Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни
Filar W. „Burza” na Wołyniu: z dziejуw 27 Wołyńskiej Dywizji Piechoty Armii Krajowej. - Warszawa: Rytm, 1997. - 288 s.
Filar W.Wołyń (1939-1944): Eksterminacja czy Walki polsko-ukraińskie. - Toruń:Wyd-wo Adam Marszałek, 2003. - 467 s.
Friszke A. Rząd na obczyźnie wobec państwa podziemnego w kraju / Materiały do dziejуw Polskiego Uchodźstwa niepodległościowego: Władze RP na obczyźnie pod czas II Wojny Światowej. - Londyn. - T.I. - S.562-623.
Gуrski G. Administracja Polski Podziemnej w liatach 1939-1945. - Totuń: Fundacja Inicjatyw Lokalnych „Pomerania”, 1995. - 337 s.
Grabowski W. Delegatura Rządu Rzeczypospolitejpolskiej na Kraj. - Warszawa: Instytut Wydawniczy Pax, 1995. - 294 s.
Grabowski W. Materiały do stosunkуw polsko-ukraińskich w „Archiwum Adama Bienia”. // Polacy i Ukraińcy dawniej i dziś / pod red. B. Grotta. - Krakуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2002. - S. 183-187.
Grabowski W. Polska Tajna Administracja Cywilna (1940-1945). - Warszawa, 2003. - 717 s.
Hryciuk G, Polacy we Lwowie (1939-1944): Życie codzienne. - Warszawa: Książka i wiedza, 2000. - 432 s.
Kowalski W. Walka dyplomatyczna o miejsce Polski w Europie (1939-1945). - Warszawa: KiW, 1985. - Cz. I. - 430 s.
Kowalski W. Walka dyplomatyczna o miejsce Polski w Europie (1939-1945). - Warszawa: KiW, 1985. - Cz. II. - 265 s.
Kulińska L. Wypędzenie Polakуw z terenуw Małopolski Wschodniej u schywku II wojny światowej i zaraz po niej // Stosunki polsko-ukraińskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. - Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. - S. 189-200.
Kulińska L. Zbrodnie dokonane przez nacjonalistуw ukraińskich na ludnoci polskiej w Małopolsce Wschodniej. Partacz Cz. Polityka polskiego rządu wobiec ukraińskich dążeń do stworzenia własnego państwa 1939-1945 // Stosunki polsko-ukraińskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota.- Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. - S. 119-144.
Mazur G. Biuro Informacji i Propagandy SZP-ZWZ-AK (1939-1945). - Warszawa: Instytut wydawniczy Pax, 1987. - 482 s.
Motyka G. Postawy wobiec konfliktu polsko-ukraińskiego w latach 1939-1953 w zależności od prynależności etnicznej, państwowej i religijnej. // Tygiel narodуw. Stosunki społeczne i etniczne na dawnych ziemiach wschodnich Rzeczypospolitej (1939-1953). - Warszawa; Londyn: Drukarnia Wydawnictw Naukowych, 2002. - S. 279-427.
Motyka G. Problematyka stosunkуw polsko-ukraińskich w liatach 1939-1948 w polskiej historiografii po roku 1989 // Historycy polscy i ukraińscy wobiec problemуw XX wieku / pod red. P. Kosiewskiego, G. Motyki. - Krakуw: UNIVERSITAS, 2000. - S. 166-178.
Motyka G. Tak było w Bieszczadach: Walki polsko-ukrainskie (1943-1948). - Warszawa, 1997.
Musiał B. Rozstrzeliać elementy kontrrewolucyjne! Brutalizacja wojny niemiecko-sowieckiej latem 1941 roku. - Warszawa: Fronda, 2001. - 352 s.
Olszański A. Historia Ukrainy XX w. - Warszawa: VOLUMEN, 1991. - 348 s.
Partacz Cz. Działalność nacjonalistуw ukraińskich w Ziemi Chełmskiej i na Podliasiu 1939-1944. // Stosunki polsko-ukraińskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. - Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. - S. 63-100.
Partacz Cz. Polityka polskiego rządu wobiec ukraińskich dążeń do stworzenia własnego państwa 1939-1945. // Stosunki polsko-ukraińskie w liatach 1939-2004 / pod red. B. Grota. - Warshawa: Muzeum Historii Polskiego Ruchu Ludowego, 2004. - S. 45-62.
Partacz Cz., Łada K. Polska wobiec ukraińskich dążeń niepodległościowych w czasie II wojny światowej. - Toruń: CEE, 2004. - 412 s.
Partacz Cz. Kwestia ukraińska w polityce polskiego rządu na uchodźstwie i jego ekspozytur w kraju (1939-1945). - Koszalin: Politechnika Koszalińska, 2001. - 405 s.
Pastusiak L. Roosvelt a sprawa polska (1939-1945). - Warszawa: Prasa-Książka-Ruch, 1980. - 443 s.
Piestkowska M. Za kulisami Rządu polskiego na emigracji.- Warszawa: Rytm, 2000. - 329 s.
Piotrowski Cz. Wojskowe i historyczne tradycje 27 Wołyńskiej Dywizji Piechoty AK, 1993.
Pobуg-Malinowski W. Najnowsza historia Polityczna Polski. Okres 1939-1945. - Gdańsk: Towarzystwo wydawnicze „Graf”, 1989. - Cz.1. - 427 s.
Pobуg-Malinowski W. Najnowsza historia Polityczna Polski. Okres 1939-1945. - Bydgoszcz: Nasza Przyszłość, 1990. - Cz.2. - 495 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały III międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Łuck, 20-22 maja 1998 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 1998. - T.3. - 267 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały IV międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Warszawa, 8-10 października 1998 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 1999. - T. 4. - 367 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały V międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Łuck, 27-29 kwietnia 1999 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 1999. - 379 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały VI międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Warszawa, 3-5 listopada 1999 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 2000. - 348 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały VII międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Łuck, 24-26 maja 2000 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 2000. - T.7. - 291 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały VIII międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Warszawa, 6-8 listopada 2000 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 2001. - T.8. - 324 s.
Polska-Ukraina: trudne pytania // Materiały IX i X międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Warszawa, 6-10 listopada 2001 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 2002. - T.9. - 455 s.
Polska-Ukraina: trudna odpowiedź // Dokumentacja spotkań historykуw (1994-2001). Kronika wydarzeń na Wołyniu i w Galicji Wschodniej (1939-1945). - Warszawa: NDAP; KARTA, 2003. - 184 s.
Przybylski H. Front Morges w okresie II Rzeczypospolitej. - Warszawa, 1972.
Przybysz K. Polska myśl polityczna 1939-1945. - Warszawa: ASPRA, 2000. - 266 s.
Siemaszko W., Simaszko E. Ludobujstwo dokonane przez OUN-UPA na ludności polskiej Wołynia 1939-1945. // Polacy i Ukraińcy dawniej i dziś / pod red. B. Grotta. - Krakуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2002. - S. 119-136.
Snyder T. The Reconstraction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus (1569-1999). – London, 2003. – 367 s.
Sowa Andzej Leon. Stosunki Polsko-Ukraińskie 1939 – 1947. - Krakуw: Towarzystwo sympatykуw Historii, 1998.
Szeremeta B. Związek Walki Zbrojnej zwalczany przez NKWD we Lwowie 1939-1941. - Wrocław, 1998.
Ther Ph. Eine weitere Scheidung zweier ostmitteleuropдischer Vцlker: der polnisch-ukrainische Konflikt 1939-1947. // Studia germanica et austriaca, 2002 . – № 2. – S. 13-23
Torzecki R. Kontakty Polsko-Ukraińskie na tle problemu ukraińskiego w polityce polskiego Rządu Emigracyjnego i Podziemia (1939-1944) / Dzieje najnowsze. - Warszawa, 1981. - Rocznik XIII
Torżecki R. Polacy i ukraińcy. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1993. - 349 s.
Tottle D. Fraud, Famine and Fascism: The Ukrainian Genocide Myth from Hitler to Harvard. – Toronto, 1987.
Turowski J. Pożoga – walki 27 Wołyńskiej Dywizji AK. - Warszawa, 1990.
Węgerski J. Lwуw pod okupacją sowiecką (1939-1941). - Warszawa, 1991.
Wnuk R. Polska konspiracja antysowiecka na Kresach Wschodnich II RP w latach 1939-1941 i 1944-1952. // Tygiel narodуw. Stosunki społeczne i etniczne na dawnych ziemiach wschodnich Rzeczypospolitej (1939-1953). - Warszawa; Londyn: Drukarnia Wydawnictw Naukowych, 2002. - S. 157-249.
Zabiełło S. O rząd i granice. Walka dyplomatyczna o sprawę polską w II wojnie światowej. - Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX, 1986. - 275 s.
Zaszkilniak L. Problem ukraiński w polityce polskiego rządu emigracyjnego i polskiego podziemia w latach 1939-1945 // Polska-Ukraina: trudne pytania / Materiały IV międzynarodowego seminarium historycznego „Stosunki polsko-ukraińskie w latach II wojny światowej”, Warszawa, 8-10 października 1998 r. / Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Związek Ukraińcуw w Polsce. - Warszawa: KARTA, 1999. - T. 4. – S. 129-146.
Zaszkilniak L. Ukraiński ruch narodowy i sprawa Polski w latach drugiej wojny światowej // Przegląd Wschodni. - Warszawa, 2004. - Zeszyt 1(33). - T.IX. - S. 63-94.
V. Довідники.
Encyklopedia Powszechna PWN. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 1973. - T.I. - 890 s.
Kunert A. Słownik biograficzny konspiracji warszawskiej 1939-1944. - Warszawa: Pax, 1987. - T. I. - 196 s.
Mazur G. Węgerski J. Konspiracja Lwowska 1939-1944. Słownik biograficzny. - Katowice: Unia, 1997. - 254 s.
1Примітки:
Українське питання – комплекс політичних, соціально-економічних, культурно-освітніх та релігійних проблем, пов’язаних з існуванням чисельної української меншини у Польській державі, та її національно-визвольними прагненнями. Див.: Швагуляк М. Українське питання в міжнародних політичних кризах передодня Другої світової війни // Вісник Львівського Університету. Серія історична. – Львів: ЛНУ ім. Ів. Франка, 2000. – С. 296-321.; Комар В. Українське питання в політиці Польщі (1935-1939) // Авто реф. На здобуття наук. Ступеня канд. іст. наук. – Чернівці, 1998. – С. 3.
2 У представлених працях українське питання як один з аспектів дослідження відсутнє взагалі. Див. Наприклад: Евсеев И. Сотрудничество Украинской ССР и Польской Народной Республики (1944-1960). - К., 1967; Калениченко П. Співробітництво Радянської України і Народної Польщі. - К., 1969; Коваль В. В роки фашистської навали: Україна у міжнародних відносинах у період Великої Вітчизняної війни. - К., 1963.; Коваль В. Міжнародний імперіалізм і Україна: 1941-1945. -К., 1966.
3 Докладніше див.: Зашкільняк Л. Українське питання в політиці польського уряду та підпілля в 1939-1945 роках // Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної колегії Ярослав Ісаєвич. – Львів: Інститут українознавства ім.. І . Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 163.
4 Статтю І. Ільюшина Польське підпілля на території Західної України в роки Другої світової війни опубліковану у „Незалежному культурологічному часописі” було передруковано з збірника матеріалів „Україна-польща: важкі питання”. Див.: Ільюшин І. Польське підпілля на території Західної України у роки Другої світової війни // Україна-Польща: важкі питання. Матеріали ІІ міжнародного семінару істориків „Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках”, Варшава, 22-24 травня 1997 р. / Світовий союз воїнів Армії Крайової; Об’єднання українців у Польщі.- Варшава: Тирса, 1998. - T.1-2. – С. 154-172.
5 Виключення становить лише публікація джерел здійснена М. Сівіцьким. Див.: Siwicki M.-Dzieje konfliktуw polsko-ukraińskich. - Warszawa: Tyrsa, 1992. - T.I. - 317 s.; Siwicki M.-Dzieje konfliktуw polsko-ukraińskich.-Warszawa: Tyrsa, 1992. - T.II.- 334 s.; Siwicki M. - Dzieje konfliktуw polsko-ukraińskich. - Warszawa: Tyrsa, 1992. - T.III. - 440 s.
6 Докладніше про це див. рецензію Я. Ісаєвича на книгу В. і Е. Сємашків: Ісаєвич Я. Про книгу В. і Е. Сємашків. // Волинь і Холмщина 1938-1947 рр.: польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади / Голова редакційної колегії Ярослав Ісаєвич.- Львів: Інститут українознавства ім.. І . Крип’якевича НАН України, 2003. – С. 377-378.
7 Я. Царук зафіксував такі свідчення у спогадах українців з Володимир-Волинського району. Див.: Царук Я. Трагедія волинських сіл 1943-1944 рр. Українські та польські жертви збройного протистояння. Володимир-Волинський район. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. – 189 с. Див. також: Спогади українців про польсько-український конфлікт на Волині // Незалежний культурологічний часопис / Волинь 1943. Боротьба за землю. – Львів, 2003. - № 28. - С. 145-195.; Літопис Української Повстанської Армії. Волинь і Полісся. - Торонто: Літопис УПА, 1977. - Т. 2. - С. 122, 173; Літопис Української Повстанської Армії. Волинь і Полісся.-Торонто: Літопис УПА, 1984. - Т. 5.- С. 181.; Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. - Тернопіль: Книжково-Журнальне Видавництво „Тернопіль”, 1997. - С. 83-93; Жулинський М. Поминаймо в скорботі, але не в гніві. Українсько-польський конфлікт на Волині 1943-1944 рр. - Луцьк: Видавництво „Волинська обласна друкарня”, 2003. - С. 32-33.
8 Е. Ридз-Смігли обіймав посаду генерального інспектора польських збройних сил. Після його проголошення другою (після президента) особою у державі (15 липня 1936 р.) група „генерального інспектора” поступово перетворилася у домінуючу в „санаційному уряді”. В цих умовах вже на початку 1937 р. стало зрозуміло, що політика нормалізації у зв’язку з радикалізацією антиукраїнських настроїв у війську та польській спільноті не має жодних шансів бути втіленою в життя. Див. Наприклад: Комар В. Українське питання в політиці Польщі (1935-1939) // Авто реф. На здобуття наук. Ступеня канд. іст. наук. – Чернівці, 1998.; Chałupczak H, Browarek T. Mniejszości narodowe w Polsce (1918-1995).- Lublin: Wyd-wo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 1998.; Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowościowej rządуw polskich w latach 1921-1939.- Wrocław; Warszawa; Krakуw; Gdańsk, 1979.
Chojnowski A. Ukraina.- Warszawa: Trio, 1997.
9Примітки:
Політику нормалізації було розпочато у 1935 р. з ініціативи УНДО. Метою програми стало порозуміння з поляками, яке мало досягатися шляхом узгодження незалежницьких прагнень українців з польською рацією стану.
10 Військові кола Польщі сприйняли нормалізаційну політику як прояв українофільських тенденцій в уряді. Щоб протидіяти її реалізації командувачі військових округів організували 23 листопада 1935 р. Секретаріат порозуміння польських суспільних організацій (СППОС), який об’єднував майже всі політичні угрупованні Галичини.
11 Міністерство комунікації відповідало за шляхи, залізниці водний транспорт, пошту і телеграф.
12 „Заробкова” еміграція передбачала дозвіл виїжджати на заробітки як за кордон, так і до центральних і західних регіонів Польщі з обов’язковим поверненням на „східні креси”.
13 Мається на увазі „Ухвала Комітету у Справах Краю” від 28-го листопада 1939 р., до якої В. Сікорський поставився скептично, а тому вона була призначена, як інструкція для переговорів з українцями, а не як офіційна декларація польського уряду.
14 На думку Б.Шеремети Е. Мацелінський співпрацював з НКВД, яке через нього прагнуло взнати напрямки політики польського уряду щодо української проблеми. Див.: Szeremeta B. Związek Walki Zbrojnej zwalczany przez NKWD we Lwowie 1939-1941.- Wrocław, 1998.- S. 99-101.
15Примітки:
Стронніцтво народове (Національна партія) виникло наприкінці XIX ст. внаслідок реорганізації Польської Ліги (заснована у 1887 р.) в Національну Лігу (1893 р.), а згодом в Національно-Демократичну партію. За чисельністю була однією з найбільших партій у міжвоєнний період, користувалася особливою підтримкою та прихильністю польської кресової спільноти. В період Другої світової війни його представники, не дивлячись на те, що перебували в опозиції до урядів В. Сікорського і згодом С. Миколайчика, входили до їх складу, а також були представлені в ПКП, КРП і РНЄ. Стронніцтво мало серйозний вплив на діяльність Делегатури уряду. Серед провідних діячів слід відмітити Т. Бєлєцкого, М. Сейду, В. Фолкєрського, В. Комарніцького, М. Тайдоса, С. Саха, О. Звєжинського, П. Яроцького та ін.
16 Конфлікт між В. Сікорським та К. Соснковським призвів до того, що прем’єр усунув останнього з керівництва збройними силами в краї, а функції головнокомандуючого перебрав у свої руки. К. Соснковський залишався просто офіцером у підпорядкуванні головнокомандуючого аж до загибелі В. Сікорського 4-го липня 1943 р. Відразу ж після цього президент В. Рачкевич, який ще раніше призначив К. Соснковського своїм правонаступником, на противагу позиції уряду, призначив його головнокомандуючим польськими збройними силами в краї. Стосовно М. Сейди і А. Залеського, то, з огляду на непоступливість прем’єра у цьому питанні, врешті решт президент вимушений був підписати їх відставку.
17 Мається на увазі інструкція від 27-го червня 1941 р. головного коменданта АК для обшарів ІІ і ІІІ.
18 Стронніцтво людове (Селянська партія) утворена у 1931 р. шляхом об’єднання Стронніцтва людового „Пяст”, Стронніцтва людового „Визволення” і Стронніцтва хлопського. Представники СЛ увійшли до складу еміграційного уряду і Національної ради. До провідних діячів партії належали С. Миколайчик, С. Кот, В. Баначик і О. Ладось.
19 Стронніцтво праці (Робітнича партія), було засновано у 1937 р. Його діячі входили до складу еміграційного уряду, Національної ради, Делегатури уряду, ПКП, КРП, РНЄ. Провідні діячі: К. Попель, Ю. Галлер, З. Качинський, І. Модельський, К. Ратайський тощо.
20 „Вільність, Рівність, Незалежність” (Соціалістична партія), називалась також „Рух працюючих мас Польщі” виникла в листопаді 1939 р. внаслідок реорганізації Польської соціалістичної партії. Її представники також входили до ПКП, КРП та РНЄ.
21Як приклад такої організації в документі наводиться „Січ”, яка за свідченням С. Ровецького, мала широку організаційну структуру „майже в кожному селі”.
22 Повна назва цієї організації, заснованої у жовтні 1939 р. – „Національно радикальний табір „Шанець”” . Вона вела підпільну діяльність на окупованих територіях і знаходилася в опозиції до Делегатури уряду і Головної Команди АК.
23 Конфедерацію нації утворили в травні 1940 р. діячі передвоєнного національно-радикального угруповання „Фаланга”. До її складу увійшли також такі націоналістичні організації як „Побудка”, „Таємна армія польська”, „Союз збройного чину”, „Гвардія національної оборони” та ін. З її ініціативи було створено військові загони під назвою „Сконфедеровані військові відділи” (згодом „Збройна Конфедерація”), частина їх разом з „Побудкою” перейшла під керівництво Головної Команди АК, інша ж увійшла до збройних загонів, утворених під керівництвом Організації національного порозуміння, створеної Стронніцтвом народовим на переломі 1943-1944 рр.
24 Обоз воюючої польщі (ОПВ – Obуz Polski Walczącej) утворили представники, наближені у міжвоєнний період до санаційних урядів. Його очолив колишній міністр Ю. Пясецький. Організація хоч і визнавала уряд в еміграції, проте знаходилась в опозиції до його Делегатури в краї.
25 Конвент незалежницьких організацій (КОН – Konwent Organizacji Niepodległościowych) – конспіративна організація, утворена у 1942 р. Знаходилася в опозиції по відношенню до Делегатури уряду, ПКП, КРП, РНЄ, хоча формально визнавала уряд в еміграції. У 1944 р. вона разом з ОПВ утворила Стронніцтво національної незалежності.
26 „Польща бореться” (ПВ – Polska Walczy). Свою позицію щодо української проблеми організація окреслила у березні 1943 р. в декларації стосовно українського питання. Зокрема ПВ виступала за необхідність створення незалежної української держави на Наддніпрянщині з центром у Києві, одночасно підкреслюючи неподільність територій Польщі.
27 Демократична партія (СД – Стронніцтво демократичне) заснована провідними діячами польських суспільних організацій та профспілок у квітні 1939 р., які з 1937 р. утворили „Демократичні клуби”, що знаходились в опозиції до офіційної влади. Саме їх було покладено в основу новоутвореної партії. Стронніцтво демократичне визнавало еміграційний уряд та його інституції в Краї і тісно з ними співпрацювало.
28 „Польські соціалісти” (ПС) ліве крило Польської соціалістичної партії, яке у 1943 р. відділилось від неї і утворило Робітничу партію польських соціалістів.
29 У таємному наказі № 10 від 22 листопада 1941 р. ген. В. Сікорський заборонив офіцерам польського війська будь-яку критику щодо політики англійців, оскільки, на його думку, вона підривала довіру офіційного Лондона до Польщі і поляків. Прем’єр підкреслив, що перш, ніж у голос розмірковувати „над невиконанням їх рекомендацій стосовно того як виграти війну” представники військових кіл „нехай замовкнуть і подумають над тим, яку величезну кількістю помилок вони допустили у 1939 р. Див.: Prawdziwa historia Polakуw: ilustrowane wypisy źrуdłowe (1939-1945) / oprac. D. Baliszewski, A. Kunert. - Warszawa: Rytm, 1999. - T.1. - S. 418.
30 Ця інструкція потрапила до ген. С. Ровецького зі значним запізненням. Він підтвердив її отримання лише 16-го квітня 1942 р.
31 На думку С. Борчука, в ході цих переговорів англійці все ж визнавали радянські території на основі пакту Молотова-Ріббентропа, хоча, згідно з твердженням І. Козловського, договір між СРСР і Великобританією було підписано лише 26-го травня 1942 р. у Лондоні, після майже п’ятимісячних напружених консультацій та переговорів. Жодних територіальних статей у ньому не було. Див.: Борчук С. Українське питання в політиці Польського еміграційного уряду в Лондоні // Міжнародний науковий конгрес „Українська Історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л. Винар, Ю. Макар. - Чернівці: Рута, 2001. - Т.2. - С. 295; Козловський І. Встановлення українсько-польського кордону 1941-1951 рр. - Львів: Каменяр, 1998. - С. 55.
32 Не дивлячись на негативну реакцію німців щодо проголошення „Акту про відновлення Української Держави” та репресії і арешти, В. Горбовий був переконаний, що у випадку перемоги у війні Німеччини українська проблема все ж буде вирішена на користь українців.
33 Б. Левицький належав до так званої „групи І. Мітринги”, яка виступала за боротьбу „разом з поляками, французами, народами