Основи мікроекономіки
в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких здійснюється виробництва продукції монополіста. Це спрацьовує у тому випадку, коли обмеженість ресурсів абсолютна і у них немає близького замінника;
г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу часті підприємця, але і у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.
Проаналізовані риси монопольного ринку виявляють вирішальний вплив на ціни та обсягів виробництва монополістом.
8.2 Визначення ціни та обсягів виробництва монополістом
Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає в своєрідності кривої попиту (рис.8.1): якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста – спадаючий характер.

Рис.8.1. Відмінності попиту для конкурентної фірми та чистого монополіста
Спадаючий характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Перш за все, слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від її продажу (граничний дохід). Справ в тім, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Однак він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, але і на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.
Нехай монополіст по ціні Р1 = 150 грн. може продати 40 одиниць продукції. Для збільшення обсягу продаж до 50 одиниць він змушений знизити ціну до Р2 = 140 грн. Приріст сукупного доходу (DQ) буде становити 1000 грн., а граничний дохід – 100 грн., тоді як ціна додатково проданої одинці продукції – 140 грн.
На рис. 8.2, де відображена описана ситуація, видно, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури АBСD (S1), а додатково отриманий дохід від збільшення обсягу продаж – площі фігури DKNM (S2). У залежності від співвідношення цих площин граничний дохід може бути позитивною величиною (S2 > S1), від’ємною величиною (S2 < S1) або дорівнювати нулю (S2 = S1).

Рис.8.2 Формування граничного продукту чистого монополіста
Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці, про яку йшла мова у попередній темі. Припустимо, що вона працює не на конкурентному ринку, а є чистим монополістом. Тоді збільшення обсягів продаж буде супроводжуватися зниженням ціни, як це показано у табл.8.1.
Таблиця 8.1.
Основні показники діяльності фірми-монополіста
| Q | P | TR | MR | ATC | TC | MC | Прибуток |
| 0 | 235 | - | - | - | 200 | - | -200 |
| 1 | 220 | 220 | 220 | 300 | 300 | 100 | -80 |
| 2 | 205 | 410 | 190 | 198 | 396 | 96 | +14 |
| 3 | 190 | 570 | 160 | 165 | 495 | 99 | +75 |
| 4 | 175 | 700 | 130 | 150 | 600 | 105 | +100 |
| 5 | 160 | 800 | 100 | 143 | 715 | 115 | +85 |
| 6 | 145 | 870 | 70 | 141 | 846 | 131 | +24 |
| 7 | 130 | 910 | 40 | 142 | 972 | 148 | -62 |
| 8 | 115 | 920 | 10 | 145 | 1160 | 166 | -240 |
| 9 | 100 | 900 | -20 | 150 | 1350 | 190 | -450 |
| 10 | 85 | 850 | -50 | 157 | 1570 | 220 | -720 |
Слід звернути увагу, що валовий дохід фірми-монополіста при збільшенні обсягів продаж зростає не завжди: продаж дев’ятої та десятої одиниці продукції супроводжується зменшенням загальної виручки. Не важко помітити, що динаміка валового доходу тісно пов’язана з рівнем граничного доходу. Якщо граничний дохід має позитивне значення, то валовий дохід зі збільшенням обсягів продаж зростає. Якщо ж граничний дохід набуває від’ємного значення, то валовий дохід зменшується:
MR >0 TR ; (8.1)
MR<0 TRЇ. (8.2)
Тому максимального значення валовий дохід набуває у тій точці, де граничній дохід дорівнює нулю:
MR = 0 TR – max. (8.3)
Аналізуючи еластичність попиту (тема 4), ми дійшли висновку, що при еластичному попиті зменшення ціни збільшуватиме валовий дохід продавця. Якщо ж попит нееластичний, валовий дохід продавця буде мати таку саму спрямованість змін, що і ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичності попиту (TR1 – max) . Поєднавши ці висновки з попередніми, отримаємо залежності, що представлені на рис. 8.3. Їх аналіз дозволяє визначити межі, у яких виробник буде обирати співвідношення “ціна-продукт”. Якщо він обере ціну, яка відповідає нееластичній дільниці кривої попиту (Р2), то легко помітити, що отриманий ним валовий дохід (TR2) може принести і продаж значно менших обсягів продукції (Q3<Q2). Тому очевидно, що виробник, який намагається максимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної дільниці кривої попиту на користь певної комбінації “ціна-продукт” на еластичній дільниці.
Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількості проданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, але і від його витрат на виробництво. Звернемося до аналізу витрат монополіста, що наведені у табл.8.1. Як з’ясовано в попередній темі, виробник буде виробляти кожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки дохід від її продажу буде перевищувати додаткові витрати на її виробництво. Так для збільшення виробництва з двох до трьох одиниць продукції виробник витратив додатково 99 грн., а отримав додатковий дохід від збільшення обсягу продаж 160 грн. Якщо ж розглядати перехід від п’яти до шести одиниць продукції, то граничний дохід та граничні витрати становитимуть, відповідно, 131 грн. і 70 грн., що підтверджує недоцільність такого переходу. Таким чином, монополіст зможе максимізувати свій прибуток при такому співвідношення ціни та обсягу продаж, яке урівнює граничній дохід та граничні витрати. Для наведеного у таблиці прикладу це становитиме 175 грн. та 4 одиниці продукції.

Рис.8.3. Вибір монополістом дільниці кривої попиту
Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення валового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищення валового доходу над сукупними витратами (100 грн.) виробник отримує при виробництві чотирьох одиниць продукції.
На рис. 8.4 наведене геометричне тлумачення моделі вибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продаж, що максимузує його прибуток. У довгостроковому періоді для конкурентної фірми рівновага установлюється тоді, коли ціна досягає мінімальних середніх витрат. Інакше страва виглядає для монополіста. Оскільки крива граничного доходу монополіста не співпадає з кривою ціни (кривою попиту), то точка максимізації прибутку буде завжди знаходитися лівіше точки перетину кривих попиту та граничного доходу. Тобто монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж це могло бути на конкурентному ринку (Q1 < Q2). При цьому він реалізує продукцію за цінами (Р1), що перевищують середні витрати для запропоновано обсягу продаж (АТС1), і отримує економічний прибуток. На рис.8.4 розмір економічного прибутку монополіста відповідатиме площі заштрихованої фігури.

Рис.8.4. Максимізація економічного прибутку монополістом
Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст, заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які збільшивши пропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у короткотерміновому, так і у довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.
Інколи на побутовому рівні розуміння економічних проблем складається помилкове враження про цінову політику монополіста. Найпоширенішими є такі помилки:
1. Монополіст намагається установити найвищу ціну. Ця помилка грунтується на неусвідомленні того факту, що збільшення ціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продаж. Насправді ж монополіст не задається метою максимізації ціни, а шукає такий її рівень, що забезпечив би йому максимальних прибуток.
2. Чим більша різниця між ціною реалізації продукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більший прибуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише по відношенню до дохідності з одиниці продукції. Монополіст же ставить за мету максимізувати загальний прибуток. Його максимізація далеко не завжди співпадає з максимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняйте, що доцільніше для монополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництво одиниці продукції 5 грн., чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. на одиницю? У першому випадку монополіст отримає 100% прибутку з кожної одиниці продукції, а у другому – тільки 50%. Однак загальний прибуток монополіста у другому випадку становитиме 300 грн. проти 200 грн. у першому випадку.
Тому для монополіста буде привабливішим той варіант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому може і не досягатися максимальний прибуток з одиниці продукції.
3. Монопольне положення на ринку завжди гарантує беззбиткову роботу. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової роботи у тому випадку, коли крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Так найчастіше буває, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополіста має досить еластичну дільницю з великим кутом нахилу. Однак неважко уявити ситуацію, коли крива попиту проходить взагалі нижче кривої середніх витрат, не маючи з нею жодних спільних точок (рис. 8.5).

Рис.8.5. Варіант збитковості чистого монополіста
Така ситуація складається у тому випадку, коли монополіст продовжує випускати продукції, попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодні абсолютним монополістом по виробництву рахівниць чи примусів, це не надало б йому гарантій беззбиткової роботи.
8.3 Економічні наслідки монополізму
Логічним завершенням дослідження монопольного ринку повинна стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі. Найсуттєвішими серед економічних наслідків чистої монополії є такі:
1. Монополіст вважає за доцільніше продавати менший обсяг продукції та назначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник (рис.8.4). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не співпадає з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого ж боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вище, ніж середні витрати на виробництво. Цей “податок” складає економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.
2. Середні витрати монополіста, як правило, не співпадають з середніми витратами конкуруючої фірми. До цього часу про можливості такого неспівпадіння мова не йшла. Насправді ж середні витрати монополіста (АТСм) можуть бути як нижчими, так і вищими ніж у конкуруючої фірми (АТСк).
Оскільки монополіст – це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 8.6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, що його закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з конкурентною фірмою. Однак така ситуація складається досить рідко.

Рис. 8.6. Вплив ефекту масштабу на середні витрати монополіста та конкурентної фірми
Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, грунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Однак по відношенню до чистого монополіста це припущення досить часто стає необгрунтованим. Справа в тім, що у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі. Це явище отримало назву “Х-неефективність”. Воно пояснюється такими причинами:
а) цілі менеджерів монополіста не співпадають з метою мінімізації витрат. Вони можуть реалізувати завдання росту фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; приймати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;
б) монополіст, не відчуваючи “подиху в потилицю” конкурента, стає в’ялим, не орієнтується на пошук технологій, які мінімізують витрати;
в) монополія змушена нести додаткові витрати по збереженню свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.
3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії позволяють їй виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій. Однак, з іншого боку, у чистого монополіста немає автоматичних стимулів до науково-технічного прогресу. Тому він може дозволити собі бути неефективним.
4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона має місце тоді, коли певний продукт реалізується більше ніж по одній ціні і ці відмінності не пов’язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має можливість виділити різні групи покупців, та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли мова йде про природну монополію. Так, електропостачання населення та підприємств в Україні ведеться за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.
Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак одне незаперечно: від підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.
Основні терміни та поняття
Чиста монополія Цілі монополістичного ціноутворення
Бар’єри вступу у галузь Х-неефективність
Патенти Витрати на збереження монополії
Ліцензії Цінова дискримінація
Недобросовісна конкуренція
Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції
Монополістична конкуренція є чи не найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Тому кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конкуренцію. Пізнання моделі цієї поведінки і становить головну мету теми. Її досягнення дасть змогу не тільки набути певних професійних знань, а і краще зрозуміти свого контрагента на ринку у повсякденному житті.
9.1 Монополістична конкуренція та її основні риси
Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, але відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку нами розглянуті у попередній темі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.
1. На ринку представлена досить велика кількість продавців. Що означає словосполучення “досить велика”? Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна відповідати таким критеріям:
- вона не повинна бути надто великою, щоб попит не перетворився у абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;
- вона повинна бути не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною (але все-таки мала);
- вона повинна бути досить значною, щоб виключити можливість таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;
- вона повинна бути достатньою, щоб фірми у галузі не відчували взаємної залежності між собою, кожна з них щоб визначала свою політику, не озираючись на можливу реакцію конкурентів.
Тому якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції достатньо 30, 50 чи 70 фірм.
2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, достатньо диференційовані. В основі цієї диференціації можуть бути як реальні відмінності, так і удавані. Реальні відмінності досягаються за рахунок:
а) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи тощо. Товарні ринки України переповнені товарами з однаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах: Польщі чи Італії, Японії чи Малазії, Кореї чи Болгарії. При цьому їх якість може мати досить суттєві відмінності;
б) поглиблення післяпродажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві, здійснюють зібрання та установку меблів у квартирі покупця тощо;
в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких виникає в певному місця і задовольнити яку краще якраз там. Скажімо, кафе, що розташоване у людному місці на березі Дніпра з чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів будуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;
г) стимулювання збуту. З метою виділення свого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців. Наприклад, Тростянецька кондитерська фабрика “Корона” при придбанні 0,5 кг цукерок видає кожному покупцеві спеціальний пакет з її емблемою, а бензоколонка “Південь” при придбанні 30 л бензину безкоштовно вручає водію пляшку мінеральної води.
Разом з тим, диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми (“Наша зубна паста – це єдиний надійний захист від карієсу” чи “Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень”). Цьому ж підпорядковане використання відомих торгових знаків чи торгових марок.
3. Обмежена можливість впливу на ціни. Було б помилковим вважати, що при монополістичній конкуренції фірма взагалі не може вплинути на ціну продукту, який вона реалізує. Вдале розташування, яскрава упаковка, результативна рекламна кампанія дають фірмі певні переваги перед іншими, що зумовлює можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Але ця можливість обмежена тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багато близьких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.
4. Легкий вступ у галузь. Оскільки на ринку досить велика кількість конкуруючих фірм, то створити якість бар’єри для вступу у галузь нових виробників практично не можливо. Разом з тим, існує певне виключення з цього загального правила. Скажімо, кількість місць, найзручніших для встановлення кіосків, обмежена, а тому для додаткових конкурентів з’являються бар’єри. Це особливо важливо для розуміння моделі поведінки фірми на ринку з монополістичною конкуренцією у довготерміновому періоді.
Ринок монополістичної конкуренції займає деяке проміжне місце між монопольним ринком та ринком чистої конкуренції. Тому і механізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції є переплетінням розглянутих у двох попередніх темах моделей.
9.2 Визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції
Припустимо, що якась фірма, зорієнтована на монополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції, що відрізняється від інших товарів цієї групи. Який вигляд буде мати крива попиту (крива продаж) на цей товар?
З одного боку, можна з впевненістю сказати, що якщо крива попиту і буде абсолютно еластична, то тільки у певних межах, оскільки доля фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продаж взагалі не впливало на ціни. Найчастіше ж вона має похилий характер, тому що: а) фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж на конкурентному ринку; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками.
З іншого ж боку, крива попиту матиме більшу еластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивної диференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарів цієї групи переключається на товар даної фірми.
В узагальненому вигляді можна сказати, що еластичність кривої попиту буде залежати від числа конкурентів, з яким зіштовхується фірма, та ступеню диференціації продукту в галузі. Чим чисельніша група конкурентів та слабша диференціація продукту, тим більш еластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадку монополістична конкуренція буде наближатися до досконалої. Якщо кількість конкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна, крива попиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме положення фірми на монопольному ринку до чистої монополії.
З урахуванням вступних зауважень розглянемо тепер механізм вибору обсягів виробництва та ціни у короткотерміновому та довготерміновому періодах.
Оскільки крива попиту, що характеризує можливі співвідношення “ціна-продукт”, для ринку монополістичної конкуренції матиме спадаючий характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно до монопольного ринку крива граничного доходу буде завжди знаходитися нижче неї. Застосовуючи загальне правило, можна сказати, що фірма на ринку монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізувати свої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат та граничного доходу.

Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринку монополістичної конкуренції
Оскільки фірма виробляє продукт, який не має абсолютного замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе до деякого підвищення цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма на монополістичному ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якого відповідає площі заштрихованої фігури на рис. 9.1.
Однак фірма не застрахована від збитків. Умовою отримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, при якому крива попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо ж вона розташована нижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис.9.2).

Рис. 9.2 Мінімізація збитків фірми на ринку монополістичної конкуренції
Якщо крива попиту пройде нижче кривої середніх змінних витрат, фірма змушена буде приймати рішення про припинення виробництва, оскільки при будь-якому його обсязі збитки будуть перевищувати постійні витрати.
Таким чином, у короткотерміновому періоді фірма в умовах монополістичної конкуренції може отримувати економічний прибуток, терпіти збитки чи вирішувати проблему закриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновому періоді?
Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Ми можемо говорити лише про загальну тенденцію. Нею можна вважати устремління до отримання фірмою нормального прибутку, беззбитковості, тобто встановлення ціни на рівні середніх витрат.
Економічний прибуток, що його отримує типова фірма в умовах монополістичної конкуренції, приваблює вступити у галузь нові фірми. Збільшується кількість конкурентів та зростає число продуктів, що здатні досить ефективно замінити продукт типової фірми. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючи умови монополістичної конкуренції до умов конкурентного ринку. Віддаль між кривими попиту та середніх витрат зменшується, ліквідуючи економічний прибуток.
Навпаки, якщо типова фірма терпить збитки, спостерігається відтік із галузі виробників кількість конкурентів зменшується, диференціація товарів поглиблюється, крива попиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона може перетнути криву середніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.
Рівновага встановиться тоді, коли криві попиту та середніх витрат будуть мати лише одну спільну точку – точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні середніх витрат для певного обсягу виробництва, а фірма не буде отримувати економічного прибутку та не нестиме збитки (рис.9.3):

Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновому періоді
Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновому періоді. До них можна віднести такі обставини:
1. Існують певні бар’єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. Так для проведення комерційних та комісійних операцій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура займає немало часу і не дешево обходиться для фірми. Тому якщо якийсь торговець цінними паперами зумів надати своїм послугам властивості, що приваблюють клієнтів, він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.
2. Диференціація продукту чи послуги може грунтуватися на таких обставинах, які важно, а може навіть неможливо відтворити конкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дозволило виділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке відбулося у цьому випадку, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а тому фірма буде отримувати економічний прибуток на протязі довготривалого періоду.
Подібних прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише як досить ймовірний результат у довготривалому періоді.
9.3 Монополістична конкуренція та ефективність
При аналізі конкурентного ринку нами було з’ясовано, що найвища ефективність використання ресурсів та виробнича ефективність забезпечуються тоді тоді, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних витрат та мінімальних середніх витрат:
Р = МС = АТС min. (9.2)
Інакше кажучи, ефективність гарантує споживачам отримання найбільшого обсягу продукції за найнижчими цінами, що взагалі можливі при існуючій технології та витратах виробництва. Спробуємо за цим критерієм оцінити ефективність монополістичної конкуренції.
Як видно з аналізу, проведеного при викладенні попереднього питання теми, при монополістичній конкуренції рівновага виробника ніколи не може бути досягнута при рівності ціни граничним витратам. Адже рівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничного доходу, тобто коли МС =MR. Оскільки ж ціна завжди більша за граничний дохід, то і в точці рівноваги вона буде більшою за граничні витрати. Для рівноваги фірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива така нерівність:
Р > MC. (9.3)
Це означає, що елемент монополізму, який властивий монополістичній конкуренції, завжди викликає деяке недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на якийсь товар перевищують граничні витрати на його отримання, то це свідчить, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виробити за тих же витрат. Тому можна вважати, що монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Навпаки, спостереження дають масу прикладів недовикористання виробничих потужностей фірмами, орієнтованими на монополістичну конкуренцію. Скажімо, багато хто з пересічних громадян дивується, коли неподалік від однієї бензоколонки відкривається нова, хоча і перша не перевантажена клієнтами. Якраз перевищення ціни над граничними витратами дозволяє обом виробникам отримувати економічний прибуток за умови недовантаження потужностей.
Монополістична конкуренція не здатна забезпечити найвищу виробничу ефективність, тобто рівність цін мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних та середніх витрат приходиться на точку мінімуму останніх. Для досягнення максимальної виробничої ефективності необхідно щоб через цю саму точку одночасно пройшли криві попиту та