Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові

1 ст. 69 КК України нижче від нижньої межі, визначеної санкцією статті Особливої частини КК України, суд разом з тим, не може призначити його у розмірі, меншому за мінімум, встановлений для даного виду покарання чинним законодавством, тобто менше за 30 нмдг.

Окремого розгляду заслуговує питання про мінімальну межу, нижче якої штраф не може бути призначений у тих випадках, коли мінімальний розмір даного виду покарання, встановлений у санкції статті Особливої частини КК України, перевищує максимум для даного виду покарання, визначений в ч. 2 ст. 53 КК України. Наразі, як уже відзначалося, в КК України міститься п’ять санкцій такого виду, а саме: санкції ч. 3 ст. 176, ч. 3 ст. 177, ч. 2 ст. 2091, ст. 220 та ч. 3 ст. 229 КК України, в кожній з яких передбачений штраф у розмірі від двох тисяч до трьох тисяч нмдг. Особливість проблеми зумовлена тим, що законодавець, забороняючи призначати при застосуванні ст. 69 КК України певний вид покарання менше від мінімуму для даного виду покарання, встановленого в статтях Загальної частини, вочевидь, виходив з того, що мінімальний розмір санкції, як це зазвичай і буває, знаходиться в інтервалі між мінімумом та максимумом для даного виду покарання. Проте, в аналізованих випадках мінімальний встановлений санкцією розмір штрафу перевищує максимум для даного виду покарання, що встановлений у ч. 2 ст. 53 КК України. У зв’язку з цим і постає питання, в якому розмірі суд може призначити штраф, застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК України для його призначення нижче нижчої межі? Відповіді на це питання закон не містить. Видається, при вирішенні цієї проблеми слід виходити з того, що встановлення будь-яких обмежень на призначення штрафу нижче нижньої межі, визначеної в законі, може негативно відобразитися на особі, яка підлягає кримінальній відповідальності. Вочевидь, у зв’язку з цим переваги має інша точка зору: при призначенні штрафу нижче нижчої межі, визначеної згаданими вище санкціями, його розмір може перевищувати одну тисячу нмдг. Цей висновок підтверджується ще й тим, що сам законодавець на підставі ч. 2 ст. 53 КК України допустив застосування за цей конкретний злочин штрафу в сумі, більшій за одну тисячу нмдг.

Призначення штрафу як більш м’якого покарання, порівняно з передбаченим у санкції статті Особливої частини КК України. Відповідно до чинної редакції ст. 51 КК України штраф визнається найменш суворим видом покарання. У зв’язку з цим відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України суд формально може перейти до нього як до більш м’якого виду покарання, незалежно від того, які види покарання передбачені в санкції, і до якої категорії тяжкості належить відповідний злочин. І якщо стосовно злочинів невеликої або середньої тяжкості, за які, проте, штраф як вид покарання не встановлений, можливість призначення штрафу як виду покарання при переході до нього в порядку ст. 69 КК України не викликає сумнівів, то можливість призначення штрафу як більш м’якого виду покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини не є такою очевидною і однозначною.

Наразі, з огляду на те, що чинний КК України не містить прямої заборони заміни позбавлення волі штрафом і навпаки, перший аргумент втратив своє вирішальне значення. Другий же формально залишається не спростованим і допускає можливість переходу від позбавлення волі (в тому числі, встановленого на строк понад п’ять, і, навіть, понад десять років) до штрафу й за чинним КК України.

Разом з тим, погодитися з можливістю переходу в порядку застосування ст. 69 КК України від позбавлення волі, встановленого за тяжкі та особливо тяжкі злочини, до штрафу як більш м’якого виду покарання,не видається можливим. Уявляється, що беручи до уваги ступінь суспільної небезпеки злочинів, які належать до згаданих категорій тяжкості, вибір більш м’якого виду покарання при застосуванні ст. 69 КК України не може бути довільним.

Якщо звернутися до змісту інших положень Загальної частини КК України, які передбачають можливість пом’якшення покарання особам, що вчинили злочин (наприклад, умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання (ст. 81 КК України), заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням (ст. 82 КК України), звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-49 КК України) або покарання (ст. 80, 83 КК України) тощо, то очевидним стає висновок про те, що законодавець максимально намагається ув’язати кримінально-правові «пільги» з категорією тяжкості вчиненого злочину. Стосовно ж пом’якшення покарання на підставі ст. 69 КК України жодного зв’язку між категорією тяжкості вчиненого злочину та способом і розміром такого пом’якшення не встановлено.

Видається, що в законі слід спеціально встановити «бар’єр», який суд не міг би переступити при виборі більш м’якого покарання, застосовуючи ст. 69 КК України щодо осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини.

Отож, штраф як основне покарання при переході до іншого більш м’якого виду покарання доцільно застосовувати лише за злочини невеликої або середньої тяжкості, в санкціях за які він не передбачений. У цьому разі суд може відмовитися від призначення передбачених у санкції більш суворих видів основного покарання і перейти до штрафу, призначивши його в межах, визначених у ч. 2 ст. 53 КК України. Абз.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р., 06.11.2009р.1, спеціально звертає увагу судів України на те, що у цьому разі (в порядку переходу до більш м’якого виду покарання, не передбаченого в санкції) штраф призначається в розмірах, визначених ч. 2 ст. 53 КК, – від 30 до 1000 нмдг.

Штраф і питання призначення більш м’якого, ніж передбачено законом додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК України на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове. З огляду на те, що в чинному КК України штраф лише в двох санкціях передбачений в якості додаткового виду покарання (ч. 1 ст. 144 та ч. 2 ст. 367 КК України), при чому в обох він є факультативним додатковим покаранням, застосування ч. 2 ст. 69 КК України щодо нього є неможливим.

Проблемним є питання про можливість призначення замість передбаченого в санкції статті Особливої частини одного додаткового виду покарання іншого більш м’якого. Наприклад, замість позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, конфіскації майна – застосування штрафу. Нинішня редакція ч. 2 ст. 69 КК України в буквальному тлумаченні такої можливості не допускає. Саме тому, вочевидь, її не допускають і ті криміналісти, які досліджують зміст цього кримінально-правового припису.

Разом з тим В. І. Тютюгін писав, що в окремих випадках цілком припустимо на підставі ст. 44 КК (1960 року) здійснити перехід від обов’язкової у санкції конфіскації майна до більш м’якого у порівнянні з нею штрафу1. Видається, такі судження є обґрунтованими і послідовними, узгоджують внутрішній зміст норм інституту призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Саме тому слід, вочевидь, було б уточнити редакцію ч. 2 ст. 69 КК України, виклавши її, наприклад, наступним чином: «На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов’язкове, або перейти до іншого, більш м’якого виду додаткового покарання, ніж передбачене в санкції».

Призначення штрафу при сукупності злочинів та сукупності вироків. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Крім того, відповідно до ч. 4 тієї ж статті додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Коментуючи ці законодавчі приписи, В. І. Тютюгін справедливо стверджує, що особливість призначення штрафу як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків полягає в тому, що складанню з іншими видами покарань він не підлягає і в усіх таких випадках призначається і виконується самостійно1.

Як видно, законодавець встановлює заборону лише на складання (повне або часткове) штрафу з іншими покараннями. Щодо такого правила визначення остаточного покарання при сукупності злочинів (а, інколи, і при сукупності вироків) як поглинання, то заборони на поглинання штрафу будь-яким іншим більш суворим основним покаранням у кримінальному законі не встановлено. На це спеціально звертає увагу судів і абз.4 п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р., 06.11.2009р.2, який зазначає, що коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання.

Разом з тим, сам же Верховний Суд України проявляє істотну непослідовність у формуванні відповідної судової практики. Не дивлячись на роз’яснення, дане у цитованій вище постанові, в збірнику судової практики, що публікується як орієнтир для нижчестоящих судів щодо правових позицій Верховного Суду України, у той же рік поміщається рішення судової палати в кримінальних справах, що не узгоджується з ним. Зокрема, вироком Солом’янського районного суду м. Києва К. був засуджений за ч. 3 ст. 186 КК України на п’ять років позбавлення волі і за ч. 3 ст. 357 КК України – до штрафу в розмірі п’ятдесяти нмдг, що становить 850 грн., а остаточне покарання відповідно до ст. 70 КК України визначено у виді позбавлення волі строком на п’ять років.

У касаційному поданні заступника прокурора м. Києва було порушено питання про скасування вироку щодо К. і направлення справи на новий судовий розгляд у тому числі й у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України касаційне подання задовольнила, встановивши, зокрема, що суд першої інстанції при визначенні засудженому покарання за сукупністю злочинів неправильно застосував кримінальний закон. Верховний Суд України дійшов висновку, що «визначаючи К. за сукупністю злочинів остаточну міру покарання шляхом поглинення штрафу позбавленням волі, суд порушив вимогу ч. 3 ст. 72 КК, згідно з якою основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів та вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно. Зазначена обставина відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК є підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону».

Як уявляється, Верховному Судові України слід бути більш послідовним у формуванні судової практики і орієнтувати суди України на одноманітне і точне застосування кримінального закону. Не викликає сумнівів, що роз’яснення відповідає дійсному змісту ч. 3 ст. 72 КК України, взятій в системі зі ст. 70 і 71 КК України. Саме тому таке рішення, яке Верховний Суд України прийняв у справі К., як видається, суперечить п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р.,06.11.2009р.1, а тому не повинно було публікуватися як орієнтир для судової практики.

Отже, при призначенні покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків штраф, призначений в якості основного покарання за один із злочинів, може як виконуватися самостійно, так і поглинатися іншим, більш суворим покаранням, проте в жодному випадку не може складатися з іншими покараннями.

Якщо ж штраф виступає в якості додаткового покарання, то при призначенні його за сукупністю злочинів або сукупністю вироків він може бути приєднаний до остаточного основного покарання тільки в тому разі, якщо він був призначений в якості додаткового покарання хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності (ч. 3 ст. 70, ч. 3 ст. 71 КК України). Абз.3 п.20 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р.,06.11.2009р. спеціально звертає увагу судів на те, що встановлений ст. 70 КК порядок, згідно з яким суд зобов’язаний призначити покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів, стосується як основних, так і додаткових покарань2 і що, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК України3.

Призначення штрафу при звільненні від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Українські криміналісти по-різному до цього ставляться. Так, наприклад, В. А. Ломако пише, що призначення додаткового покарання згідно зі ст. 77 КК не звільняє суд від необхідності керуватися положеннями відповідних статей Загальної частини КК, що регулюють порядок, межі й особливості призначення додаткових покарань. Так, призначаючи штраф як додаткове покарання, суд зобов’язаний врахувати положення ч. 2 і 3 ст. 53 про те, що його призначення можливе лише тоді, коли воно спеціально передбачене в санкції відповідної статті КК1.

Протилежне судження висловила Л. А. Хруслова, на думку якої на підставі ст. 77 КК України суд може призначити штраф в якості додаткового покарання і в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України. У таких випадках, вважає вона, суд визначає його розмір у відповідності до ч. 2 ст. 53, тобто залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян2.

Немає однозначності в розумінні змісту ст. 77 КК України і в судовій практиці. Більшість судів справедливо не призначають штраф як додаткове покарання на підставі ст. 77 КК України в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України, за якою засуджується винний. Проте, непоодинокими є й протилежні рішення, які неодноразово ставали предметом перегляду Верховного Суду України.

Так, наприклад, Володарський районний суд Київської області, засуджуючи К. та С. кожного за ч. 4 ст. 185 КК України до п’яти років позбавлення волі зі звільненням від відбування цього покарання відповідно до ст. 75 КК України з випробуванням та іспитовим строком три роки, на підставі ст. 77 КК України кожному з них призначив додаткове покарання у виді штрафу в розмірі 1 тисячі грн. Розглянувши зазначену справу за клопотанням одного із засуджених, спільне засідання суддів Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України, констатувало наступне: «Ст. 77 КК визначено загальний підхід до призначення додаткових покарань у разі звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням. За змістом цієї статті зазначені в ній додаткові покарання можуть призначатися при такому звільненні лише за умови дотримання всіх інших положень як Загальної, так і Особливої частин КК, зокрема ст. 51-55, 65-71 КК. Відповідно до ч. 3 ст. 53 КК штраф як додаткове покарання може бути призначений лише в разі, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК. Отже, застосування ст. 77 КК може супроводжуватися призначенням штрафу як додаткового покарання лише в тому разі, коли він передбачений санкцією статті Особливої частини КК і суд, застосовуючи загальні засади призначення покарання, дійде висновку про необхідність застосування цього додаткового покарання в конкретній кримінальній справі. Ст. 77 КК не може розглядатись як самостійна правова підстава для призначення штрафу як додаткового покарання». Позаяк ч. 4 ст. 185 КК України, за якою були засуджені К. і С., додаткового покарання у виді штрафу не передбачає, рішення про застосування до них на підставі ст. 77 КК України додаткового покарання у виді штрафу із вироку виключено1.

Поширеність випадків призначення нижчестоящими судами штрафу на підставі ст. 77 КК України в тих випадках, коли він не передбачений в санкції статті Особливої частини КК України, змусила Пленум Верховного Суду України спеціально звернути увагу на неприпустимість цього в абз.5 п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р., 06.11.2009р.1. Зокрема, Пленум відзначив: «При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку».

І хоча таке роз’яснення, з урахуванням того, що штраф в якості додаткового покарання передбачений сьогодні лише в двох санкціях статей Особливої частини КК України, призводить до неможливості застосування його в такій якості при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням, тим не менше, як уявляється, воно є правильним і відповідає букві закону. Дійсно, ст. 77 КК України не встановлює самостійної правової підстави для призначення штрафу в якості додаткового покарання. Призначення цієї статті – це визначення переліку покарань, які можуть бути призначені в якості додаткових в тих випадках, коли існують встановлені законом підстави їх призначення: чи вони передбачені в санкції статті Особливої частини (як штраф або позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), чи вони можуть бути призначені на підставі певної іншої статті Загальної частини КК України (як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу або ж позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю).

Розширення ж можливості застосування штрафу як додаткового покарання при звільненні від відбування основного покарання з випробуванням слід шукати не в неадекватному тлумаченні ст. 77 КК України, а в розширенні використання цього виду покарання в якості додаткового в санкціях статей Особливої частини КК України.

Таким чином, можна констатувати, що і в теорії, і на практиці є безліч проблем, пов’язаних із призначенням такого виду покарання як штраф. Актуальність їх вирішення та розв’язання беззаперечна. Внесок науковців з вивчення проблем призначення штрафів вагомий, проте, потребує подальшого удосконалення.


Особливості призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та проблеми застосування у судовій практиці цього покарання


Поряд із загальною підставою призначення покарання, існують ще й інші підстави та умови, які стосуються призначення лише виключно покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Згідно з ч. 2 ст. 55 Кримінального кодексу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини, лише як додаткове. Прикладами злочинів, за які може бути призначене це покарання як основне покарання є такі: неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ч. 1 ст. 137 КК); неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ч. 1 ст. 140 КК); насильницьке донорство (ч. 1 ст. 144 КК); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК); перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 2 ст. 171 КК); грубе порушення законодавства про працю (ч. ч. 1, 2 ст. 172 КК); грубе порушення угоди про працю (ч. 1 ст. 173 КК); ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ч. 1 ст. 212 КК); ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ч. 1 ст. 212-1 КК); розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску (ст..223 КК); приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ч. 1 ст. 238 КК); забруднення або псування земель (ч. 1 ст. 239 КК); порушення правил охорони вод (ч. 1 ст. 242 КК); забруднення моря (ч. 3 ст. 243 КК); порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК); проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля (ч. 1 ст. 253 КК); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ч. 1 ст. 323 КК); втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ч. 2 ст. 343 КК); перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ч. 2 ст. 351 КК); завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ч. 1 ст. 371 КК); втручання в діяльність судових органів (ч. 2 ст. 376 КК).

Поряд із цим воно взагалі не передбачене як основне або як додаткове покарання в санкціях статей Особливої частини КК у розділі І Злочини проти основ національної безпеки України, розділі ХІХ Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) та розділі ХХ Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Крім того, є норми, які передбачають позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як обов’язкове додаткове покарання, на приклад: ч. 2 ст. 256 КК «Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності».

Як вдало зазначає В.І. Тютюгін, додаткове покарання, передбачене у ст. 55 КК, може бути призначене у випадках, якщо воно:

1) безпосередньо передбачене в санкції статті Особливої частини КК.

Наприклад, Мостиський районний суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні справу про обвинувачення громадянки А у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.368, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України1. При призначенні покарання суд «врахував, що підсудна вчинила тяжкий злочин та злочини невеликої та середньої тяжкості, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання. До підсудної необхідно застосувати додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади, оскільки вона вчинила злочини з використанням свого службового становища». Остаточне покарання Особі А призначили у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на два роки. У даному випадку має місце застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як обов’язкового додаткового покарання, так як згідно ч.2 ст.368 Кримінального кодексу України, одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

2) не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але з урахуванням характеру злочину, вчиненого з використанням певної посади або діяльності, особи винного та інших обставин справи призначається судом на підставі ч. 2 ст. 55 КК з обов’язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення і посиланням на цю норму закону;

3) передбачене в санкції статті, частини статті Особливої частини КК як одне з кількох, альтернативно зазначених у ній основних покарань, але не призначене судом у цій якості. Призначаючи в таких випадках інше, альтернативно передбачене в санкції основне покарання, суд вправі призначити позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання. Прийняте судом рішення повинно бути мотивоване у вироку з обов’язковим посиланням на ч. 2 ст. 55 Кримінального кодексу України1.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого під час зайняття певної посади або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, від 24.10.2003р., від 06.11.2009р 1, таке покарання застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане за посадою підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю.

Згідно з ч. 2 ст. 55 КК, умовами призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, є внутрішнє переконання суду в неможливості збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з урахуванням: характеру злочину, вчиненого з використанням займаної посади або в зв’язку із заняттям певною діяльністю; особи засудженого; інших обставин справи. При цьому посилання на ч. 2 ст. 55 КК у вироку суду є обов’язковим2. Такий науковець як Махоткін В.П., також підтримує таке законодавче формулювання3. Внутрішнє переконання – це внутрішня сила, що спонукає переконання у чомусь, формується під час судового розгляду кримінальної справи, і в кінцевому результаті визначає переконливість кожного із розглянутих доказів судом, зокрема, і питання винуватості особи у вчинені злочину загалом1.

У даному аспекті одним з важливих питань, пов’язаних з призначенням судами позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного або додаткового покарання, є питання про те,

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: