Xreferat.com » Рефераты по политологии » Політологія. Політичні системи в Україні

Політологія. Політичні системи в Україні

політичною владою, політичними відноси-нами, політичною організацією суспільства (держава, політичні партії), політичною культурою, найважливішими політичними процесами, напрямами й фор-мами політичної діяльності та ін.

Зовнішньополітичне життя є системою взаємовідносин держав, партій, їхніх блоків і союзів з питань власних інтересів, а також інтересів світового співтовариства і має своїм змістом контакти між державними та іншими політичними лідерами (переговори, зустрічі, візити та ін.) з метою укладення або здійснення існуючих домовленостей договірних сторін із зовнішньополітичних питань.

Особливості економічного і політичного життя варіюються залежно від розвиненості ринкової економіки і політичної системи. Чим більш розвинені ринкові відносини і відповідне їм економічне життя, тим демократичніше політичне життя і політична система, що йому відповідає. І навпаки, звуження сфери ринкової економіки, набуття нею командних рис, а також зниження активізації економічного життя в суспільстві, централізація його в державних структурах призводять значною мірою до згортання обсягу демократичних форм політичного життя, одержавлення його.

Політичне життя суспільства зумовлене також його соціальним станом, тобто діяльністю соціальних спільностей — народів, націй, соціальних груп, активною діяльністю особи. Це особливо помітно в умовах демократично і тоталітарне, авторитарне організованого суспільства. Наведемо такі паралелі:

У XX ст. зміни у співвідношенні економіки і політики певною мірою позначились і на соціальних формах життя. З'ясувалося, що політичними засобами можна регулювати динаміку економічного розвитку, уникати криз, переорієнтовувати економіку на вирішення здебільшого соціальних завдань або на максимум ефективності. Економіка і політика вступили у якісно нове співвідношення.

Що ж є характерним для політичного життя XX ст. на відміну від попередніх століть?

1. Стало можливим політичними засобами регулювати динаміку економічного життя, переорієнтовувати напрями економічної діяльності, досягати максимуму ефективності економічного розвитку.

2. У XX ст. на відміну від попередніх широкого розвитку в західних країнах набула демократія. Це сприяло тому, що партії, які виражали інтереси більшості, одержали можливість прийти до влади. Терміни "буржуазні" й "робітничі" партії фактично втратили минуле значення, оскільки велику частку електорату цих партій становлять трудящі, наймані робітники.

3. Відхід більшості політичних партій від своєї вихідної соціальної бази. В соціальному плані суспільство стає багатошаровим, різноманітним. Чисельно зростають міжкласові групи, виникають численні групи робітників-власників, які володіють нерухомістю, акціями та ін. Отже, політична партія, яка орієнтується тільки на певну соціальну групу, прирече-на на поразку.

4. Державна діяльність як вид політичної діяльності стає політичним та правовим інструментом здійснення реформ в інтересах більшості суспільства. На політику відчутно впливають такі інтереси широких мас, як екологічні, національні, групові, утвердження миру на планеті тощо.

5. Широкого розвитку набувають масові рухи як фактор зближення людей різного соціального походження, що само по собі теж якоюсь мірою консолідує діяльність політичних партій.

6. Майже до середини XX ст. майнове становище мас, а отже, й економічне життя відігравало значну роль і виступало в основному детермінантою політичної діяльності. В сучасних умовах питання бідності більш як для 2/3 населення світу втрачає свою актуальність. Марксистське розуміння

класового підходу, класового інтересу як вихідного в оцінці політичних подій неприйнятне для сучасних оцінок багатьох проблем, зокрема національного питання, екологічних проблем, самобутності культур та ін. Ці та інші проблеми сягають своїм корінням не в класові відносини, не в існування експлуатації або капіталізму, а в природу сучасної цивілізації як індустріальної, так і постіндустріальноі.

7. Політичне життя світового співтовариства не зводиться до необхідності соціальної революції. Воно різноманітне і різнобарвне.

8. Глобалізація бачення політичного життя. Воно стає для людства новою реальністю, спрямованою на виживання. Це передбачає пошук домовленостей, встановлення консенсусу, взаємодії. Саме вони є умовою існування людства і рушійною силою політичного прогресу.

9. Зростання міжнародної інформації щодо політичного життя робить його надбанням широких мас, які активно включаються у політичне життя.


Політика як вид регулювання суспільних видносин


Політика належить насамперед до сфери духовного життя сус­пільства. Її виникнення було зумовлено цілою низкою об'єктивних чинників у" різних сферах суспільного життя, але на­самперед — у сфері виробництва та сфері економічних відносин. Вона виникає в період переходу від первіснообщинного життя сус­пільства до цивілізації.

Інтегрованим виразом усіх суспільних відносин виступає сус­пільний устрій, основу якого становлять пануючі в даному суспільстві економічні відносини та інститути, які повинні забезпечувати його функціонування і розвиток. Роль суспільного устрою в житті суспільства полягає передовсім в тому, що він визначає для даного кон­кретного суспільства загальний спосіб, ступінь і характер його жит­тєдіяльності. Він виконує регулятивну функцію стосовно всіх інших сторін суспільного життя.

Як відомо, економічні відносини — це відносини між людьми в процесі виробництва, що зумовлені їх взаємним стосунком до засобів виробництва та результатів праці і втілюються в конкретно-історич­них формах власності, в способах поєднання робочої сили зі знаряд­дями праці, в формах обміну діяльністю, що зумовлена суспільним поділом праці і відмінностями місця, становища осіб, груп, класів у системі виробництва, у формах розподілу, обміну, споживання.

Економічні відносини справляють величезний вплив на специфіку суперечностей в суспільстві, на характер взаємовідносин між соціальними суб'єктами. Ось чому в політиці, де центральним питанням постає питання про владу, остання не виступає як самоціль, а стає засобом для захисту суспільного ладу з його конкретними еко­номічними відносинами або для його повалення й заміни іншим. -

З розкладом первіснообщинного ладу і з переходом до цивілізації відбулося не тільки класове розшарування суспільства, а й загост­рення суперечностей поміж соціальними суб'єктами, на основі по­силення існуючих відмінностей стосовно відношення до засобів виробництва і результатів праці. Відбулося поглиблення й загострення суперечностей між інтересами різних соціальних суб'єктів.

Водночас суспільний поділ праці, соціальна диференціація й по­силення нерівності у володінні засобами виробництва і засобами за­доволення життєвих потреб створили можливості для вияву таких негативних людських рис, як жадібність, заздрість, нестримна го­нитва за багатством, намагання домогтися його будь-якими засоба­ми.

Відтак виникає потреба в новій організації суспільства. Форму­вання цієї нової організації зв'язане з розробкою особливих правил, норм, настанов, законів, спрямованих на регулювання відносин між людьми, а також зі створенням відповідних органів, інститутів, які б забезпечували виконання цих правил, норм, законів і регламентува­ли поведінку людей у суспільстві.

Так відбувається становлення публічної влади, головним органом здійснення якої стає держава. На цьому рівні розвитку суспільства індивіди перестають бути членами роду, носіями його рис, а стають громадянами, життєдіяльність яких тепер здійснюється в межах роз­роблених суспільством норм, законів і під контролем суспільства, насамперед — держави.

Отже, місце колишніх кровно-родинних зв'язків і відносин зай­мають якісно нові відносини — політичні, які активно впливають на всі інші. Відтак політика виникає як результат об'єктивно зумов­леного суспільного поділу праці, зміни характеру відношень людей до засобів виробництва і результатів праці (виникнення приватної власності), поділу суспільства на соціальних суб'єктів з різними інте­ресами, зміни форми обміну, споживання. Політика виникла як сфе­ра відносин, що забезпечує погодження, регулювання, реалізацію інтересів людей за допомогою влади.

Діяльність держави як всередині країни, так і за її межами та відно­шення до цієї діяльності класових сил з цього часу стали визначати­ся поняттям "політика". Вже набагато пізніше, під час бурхливого розвитку демократичних процесів, коли з'явилися нації, а згодом політичні партії та масові суспільні організації, кожна з яких вира­жала інтереси та настрої багатьох людей, політика набуває нового змісту.

Політика виражає докорінні інтереси різних соціальних спільно­стей, партій, держав і цілі, якими вони керуються. У всіх сферах, де здійснюється політика, вона має багато форм вияву. Теорія виділяє дві великі, тісно зв'язані одна з одною сфери політики—внутрішню та зовнішню. Разом з тим багатоманітність реального життя дозво­ляє і зобов'язує виділяти у внутрішній і зовнішній політиці більш вузькі і в той же час дуже важливі сфери політики, такі як: економіч­на, соціальна, національна, політика розвитку народовладдя, куль­турна політика тощо.

Зрозуміло, що багатоплановість такого важливого суспільного явища, як політика, вимагає виділення та розгляду й інших більш конкретних сфер діяльності. Наприклад, тільки в сферу економічної політики входять такі її складові, як науково-технічна, структурна, аграрна, фінансова, інвестиційна, зовнішньоекономічна політика. Не­обхідно відмітити і такі сфери політики, як економічна, демографіч­на, кадрова, національна, молодіжна тощо. Кожна з них може бути предметом самостійної теорії політики.

Різнобічні також сфери і напрямки зовнішньої політики, виділення яких зумовлено діючими на міжнародній арені групами держав, політичними, громадськими та іншими демокра­тичними об'єднаннями.

Теорія політики, зрозуміло, не зводиться лише до виділення й оці­нки основних сфер політики, розкриття її структури та завдань. У політиці необхідно бачити зв'язки між її сферами, їхній взаємовплив, взаємодоповнення та механізм їх здійснення. Її важливо розглядати не тільки з погляду структурних, а й з урахуванням функціональних, тимчасових, довготривалих та інших аспектів.

Еволюційний розвиток політики засвідчує незмінність її фунда­ментальних засад. Навіть якщо вони в далекій перспективі й змінять­ся, то тільки разом із реформуванням всієї системи організаційних та регулятивно-контрольних сфер суспільства. А щодо перспективи зникнення політики, як про це мріяли соціалісти-утопісти, то з висо­ти сьогоднішнього розвитку політичних процесів вона зовсім нере­альна навіть у гіпотетичному майбутньому. Якщо колись і не буде держави, що теж проблематично, політика неодмінно залишиться у тих самих суспільних функціях, але з іншими суб'єктами. Такими соціальними суб'єктами можуть бути асоціації, вільні самоуп-равлінські угруповання у межах громадянського суспільства тощо. Але цілком очевидно, що політика як засіб організації й регулювання життя суспільства неодмінно збереже своє значення. Аналізуючи стан і перспективи розвитку людства, не можна не дійти висновку, що нині найбільш актуальною проблемою політики виступає її демок­ратизація, гуманізація, наближення до злободенних запитів суспіль­ства і вирішення їх через його (суспільства) прогрес та оновлення. Кількість і складність таких завдань з розвитком людства зростає. Ось чому подальшою перспективою розвитку політики буде її уск­ладнення, підвищення її ефективності та відповідальності. Без усві­домлення цього методологічного положення не можна зрозуміти зміст та характер політичного життя суспільства.

Політика як наука і мистецтво.


Політологія як наука

Політологія в її сучасному вигляді — це явище новітнього часу. Вона виникла на сучасному етапі людської цивілізації. Це сталося у період утвердження індустріального суспільства, коли разом з бурхливим розвитком наукового знання виникли нові нетрадиційні стосунки між людиною і навколишнім світом. Нові історичні умови життя породили великий попит на ідеї демократії, яка все більше починає виступати в суспільстві як форма організації суспільно-політичного життя. Демократична організація суспільства все більше вимагає проведення такої державної політики, яка б грунтувалася на теоретичних політичних знаннях, а не на соціальних утопіях. Відповіддю на цю історичну необхідність стала поява ліберальної демократії з її гострим попитом на політологічні знання. Ліберальна демократія створила сприятливі умови для розвитку суспільно-політичної думки, і зокрема політології як науки.

Організаційне оформлення політології відбулося в країнах Заходу лише після другої світової війни, бо ще до середини XX століття у гуманітарній науці розуміння політичної системи обмежувалося вченням про державу. Саме право, насамперед державне й міжнародне, повністю домінувало при вивченні політичних систем. І тільки після другої світової війни з'явилися теоретичні праці, в яких під політикою стали розуміти не тільки життя держав, а й діяльність політичних партій, суспільно-політичних рухів, громадських організацій та інших політичних інститутів. Саме тоді остаточно сформувалося поняття сучасної політології.

Політична наука стала настільки самостійною, що почала активно співробітничати з іншими гуманітарними науками, не розчиняючись у них. Тоді ж оформлюються сучасні методології суспільних наук, чіткіше розмежовуються їхні предметні сфери, встановлюється взаємодія політичної науки із суміжними галузями знань; у сфері політичної науки виникає система наукових шкіл і напрямків (дослідження свідомої та підсвідомої мотивації політики, політичної поведінки, психології вольових актів влади, аналіз зовнішньої політики. понять політичного реалізму і т.п); відбувається, як і в інших соціальних науках, спеціалізація наукового знання (дослідження внутрішньої, зовнішньої політики, політичних систем, політичного лідерства, типології влади та інше); завершується перехід від праці ізольованих груп та окремих вчених до організації наукових установ, мережі навчальних закладів, що готують кадри спеціалістів, починається видавнича діяльність, з'являються спеціалізовані періодичні видання. Політична наука стає у розвинених країнах повноправною частиною науки як соціального інституту з численними й організованими кадрами дослідників та учнів; виникають міжнародні та національні організації політичної науки.

Разом з такими дисциплінами, як політична етнографія, політична демографія, політична статистика, еко- і біополітологія, цей комплекс знань створює політичну науку, або політологію в широкому розумінні.

Поряд з нею існує й політологія у вузькому її значенні — як загальна теорія політики, що становить "душу й серце" політичної науки. Політологію (загальну теорію політики) відрізняє від інших політичних наук те, що вона не займається лише окремими аспектами політики і не вивчає політику в ряді інших, неполітичних об'єктів. Специфіка теорії політики полягає в тому, що вона, по-перше, спеціально досліджує політику як цілісний об'єкт і, по-друге, своїм основним предметом мас групу внутрішніх, іманентне властивих тільки політиці, специфічних закономірностей владних відносин.

Політологія як комплексна й самостійна галузь суспіль-них наук не займається лише переведенням загальних філософських, соціологічних та інших наукових понять у політичну сферу. Предметом політології є аналіз сутності політики як цілісного су-спільного явища: вияв на макро- та мікрорівні її необхідних структурних елементів, внутрішніх та зовнішніх зв'язків та відносин; визначення основних тенденцій і закономірностей, що діють у різних суспільно-політичних системах; розробка об'єктивних критеріїв соціального виміру політики.

Політика як мистецтво.

Суть політики визначається "двоїстим" характером цього явища По-перше, політика — це наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера свавілля окремої особи, соціальної групи або класу.

Необхідною умовою, що сприяє кращому розумінню об'єктивних процесів, що діють поза і всередині політики, є вивчення історичного досвіду, необхідність уважного ставлення до його уроків та врахування в політичній діяльності всієї багатоманітності чинників, які на неї справляють вплив. Наявність об'єктивного елементу в політиці, її залежність від попередніх подій створюють можливість для науково обгрунтованих прогнозів, передбачень і навіть для відповідного моделювання політичних процесів, хоча, звичайно, це можна зробити лише з певною мірою ймовірності.

По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей та методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і з допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та фантазії. «Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового і емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці зумовлюється імовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.). Оскільки політичний процес ніколи не може бути повністю раціональним, а неконтрольовані процеси в політиці небажані, то за організації і здійснення політичного процесу і взагалі будь-якої політичної дії виникає подвійне завдання: якось компенсувати брак точного знання і в той же час утри-матися в межах раціонального, щоб не допустити безвідповідальних рішень та дій.

Вирішення першого завдання зв'язане зі знанням техніки політичних відносин, співвідношення сил, знанням людей та їхніх інтересів, слабких та сильних сторін, логіки та психології поведінки мас, груп та окремих осіб і т.п. Саме воно визначає політичну тактику, спосіб прийняття конкретних політичних рішень, можливість тонкого маневрування на основі правильного психологічного розрахунку, вміння перетворювати наміри в дії, вести гнучку політичну гру, коли тактична техніка та вміння маневрувати переходять у більш значні стратегічні дії. Коли ж мистецтво підміняють спритністю, інтригою, маніпуляцією людьми й принципами, що, на жаль, частенько трапляється, можна говорити про переродження політики в політиканство.

Друге завдання — залишатися у сфері раціонального — вирішується вмінням утримуватися від усього неосмисленого, випадкового, від забобонів та пристрастей, зведення особистих рахунків і т.п.

Вирішення цих двох завдань зближує інтелект політика з його емоційною сферою. На межі між ними, в інтуїтивній сфері, що близька до підсвідомості, виникають яскраві імпровізації, прозріння, вдалі здогадки, рішення про вибір близьких за духом та за складом характеру партнерів. На межі знань та інстинктивного вибору політика може досягти справжнього артистизму, піднятися від виснажливої праці до емоційного осяяння.

Як свідчить історична практика, політика, як мистецтво, залежить не тільки від об'єктивних, а й від суб'єктивних обставин, котрі не піддаються логічному аналізу. Ця обставина вимагає від політиків постійної готовності творчо мислити і відповідально ставитися до своєї діяльності. Не можна абсолютизувати значення минулого досвіду, раніше відомих і перевірених колись схем політичної поведінки, звичних старих прийомів вирішення проблем. Як зазначав З.Фрейд, "в політиці необхідно діяти одразу і правильно, тут немає можливості перевірити гіпотезу, поставити питання, щоб повернутися до нього пізніше і т.п. Якщо проблема встановлена, мета поставлена— треба діяти".

Треба постійно пам'ятати про те, що політичні події обов'язково несуть на собі "відбиток" тих людей, які беруть участь у політичному житті, віддзеркалюють культурне, емоційне середовище, в якому вони сформувалися. Так само, як багатоманітні умови та напрямки будь-якої політики, так само багатоманітні й її засоби. Необхідний вибір саме цих засобів і конкретний момент їх застосування — це найважливіші вияви мистецтва політики, бо вони вимагають високого ступеня раціональності й винахідливості у прийнятті та реалізації політичних рішень.

Політиці притаманний особливий стан: постійний розвиток і плинність. Ось чому політичні процеси, дії, відносини, події ніколи не залишаються однаковими й незмінними навіть протягом короткого часу. Обставини, які постійно змінюються, вимагають від політичних суб'єктів нових підходів, нових рішень, нових зусиль для їх реалізації. Це дає нам змогу зробити два важливі висновки. По-перше, здійснення політики виступає як процес: вже на початку політичних дій несподівано можуть з'явитися нові, непередбачені обставини та чинники, що можуть не тільки вплинути на кінцевий результат, а й стати вирішальними. Саме вміння спрогнозувати й передбачити нові обставини і моменти розвитку політичних процесів у суспільстві і робить політику мистецтвом, тобто таким видом діяльності, характерною рисою якої є уява, інтуїція, творча сміливість і фантазія.

Другий важливий висновок полягає в тому, що не можна ставитися до фактів політики як до статичних, незмінних. Політичні процеси перебувають у постійному розвитку та становленні. А це робить вибір моменту, місця й часу включення людини в політичний процес великим мистецтвом, що може прийти лише з досвідом. Не випадково одна з порад великого політичного мислителя Н.Макіавеллі полягає в тому, що "всі мудрі державці повинні мати на увазі не тільки теперішні ускладнення, а й майбутні і з усією енергією вживати заходів проти цих останніх. Якщо передбачати їх раніше, то неважко буде боротися з ними; якщо ж чекати їхнього наближення, то лікування буде вже несвоєчасним, бо хвороба стала невиліковною". Як свідчить політична практика, впливати на політичні процеси, контролювати їх на ранніх етапах розвитку набагато простіше, ніж на завершальній стадії. Мистецтво політика виявляється в тому, щоб політичні рішення приймати не тільки правильно, а й своєчасно.

Політичне мистецтво означає, таким чином, поєднання раціональних, інтелектуальних та інтуїтивних (підсвідомих) чинників та почуттів людини. У цьому синтезі за певних умов і обставин може ви-никнути й політична харизма (дар божий), а саме: вміння політика породити довіру в людей до себе, яка може сягати навіть містичного поклоніння. Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також мати на увазі, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.

Ось чому мистецтво політики полягає в дуже важкій праці із забезпечення та погодження досить багатоманітних властивостей цього явища, у здатності ніколи не впадати в крайнощі та абсолютизувати будь-які з його різноманітних аспектів. На превеликий жаль, на таку абсолютизацію ми постійно натрапляємо, коли "велику" й "малу" політику часто зводять до суб'єктивістських дій як окремих осіб, так і певних замкнених груп, відкидаючи будь-які раціональні підходи до аналізу політичних процесів.

Політична свідомість і політична культура.


Політична свідомість – опосередковане відображення політ, життя сусп-ва, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політ, суб'єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Теоретичним дослідженням феномена П.с. займаються різні науки. Філософія розглядає її як форму сусп. свідомості й аналізує у поєднанні із сусп. буттям. Політична соціологія виділяє у П.с. ідеологічний і масовий рівні, зосереджуючи увагу на розкритті суттєвих характеристик консервативної, ліберальної, реформістської, радикальної та ін. типів П.с., досліджує масову П.с. як поєднання усгановок, що склалися у сфері ідеолог. та політ, діяльності, і висновків, отриманих суб'єктом внаслідок самостійного аналізу сусп.політ. діяльності. Психологія політики поєднує аналіз змісту П.с. з індивід, механізмом її існування. П.с. входить до складної психічної діяльності особистості й функціонує за її законами. П.с. - це сприйняття суб'єктом тієї частини реальності, що пов'язана з політикою, це суб'єктивний образ політ, системи. Знання та уявлення про політику не є продуктом індивід, свідомості. Особистість здобуває їх із навколишнього середовища в ході політ, соціалізації.

Структура П.с. складна і суперечлива. Згідно з функціональним принципом класи4)ікації в ній можна виділити такі аспекти: політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки,переконання,воля та ін.), політико-ідеологічний (цінність, ідеал, ідея, доктрина, концепція, погляди, теорія та ін.), політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна та ін.). За суб'єктом П.с. класифікують на П.с. сусп-ва, нації, класу, групи, особистості, масову П.с., а також громад, думку. За ставленням до влади розрізняються автократична П.с. і демократична П.с. з їх численними підтипами. У гносеолог. плані виділяють П.с. на емпіричному і теоретичному рівнях, буденну і наукову П.с. та ін. П.с. складається в процесі пізнання кожної форми політико-владних відносин: представницької (законодавчої), виконавчої і судової, а також сукупності політ, інтересів суб'єктів, установки і цінності яких синтезовані в колективну волю, виражену в меті й завданнях політ, дій і спрямовану на здійснення функції народовладдя, управління і самоуправління. Важл. фактором формування П.с. є політ, виховання.

Усвідомлення політики на теорет. рівні сприяє вирішенню стратег. і тактичних політ, завдань і цілей, визначенню засобів і методів їх досягнення, виробленню різноманітних концептуальних підходів до втілення і коригування політ. рішень і програм. Емпіричний рівень П.с., що відображає політ. дійсність у формі відчуттів, уявлень, ілюзій, переживань і т.ін., слугує живильним грунтом для формування політ, культури суспва. До осн. функцій П.с. належать: пізнавальна, норматчвно-регулятивна, інтегративна, прогностична.

П.с. покликана адекватно відображати процеси демократизації в зовнішньополіт. і міжнар. розвитку, прагнення народів жити в мирі і злагоді, виключити війни із життя суспва, досягти на ділі пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей, свободи соц. і політ, вибору. В Україні на сучас. етапі розпочався й постійно відбувається складний і тривалий процес формування дем. П.с.

Політична культура

(від лат. -cultura, вирощування; виховання, освіта; розвиток) - частина загальної культури, яка формується і виявляється в процесі політ. життя; історично і соціально зумовлений продукт політ, життєдіяльності людей, їх політ, творчості, який відбиває процес опанування сусп-вом, націями, класами, ін. соц. спільнотами та індивідами політ. відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб'єктів політ, життя.

Сам термін «політична культура» уперше вжив нім. філософ XVIII ст. І.Гердер. Як особлива концепція П.к. завдячує теорії «суб'єктивно мотивованої соціальної дії» М.Вебера і його вченню про роль цінностей як каталізаторів соц. змін. Концептуальна розробка проблем П.к. вперше розпочалася в 50-х -на поч. 60-х pp. XX ст. в працях амер. вчених Г.Алмонда, С. Вер-би, Д.Пауелла та ін.

П.к. включає в себе культуру політ, мислення і поведінки індивідів і соц. спільнот, культуру організації та функціонування політ. ін-тів і всього політ, життя в сусп-ві. За структурою П.к. складається із політ, знань, політ, ідеології і психології, політ, досвіду і традицій, політ, ін-тів, норм, зразків і засобів політ, діяльності. У П.к. особи, поряд з політ, знаннями, ідеолог. позиціями та зразками політ. діяльності, велике значення мають емоційно-психолог. компоненти політ, переконання, почуття, настрій, оцінки, переживання і т. ін. Системоутворюючими у П.к. є політ, ідеологія, політ, знання і переконання. П.к. виконує такі функції: забезпечення реалізації інтересів відповідних соц. спільнот людей і політ, стабільності сусп-ва (гол. функція); опанування політ. відносин; нормативно-регулююча; політ. соціалізації; комунікативна; прогностична тощо.

Характер і стан П.к. справляють істотний вплив на формування і функціонування політ, системи та ін-тів, на особливості політ, режиму, взаємовідносини між громадянами і владою, на політ, поведінку людей та їх громадсько-політ. орг-цій. Характерні риси і особливості П.к. зумовлюються конкретно-іст., екон., соціально-класовими, національно-етнічними, регіон., профес. та ін. чинниками. Як підсистема загальної культури П.к. взаємодіє з її підсистемами - культу-рами екон., моральною, правовою, естет., еколог, і т.ін. П.к. містить у собі елементи особистого, класового, національного і загальнолюдського.

У політичній науці використовується метод типологізації П.к. за різними ознаками. Так, за суб'єктом розрізняються П.к. сусп-ва, соц. спільноти і особи, виділяються також окремі класові П.к., П.к. еліти. За ознакою ступеня консенсусу між членами сусп-ва стосовно до осн. політ, цінностей і правил політ, «гри» розрізняється «фрагментарна» й «інтегрована» П.к.; за орієнтацією на режим політ. життя - «тоталітарна», «авторитарна» та «демократична» ; за орієнтацією на засоби політ, дій – «реформістська», «революційна», «контрреволюційна», «консервативна» П.к. тощо.

Незважаючи на складність виділення іст. типів П.к., у світовій науковій думці закладені основи її класифікації за цією ознакою. Насамперед відзначаються цивілізаційний і формаційний підходи до класифікації іст. типів П.к. Згідно з марксист, традицією використовується формаційний підхід, який доповнюється класовими, етнічними та деякими ін.характеристиками П.к., що функціонують у межах одного типу формаційної П.к. Амер. політологи Г.Алмонд і С.Верба через порівняльний аналіз різних П.к., враховуючи специфіку властивих їм почіт. орієнтацій, виділили три її «чистих типи»:

1) «патріархальну П.к.», якій властиві такі риси: брак у сусп-ві чітко виражених спеціалізованих політ, ролей і зацікавленості підданих у функціонуванні політ. системи; орієнтація членів сусп-ва на вождів племені, шаманів і т.ін.; невіддільність політ, орієнтацій від реліг. і соц.; 2) «підданську П.к.», що характеризується сильною орієнтацією на політ, систему і наслідки її функціонування, усвідомленням особливого авторитету влади, низьким рівнем участі підданих у політ, житті; 3) «активістську П.к.», яка відзначається значним інтересом громадян до політ, системи і наслідків її функціонування, а також активною орієнтацією на особисту участь у політ. житті. Сполучення цих «чистих типів» П.к. дає кілька змішаних типів П.к., що реально (функціонують у політ, процесі. Вищим з них визнається а в горами цісї типології «громадянська культура», в якій переважає активістська П.к. із збереженням елементів патріархальної та підданської П.к. Типи П.к., виділені Г.Алмондом і С.Вербою, певною мірою віддзеркалюють особливості різних іст. епох. Розгорнуту класифікацію іст. типів П.к. розробив також польськ. політолог Є.Вятр. Засадами його типології є зв'язок П.к. із сусп.-політ. формаціями і притаманними їм політ. системами. Відповідно до цього Є. Вятр виділяє такі типи П.к.: 1) традиційна П.к., що відповідає рабовласн. і феод. сусп-вам і має три різновиди: племінну, теократичну і деспотичну П.к. Поряд з основною - традиц. П.к. функціонує другорядний тип - П.к. станової демократії із різновидами: патриціанською і дворянською П.к. 2) буржуазно-демократична П.к., як оси. тип П.к. капіталіст. сусп-ва з різновидами: консервативно-ліберальною і лібсрально-демократичною П.к. Як другорядний тип тут виділяється автократична П.к. із різновидами - авторитарною і тоталітарною П.к. 3) П.к. соціалістичної демократії як осн. тип П.к. соціаліст, сусп-ва, а поряд з нею другорядний тип - реліктова автократична П.к. Кожен іст. тип П.к. характеризується певним редукціонізмом і має доповнюватися нац., соціально-класовими і регіон, підходами до

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: