Факторіальні кільця та їх застосування
Поряд з цим існують області цілісності, які не є кільцями головних ідеалів, проте в них справджуються теореми 7 і 8.
3.1.3 Факторіальність кільця головних ідеалів
Нашою метою являється узагальнення на кільці головних ідеалів теореми про існування й одиничність розкладу елементів кільця цілих чисел Z на прості множники.
Означення Говорять, що елемент а області цілісності K має однозначний розклад на прості множники, якщо виконуються умови:
(1) існують у K такі прості елементи рi, що
;
(2) якщо
-
інший розклад,
у якому qi – прості
елементи K, то
m=n і при відповідній
нумерації рi
~ qi для i=1,…, m.
Означення Кільце називається факторіальним, якщо воно є областю цілісності і всякий відмінний від нуля необоротний елемент кільця має однозначний розклад на прості множники.
Відзначимо, що будь-яке поле є факторіальним кільцем, тому що не має відмінних від нуля необоротних елементів.
Теорема Кільце головних ідеалів факторіальне.
Доведення.
Нехай
K – кільце головних
ідеалів. Нам
треба довести,
що усякий відмінний
від нуля необоротний
елемент кільця
має розкладання
на прості множники.
Припустимо,
що існує в K
необоротний
ненульовий
елемент а, що
нерозкладний
на прості множники
в Ж. Тоді елемент
а є складеним.
Отже, його можна
подати у вигляді
добутку двох
власних дільників
а=аibi і (a)
(ai)
Принаймні один із множників аi, bi, наприклад a1, не має розкладу на прості множники. Отже, a1 можна подати у вигляді добутку двох власних множників:
a1=a2b2, (a1)=(a2)
і т.д. Таким чином, існує нескінченний зростаючий ланцюжок
(a)М(a1)М(a2)М…
ідеалів кільця K, що неможливо, бо за твердженням зростаючий ланцюжок не може бути нескінченним. Отже, усякий необоротний відмінний від нуля елемент кільця K має розклад на прості множники.
Доведемо однозначність розкладу на прості множники. Якщо a – простий елемент, то теорема вірна. Припустимо, що теорема вірна для елементів, представлених у вигляді добутку n простих множників, і доведемо, що тоді вона вірна для елементів, представлених у вигляді добутку n+1 простих множників. Нехай дані будь-які два розклади елемента a на прості множники:
a=p1…pnpn+1=q1…qsqs+1 (1)
Простий елемент рn+1 ділить добуток q1…qsqs+1. Отже, він ділить хоча б один із множників q1…qsqs+1, наприклад qs+1. Так як рn+1 і qs+1 – прості, тo qs+1=upn+1, де u – оборотний елемент кільця. Скорочуючи обидві частини рівності (1) на рn+1, маємо
p1…pn=q1… (uqs).
Отже, по індуктивному припущенню, n=s і при відповідній нумерації рi ~ qi для i=1,…, n. Крім того, рn+1 ~ пn+1.
Доведено.
Задачі
№1
Довести,
що число 4 в кільці
Z[
]
неоднозначно
розкладається
в добуток простих
множників.
Доведення.
Знайдемо
спочатку дільники
одиниці в Z[
].
Нехай a+b
,
c+d
– дільники
одиниці, a, b, c, d ОZ.
Тоді
(a+b
)
(c+d
)=1.
Знайдемо норму обох частин цієї рівності:
Nr (a+b
)=(a2+3b2).
Маємо
(a2+3b2) (c2+3d2)=1. (1)
Рівність (1) виконується, якщо
a2+3b2=c2+3d2=1. (2)
Рівність
(2), в свою чергу,
виконується
при a=±1, b=0, c=±1, d=0. Отже,
в кільці Z[
]
лише 2 дільники
одиниці: 1, –1.
Доведемо,
що для числа
4 в кільці Z[
]
є два різних
розклади в
добуток простих
множників:
4=2·2=(1+
)
(1–
).
Для цього
покажемо, що
2, 1+
,
1–
є прості числа
в Z[
],
а пари чисел
2, 1+
та 2, 1–
не є асоційованими.
Оскільки
в кільці Z[
]
асоційовані
числа відрізняються
лише знаком,
то покажемо,
що 2, 1+
,
1–
є прості числа
в Z[
].
Якщо
2=(a+b
)
(c+d
),
то знайшовши
норми від обох
частин, дістанемо
4= (a2+3b2) (c2+3d2).
Число 4 розкладається в добуток натуральних чисел двома способами:
4=2·2=1·4.
Якщо
a2+3b2=2, то b2<1,
тобто b=0. Тоді
a2=2, що неможливо
для цілого
числа a. Отже,
a2+3b2=1 або a2+3b2=4.
Якщо a2+3b2=1, то
a+b
–
дільник одиниці.
Якщо a2+3b2=4, то
c2+3d2=1 і c+d
–
дільник одиниці.
Отже, 2 є
просте число
в кільці Z[
].
Оскільки Nr (1±
)=4,
то аналогічно
доводять, що
числа 1±
є простими.
Отже,
число 4 в кільці
Z[
]
розкладається
на прості множники
двома різними
способами.
Доведено.
3.1.4 Евклідові кільця, їх факторіальність
Порівняно з кільцями головних ідеалів більш близькими до кільця цілих чисел за своїми властивостями є кільця, в яких справедлива теорема, що є аналогом теореми про ділення з остачею в кільці цілих чисел. Ці кільця називають евклідовими. Вони означаються так:
Означення. Область цілісності R з одиницею називається евклідовим кільцем, якщо існує відображення φ множини відмінних від 0 елементів цієї області цілісності в множину цілих невід'ємних чисел N0, тобто φ:R{0}→N0, яке задовольняє таку вимогу: для будь-яких елементів a, bОR, b№0 в R існують такі елементи q і r, що а =bq+r, причому або r= 0, або φ(r)<φ(b).
Кільце цілих чисел Z – евклідове; відображення φ, про яке йде мова в означенні, задається так:
![]()
Евклідовим також є кільце многочленів від невідомого х з коефіцієнтами з поля Р.
Теорема 9. Кожне евклідове кільце R є кільцем головних ідеалів.
Доведення.
Нехай
U – довільний
ідеал евклідового
кільця R. Якщо
U – нульовий
ідеал, то U= (0).
Припустимо,
що ідеал U –
відмінний від
нульового. Тоді
в U є елементи,
відмінні від
нуля. Серед
відмінних від
нуля елементів
ідеалу U, очевидно,
є такий елемент
a0, що φ(a0)
φ(a)
для будь-якого
ненульового
елемента аОU.
За означенням
евклідового
кільця, для
будь-якого
елемента аОU
в кільці R існують
такі елементи
q і r, що a=a0q+r, причому,
якщо r№
0, то φ(r)<φ(a0).
Але оскільки
r=a-a0qОU, то
можливість
r№0 виключається
і тому r=0. Таким
чином, a=a0q і, отже,
U є головний
ідеал, породжений
елементом а0.
Доведено.
Наслідок Будь–яке евклідове кільце факторіальне.
Наслідок Кільце Z цілих чисел є кільцем головних ідеалів і, значить, факторіальне.
Оскільки кожне евклідове кільце є кільцем головних ідеалів, то для елементів будь-якого евклідового кільця справедливі теореми 7 і 8. Зауважимо, що твердження, обернене твердженню 9, неправильне: існують кільця головних ідеалів, які не є евклідовими.
Нам уже відомо про існування найбільшого спільного дільника для будь-яких двох елементів а і b кільця головних ідеалів R. А тепер поговоримо про те, як же відшукати цей найбільший спільний дільник. Методу, який би давав змогу відшукати найбільший спільний дільник будь-яких двох елементів а і b довільного кільця головних ідеалів R, не існує. В евклідових же кільцях його можна відшукати за допомогою алгоритму Евкліда. Справді, нехай a0 і a1 будь-які відмінні від нуля елементи евклідового кільця R і нехай φ(а0) і φ(а1). Тоді, за означенням евклідового кільця, в R існують такі елементи q1, a2, що а0 = а1q1+а2, причому або а2 = 0, або φ(а1) > φ(а2). Якщо а2№ 0, то в R існують такі елементи q2 і a3, що a1 = a2q2 +a3 причому або а3 = 0 або φ(а2)>φ(а3). Якщо а3 № 0, то в R існують такі елементи q3 i a4, що а2 =а3q3+a4 і т.д.
Оскільки φ(а1) > φ(а2) > φ(а3) >… > φ(аs-1) >φ(аs)>…, то цей процес послідовного ділення не може продовжуватись нескінченно: в противному разі множина цілих невід'ємних чисел φ(а1) > φ(а2)>… > φ(аs) >… не мала б найменшого числа. Отже, через кілька кроків ми дійдемо до ділення з остачею нуль: am-1= аmqm. Таким чином, ми матимемо рівності
а0 = а1q1+а2,
a1 = a2q2 +a3,
а2 =а3q3+a4,
……………
am-3=am-2qm-2+am-1,
am-2=am-1qm-1+am,
am-1=amqm+1.
Остання рівність означає, що аm дільником am-1. Оскільки кожен з доданків правої частини передостанньої рівності ділиться на аm, то і її ліва частина ділиться на аm, тобто аm є дільником am-2. Аналогічними міркуваннями ми доведемо, що аm є дільником am-3, am-4,…, a4, а3, a2, a1, а0. Отже, аm є спільним дільником елементів ао і а1. Покажемо тепер, що аm ділиться на будь-який спільний дільник елементів ао і а1. Нехай b – довільно вибраний спільний дільник aо і a1. Тоді з рівності ао = a1q1+q2 випливає, що a2 ділиться на b, з рівності а1 = a2q2 + а3 випливає, що а3 ділиться на b і т.д. Нарешті, з рівності ат–2 = aт–1qт–1 + am випливає, що am ділиться на b. Таким чином, елемент аm є спільним дільником елементів a0 і a1 і ділиться на будь-який спільний дільник цих елементів, тобто аm є найбільшим спільним дільником елементів a0 i a1.
Задачі
№1
Довести,
що в 5кільці
Z[
]
простими є такі
елементи
а) 2;
б) –2;
в) 1+
і;
г) 1–
і;
Доведення
Знайдемо
спочатку дільники
одиниці в Z[
].
Нехай
a+b
,
c+d
– дільники
одиниці, a, b, c, d ОZ.
Тоді
(a+b
)
(c+d
)=1.
Знайдемо норму обох частин цієї рівності:
Nr (a+b
)=(a2+3b2).
Маємо
(a2+3b2) (c2+3d2)=1. (1)
Рівність (1) виконується, якщо
a2+3b2=c2+3d2=1. (2)
Рівність
(2), в свою чергу,
виконується
при a=±1, b=0, c=±1, d=0. Отже,
в кільці Z[
]
лише 2 дільники
одиниці: 1, –1.
а) Зрозуміло,
що 2№0
і не є дільником
одиниці в кільці
Z[
].
Використаємо
норму і покажемо,
що 2 – простий
елемент в кільці
Z[
].
Оскільки Nr(2)=4, то,
припустивши,
що 2 є складене
число, дістаємо
2=(a+b
)
(c+d
),
(3)
де a+b
,
c+d
не є дільниками
одиниці і не
є асоційованими
з числом 2, a, b, c, d О
Z[
].
З рівності (3) маємо
4=(a2+3b2) (c2+3d2) (4)
Для a, b, c, d О Z ця рівність можлива тоді і тільки тоді, коли
a2+3b2=1, c2+3d2=4 (a)
або a2+3b2=4, c2+3d2=1 (b)
або a2+3b2=2, c2+3d2=2 (g)
В (a) і (b) дістаємо, що або a2+3b2 або c2+3d2 відповідно є дільником одиниці, що суперечить припущенню
Розглянемо
(g) a2+3b2=2,
a2=2, а=
ПZ.
Отже, цей випадок теж не можливий, бо a, b, c, d повинні належати Z.
Отже, 2 не
може бути складеним
числом. Оскільки
2№0 і
не є дільником
одиниці, то 2 –
просте число
в кільці Z[
].
б) Так
як ми довели,
що 2 – простий
елемент кільця
Z[
],
то можна стверджувати,
що –2 теж просте,
бо –2 є асоційованим
з числом 2.
в) Очевидно,
що 1+
№0
і не є дільником
одиниці в кільці
Z[
].
Використаємо
норму і покажемо,
що 1+
є простим елементом.
Оскільки
Nr (1+
)=2,
то, припустивши,
що 1+
є складеним
дістаємо
1+
=(a+b
)
(c+d
),
де a+b
,
c+d
не є дільником
одиниці і не
є асоційованим
з числом 1+
,
a, b,
c, d
ОZ.
З цієї рівності маємо
(a2+3b2) (c2+3d2)=2.
Для цілих чисел a, b, c, d ця рівність можлива лише, коли
a2+3b2=2, c2+3d2=1 або a2+3b2=1, c2+3d2=2
При цьому
маємо, що або
a2+3b2 або c2+3d2
відповідно
є дільником
одиниці, що
суперечить
припущенню.
Отже, 1+
– простий елемент
в кільці Z[
].
г) Розглянемо
число 1–
.
Знайдемо його
норму
Nr
(1–
)=2
Так
як Nr
(1–
)=Nr
(1+
)=2
і 1+
– просте число,
то і 1–
– теж просте.
Доведено.
3.2 Кільце поліномів
3.2.1 Поняття кільця поліномів від однієї змінної
Нехай K і L – комутативні кільця з основними множинами К і L відповідно.
Означення. Кільце L називається простим розширенням кільця K за допомогою елемента u, якщо виконуються умови:
(1) K – підкільце кільця L;
(2) будь-який елемент a з L можна подати у вигляді
a=a0+a1u+ … +anun, де a0, a1,…, an ОK.
Запис L= K[u] означає, що кільце L є просте розширення кільця K за допомогою елемента u.
У цьому випадку основну множину кільця L позначають також через К[u], L=K[u]
Означення. Кільце L=K[u] називається простим трансцендентним розширенням кільця K, якщо виконується наступна умова:
(3) для будь-яких елементів a0, a1,…, an множини К з рівності a0+a1u+ … +anun=0 випливають рівності a0=0, a1=0,…, an=0.
Якщо L=K[u] – просте розширення кільця K с допомогою u і u задовольняє умовам (3), то елемент u називається трансцендентним відносно K.
Якщо K[u] – просте трансцендентне розширення кільця K за допомогою u, то кільце K[u] називається також кільцем поліномів від u над K, а елементи кільця K[u] – поліномами від u над K чи поліномами над K.
Твердження. Нехай K[u] – просте трансцендентне розширення кільця K за допомогою u. Тоді для будь-якого елемента а кільця K[u], якщо а=a0+a1u+ … +anun і а=aў0+aў1u+ … +aўnun, де ai, aўiОK, то ai=aўi,
то ai=aўi для i=1,2,…, n.
Доведення.
Якщо
а=a0+a1u+ … +anun=aў0+aў1u+ … +aўnun (ai, aўiОK),
то a0–a0ў+(a1–a1ў) u+ … +(an–anў) un=0.
За умовою, елемент u являється трансцендентним відносно K. Тому з (1) випливають рівності aі–aіў=0 і aі=aі ў для і=0,1,…, n.
Доведено.
Задачі
№1
Перевіримо, чи є кільцем множина К всіх многочленів з кільця Z[x], в яких вільний член ділиться на 5.
Розв’язання.
Нехай f(x)=anxn+ … +a1x+5a0,
g(x)=bmxm+ … +b1x+5b0, mіn.
Тоді
f(x)+g(x)=bmxm+ … +(an+bn) xn+ … +(a1+b1) x+(5a0+5b0)=bmxm+ … +(an+bn) xn+ … + +(a1+b1) x+5 (a0+b0),
f(x) – g(x)=(–bm) xm+ … +(an–bn) xn+ … +(a1–b1) x+5 (a0–b0),
f(x)·g(x)=anbmxn+m+ … +(5a1b0+5a0b1)+5·5a0b0.
Це означає, що f(x)+g(x), f(x) – g(x) і f(x)·g(x) також є елементами множини К. Отже, К є підкільцем кільця Z[x].
Відповідь: Множина К утворює кільце.
№2
Довести,
що для кожного
многочлена
f(x) з кільця Z[x] і
для будь–яких
цілих чисел
a і b число f (a+
)+f
(a–
)
є цілим.
Доведення.
Многочлени
f (a+
)
та f (a–
)
мають такий
вигляд
f (a+