Факторіальні кільця та їх застосування
f (a–
)
=an(a–
)n+ …
+a1(a–
)+a0.
Коли ми
будемо додавати
f (a+
)+f
(a–
)
і підносити
до степеня, то
всі
знищаться і
залишаться
лише цілі числа.
Ми прийшли до
того, що нам
потрібно довести.
Доведено.
3.2.2 Факторіальність кільця поліномів
Теорема. Якщо кільце К факторіальне, то і кільце поліномів К[x] факторіальне.
Доведення.
Нехай К – факторіальне кільце. Доведемо, що будь-який відмінний від нуля необоротний елемент кільця К[x] однозначно з точністю до порядку співмножників і оборотних множників розкладемо в добуток простих множників в K[x]. Спочатку доведемо можливість розкладання на прості множники. Нехай f – довільний ненульовий поліном з K[х]. Якщо f – поліном нульового ступеня, то fОК. Оскільки кільце K факторіальне, поліном f можна подати у вигляді добутку простих множників у К і, значить, у К[x].Припустимо, що deg f =n>0, і всякий поліном, ступінь якого менше n, розкладемо в добуток простих множників. Нехай
(1) f=dg(x),
де dОK, g(x) – поліном позитивного степеня, примітивний в К[х]. Якщо поліном g незвідний над К, то, розкладаючи в (1) множник а на прості множники, одержимо розкладання f на прості множники. Якщо ж поліном g(х) звідний в К[х], то його можна подати у вигляді добутку двох поліномів позитивного степеня, меншого, ніж n: g(x)=h(x)j(x).По індуктивному припущенню, h(х) і j(х) можна подати у вигляді добутку простих множників у К[x]. Отже, g, а в силу (1) і f також можна подати у вигляді добутку простих множників.
Доведемо єдиність розкладу. Нехай дані будь-які два розклади f на прості множники в K[x]:
(2) f=p1…pkq1…qs=p1ў…prўq1ў…qtў,
де pi, piўОK, qi, qiў – незвідні, а виходить, і примітивні поліноми позитивного степеня. З (2) випливає, що
(3) p1…pk ~p1ў…prў в K;
(4) q1…qs~q1ў…qtў в K[x].
Оскільки кільце K факторіальне, то з (3) випливає, що k=r і при відповідній нумерації
(5) pi~piў в K для i=1, 2, …, k
Далі, за наслідком 3.6, поліноми qi і qiў незвідні в кільці F[х]. У силу факторіальності кільця F[х] з (4) випливає, що s=t і при відповідній нумерації
qi~ qiў в F[х] для i=1,…, s.
Поліноми qi і qiў незвідні в K[x] і, значить, примітивні в K[х], крім того, ці поліноми асоційовані в F[x]. Отже, вони асоційовані в K[x],
(6) qi~ qiў в K[х] для i=1,…, s.
У силу (5) і (6) поліном f має однозначний розклад на прості множники в кільці K[x]. Отже, показано, що кільце K[x] факторіальне.
Доведено.
Задачі
№1
Довести, що множина I всіх многочленів кільця Z[x], вільний член яких дорівнює парному числу, є ідеалом Z[x]. Чи є цей ідеал головним?
Розв’язання.
Очевидно, що ця множина замкнена відносно віднімання та множення на довільний елемент кільця. Отже, ця множина буде ідеалом.
Візьмемо будь–які елементи
x2+4ОI, x+2ОI.
Перевіримо чи x2+4Mx+2.
x2+4=x2–4+8=(x-2) (x+2)+8.
Так як x2+4 не ділиться на x+2 то дана множина I не буде головним ідеалом.
Відповідь: Множина I буде ідеалом, але не головним.
№2
Знайти НСД і НСК таких многочленів:
f(x)=x4+2x3–2x-1,
g(x)=(x+1) (x2–x-2)
в кільці Q[x].
Розв’язання.
Розкладемо дані многочлени на множники:
f(x)=x4–1+2x(x2–1)=(x2–1) (x2+2x+1)=(x+1)3(x-1),
g(x)=(x+1) (x-2) (x+1)=(x+1)2(x-2).
Очевидно, що
(f, g)=(x+1)2,
[f, g]=(x+1)3(x-1) (x-2).
Відповідь: (f, g)=(x+1)2, [f, g]=(x+1)3(x-1) (x-2).
№3
Розкласти на незвідні в полі P множники такий многочлен:
f(x)=x4–2x3–27x2–44x+7.
Розв’язання.
Розклад матиме такий вигляд:
f(x)=(x2+bx+1) (x2+cx+7).
f(x)=x4+(c+b) x3+(bc+8) x2+(7b+c) x+7.

с=–2-b,
(–2-b) b=–35,
– b2–2b=–35,
b2+2b-35=0,

Отже, даний многочлен розкладається таким чином:
f(x)=(x2–7x+1) (x2+5x+7).
Відповідь: f(x)=(x2–7x+1) (x2+5x+7).
3.3 Кільце многочленів від кількох змінних
3.3.1 Поняття кільця многочленів від кількох змінних
Означення Кільцем многочленів R[х1, х2,…, xn-1, хn] від n змінних х1, х2,…, xn-1, хn над областю цілісності R називається кільце многочленів від змінної xn над кільцем R[х1, х2,…, xn-1] тобто
R[х1, х2,…, xn-1, хn] = R[х1, х2,…, xn-1] [xn] (4)
Це означення має індуктивний характер. При п=1 воно зводиться до означення кільця многочленів від однієї змінної х1 над областю цілісності R (природно вважати, що при п =1 R[х1, х2,…, xn-1, хn] =R). Якщо ж уже означено кільце R[х1, х2,…, xn-1] при п і1, то за допомогою (4) дістаємо означення кільця R[х1, х2,…, xn-1, хn]. Отже, для довільного натурального п означено кільце многочленів від п змінних х1, х2,…, xn-1, хn
Теорема Кільце многочленів R[х1, х2,…, xn-1, хn] над областю цілісності R є область цілісності.
Доведення.
Твердження правильне при п = 1. Припустимо, що воно правильне при п = т і розглянемо кільце R[х1, х2,…, xm, хm+1]. Згідно з означенням 1, R[х1, х2,…, xm, хm+1] є кільце многочленів над Rm= R[х1, х2,…, xm]. За припущенням індукції, R, є область цілісності. Отже, Rm[xm+1]=R[х1, х2,…, xm, хm+1] є область цілісності. За принципом індукції, R[х1, х2,…, xn-1, хn] є область цілісності при довільному натуральному п.
Доведено.
Зрозуміло, що коли R – область цілісності з одиницею, то R[х1, х2,…, xn-1, хn] – область цілісності з одиницею.
Наступна теорема встановлює будову елементів області цілісності R[х1, х2,…, xn-1, хn].
Теорема 2. Кожний елемент fОR [х1, х2,…, xn-1, хn] можна подати у вигляді скінченної суми
AiОR,
kijОZ+
(5)
Навпаки, будь-який вираз виду (5) є елементом кільця R[х1, х2,…, xn-1, хn].
Доведення
Доведення проведемо індукцією по n. При n=1 твердження правильне. Припустимо, що воно правильне при n=m і перевіримо його правильність при n=m+1. За означенням 1, кожний елемент fОR [х1, х2,…, xm, хm+1] є многочлен від Хm=1 над областю цілісності R [х1, х2,…, xm], і тому його можна подати у вигляді суми
(6)
За припущенням індукції, кожний многочлен aj(x1, …, xm) від n змінних можна подати у вигляді скінченної суми
,
(7)
,
![]()
(i=1, 2, …, Nj; s=1, 2, …, m; j=0, 1, 2, …, l).
Підставивши вираз (7) в (6) і виконавши відповідні дії (в розумінні дій у кільці R[х1, х2,…, xm, хm+1] з урахуванням того, що воно містить R[х1, х2,…, xm] як підкільце), дістанемо скінченну суму виду
,
(8)
де BrОR
(r=1, …, N), бо кожне
Br є якесь з
.
Навпаки,
кожна сума виду
(8) є елемент кільця
R[х1, х2,…, xm,
хm+1]: адже будь-який
її доданок
![]()
може
розглядатись
як многочлен
від xm+1 з коефіцієнтом
ОR[х1,
х2,…, xm] й тому
й уся сума належить
кільцю R[х1,
х2,…, xm, хm+1].
Отже, твердження теореми правильне і при n=m+1, тобто за принципом математичної індукції теорему доведено.
Доведено.
Означення Кожний елемент кільця R[х1, х2,…, xn] називають многочленом від n змінних х1, х2,…, xn над R. і позначають f(х1, х2,…, xn), g(х1, х2,…, xn) і т. п.
Згідно з теоремою 2, будь-який многочлен з R[х1, х2,…, xn] можна подати у формі суми (5)
AiОR,
kijОZ+
(9)
Кожний
доданок
цієї
суми називають
членом многочлена
f(х1, х2,…, xn),
відповідний
елемент AiОR
– коефіцієнтом
члена (і многочлена).
Два члени, які
відрізняються
лише коефіцієнтами,
називають
подібними;
іншими словами,
члени подібні,
якщо усі змінні
входять множниками
в ці члени у
попарно рівних
степенях, наприклад
та
.
При цьому порядок,
в якому записано
множники
неістотний,
тобто
члени
,
,
тощо
вважаємо однаковими,
рівними між
собою. Відповідно
до цього, R[х2,
х1,…, xn], R[х3,
х2,…, x1], R[х1,
х2,…, xn] і т. п.
є різними формами
запису того
самого кільця
многочленів
від змінних
х1, х2,…, xn над
областю цілісності
R.
Задачі
№1
Виразити через σі такий многочлен
f (x, y)=x3y+y3x+2x2+2y2.
Розв’язання.
Основні симетричні многочлени σ1, σ2 мають вигляд:
σ1=x+y,
σ2=xy.
Виразимо даний многочлен через σ1, σ2
f (x, y)=xy(x2+y2)+2 (x2+y2)=(x2+y2) (xy+2)=
=((x+y)2–2xy) (xy+2)=(σ1–2σ2) (σ2+2)=
=σ12σ2+2σ12–2σ22–4σ2.
Відповідь: f (x, y)=σ12σ2+2σ12–2σ22–4σ2.
№2
Довести, що для Sn=xn+yn, nОN, при n>2 виконується рекурентне співвідношення
Sk=σ1Sk–1–σ2Sk–2.
Доведення.
Доведемо методом математичної індукції.
Перевіримо базу індукції при n=3
S3=σ1S2–σ2S1=(x+y) (x2+y2) – xy (x+y)=x3+y3.
Припустимо, що твердження вірне для n=k.
Доведемо, що дане твердження справджується і при n=k+1
Sk+1=σ1Sk–σ2Sk–1=(x+y) (xk+yk) – xy(xk–1+yk–1)=
=xk+1+xyk+xky+yk+1–xky–xyk=xk+1+xk+1.
Отже, виходячи з математичної індукції твердження доведено.
Доведено.
3.3.2 Факторіальність кільця поліномів від n змінних
Теорема. Нехай К – факторіальне кільце. Тоді кільце поліномів К[х1,….хn] від х1,…., хn над К також являється факторіальним.
Доведення.
Теорема доводиться індукцією по n. Для n=1 твердження правильне. Припустимо, що кільце поліномів К[х1,….хn–1] від х1,….хn–1, над К факторіальне. Доведемо, що факторіальним тоді буде і кільце К[х1,…, хn].
К[х1,…, хn]=К[х1]… [.хn]=(К[х1,….хn–1]) [xn].
За індуктивним припущенням, кільце К[х1,…, хn–1] факторіальне. Тоді факторіальним є також його розширення (К[х1,….хn–1]) [xn] за допомогою елемента xn, трансцендентного над кільцем К[х1,….хn–1]. Таким чином, кільце поліномів К[х1,….хn] факторіальне для довільного натурального n.
Доведено.
Наслідок Кільце поліномів F[х1,….хn] над полем F факторіальне.
Задачі
№1
Розкласти на множники найменшого степеня з дійсними коефіцієнтами такий многочлен
f (x, y)=10x4–27x3y-110x2y2–27xy3+10y4.
Розв’язання.
f (x, y)=10x4–27x3y-110x2y2–27xy3+10y4=10 (x4+y4) – 27 (x2+y2)–110x=
=10 [(σ12–2σ2)2–2σ22]–27σ2(σ12–2σ2)–110σ22=10σ14–67σ12σ2–36σ22.
Розкладемо цей вираз на множники. Для цього знайдемо його корені.
σ2′=–2σ12,
σ2′′=
σ12.
Тоді наш многочлен
f=–36 (σ2–
σ12)
(σ2+2σ12)=(–36σ2+5σ12)
(σ2+2σ12).
f (x, y)=(–36xy+5 (x+y)2) (xy+2 (x+y)2=
=(–36xy+5x2+10xy+5y2) (2x2+3xy+2y2)=
=(5x2–26xy+5y2) (2x2+3xy+2y2).
Розглянемо кожний з цих множників, як квадратний тричлен відносно x
5x2–26xy+5y2
x′=5y, x′′=
.
2x2+3xy+2y2
x′=
y,
x′′=–2y.
Тоді маємо
f (x, y)=(x+2y) (2x+y) (x-5y) (5x–y).
Відповідь: f (x, y)=(x+2y) (2x+y) (x-5y) (5x–y).
Використана література
Алгебра і теорія чисел, ч. 1. Завало С.Т., Костарчук В.М., Хацет Б.І. Видавниче об’єднання «Вища школа», 1974, 464 с.
Алгебра і теорія чисел, ч. 2. Завало С.Т., Костарчук В.М., Хацет Б.І. Видавниче об’єднання «Вища школа», 1976, 384 с.
Алгебра и теория чисел: Учебное пособие для педагогических институтов.–М.: Высшая школа, 1979, – 559 с., ил.
Збірник задач з теорії чисел. [Навчальний посібник для студентів фізико-математичного факультету] За ред. І.О. Рокіцького, Вінниця, 2001–115 с.
Збірник задач з алгебри. [навчальний посібник для студентів фізико-математичного факультету] За ред. І.О. Рокіцького, Вінниця, 2002–176 с.
Алгебра і теорія чисел: Практикум. Частина 2 /С.Т. Завало, С.С. Левіщенко, В.В. Пилаєв, І.О. Рокіцький. – К.: Вища школа Головне видавництво, 1986. – 364 с.
Збірник задач і вправ з теорії чисел. Є.П. Морокішко. Центр «Магістр-S», 1995 р. 158 с.