Основи культурології

носіями духовних надбань, дають змогу більш-менш достовірно реконструювати культурно-історичний комплекс як цілісність.

Вище зазначені ознаки цивілізації найбільш абстрактні і загальні, а тому не визначають особливостей окремих цивілізацій і культур. Існує величезний пласт культурологічних досліджень і концепцій щодо специфіки окремих цивілізацій, культурно-історичних епох, культурантропологічних течій.

Отже, в історії людства цивілізація складає суперечливу єдність з культурою. Цивілізація і культура – це два різних способи реалізації творчих сил людини. У культурі все матеріальне і практичне служить духові. В рамках цивілізації дух служить матеріальному та практичному.


3.4 Співвідношення культури та цивілізації на прикладі проблеми Заходу та Сходу


Якщо мірою культури є самовіддача, то мірою цивілізації – самоствердження, автономність людини перед сліпими силами природи. Звідси зрозуміла відмінність цивілізаційних шляхів Заходу та Сходу. Відомий дослідник В. Шейніс запропонував три критерії зіставлення західних і східних культур.

1. Становище індивіда в групі й суспільстві в цілому, що визначається рівнем індивідуалізації, чи навпаки – включення людини до соціальної ланки. Культурам Сходу звичайно притаманна досить жорстка залежність індивіда від групи, принципова духовна підпорядкованість групі, коли лише в її рамках особистість відчуває себе цінністю, поза нею вона ніщо. У деяких національних системах виховання, зокрема в Японії, людину виховують саме як представника групи, об'єднання. Цей процес починається в родині, продовжується в дитячому садку, школі, університеті, фірмі. Тобто індивід – лише частинка якоїсь цілісності, в якій він повинен розчинитися. Оцінку собі індивід може дати тільки через своє місце в групі.

Така особистість не здатна навіть подумки протиставляти себе спільноті, і найвищим покаранням для себе вважає відлучення від неї. Звідси виникнення символів духовної приналежності до касти, клану, верстви у вигляді різноманітних кодексів честі. Ці кодекси базуються на уявленнях про притаманний кожній групі тип поведінки. Індивід повинен зберігати свій образ в очах громади; кодекс громади (формальний чи неформальний) переходить у внутрішній світ особистості, інтеріоризується, і громадська думка немовби стає внутрішнім еталоном особистої поведінки. Ця громадська думка передбачає васальну вірність групі чи особі, що є символом групи чи супергрупи; наприклад, символом дітей в Японії є богиня Аматерасу, а символом цілої нації в її міфологічній іпостасі є імператор.

У західних суспільствах, що вже давно подолали патріархальні структури і прийшли до суспільства атомізованих індивідів, будь-які форми соціокультурного патерналізму сприймаються як замах на свободу самодостатнього індивіда.

2. Перевага світської або релігійної орієнтації в панівному світогляді.

Як відомо, майже всі західні суспільства пережили процес секуляризації, тобто відокремлення релігійного життя від світського. Більшість релігій Сходу не визнають такий підхід, оскільки пронизують цілу тканину східного суспільства, регулюючи усі галузі громадського й особистого життя. Визнання секуляризованого принципу не має сенсу чекати, скажімо, в ісламі, що прагне панувати в економіці, праві, мистецтві, політиці, моралі, побуті, вихованні дітей. Уся система судочинства в країнах арабо-мусульманського культурного регіону побудована на нормах шаріату, і хоча в окремих державах крім фікха (мусульманського релігійного права) існує й цивільне право, відрізнити в цих країнах ісламське від неісламського вкрай складно. Тому деякі вчені стверджують, що іслам – це не стільки релігія, скільки спосіб життя мільйонів людей, складний соціокультурний комплекс, що наповнює собою майже всі елементи повсякденного життя.

3. Ставлення до традицій і новаторства, що виражається в настанові щодо зміни або консервації наявних структур. Культури Заходу і Сходу досить неоднозначно ставилися й ставляться до «традиції» та «інновації». Для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність ідеї на ринку Заходу, треба довести, що вона новітня, цілковито нова – це головне для суспільного сприйняття на підсвідомому рівні, незалежно від реальних переваг цієї ідеї. «Нове – отже, хороше» – підсвідомий рівень західної культури. Натомість на Сході будь-яку нову ідею треба замаскувати під добре забуте старе, революційне – під реакційне, тільки тоді вона має шанс на успіх. Історія Сходу знає безліч «консервативних реформаторів», які, змінюючи досить радикально сучасне й керуючись модерними ідеологемами, демонстративно спиралися на традиційні, звичні комплекси ідей.

Але й ці критерії потребують уточнення, бо є наслідками глибинних соціально-економічних процесів. Існували ще в далеку давнину принципові відмінності між Заходом і Сходом у формах власності, розподілу та обміну. У своїх світоглядних і соціокультурних орієнтаціях античний Захід і стародавній Схід відрізнялися не менш суттєво, ніж тепер. Досить згадати поняття «античний капіталізм», який радянські науковці запровадили в науковий обіг у 20-ті рр. Але за тих часів відмінності перебували ще тільки в зародковій формі, остаточно розвинувшись набагато пізніше.

Приватна, індивідуальна власність Заходу створила особливу соціокультурну систему, де панують матеріально-предметні, в завершеному вигляді – товарно-грошові відносини і зв'язки.

На відміну від міжособистісних, товарно-грошові зв'язки породжують анонімне суспільство, суспільство тотальної рівності всезагального еквівалента – грошей. Це є типовим для розвиненого капіталістичного суспільства. Товарно-грошові відносини домінують над усіма іншими й опосередковують усі інші. На Сході переважають саме міжособистісні відносини, що домінують над товарно-грошовими й опосередковують їх. Гроші не мають тут анонімно-абстрактної сили, їх спроможність залежить від приналежності власника до каст, клану, верстви, що може бути безсумнівно важливим.

Звичайно, ці відмінності не слід сприймати як абсолютні, але вони існують.

ТЕМА 4. ТЕХНІКА, КУЛЬТУРА ТА ПРИРОДА ЛЮДИНИ


4.1 Виникнення та сутність техніки


Світ стоїть на порозі грандіозних соціальних змін, технічних та культурних нововведень. Потужними каталізаторами прогресу наразі стали мікроелектроніка, обчислювальна техніка, приладобудування, індустрія, інформатика. Людина оволодіває енергією термоядерного синтезу й освоює космос. Технологія в цілому стала важливим фактором суспільної динаміки і прискореного сучасного розвитку.

Глибинне і вражаюче розгортання потенціалу техніки впливає на всі аспекти соціального життя. По суті народжується новий цивілізаційний устрій життя, в якому принципово іншими стають сфери праці, керівництва тощо.

Е. Капп намагався зрозуміти феномен техніки на базі «органопроекції», тобто шляхом вичленування її з розвитку самої природи. Техніка є деяким штучним середовищем, але йде від природи і зовсім не є витвором субстрату. Машина – не що інше, як проекція органів людини на природний матеріал. Соціальна техніка – це результат вирішення протиріч між органами тіла та їх функціями, проекція анатомічних і фізіологічних особливостей органів людської істоти. Така проекція детермінує становлення свідомості, яке своєрідно продовжує «априродну душу».

Ф. Дессауер висловив думку про існування деяких верховних, передбачених технічних ідей, які не народжуються в людському розумі, а лише вловлюються ним. Технічні ідеї – це думка Бога, проявлення світлого розуму Творця. Предмет техніки може існувати матеріально, але може знаходити себе у світі ідей, у сфері «можливого буття».

М. Хайдеггер тлумачить техніку як спосіб самореалізації людства, як першоджерело, кореневе людське начало. Техніка – найважливіший спосіб знаходження глибинних властивостей буття. Однак, імпульс може бути вгаданий невірно, оскільки техніка провокує людину на неправдиве саморозкриття. На його думку, головна небезпека є не в техніці, не в «технізації життя», а в непорозумінні її сутності. Найголовніше завдання – це знайти для техніки позатехнічне обґрунтування, визначити її істинну перспективу в історії людської культури.

На думку М. Бердяєва, техніка – це остання любов людини, і вона може змінити свій образ під впливом предмету своєї любові. Усе, що відбувається у світі, залежить від цієї нової віри людини. За його словами, техніку можна розуміти як у широкому, так і у вузькому значенні. «Тесhnе» і «tесhnаха» – слова грецького походження, перше з яких означає як «індустрію», так і «мистецтво», а друге – «фабрикувати», «створювати за мистецтвом». Ми говоримо не тільки про техніку економічну, військову, техніку, пов'язану з життєвим комфортом, але й про техніку мислення, живопису, права, навіть про техніку духовного життя. Наприклад, існує своєрідна духовна техніка. Вона скрізь вчить досягати найбільшого результату при найменшому використанні сили. Це особливо характерне для техніки нашого економічного століття.

На відміну від техніки старих культур, в сучасній техніці кількісні досягнення перевищують якісні. О. Шпенглер у книзі «Людина і техніка» визначив техніку як боротьбу, а не як зброю. Безперечно, техніка завжди є засобом, зброєю, а не метою. Не може бути технічної мети життя, мета життя завжди залежить від духу. Засоби життя, на думку М. Бердяєва, дуже часто замінюють мету життя. Учений вважав, що техніка для вченого або інженера, що займається наукою, може стати головним смислом і метою життя. Але при цьому заміна мети життя технічними засобами може означати занепад духу.

У своїй праці М. Бердяєв розглядав характерний парадокс: без техніки неможлива культура, з нею пов'язана сама поява культури, але остаточна перемога техніки в культурі, входження людства до технічної ери веде культуру до знищення. Учений виділив у культурі два етапи: технічний і природно-органічний. Остаточна перемога першого над другим означає переродження культури в щось інше, не подібне до культури. Він виділив три стадії в історії людства:

природно-органічну;

культурну;

технічно-машинну.

Цим стадіям притаманне різне ставлення духу до природи та утворення особливої сфери духовності. Ці стадії, напевно, ідеальні типи, а не хронологічно зафіксовані стадії якогось процесу. Людина ж культури все ще жила в природному світі, який був створений не самою людиною, а Богом. Ця людина пов'язувала себе із землею, рослинами та тваринами. У зв’язку з цим велику роль відіграли рослинні та тваринні релігійні культи.

На природно-органічній стадії люди хотіли розуміти культуру, державу. Розквіт культур та держав уявлявся їм як рослинно-тваринний процес. Культура була сповнена символів, в ній відображалось небо в земних формах. Для техніки є чужою символіка, вона реалістична, нічого не відображає, створює нову дійсність, існує в ній. Техніка відриває людину і від природи, і від інших світів.

М. Бердяєв у своїй праці також з’ясовує відмінності між організмом та організацією. Організм сам народжується з природного, космічного життя. Ознака народження є ознакою організму. Організація ж зовсім не народжується. Вона створюється через активність людини. Організм не є машиною, він не складається з частин, а народжується цілим і залишається таким протягом усього існування, оскільки росте, розвивається.

На думку вченого, механізм, створений організаційним процесом, складається з частин, він не може рости й розвиватися. Організм визначається пануванням цілого над частинами, доцільністю, яку закладає в нього його Творець або природа.

На противагу ж організму, в організації доцільність вкладається в неї його організатором. Механізм складається залежно від визначеної мети. Він не народжується із задумом. Годинник дуже потрібний, але ця необхідність не в ньому самому, а в тому, що його створила і завела людина. Тому створений механізм у своїй доцільності залежить від організатора. Але в ньому є інерція, яка може діяти на організатора і навіть робити його залежним від себе.

Довгий час панувала віра в існування вічного об'єктивного порядку природи, з яким повинна погоджуватися і підпорядковувати своє життя людина. Єдність з природою подавалася як добре і справедливе.

Існування такого порядку визнавали Аристотель, Фома Аквінський. Земля і Небо, на їх думку, складають ієрархічну систему. Розуміння незмінного порядку в природі було пов'язане з об'єктивним теологічним принципом.

Але в XVIII ст. зародилась техніка, яка стала активно руйнувати цю віру у вічний порядок природи. Нова природна дійсність, сучасна техніка, що постають перед людиною, є продуктом не еволюції, а винахідливості та творчої активності самої людини, не органічного, а організаційного процесу.

Таким чином, панування техніки і машин є, насамперед, переходом від органічного життя до організованого, від рослинного до конструктивного. Власне техніка відкриває новий крок дійсності, і ця дійсність, створена людиною, є результатом «прориву» духу в природі і запровадженням розуму в стихійні процеси. Техніка руйнує старі органічні тіла і створює нові, більш організовані. Саме в цьому М. Бердяєв бачив прояв трагедії, вважаючи, що сам дух, який створив техніку і машину, не може бути повністю технізованим і машинізованим, у ньому завжди залишається ірраціональне начало. Техніка ж прагне оволодіти духом і раціоналізувати його. Людина, яка спочатку залежала від природи, тепер розпочинає титанічну боротьбу з технізованою нею природою: людині ще не вдалося пристосуватися до нової дійсності, яка розкривається через техніку та машину, вона не знає, чи зможе жити в новій електричній та радіоактивній атмосфері, чи «виживе» в новій «холодній металічній дійсності», без тепла, яке потрібне живим організмам.

Панування техніки та машин відкриває нову дійсність. Цю нову дійсність видно лише з історії, цивілізації, а не з природи.


4.2 Роль інформаційних технологій у розвитку людства та суспільства


Історія соціального розвитку переконує нас у тому, що людина споконвіку здобувала інформацію завдяки своїй діяльності, тобто практичному знанню про закони природних процесів, і використовувала їх у досягненні своєї мети. Таким чином, інформаційно-цільова основа будь-якої діяльності людини є природно закономірною і через необхідність опосередковує соціально-економічне життя людини.

Людство усвідомило той факт, що прогрес суспільства неможливий без фундаментальної ролі в ньому інформаційного ресурсу. Фундаментальний механізм соціального розвитку базується, на думку О. Скаленка, на трьох глибинних основах:

інформаційній;

інтелектуальній;

інноваційній.

На інформаційній основі формуються цілі та образ очікуваного результату, шляхи й методи його досягнення. При відповідному ставленні суспільства до інформаційних знань вони можуть стати запорукою позитивної або негативної орієнтації суспільної діяльності.

Сьогодні ми можемо констатувати актуальність розробки цієї проблематики, якщо всерйоз брати курс на необхідність прискореного розвитку процесу реформ в Україні та на перспективу наближення постіндустріального, інформаційного, соціального стану людства.

Інтелектуальна основа нерозривно пов'язана з феноменом інформації. Остання забезпечує ефективність процесу цілеспрямованої творчості.

Інноваційна ж основа має розглядатись у системі інформаційного та соціального-економічного розвитку держави. Цивілізаційні процеси здійснюються таким шляхом: людство добуває інформаційні знання про закони природи і в межах цих законів творчо здійснює вибір напрямів інновації та інтенсифікації життєво необхідних виробничих процесів за допомогою прискорених технологій.

Усі три основи пов'язані між собою: інформаційна основа живить інтелектуальну, інтелектуальна – інноваційну, а інноваційна основа забезпечує створення нових технологій для пошуку нової інформації, посилення інформаційної основи. Процеси виробництва й передачі інформації, що здійснювалися людьми на практиці за допомогою засобів, відповідних рівневі розвитку виробничих сил протягом усієї історії суспільства, потрапила до числа об'єктів наукового інтересу лише на початку XX ст. Це сталося не раніше, ніж наука накопичила достатній обсяг емпіричних спостережень відносно фактів, які стосуються виникнення, обробки, оцінки, збереження, вимірювання і передачі того, що є «організованою засадою будь-якої форми людської діяльності», тобто інформації.

Допомогло впоратися з «інформаційним вибухом» створення нових технологій. Традиційні засоби масової комунікації вже перестали задовольняти потреби суспільства в обміні інформацією; все більше використовуються космічні апарати – штучні супутники Землі, які транслюють теле- і радіопрограми, що покликані вже сьогодні забезпечити «терміновий зв'язок» у термінових ситуаціях. Це свідчить про те, що потреби в інтенсивному обміні інформацією набувають глобального характеру.

Нова технологія виникає зовсім не довільно і стихійно, а як результат усвідомлення і втілення соціальних потреб. Тобто з великої кількості відкриттів суспільство відбирає й цілеспрямовано селекціонує саме ті, які йому необхідні.

Телекомунікації, друк, різні форми зв'язку, комп'ютери тощо інтегровані в єдину систему інформаційних технологій. Конвергенція цих технологій у всеохоплюючу інформаційну технологію та пошуки застосування цієї технології в індустрії, комерції, побуті породжують революцію у впливі на людину, яка не має аналогів в історії розвитку суспільства.

Процеси використання інформаційних технологій для виробництва, що прогресивно зростає, переробки, зберігання, розповсюдження інформації й особливо знань визначають інформатизацію суспільства. Результатом цього є виникнення інформаційного суспільства, що радикально перетворює не тільки сферу виробничих структур і технологій, але й сферу соціальних і економічних відносин в культурі, духовному житті й побуті, визначаючи рівень соціалізації людини.

За О. Ракітовим, суспільство є інформаційним, якщо:

у суспільстві виробляється, функціонує і є доступною для будь-якого споживача сучасна інформаційна технологія, де індивід, група осіб тощо можуть за відповідну плату або безкоштовно отримати на основі автоматизованого доступу і систем зв'язку інформацію, необхідну для їх життєдіяльності та вирішення особистих і соціальних завдань;

існують розвинені інфраструктури, які забезпечують створення національних інформаційних ресурсів в обсязі, необхідному для підтримання науково-технологічного прогресу;

у суспільстві відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва й управління, розширюються сфери інформації та послуг.

Таким чином, інформатизація суспільства завдяки використанню інформаційних технологій, інтегруючи, синтезуючи й акумулюючи в собі ряд технічних і технологічних процесів і субпроцесів, є процесом реалізації соціально-технологічної інформаційної революції.


4.3 Взаємозв’язок техніки та культури


У культурній, соціальній сфері поширення інформації допомагає будувати збалансоване суспільство, поліпшувати добробут людини. У зв'язку з цим на основі впровадження нових інформаційних технологій у культуру розвиваються і взаємодоповнюють одна одну дві протилежні тенденції – масифікація (забезпечує рівень взаємопорозуміння і взаємодію) та демасифікація особистості, суспільства (самобутність та індивідуальна самоцінність особистості). Отже, зв'язок інформаційно-комп'ютерної революції з фундаментальними трансформаціями культури очевидний.

Діалектика масифікації та демасифікації, заснована на використанні сучасної техніки в соціальному і психологічному аспекті, визначає мислення й сприйняття сучасної людини. Більш того, технічний стиль мислення, притаманний технологічній культурі, переноситься і на розуміння людини та суспільства. Як правило, культурні процеси мають тенденцію до незворотності. Тому, обираючи напрямок суспільного розвитку, заздалегідь можна уявити передбачений результат: відставання або інформатизація, регрес, тоталітаризм або науково-технологічний прогрес і гуманізм. Тому, щоб оцінити історичне значення рішень, які ухвалюються, і правильно обрати стратегію, важливо ясно уявити реальну ситуацію і найбільш правдоподібні сценарії розвитку.

Під час того, як інформаційні технології забезпечують створення інформаційного суспільства, виникає потужна індустрія інформаційних технологій, яка призначена задовольнити його потреби. Індустрія інформаційних технологій виробляє інформаційний продукт та засоби, які доводять його до споживачів. Під інформаційним продуктом розуміються різні аспекти знань, твори мистецтва та інші форми інформації та розваг, отримані традиційним шляхом або за допомогою електронної техніки. Таким чином, інформаційні технології виявляють себе в різноманітних секторах економіки, таких як організація розваг, видавнича справа, виробництво офісного обладнання та обчислювальної техніки, системи телезв'язку та побутової техніки.

Інформаційні технології роблять можливим доступ людини до глибин комп'ютерної пам'яті, масивів інформації, численних варіантів організації дозвілля і знань мільйонів людей. Інформаційна технологія дозволяє зближувати й інтернаціоналізувати культури, що мають глибокі історичні, моральні, релігійно-філософські і світоглядні корені. Сучасні інформаційні технології дозволяють здійснювати культурогенез у країнах, що йдуть шляхом інформатизації, у дуже стислі часові проміжки, бо об'єднують цілий спектр різноманітних явищ: дороги, фінанси, мову, писемність, науку, телебачення та ін.

Не можна заперечувати перспективи морально-етичного плану, що розкриваються завдяки стрімкому розвиткові інформаційних технологій, оскільки в інформаційному суспільстві володіння інформацією, яка зберігається в пам'яті інформаційної системи, рівнозначне володінню правом на життя окремої людини й усього людства в цілому. Наприклад, знання групи крові людини, яка потрапила в катастрофу, може врятувати їй життя, а знання можливостей доступу до програм управління запуском міжконтинентальної ракети може поставити людство на грань третьої світової війни.


4.4 Завдання та способи захисту інформації


Головним завданням є захист інформації від випадкового або навмисного перекручування з метою уникнення непередбачених наслідків. На сьогодні захист інформації організовано на основі ієрархічного доступу, що охоплює організаційні, фізичні і програмні способи захисту.

Ієрархічний спосіб захисту будь-якої інформації породжує нерівність між людьми, які знаходяться на різних сходинках інформаційної ієрархічної піраміди:

люди, що знаходяться на нижчій сходинці, безправні та підконтрольні всім;

люди, що знаходяться на верхній сходинці, мають право контролювати абсолютно всіх і не підконтрольні нікому;

люди, що знаходяться на проміжних сходинках, мають право контролювати тих, хто стоїть нижче, і бути підконтрольними тим, що стоять вище.

Нерівність у правах породжує нестабільність суспільства, оскільки безправні будуть прагнути здобути права, а ті, хто має владу, завжди будуть прагнути до її примноження або збереження, застосовуючи при цьому будь-які дії, в тому числі і протиправні.

Однобічна інформаційна прозорість суспільства замість того, щоб виховувати в людях чесність, навпаки, заохочує до брехні та хитрощів, принаймні по відношенню до підлеглих. На думку А. Задворного, інформаційне суспільство з ієрархічним способом захисту інформації має тенденцію до тоталітарності, що може призвести його до повного виродження, оскільки кожна людина, крім тієї, яка належить до влади, перебуває під таким тотальним контролем інформаційної системи, який може розвиватися лише в бік деградації.

Крім того, ієрархічний спосіб захисту потребує значних витрат, темпи зростання яких перевищують зростання витрат на саму інформацію і рано чи пізно перевищать її вартість. Отже, такий спосіб захисту інформації є нереальним, бо веде до безвихідної ситуації.

Вихід з цієї ситуації розвитку інформаційної системи можливий шляхом введення до законодавчого порядку заборони на обмеження санкціонованого доступу до інформації і побудови її захисту від випадкового чи навмисного перекручування на основі зберігання всієї інформації, що надходить до системи. При інформаційному способі захисту інформації в системі обов'язково зберігається інформація про первинне введення даних, і таким чином завжди можна буде виявити автора програмного вірусу.

Одним із шляхів підготовки умов переходу до інформаційної системи захисту інформації є заборона в законодавчому порядку приховування інформації, крім тієї, яка становить особисту, комерційну й державну таємниці. Це дозволить відкривати архіви, створювати незалежні органи масової інформації, що висвітлюватимуть усі аспекти життя суспільства.


4.5 Інформаційна політика в Україні та у світі


Неповнота, недосконалість законодавчої бази свободи слова та інформаційної діяльності в Україні, а також реальне становище й окремі позиції засобів масової інформації представляють дві супротивні векторні сили взаємодії, які загострюють негативні процеси і наслідки, небажані якраз для утвердження свободи слова, конструктивності й достатньо високого ефекту інформаційної діяльності. Сьогодні засоби масової інформації України в цілому перебувають у нездоровому правовому, економічному, творчому стані, що вимагає енергійної та дійової реакції держави.

Так, наприклад, Закон України «Про інформацію» включає норми забезпечення прав громадян, юридичних осіб і державних органів на інформацію, гарантію цих прав, здійснення інформаційної діяльності тощо. Визначено обов'язки держави щодо забезпечення дотримання цього закону в межах України. У статті 6-й ідеться про державну інформаційну політику, її головні напрями і зазначено, що цю політику «розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції».

На жаль, в Україні поки що відсутня виважена і цілеспрямована державна інформаційна політика, хоча на різних рівнях державного управління про це говориться багато.

У 1997 р. видавництво «Молодь України» випустило збірник законодавчих актів, нормативних документів стосовно проблем діяльності ЗМІ. У цьому збірнику представлено роздуми, міркування різних авторів, як тих, хто зараз творить законодавство з питань регулювання інформаційних відносин, так і вчених, практичних працівників. Як зазначає А.М. Задворний, аналізуючи стан інформаційної безпеки і свободи слова, в Україні під гаслами «розвитку демократичного суспільства», «переходу до ринкових відносин» та через недосконалість законодавства вітчизняний телеефір став предметом політичних спекуляцій та жорстоких суперечок. Гине вітчизняний кінематограф, майже повністю втрачено український кіноринок. У цій ситуації численні телекомпанії та кінопрокатні організації демонструють іноземну кінопродукцію, часто сумнівного змісту і низької моральної якості, зі сценами вбивств і насильств.

Національно незалежні країни намагаються проводити політику «покладання на власні сили» щодо інформації та інформаційних технологій. Складовою частиною такої політики є розробка довгострокової політичної орієнтації засвоєння інформаційних технологій на національному і на регіональному рівнях, створення відповідних національних та регіональних принципів і норм.

ТЕМА 5. АПОЛЛОНІЧНА ТА ДІОНІСІЙСЬКА ЗАСАДИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ


5.1 Античність та її місце в історії європейської культури


Античність називають колискою європейської цивілізації, бо там її витоки, прототипи майбутніх форм економіки, політичного устрою, науки, мистецтва, менталітету, права. Деякі здобутки цієї доби віками залишалися нормою та недосяжним зразком. Дух еллінсько-римської античності, якому притаманні «геніальна простота і спокійна велич», досі пронизує найглибші підвалини європейської культури. Античність – спільне минуле, величне й героїчне, всіх європейських народів, що є членами однієї європейської культурної сім'ї, яка має одних учителів: стародавніх греків і римлян. І всі ми так чи інакше є спадкоємцями і правонаступниками їхньої спадщини, збагаченої та вшляхетненої християнством.

Духовну скарбницю Еллади й Риму становлять філософія як особлива форма мислення та культури, логіка й головні засади раціоналістичного світогляду, першовитоки багатьох наук: геометрії, арифметики, астрономії, фізики, хімії, історії, етики, естетики, літературознавства і мистецтвознавства. Античність – наріжний камінь багатьох галузей людської діяльності, зокрема політики, де наш лексикон і сьогодні майже не вийшов за греко-римські рамки: демократія, олігархія, монархія, республіка, тиранія, партія, диктатура, деспотія. Те саме можна зустріти в мистецтві та інших галузях.

Європа щоразу повертається до цієї спадщини у своєму культурному і політичному розвитку. Декларацію прав людини і громадянина, Конституцію США не можна зрозуміти без знання античних джерел.

Відсутність політичного деспотизму, вибірність влади, певна політична рівність вільних громадян сприяли тому, що тут людина вперше відчула себе особистістю, вільною й незалежною, мірилом усіх речей. Кожна людина прагнула до самовираження, бо відчувала свою самоцінність. Елліни не знали пієтету перед політиками, філософами, вождями, які були такими ж громадянами полісу.

Динамізм античної науки невіддільний від динамізму громадського життя і поєднується із суворим раціоналізмом, прагненням до системного осмислення накопиченого матеріалу. Греки ламали міжкультурні бар'єри, бо надзвичайно активно й систематично запозичували у близьких і далеких народів деякі досягнення науки. Чимало досягнень геометрії Єгипту й Вавилону стали надбанням грецької математики. У них же запозичено сонячний календар, а у фінікійців – алфавіт. Але, засвоюючи чуже, греки часто докорінно його переробляли і додавали щось принципово нове.

Намагаючись якось пояснити цей феноменальний сплеск грецького генія, виникнення надзвичайно розвиненої потужної цивілізації, європейські історики відзначали дуже зручне географічне розташування, торгівельно-ремісничу орієнтацію давньогрецьких держав, активне спілкування з сусідами. Поліси Еллади приваблювали талановитих людей з інших земель до Афін, Мілету, Ефесу, Сіракуз.

Ця блискуча культура, «грецьке диво», як називав її Бертран Рассел, однією із засад мала автономію індивіда. Еллада, як і Рим, знала громаду, але над цією громадою не було деспота і в ній індивід зберігав свою незалежність і усвідомлення свого «я». Античність створила механізми політики й управління, які й дотепер не втратили актуальність і цінність. Саме античність, її політичні ідеї та практика була невмирущим ідеалом для наступних етапів історичного руху Європи. За словами Г. Гегеля, будь-який новий розквіт науки і мистецтва, освіти й культури неможливий без звернення до античності, а людина, яка незнайома з витворами античного мистецтва, прожила життя, не знаючи краси.

Антична філософія створила настільки гнучкий, багатий і глибокий категоріальний апарат, що природознавство активно користується ним і досі. А деякі дослідники античності вважають, що науку взагалі можна визначити як роздуми про світ, ґрунтуючись на позиціях греків.

Ставлення нащадків до античної культури в різні епохи не було однаковим. Скажімо, Середньовіччя, хоч і використовувало деякі надбання античної думки, загалом ставилося досить вороже до попередньої культурної епохи. Ренесанс і Просвітництво ідеалізували античність, вважаючи її своїм ідейним союзником у боротьбі з середньовічними поглядами. Реформація в особі М. Лютера, Цвінглі, Кальвіна, Меланхтона успадкувала від Середньовіччя підозру до античності, але це було скоріше наслідком ідейних конфліктів з гуманістами.

Для ідеалізації античної культури в XVIII ст. чимало зробив німецький дослідник Вінкельман. Саме його погляди на античність відбив веймарський класицизм Ґете, Шіллера, німецький класичний ідеалізм Шеллінга та Ґеґеля. Еллінську культуру вони вважали ідеальним відображенням природного начала. Шіллер у панегірику до Гомера розрізняє «дійсну» і «правдиву» природу. «Дійсна природа» – випадкова, «правдива» – необхідна. Перша може бути низькою, друга – ні, тобто це природа ідеальна. Грецька культура з цього погляду – класична, їй властиві внутрішня збалансованість, неприйняття крайнощів, небажання виходити за рамки, її класичність настільки очевидна, що не потребує доказів, і настільки незбагненна, що здається дивом.

Філософський декаданс, що заступив класичний ідеалізм, також виявив протилежні орієнтації: як позитивізм, так і ірраціоналізм. Позитивісти підхопили традицію ідеалізації античності. Ернест Ренан і Анатоль Франс, що перебували під впливом позитивізму, схилялися перед величчю античної мудрості і мистецтва.

Для Т. Манна та його сучасників Еллада – явище вже суто європейське, пов’язане зі світоглядними категоріями, із традиціями ліберального гуманізму, успадкованими від демократичних Афін. Вільна Еллада, на його думку, була символом античності, яка боролася проти «задушливого Сходу», проти перського деспотизму.

Зовсім інакше, ніж Гумбольдт, Шіллер, Ґете чи Ґеґель, сприймали античність Буркхардт і Ніцше. Класичний ідеал тут розколовся між раціоналізмом і неоромантизмом. Ґете і Шіллер, оцінюючи давньогрецьку цивілізацію як тріумф людської гідності, не заперечували відомі їм факти рабства і приниження людини. Вони відносили ці факти не до сфери «правдивого», а до сфери «дійсного». Для раціоналістів другої половини XIX ст. ідеалом стає «неприхована дійсність», і через це вони звертають увагу на такий феномен античної культури як рабство. Рабство – це реальний факт і «дійсність» тут повинна скасувати «істину», щоб потім втратити свою властивість дійсного і перетворитися на

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: