Основи культурології

навчання психофізіологічним особливостям певного віку людини. Про результативність подібного підходу свідчить позитивний досвід так званої школи «діалогу культур» В. Біблера.

1.4 Види, форми та функції культури


Морфологія культури вивчає її внутрішню структуру, її організаційно-функціональну будову. Поділ культури на матеріальну і духовну не можна вважати достатнім з огляду на розкриття її смислового аспекту. Сучасні погляди на будову штучного середовища існування людини ґрунтуються на концепції російських дослідників Е. Орлової та А. Флієра, які виділяють два рівні функціонування культури – спеціалізований і буденний. Буденна культура пов'язана із побутовою практикою людини, засвоюється на рівні виховання і соціальних контактів. Спеціалізована культура вимагає спеціальної освіти.

У межах спеціалізованої культури виокремлюються її кумулятивний і трансляційний компоненти. Кумулятивний компонент реалізує процеси накопичення професійного соціокультурного досвіду, акумуляції цінностей суспільства. Кожному кумулятивному елементу на спеціалізованому рівні відповідає елемент на буденному рівні. Відповідно кумулятивний компонент складається з культури соціальної організації і регуляції (господарська, правова, політична культури на спеціалізованому рівні, домашнє господарство, мораль і суспільна думка, міжособистісні стосунки і звичаї на буденному рівні); культури пізнання і рефлексії світу та людини (філософська, наукова, релігійна, художня культури на спеціалізованому рівні, буденний світогляд, практичні технології, магія і містика, ужиткове мистецтво на буденному рівні); культури фізичної репродукції, реабілітації і рекреації людини (сексуальна культура, культура фізичного розвитку, медична культура, культура відновлення енергобалансу людини (кулінарія), культура відпочинку на спеціалізованому рівні, масовий спорт, самолікування, традиції споживання (неорганізовані форми відпочинку на буденному рівні).

На трансляційному рівні здійснюється взаємодія між кумулятивними і побутовими рівнями, відбувається обмін культурною інформацією. Він об'єднує культуру міжпоколінної трансляції соціального досвіду, культуру масової інформації, інформаційно-кумулятивну культуру (освіта, телебачення, радіо і преса, музеї, бібліотеки, архіви на спеціалізованому рівні, домашнє виховання й народна педагогіка, чутки й плітки, вірування й легенди на буденному рівні).

Оскільки будь-яка культура багатогранна і багатолика, її зміст має різні форми. Формальна структура культури може бути представлена єдністю духовної і матеріальної культур. У дидактичних цілях зручно відокремлювати від власне матеріальної, духовної культури фізичну і соціальну. Таким чином, міфологічний «зріз» культури може бути представлений чотирма елементами.

Форми культури. Першим структурним елементом морфології культури є матеріальна культура – перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Сюди включається також необхідний і достатній набір технологій для збереження й розвитку цього середовища. Матеріальна культура створює й задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення. Традиційно культурологи виділяють у ролі її об'єктів знаряддя праці, засоби виробництва, одяг, побут, житло, засоби повідомлення – все те, що потім одержало назву штучного середовища проживання людства; процес та результат матеріальної діяльності людини.

Матеріальна культура включає такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До неї входять також:

будівлі і споруди;

інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності;

шляхи повідомлення і засоби транспорту;

зв'язок і засоби зв'язку;

технології.

Духовна культура – продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття й переживання, доступні свідомості й розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує й задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби; це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає в продукуванні свідомості.

Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці духовна культура стає відносно самостійною від свого творця – людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється у філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості й освоєнням космосу.

Фізична культура – перетворення природного начала в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла. В основі фізичної культури лежить домашня фізична підготовка, що включає розвиток координації рухів усього тіла дитини (формування макродій) і артикуляційного апарату (мікрорухи щелепно-лицевих м'язів, органів дихання і травлення). Інакше кажучи, це вирішення такого відповідального завдання, як навчання мові, прямоходінню, переміщенню предметів та гігієнічним правилам, культивування відмінностей у поведінці за статевими або віковими ознаками.

На цьому фундаменті надбудовуються всі подальші, більш складні або спеціалізовані фізичні навички і координовані рухи на зразок балетного танцю, рухів рук хірурга або фокусника. Щоб усьому цьому навчитися, необхідні не стільки відповідні фізичні дані, скільки багаті культурні традиції й вихована в людині здатність до вдосконалення відповідно до тих або інших професійних завдань.

Соціальна культура становить виробництво, розвиток і вдосконалення суспільних умов життя людини. Ця культура характеризує діяльність держави, інших соціальних інститутів, цивільного суспільства, охоплює все різноманіття установ і практичних дій, що складають реальне «тіло» суспільного буття, те, що зазвичай називають соціальною матерією. Суспільна практика, яка розтрощує застарілі інститути, організаторська діяльність, що встановлює нові порядки, належать саме до цієї сфери культури.

Соціальна культура розкривається в соціальних відносинах, вона показує процеси, які відбуваються в суспільстві, його соціальну структуру, організацію політичної влади, правові норми, які існують, типи керування і стилі лідерства.

Політична культура є сукупністю елементів і феноменів свідомості, політичної поведінки, формування і функціонування держави і політичних інститутів, що забезпечують відтворення політичного життя суспільства, політичного процесу. Політична культура як спосіб політичної діяльності містить у собі як компонент практичне функціонування політичних інститутів. Ідеальний компонент – базові переконання, установки, орієнтації, символи, звернені на політичну систему, а також на орієнтацію урядових структур (оцінка суб'єктом основних державних інститутів, його символів, керівників і норм тощо). По відношенню до інших політичних систем – причетність суб'єктів до «політичних одиниць» – нації, держави, міста, району й осіб, до яких індивід відчуває або прихильність, або довіру, або лояльність тощо. По відношенню до власної політичної діяльності – участь суб'єкта в політичному житті, використання всіх засобів такої участі.

Останнім часом кажуть про правову культуру. Її також можна розглядати як сферу соціальну. Ця культура втілена в діяльності правової системи суспільства, правовому розвитку людини, найважливішим показником якого є її відношення до закону як до культурної цінності.

Види культури. Крім основних форм культури виділяють також різні її види. Серед безлічі класифікацій можна зупинитися на тій, яка спирається на поняття суб'єкта-носія культури, як найбільш узагальнене й універсальне. Застосовуючи все, що ми вже знаємо про це поняття, отримуємо такий розподіл видів культури: культура суспільства, культура колективу (організації), культура особистості.

Жоден з видів культури не зводиться до двох інших ані в сумі, ані окремо. Так, культура суспільства – це об'єктивна цілісність культурної творчості, структура і закономірності якої не залежать від діяльності окремих колективів або особистостей, первинних по відношенню до них. Культура колективу складається з результату накопичення досвіду, з традицій спільної діяльності групи людей, об'єднаних однією метою. Культура особистості визначається не тільки мірою засвоєння суспільної і колективної культури, але й суб'єктивністю, унікальним характером кожного конкретного «Я».

Потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури певною мірою відносна, і в реальній діяльності вони взаємопов'язані між собою та переплітаються. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю (варіативністю) всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу.

Культура як спосіб організації суспільного, групового та індивідуального життя припускає можливість найрізноманітніших вирішень людських проблем, пристосування до умов соціального часу і простору. Які ж функції повинна виконувати культура, щоб забезпечити, з одного боку, стабільність суспільного буття людей, а з іншого – нові підходи до мінливого світу?

У зв'язку зі структурною складністю культури її соціальні функції численні і системно взаємопов'язані. Провідними серед них є функції комунікації, трансляції і трансмутації. Інші завдання культури підпорядковані цим функціям або доповнюють і конкретизують їх.

Комунікативна функція культури. Суть цієї функції полягає в тому, що поруч з біологічними формами спілкування, а потім замість них або перебудовуючи їх, люди створюють усе нові й нові способи обміну даними, думками, почуттями. Передача культурної інформації не забезпечується автоматично, на відміну, скажімо, від генетичної організації в природі. Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллями його учасників щодо оформлення змісту власної свідомості та розуміння інших людей. Найвеличніший продукт культури, який забезпечує комунікацію, – слово. Мова (усна й письмова) – це прадавній і вічно молодий винахід культури, що працює.

Трансляційна функція культури. Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти, передусім, функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культура забезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь, створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законів регулювання життя.

Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в ній виділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна або суб'єктна трансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного суспільства. На цей бік трансляції працюють усі соціальні інститути та відносини, які ми звикли називати системою виховання й освіти.

Матеріальний або предметний бік культурної трансляції полягає в тому, що ми успадковуємо і приймаємо як такий світ штучно створених предметів, механізмів. Середовище існування людини все більшою мірою перетворюється на техносферу завдяки механізмам культурної спадкоємності. Особливе значення для культурного виживання людства мають механізми успадкування технологічних знань. Саме передача «мозаїки технологій» від покоління до покоління сформувала потребу не просто у словах, а в поняттях про предмети і процеси, залучені до людської діяльності.

Функція трансляції разом з тим має свої особливості у передачі інформації. Очевидно, що обсяг соціокультурної пам'яті постійно зростає, але і він не безмежний. Виходячи за рамки комунікації, ця функція передбачає обов'язковий вибір та відбір матеріалу, який передається. А оскільки життєві цілі і потреби людей мінливі, накопичений культурний багаж постійно зазнає переоцінки, переусвідомлення. Не можна заперечувати і можливість втрати культурної інформації.

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей у суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними – таке основне призначення даної функції культури. Наприклад, у примітивних суспільствах ім'я людини або предмета ніколи не було випадковим, оскільки в них втілювалася передбачувана «програма» поведінки, дій. Однак, відомості, які нагромаджуються у зв'язку з їх значущістю для людського співтовариства, не могли залишатися надбанням лише індивідуального досвіду. Тому виникли нові, надіндивідуальні канали передачі культурної інформації, зокрема міф, а значно пізніше – наука.

Додатково можна вказати такі функції культури, як нормативно-регулятивна, сигніфікативна, ігрова, рекреативна, стилеформуюча. Деякі дослідники вважають, що культура виконує також «репресивну» функцію через придушення біологічної агресивності людини соціальними засобами або перетворення її на соціально прийнятні форми.

Крім цього, слід назвати пізнавальну (гносеологічну, мислетворчу), експресивну (яка дає можливість «побачити» внутрішній світ індивіда), етичну, ідентифікаційну та консолідаційну функцію культури. Виявлення структури культури уможливлює з'ясування функціональних позицій культури щодо людського суспільства.

Так, адаптаційна функція культури забезпечує пристосування людських спільнот до динамічних природних і суспільних умов їхнього існування. Вона є одним з основних факторів культурогенезу, інноваційних процесів у людському суспільстві, а також підтримання балансу між людиною та її оточенням.

Інтеграційна функція культури здійснює соціальну консолідацію людей, підтримує комфортні умови їхнього колективного існування на основі формування системи соціальної ідентичності шляхом вироблення спільних смислів, спільних цілей та спільних ідеалів. Усе це надає існуванню людини певної захищеності та є засобом маніфестації її лояльності до соціальної групи.

Нормативна функція культури передбачає існування системи конвенцій, що впорядковують життєдіяльність людей у суспільстві. Ця система звичаїв, стандартів поведінки, способів життя базується на значному досвіді соціокультурної регуляції шляхом ціннісного детермінування і підтримання соціальної взаємодії та консолідації.

Аксіологічна функція дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, корегувати норми поведінки та ідентифікувати себе в суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається в ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.

Пізнавальна функція культури сприяє здійсненню процесу накопичення соціально значущих раціональних або ірраціональних знань і досвіду, процесу впорядкування і систематизації уявлень про навколишній світ з метою перетворення й реформування навколишньої дійсності. Основним результатом реалізації цієї функції є створення універсальної картини світу.

Процес взаємодії між суб’єктами соціокультурної діяльності шляхом обміну інформацією між людьми за допомогою прийнятих певною культурою знакових систем забезпечується комунікативною функцією культури. Вона виконує передачу культурних цінностей. Їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображень тощо, які входять до скарбниці культурних цінностей.

Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство з комп'ютером, то роль культури в суспільстві аналогічна ролі математичного забезпечення в комп'ютері: вона вміщує в собі мову, пам'ять, програми дій.

Слід відзначити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдегтер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне звеличення й ушляхетнення.

Особливе місце належить виховній функції: вона є універсальним фактором саморозвитку людства, людини.

Світоглядна функція культури полягає в тому, що вона синтезує в цілісну й завершену форму систему чинників духовного світу – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінювальних, вольових. Світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

Наведені функції не вичерпують усієї повноти взаємодії культури і людського суспільства, проте дають певне уявлення про ті завдання, які вона покликана виконати.


1.5 Види культурних норм та їх суспільне призначення


Будь-яке суспільство або окрема соціальна група повинні впорядковувати відносини у своєму середовищі, послабляти тенденції, які призводять до розладу і свавілля, усувати вплив стихійних настроїв. Суспільство також повинно погоджувати дії окремих осіб і груп, приводити їх у відповідність до спільних інтересів. Наведення порядку може бути досягнуто через насильство і примус, політичне, ідеологічне або психологічне маніпулювання суспільством. Однак, стійке і дійове саморегулювання соціальних відносин досягається також і через культурні норми. Вони забезпечують добровільну і свідому співпрацю людей, спираються на формалізовані мотиви і потреби, які відповідають поставленим цілям, стимулюють стабільні стосунки в колективі, що спираються на звичні очікування.

Норми культури в їх зовнішньому вираженні передбачають своєрідну символіку, визначену знакову систему, часом досить складну. Перетворення правил і норм культури на стабільний регулятор діяльності людини передбачає, що вони засвоюються людиною, стають її внутрішнім переконанням. Тобто норми культури – це певні зразки, правила поведінки або дії, які стали внутрішніми регуляторами людських дій.

Нормативний бік культури виявляється в таких формах як обряд, ритуал, етикет, канон, стандарт.

Обряд – це традиційна символічна дія, яка супроводжує важливі моменти життя людини і суспільства, покликана сприяти зміцненню соціальних зв'язків. Наприклад, емоційним і в той же час суспільно значущим є весільний обряд. Форми його в різних етнічних традиціях різноманітні, але спільна основа – освячення нового етапу в житті людини і побажання сімейного благополуччя – у всіх народів є незмінною. Символом такого благополуччя в різних етнічних традиціях є, наприклад, рис (Англія, США), пшеничне зерно або хміль (Україна, Естонія та ін.), коржик прісного хліба (азіатська народність).

Ритуал – це вид обряду, який становить форму складної символічної поведінки, що історично склалася; впорядковану систему дій, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів. Ритуал відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання. Усім відома детальність дипломатичних і урочистість військових ритуалів (привітання або прощання із прапором, прийняття присяги).

Етикет як норма культури являє собою встановлений порядок поведінки людини в рамках тієї або іншої соціальної групи. Поведінковий етикет останнім часом привертає все більшу увагу молоді, ділових кіл. У цьому інтересі простежується прагнення до краси і зручності у спілкуванні. Основна соціальна функція етикету – це закріплення внутрішньогрупових і міжгрупових культурних відмінностей (наприклад, придворний, діловий етикет).

Канон – зведення положень, які мають догматичний характер. Слово «канон» має декілька значень:

біблійний канон – сукупність книг Біблії, що визнаються церквою «богонатхненними» і застосовуються в богослужінні як «священне писання»;

церковний канон – правила в галузі догматики, культу, організації церкви, зведені християнською церквою в закон;

канон у мистецтві означає стійке правило художньої діяльності, художні принципи.

Стандарт як вид культурної норми широко використовується в науці, техніці, виробництві. Стандарт – це певний зразок (еталон), який приймається як вихідний для зіставлення з ним інших подібних об'єктів. Сучасне масове серійне виробництво продукції не може існувати без стандартизації, встановлення жорстких параметрів технології виробництва, обов'язкових параметрів якості продукції, яка випускається.

Норми культури мінливі. Вони піддаються тим же трансформаціям, яких зазнає суспільство. Разом з тим норми культури забезпечують надійність, передбачуваність і загальнозрозумілість поведінки.

Прийнято розрізняти норми загальнолюдські, національні, класові, групові, міжіндивідуальні. Вимоги, які випливають із цих різновидів норм, нерідко розходяться між собою.

Норми диференційовані за соціальними структурами, в різних соціальних групах вони можуть відрізнятися за своїм змістом. Норми підтримують дистанцію між класами, професійними групами, верствами, забезпечуючи механізм розподілу знань і типів діяльності та відповідно соціального статусу і привілеїв.

Норми відрізняються одна від одної ступенем обов'язковості. Стійкі норми зберігаються протягом багатьох поколінь, отримують етичне обґрунтування, нерідко освячуються авторитетом релігії і підтримуються законом. Часом норми зберігаються ще довгий час після того, як вони втратили свою ефективність, перетворившись на пусті ритуали, на застарілий стиль.

Таким чином, культурні норми – це норми, які підтримують стійкі принципи комунікації, взаємодії між індивідами і різними групами. Різке відхилення від прийнятих норм може розглядатися як ненормальна поведінка, якщо, звичайно, воно не отримає статус оригінальності або талановитості. Норми культури мають велике значення в житті кожної людини і суспільства.

ТЕМА 2. ГЕНЕЗА КУЛЬТУРИ


2.1 Генезис культури


Культура реалізується шляхом соціально успадкованої поведінки, що має небіологічну або надбіологічну природу. Згідно з концепцією В. Розіна, екстремальні умови виживання протолюдини стимулювали ситуацію парадоксальної поведінки, в якій істота порушувала інстинктивно біологічну програму, закладену на генетичному рівні. Ця поведінка примушувала її діяти відповідно до знаків (а не сигналів), які позначали певну ситуацію і вимагали певних дій. Це суттєво прискорювало процес передачі й закріплення інформації вже не на генетичному рівні, а на рівні комунікації. Це також зміцнювало соціальні зв'язки, обумовлені волею суб'єктів комунікативного процесу. Активність суб'єктів, спрямована на оволодіння ситуацією, є необхідною умовою формування зв’язків між знаковою формою і предметом. Саме так формуються знаки природної мови (слова).

Чим більше сигналів перетворювалося на знаки, тим ефективнішою ставала поведінка первісної людини. Ситуації, дії, предмети, які не набували певного значення, переставали існувати для спільноти взагалі. Відповідно, виживали лише ті істоти, які починали орієнтуватися не на сигнали і події, а на знаки, тобто адаптувалися до ситуації комунікації. Таким чином, у культурі головним є семіотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя.

Культурогенез – це не однократна подія походження культури в первісну добу людства, а процес постійного народження нових культурних форм і систем. Подальший розвиток культури відбувається як у межах окремих культур (у плані вдосконалення адаптації людини до певної системи цінностей), так і при зміні однієї культури іншою. Культура є процесом соціалізації, процесом формування психіки й тілесності людини.

Отже, з позиції еволюційної теорії основною причиною культурогенезу є необхідність адаптації людських спільнот до змінних умов їхнього існування шляхом виникнення форм, технологій, продуктів діяльності. Сам генезис культурних форм можна умовно структурувати на фази ініціювання новацій («соціальне замовлення»), створення нових форм, «конкурс» їх ефективності та впровадження відібраних форм у практику.


2.2 Археологічна культура


Первісна епоха – це найбільший період в історії людства від виникнення людини і до появи державності. Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

1) антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також виникненням основних людських рас, і соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації.

У ХІХ ст. склалося два погляди на проблему антропосоціогенезу:

релігійний і близькі до нього (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких у тому, що життя й людина мають неземне походження;

еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії.

Перший погляд не вимагає доказів, а приймається, зазвичай, на віру.

В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є твердження, що людина – це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції.

Процес антропосоціогенезу здійснювався за двома напрямками:

через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо);

через зміну органічної природи (мутації, природний відбір);

2) формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

3) розселення людства на всіх континентах;

4) перехід людей від привласнювального господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворювального (землеробство і скотарство);

5) поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нероздільність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися одне одному. Будь-який вид діяльності сполучав у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальні, колективні), релігійні уявлення – магічні дії для забезпечення успіху, які у свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт (кам’яний вік) – 2 млн. р. тому – межа III тис. до н.е.; епоху бронзи – II тис. до н.е.; ранній залізний вік – I тис. до н.е.

Палеоліт. Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) – 40-12 тис. до н.е. Малюнки на стінах і стелях печер: петрогліфи (зображення тварин, зокрема стихійної сили життя звірів, людей, людської руки, обведеної фарбою, передача стрімкого бігу, боротьби, повадок, які виконано на камені, рідко, але зустрічаються, зображення людей у масках. Широко відомий так званий «Чаклун» з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина), гравюри на кістках і рогах, рельєфні малюнки, глиняні, кам'яні, дерев’яні, кістяні скульптури або статуетки.

Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим намаганням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають «макарони») і «відбитки» рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було «натуральне» мистецтво – виготовлення опудал тварин. На цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з моху. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків, від жовтуватого до пурпурового. Її компонентами є цегла і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк.

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати впевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбовування, застосування різних кольорів, що допомагало відображувати об'єм. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон-де-Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть «находять» одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом – кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки-матері. Такі статуетки образно називають «палеолітичними Венерами». Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені пов'язують їх з культом жінки-праматері в родовій общині, де спорідненість велася за материнською лінією.

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

Мезоліт. Середній кам'яний вік (10-6 тис. до н.е.). Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

Неоліт. Останній етап кам'яного віку (новий кам'яний вік) охоплює орієнтовно 6-4 тис. до н.е. Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури.

Життя людей неоліту залежало від доброго або поганого врожаю, від гарної або поганої погоди. Люди почали замислюватися про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З'явилися такі символи як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. У неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.

Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням. Завдяки розфарбованим глиняним статуеткам можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну ознаку мистецтва неоліту.

Енеоліт. Виділяють перехідний період – енеоліт (мідно-кам'яний вік). Приблизно в 4-3 тис. до н.е. люди почали використовувати для виготовлення прикрас і знарядь перший метал – мідь. Спочатку кували чисту мідь холодною, а згодом навчилися вилучати мідь з руди шляхом виплавляння. Появі плавильної печі, ймовірно, передувало будівництво гончарних печей, але оскільки мідь поступається каменю за міцністю, тому витіснити його не могла. За формами життя, типом господарства цей період схожий на неоліт. Енеолітичною є дуже яскрава трипільська археологічна культура на території сучасної України.

Мегаліт. Мегалітична архітектура (мегаліт – від грецького «великий камінь») свідчить і про технічні можливості, що зросли, і про нові естетичні та ідеологічні потреби людей. Раніше люди вже придбали певний досвід будівництва житла: напівземлянки палеоліту, глиняні будинки трипільської культури, але ті споруди мали суто практичний характер і пов’язувались із релігійним культом. Мегалітичні споруди були декількох видів: менгір, дольмен, кромлех. Менгір – вертикальний камінь, висотою іноді до 20 м. У Франції зустрічаються поля таких стовпів, що тягнуться на 2-3 км. Вони були або об'єктом поклоніння, або позначали місце церемоній. Дольмен – кам'яний ящик, найпростіший варіант якого – два вертикально поставлені плоскі камені, перекриті третім. Дольмени, як правило, служили місцем поховання членів роду. Кромлех – кам'яні плити або стовпи, розташовані по колу. В Україні знайдені кургани, оточені кромлехом.

Найбільш відома і складна мегалітична споруда знаходиться в Англії, біля Стоунхенджа. Кам'яні стовпи різного розміру розташовані декількома концентричними колами. Зовнішнє кільце складене з невеликих каменів, а внутрішнє – з дуже великих менгірів, які попарно перекриті плитами. У центрі споруди лежить квадратна плита. Деякі вчені вважають, що ця споруда могла використовуватися для астрономічних спостережень, оскільки через вертикально поставлені пари каменів зручно стежити за рухом Сонця, Місяця. Тому в літературі Стоунхендзький кромлех іноді називають обсерваторією.

Епоха бронзи (ІІ тис. до н.е.). Обробка металу вимагала великої майстерності і спеціалізації, тому ливарна справа, як і гончарна, а пізніше ткацька, стає самостійною галуззю. Одним з основних видів творчості стала художня обробка металів. Досить швидко людина оволоділа різними її видами: кування, лиття, карбування, гравіювання по металу. Виготовлялися найрізноманітніші металеві прикраси: браслети, каблучки, сережки, підвіски, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки. Особлива увага приділялася зброї. З’являються дрібні литі скульптурні зображення. Зміни в суспільному ладі підкреслює така обставина: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ.

Залізний вік. Для багатьох народів останній етап розвитку первісного ладу пов’язаний з появою заліза на початку I тис. до н.е. Новий метал був міцнішим і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: