Поняття та ознаки покарань, які можуть призначатись і як основні і як додаткові
Суд, безперечно, може призначити одночасно виправні роботи як основне покарання і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове лише у випадку, якщо засуджений до моменту постановлення вироку буде офіційно працювати (в іншому місці або на іншій посаді), але не обіймати посаду (та аналогічні посади) і не займатися діяльністю, які він використовував для вчинення злочину, і у суду будуть документи, що свідчать про це.
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання не може бути призначене до довічного позбавлення волі через такі причини. По-перше: можливість його призначення як додаткове покарання не передбачена в жодній санкції статей Особливої частини КК, у яких передбачена можливість призначення довічного позбавлення волі. По-друге: злочини, за які передбачена можливість призначення довічного позбавлення волі, практично не можуть вчинятися з використанням певної посади або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю. По-третє: якщо теоретично припустити можливість вчинення вказаних злочинів із використанням певної посади або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю, то при відбуванні довічного позбавлення волі засуджений фізично не може обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю. По-четверте: навіть при заміні актом про помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років, і призначенні до нього позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, після позбавлення волі на такий тривалий строк призначення такого набагато такого менш суворого покарання втрачає сенс1.
Відповідно до вимог п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р, 12.06.2009р., 06.11.2009р.2, рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване.
У санкціях усіх інших статей Кримінального кодексу України, в яких передбачено покарання у зазначеному виді, не зазначається характер посад або види діяльності, виконання яких суд може заборонити засудженим. У цих випадках визначення формулювання правової заборони у вироку повністю залежить від суду, який з урахуванням обставин справи повинен визначити, які саме посади обіймати і якою саме діяльністю займатися заборонено засудженому до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це надає судам широкі можливості в призначенні цього виду покарання для досягнення його мети. Водночас відсутність у санкціях статей Особливої частини КК прямих вказівок на характер посад, види діяльності чи коло підприємств, на роботу в яких може накладатися заборона, підвищує відповідальність суду щодо точного формулювання у вироку правової заборони. Точне й чітке визначення у вироку суду формулювання правової заборони при призначенні даного покарання має особливе значення, оскільки від цього залежить зміст та обсяг тих прав, яких позбавляється засуджений під час виконання розгляданого виду покарання, а також увесь сенс його призначення3.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 43 Конституції України, суд не має права визначати заборону обіймати посади таким чином, щоб він допускав поширене тлумачення і дозволяв будь-яким посадовим особам довільно обмежувати право громадянина на вибір професії та роду трудової діяльності1. Вказівка в ст. 55 КК на певні посади або певні види діяльності свідчить про те, що суд не може заборонити трудову чи якусь іншу діяльність взагалі, а повинен конкретно вказати посади чи види діяльності, у зв’язку з якими ця особа вчинила злочин і які він забороняє цій особі мати чи виконувати на встановлений строк.
При формулюванні правової заборони при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, судам пропонується враховувати специфічні ознаки спеціального суб’єкта злочину, який вчинила винна особа, та посаду, яку вона фактично обіймала, або діяльність, якою вона фактично займалася, під час вчинення злочину. Видається, що судам слід формулювати правову заборону таким чином, щоб засуджений до розгляданого виду покарання був позбавлений права обіймати ті категорії посад або займатися тією діяльністю, які б виключали можливість бути спеціальним суб’єктом вчиненого злочину, на аналогічних посадах або у зв’язку з аналогічною діяльністю. Деякі суди припускаються неточних формулювань. Інколи суди у вироках або не чітко формулюють категорію посад, обіймати які, та види діяльності, займатися якими позбавлений права засуджений, або взагалі не вказують їх.
Старосамбірський районний суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу про обвинувачення Особи 1 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.365 КК України2. Дослідивши матеріали справи, суд визнав Особу 1 винним за ч.1 ст.365 КК України і обрав йому міру покарання у вигляді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на 3 роки. Про які ж певні посади чи певну діяльність йдеться, суд не конкретизував.
Згідно зі ст. 55 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, може бути призначене як основне або як додаткове покарання. Ця обставина визначає різницю в обчисленні строків його виконання. Строк обчислюється таким чином:
1) якщо це покарання призначене як основний захід впливу, то його строки обчислюються з дня набрання вироком законної сили;
2) якщо це покарання призначене як додаткове, то його строки обчислюються так:
– при призначенні цього покарання як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк – його строк обчислюється з моменту відбуття основного покарання; при цьому строк додаткового покарання поширюється на увесь час відбування основного покарання й, крім цього, на строк, установлений вироком суду, що набрав законної сили;
– при призначенні покарання у даному виді як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням – його строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком.
З числа опитаних В.П. Махоткіним суддів, 78 % вбачають наявність різноманітних обставин, що перешкоджають більш широкому застосуванню досліджуваного покарання. Характеризуючи ці обставини, 11 % вказали на відсутність даних про ефективність покарання, 13 % послалися на невідповідність досліджуваного покарання суспільній небезпеці тих злочинів, за вчинення яких можливе його застосування; 18 % суддів думають, що звільнення працівника з попереднього місця роботи після вчинення злочину робить недоцільним саме застосування досліджуваного покарання, і, нарешті, 50 % суддів указали на недосконалість практики виконання цього покарання1.
За ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачена кримінальна відповідальність у ч. 1 ст. 389 КК. Доволі дискусійним залишається доречність встановлення законодавцем такої кримінальної відповідальності2. Адже у разі ухилення винною особою, утворюється новий злочин, рецидив злочинів, повинна пройти певна процедура щодо притягнення винної особи до кримінальної відповідальності відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. Напевно, доцільніше у разі невиконання такого покарання встановити більш суворе покарання. У такому разі значно спростилася б процедура спричинення несприятливих наслідків особам, які ухиляються, штучно не збільшувались кількість злочинів, рецидив злочинів та злочинність.
Отже, для спрощення процесу спричинення несприятливих наслідків особам, які ухиляються від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, декриміналізувати це діяння і доповнити ст. 55 Кримінального кодексу такою нормою: «У випадку злісного ухилення від позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, цей вид покарання заміняється судом на громадські роботи, виправні роботи, арешт чи обмеження волі відповідно строку призначеного позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у межах, передбачених цим Кодексом для цих видів покарань».
Таким чином, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання не може бути призначене до таких основних покарань, як штраф, довічне позбавлення волі, а також до основного покарання у виді такого самого покарання, як основне – до додаткового у виді конфіскації майна; ускладнене одночасне виконання виправних робіт як основного покарання та вищевказаного покарання як додаткового.
Висновки
У магістерській роботі здійснено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання – сформульовані, теоретично та практично обґрунтовані висновки щодо законодавчого визначення та призначення штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як видів покарання за кримінальним правом України, вироблені рекомендації щодо удосконалення відповідних положень законодавства та практики його застосування. Проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки, що мають як теоретичне, так і прикладне значення :
1. Призначення покарання полягає у виборі судом обвинувальним вироком суду конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила передбачений кримінальним законом злочин.
2. Необхідно на законодавчому рівні провести термінологічне розмежування таких понять як «покарання», «вид покарання», «розмір покарання», міра покарання».
3. Видається, що слід на законодавчому рівні навести визначення поняття меж (видів) призначення покарання.
4. Уявляється за можливе дати наступне доктринальне визначення поняття штрафу як виду кримінального покарання за чинним Кримінального кодексу України. Штраф – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні її права власності на певну суму грошових коштів.
5. Аналіз Кримінального кодексу України показав, що слід внести зміни до частини 4 статті 65 КК України, а саме навести у ній загальне положення, зазначивши вказівку про те, що більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може бути призначено у випадках, спеціально передбачених КК України.
6. Виходячи з проведеного аналізу, можна зробити висновок, що позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є менш суворими покараннями, ніж штраф.
7. Видається за можливе запропонувати встановити в ст. 53 Кримінального кодексу України мінімальний розмір штрафу як виду покарання в розмірі 30 нмдг, а максимальний – в розмірі 3000 нмдг.
8. Позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувала особа для вчинення злочину., а також позбавлення права займатись певною діяльністю (як службовою, так і не службовою, як трудовою так і не трудовою, підприємницькою та іншою), якщо ця діяльність пов’язана із вчиненим злочином.
9. У кримінальному законі слід спеціально встановити межу, яку суд не міг би переступити при виборі більш м’якого покарання, застосовуючи ст. 69 КК України щодо осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини.
10. При призначенні покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків штраф, призначений в якості основного покарання за один із злочинів, може як виконуватися самостійно, так і поглинатися іншим, більш суворим покаранням, проте в жодному випадку не може складатися з іншими покараннями.
12. У випадку призначення більш м’якого покарання, ніж позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що передбачено в санкції статті за злочин як основне, таким більш м’яким видом основного покарання може бути лише штраф.
13. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як менш суворе основне покарання може поглинутись усіма іншими, крім штрафу, більш суворими основними видами покарань.
Список використаних джерел:
Нормативно-правові акти та практика їх застосування:
1) Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР зі змінами внесеними Законом України №2222-ІV від 8.12.2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30; //zakon.rada.gov
2) Кримінальний кодекс України від 05.04.2001р. №25-26 зі змінами та доповненнями станом на 21.01.2010р. //zakon.rada.gov
3) Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. № 1129-ІV зі змінами та доповненнями станом на 21.01.2010р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4; // zakon.rada.gov
4) Цивільний кодекс України: прийнятий 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями станом на 21.01.2010р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44; // zakon.rada.gov
5) «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо застосування кримінальних покарань у вигляді штрафу»: Закон України від 8 лютого 1995 року № 41/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 8.
6) «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України»: Закон України № 2468-ХІІ від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35.
7) «Про порядок застосування кримінальних покарань і заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу»: Закон України № 2467-XII від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 35.
8) «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення в галузі зв’язку»: Постанова Верховної Ради України від 1 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 46.
9) «Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб»: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9// Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6.
10) «Про практику призначення судами кримінального покарання», Постанова Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003р №7 зі змінами та доповненнями від 10.12.2004р., 12.06.2009р., 06.11.2009р.// Збірник постанов Пленуму Верховного суду України у кримінальних справах: 1973-2006рр.: Видання ІІІ зі змінами та доповненнями – Х.: «Одіссей», 2007. – С.73-93; //http//www.scourt.gov
11) «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», Постанова Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26 грудня 2003 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду в кримінальних справах / За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2005.
12) Ухвала колегії суддів судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 14 травня 2002 р. // Рішення Верховного Суду України: Щорічник 2003. – К., 2004.
13) Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 грудня 2003 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4.
14) Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 11 травня 2004 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 8.
15) Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №3354301 від 07.03.2008 р., суд. спр. №1-118/08, //reyestr.court.gov
16) Вирок Мостиського районного суду Львівської області №4906455 від 07.02.2008 р., суд. спр. №1-9/2008, //reyestr.court.gov
17) Вирок Старосамбірського районного суду Львівської області №5103548 від 07.05.2007 р., суд.спр. №1-46/07, //court.gov
18) Вирок Старосамбірського районного суду Львівської області №5116974 від 01.06.2009 р., суд. спр. №1-50/09, //reyestr.court.gov
19) Вирок Франківського районного суду міста Львова №8923313 від 22.02.2010 р., суд. спр. №1-155/10, //reyestr.court.gov
покарання штраф позбавлення право посада
Спеціальна юридична література:
20) Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. −М.: Юрид. лит., 1982. −Т.2. − 360 с.
21) Антипов В.В., Антипов В.І., Обставини, які виключають застосування кримінального покарання. – К.: Атіка, 2004. – 208 с.
22) Бабицкий Б. Е. Общественно-политический строй и право в период образования Русского централизованного государства (ХІV-ХV вв.): Уч. пос. – Минск: Изд-во Белорус. гос. ун-та, 1957.- 47с.
23) Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Выш. школа, 1976. – 384 с.;
24) Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
25) Баулин Ю.В., Борисов В.И. Уголовный кодекс Украины: Особенности и новеллы. // Новое уголовное законодательство стран СНГ и Балтии: Сб. Науч. ст. // Под ред. Л.Л. Кругликова, Н.Ф. Кузнецовой. – М.: ЛексЭст, 2002. – 464 с.
26) Беляев В.Г. Применение уголовного закона:Уч. пос. − Волгоград, 1998. − 124 с.
27) Благов Е.В. Назначение наказания: (теория и практика). Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2002. – 476 с.
28) Богдановский А.М. Развитие понятий о преступлении и наказании в русском праве до Петра Великого. – М.: Тип Каткова, 1857. – 145 с – С.57-58
29) Боровенко В. М. Деякі шляхи вдосконалення кримінального законодавства України // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. / Ред. кол.: В. Ф. Опришко (голова) та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. – 270-274 с.
30) Брауде И.Л. Вопросы законодательной техники / Советское государство и право. – 1957. - №8. – с.52-59
31) Васильевский А.В., Кругликов Л.Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 300 с.
32) Володарський В. Уголовные наказания, административные взыскания, меры пресечения и право на труд: конституционные аспекты //Юридическая практика. – 2001. - №31. – 1-9с.
33) Владимирский-Буданов М. Ф. Хрестоматия по истории русского права. Вып. III. – 253с.
34) Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юридическая литература, 1983. – 208с.
35) Гальперин И.М., Мельникова Ю.Б. Общие вопросы теории и практики применения дополнительных наказаний // Актуальные вопросы применения лишения свободы и дополнительных наказаний. Под ред. И.М. Гальперин. – М., 1979. – 172 с.
36) Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студ. пед. вузов. – М.: Высшая школа, 1986. – 326с.
37) Горелик И. И., Тишкевич И. С. Вопросы уголовного права (общей части) в практике Верховного Суда БССР. – Минск: Вышэйшая школа, 1973. – 222с.
38) Гродзинський М. Об усовершенствовании законодательной техники // Социалистическая законность. – 1957. - №1. – с. 12-18
39) Гура Р.М. Теретичні питання взаємодії державних органів при виконанні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. 25-26 жовтня 2001р. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 164 - 174 c.
40) Гура Р.М. Форми виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як кримінальне покарання // Збірник наукових праць «Питання боротьби зі злочинністю». – Харків, 2001. – Випуск №5. – С.186
41) Дементьев С.И. Лишение свободы. Уголовно-правовые и исправительно-трудовые аспекты. – Ростов: Изд-во Рост. ун-та, 1981.– 208 с.
42) Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во: Моск. ун-та, 1967. – 320 с.
43) Дуюнов В.К. Проблемы уголовного наказания в теории, законодательстве и судебной практике. Курск. – 2000. –213 с.
44) Евдокимова Е.В. Некоторые проблемы назначения наказания // Право і безпека. – 2004. – Т. 3. – № 4. – С. 64-66
45) Елисеев С. А. Применение штрафа за корыстные преступления // Вопросы повышения эффективности борьбы с преступностью. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1980. – 26-31с.
46) Законодательная техника. Под ред.. Керимова Д.А. – Л.: Изд-во Ленинград. Ун-та, 1965. – 144 с.
47) Землянская З., Лужбин А. Назначение лишения права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью // Советская юстиция. – 1988. – №6. – 9-10 с.
48) Зимин А.А. Памятники русского права: В 2вып. // Сост. А.А. Зимин. – М.: Государственное изд-во юридической литературы, 1952. – Вып. 1: Памятники права Киевского государства Х-ХІІ в. – 288 с.
49) Исаев М.М. Уголовное право Киевской Руси / Ученые труды ВИЮНа. – 1946. – Вып.8. – с.153-176
50) Ищенко А. В. Назначение наказания по Уголовному кодексу Российской Федерации: Науч. -практ. пос. − М.: Юрлитиформ, 2002. − 160 с.
51) Іванюк Т.І. Обставини, які пом’якшують покарання, за кримінальним правом України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2006. – 15 с.
52) Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.: У 2 ч. // А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.; За ред. акад. Академії правових наук України А.Й. Рогожина. – К.: Ін Юре. – 1996. – 368 с.
53) Каким быть уголовному законодательству: Обзор откликов // Социалистическая законность. – 1987. – № 11. – 48-50 с.
54) Качурин Д.В. Общие начала назначения наказания // Российский судья. – 2002. – № 8. – С. 35-37
55) Кедров Б. М. История науки и принципы ее исследования // Вопросы философии. – 1971. – № 9. – 78-79 с.
56) Козирєва В. П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: Київськ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. – 20 с.
57) Кримінальний кодекс України: Наук. –практ. коментар // За заг. ред. В. Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − 2-е вид. − Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. – 1152 с.
58) Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – 376 с.
59) Кримінальне право України. Загальна частина. (Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я.). – Х.: Право, 1997. – 367 с.
60) Кругликов Л.Л., Благов Е.В. О законодательных пределах назначения наказания // Проблемы совершенствования законодательства об охране прав граждан в сфере борьбы с преступностью: Межвуз. темат. сб. – Ярославль, 1984. – 137 с.;
61) Кругликов Л.Л. Правовая природа смягчающих и отягчающих наказание
обстоятельств // Уголовное право. – 1999. – № 4. – С. 19-20;
62) Кудін С В. Становлення і розвиток кримінального права України у Х - першій половині ХVІІ ст.: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. – К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. –226 с.
63) Кузнєцов О. В. Кримінальне право України (повний курс у схемах та таблицях) :навчальний посібник // О. В. Кузнєцов,В. К Гіжевський. – К. : Кондор, 2005. – 459 с.
64) Кузнеченко Н.В. Лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью как вид наказания: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 // ВНИИ МВД СССР. – М., 1988. – 24 с.
65) Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1976. – 463 с.
66) Курс российского уголовного права. Том 1. Общая часть. // Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. – М.: Норма, 2002. – 640 с.
67) Курс советского уголовного права. – Л.: ЛГУ, 1970, т.2.- 574 с.
68) Курц А. В. Штраф как вид наказания по законодательству России и зарубежных стран: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. – Йошкар-Ола: Марийский гос. ун-т, 2001. – 203с.
69) Ланге Н.И. Исследование об уголовном праве Русской Правды / Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. Монографии. – СПб: Топография Императорской Академии Наук, 1859-1860. – 226с.
70) Литвак О. М. Держава і злочинність: монографія // О. М. Литвак. – К. : Атіка, 2004. –304 с.
71) Лужбин А.В. Содержание наказания в виде лишения права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью // Уголовно-правовые и криминологические меры предупреждения преступлений. – Омск, 1986. – 144-149с.
72) Козлов А. П. Уголовно-правовые санкции (проблемы построения, классификации и измерения): монография // А. П. Козлов. – Красноярск : Изд-во Красноярск. ун-та, 1989. – 176 с.
73) Маляренко В.Т., Войтюк І.А. Відновлювальне правосуддя: можливості запровадження в Україні // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №8(34). – С. 34-62
74) Махінчук В.М. Адекватність кримінального покарання як філософсько-правова проблема: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.12 // Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2002. – 20 с.
75) Махоткин В.П. Лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью как вид наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1971. – 18 с.
76) Махоткин В.П. Лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью // Наказания, не связанные с лишением свободы. – М., 1972. – 63-74 с.
77) Милюков С. Ф. Российская система наказаний. – СПб.: Санкт-Петербургский юрид. ин-т Генеральной прокуратуры Российской Федерации, 1998. – 48с.
78) Минская В. С. Применение штрафа за хищение социалистического имущества // ХХVII Съезд КПСС и укрепление законности и правопорядка. – М.: ИГП АН СССР, 1987. – 155-158с.
79) Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. У 2-х частинах. – К.: „Форум”, 2001. – Загальна частина. – 386