетворення такого об’єднання у пануючого виробника. Відомі різні форми монополістичних об’єднань, зокрема:
- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва при збереженні кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;
- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для усіх членів об’єднання;
- трест, в якому об’єднуються раніше самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.
Однак всякий монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише у тому випадку, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар’єрів – обов’язкова умова для існування чистої монополії. Бар’єри для вступу в галузь мають відношення не тільки до випадку чистої монополії, але й для олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.
Ці бар’єри можуть набувати різних форм:
а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст – це досить велике підприємство, а тому для створення достойного конкурента необхідно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й не доцільно;
б) легальні бар’єри. Це певні законодавчі норми, які регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед