Банківські операції
3) інкасуючий банк - банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком - ремітентом;
4) платник за векселем;
5) пред'являючий банк - інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів платнику.
Доміциляція векселя - це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, яка зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим, його зовнішньою ознакою є надпис на лицьовому боці векселя здійсненим векселедавцем простого або переказного векселя або акцептантом переказного векселя разом з підписом особи, яка здійснює доміциляцію. Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням платника, вважається недоміцильованими, а особа призначена для оплати таких векселів є особливим платником.
Доміциліант - це особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників.
Закрите зберігання векселів - це зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь - яких інструкцій щодо дій банку з векселями. Здійснюється на підставі договору схову.
Відкрите зберігання векселя - це зберігання векселя на умовах, які вказуються у дорученні на зберігання, що подається у банк супровідним до векселя і містить точні і повні інструкції щодо дій банку з векселями. Таке доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються. Його достатньо для здійснення схову.
До теми 17
Послуги комерційного банку - це такий вид діяльності, що супроводжує основні (базові) банківські операції, спрямований на залучення юридичних та фізичних осіб як клієнтів і на зростання прибутковості банківської діяльності. В зарубіжній банківській практиці такий вид діяльності називають позабалансовим, оскільки подібні операції відображаються не на основних (активних, пасивних, активно-пасивних) рахунках банківського балансу, а на позабалансових.
Гарантійна послуга банку - це обіцянка банку (гаранта) підкріпити діюче зобов’язання третьої сторони і виконати його, якщо ця сторона не зможе виконати його сама. Наявність гарантії полегшує отримання кредиту і, якщо вона надана солідною установою, може суттєво знизити вартість цього кредиту для позичальника.
В наданні гарантійних послуг приймають участь 3 сторони:
- сторона, що надає гарантію (банк чи страхова компанія);
- платіжна сторона, якій надається гарантія (клієнт банку);
- бенефіціар - (інвестор чи ін) сторона, якій призначається платіж.
Трастові (довірчі) послуги - це послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник трасту (довіритель) передає своє майно у розпорядження іншій особі – довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи – бенефіціара.
Лізинг – це різновид підприємницької діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк майна, що є або його власністю або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів.
Факторинг – це переуступка факторинговій компанії чи банку несплачених боргових вимог, векселів, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів чи послуг на умовах комерційного кредиту.
Форфейтинг - це міжнародний відкритий факторинг з умовою кредитування у вигляді обліку векселів або попередньої оплати боргових вимог до покупця без права регресу.
Консультаційні та інформаційні послуги полягають у наданні банкам своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства. Важливою складовою консультаційної діяльності комерційних банків є збирання. аналітична обробка та надання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки на макро - і мікрорівнях.
У цілому консультативні та інформаційні послуги банків є супровідними щодо основних банківських операцій: депозитних, кредитних, розрахункових, зовнішньоекономічних та ін. Вартість цих послуг розраховується за встановленими у кожному банку комісійними процентами і включається у загальний рахунок за проведення основної банківської операції.
Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого не має обмежень про передачу його в лізинг. Об’єктами лізингу не можуть бути об’єкти оренди державного майна, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти.
Суб’єкти лізингу:
1) лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;
2) лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу;
3) продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування, тощо) та (або) продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.
Фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу, на строк, не менший строку, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.
Зворотний лізинг – це здійснення лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.
Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які інвестують свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна.
Міжнародний лізинг – здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Прямий лізинг – власник майна самостійно здає об’єкт у лізинг.
Непрямий лізинг – майно передають через посередника. У такому разі учасники можуть укладати класичну тристоронню угоду (постачальник – лізингодавець – лізингоодержувач), а коли угоди великі, учасників може бути й більше.
Відкритий факторинг - це факторинг, за умовами якого боржника, тобто покупця, завчасно повідомляють про участь у торговій угоді факторингової компанії.
Закритий факторинг або конфіденційний - це факторинг за умовами якого боржника не повідомляють про участь в угоді факторингової компанії.
Факторинг з оплатою вимог з настанням визначеної дати - це факторинг, за умовами договору якого фактор перераховує своєму клієнтові-постачальнику суму перевідступлених боргових вимог (за мінусом витрат) станом на певну дату або через певний час.
Факторинг з умовою кредитування у формі попередньої оплати - відповідно до факторингової угоди клієнт, який продав банку дебіторську заборгованість, дістає від нього кошти в розмірі 80-90% загальної суми боргу. Решту 10-20% банк утримує у вигляді компенсації ризику до моменту сплати покупцем боргу.
Факторинг із правом регресу - це факторинг, за умовами якого фактор має право зворотної вимоги до постачальника повернути сплачену суму.
Факторинг без права регресу - це факторинг, за умовами якого фактор у разі надання факторингової послуги не має права зворотної вимоги до постачальник.
Плата за управління - це комісійна винагорода за власне факторингове обслуговування: ведення обліку, страхування на випадок виникнення сумнівних боргів. Розмір цієї плати визначають у відсотках від річного обороту постачальника.
Плата за кредитні ресурси - нараховується у встановленому договором відсотку на суму коштів, наданих постачальникові достроково у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог, її ставка звичайно перевищує на 2-4% поточну банківську ставку, яку застосовують у разі короткострокового кредитування клієнтів з таким самим оборотом і кредитоспроможністю, що обумовлено необхідністю компенсувати додаткові витрати й ризик факторингової компанії чи банку, який відіграє роль фактора.
Розпорядження власністю особи після її смерті в інтересах спадкоємців, відноситься до найбільш розповсюджених видів довірчих послуг. що виконуються банком для приватних осіб. Сума, що залишилась розподіляється між спадкоємцями згідно законодавства.
Заповітний траст засновується згідно з розпорядження покійного, викладеного у заповіті і управляється банком в інтересах бенефіціара (вигодопридбавач за трастом).
Довічний траст - це траст, який укладається особою за домовленістю з банком. При цьому особа переводить гроші або цінності в довірче управління банку, доручаючи йому виплачувати доход до її смерті - їй, а потім - спадкоємцям.
Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довірчою особою за страховим полісом і доручає йому виплачувати доход після своєї смерті нащадкам.
Корпоративний траст засновується у формі майна, що зберігається в банку під забезпечення випуску облігацій компанії.
Траст на користь найманих службовців може мати форму пенсійного фонду чи плану участі в прибутках. У першому випадку підприємство за затвердженою схемою вносить грошові кошти у фонд, що знаходиться в управлінні банком, для купівлі ануітетів чи прямих виплат співробітникам по досягненні ними пенсійного віку. Якщо працівники роблять внески у фонд, то він називається пенсійним трастом за участю, якщо ні - траст без участі. У другому випадку підприємство переводить частину прибутку до траст-фонду, який відкрито в банку для наступного розподілу внесків та майбутніх доходів від фонду на користь працівників по досягненню ними пенсійного віку або на іншу дату.
Інституційний траст засновується переважно платними учбовими закладами, які передають банку в довірче управління цінності, що їм належать для інвестування в доходні активи та управління в інтересах цих закладів.
Комунальний траст засновується групою людей, що проживають в одній місцевості за рахунок їх коштів.
Управління касовими активами (грошовою готівкою) при розрахунково-касовому обслуговуванні - це група послуг, які надаються банками за комісію в області розрахунково - касового обслуговування без використання активів, що знаходяться на балансі банку, і без прийняття на себе договірних чи умовних зобов’язань. Прикладом операцій такого роду, що отримали в останні роки велике розповсюдження в США та інших країнах, - є програми управління касовими активами (грошовою готівкою) для клієнтів банку.
Агент за трансфертом банк виконує операції з передачі прав власності на акції та іменні облігації від одного власника до іншого. При цьому банк діє як агент підприємства, а не тримач акцій чи власник облігацій.
Реєстратор акцій банк веде облік випущених цінних паперів для того, щоб не допустити їх надмірної емісії. Необхідно враховувати, що банк не може виконувати обидві функції - агента по трансферту та реєстратора - за тими ж акціями.
Фінансовий інжиніринг - це цілеспрямоване розроблення та реалізація нових фінансових інструментів та/або нових фінансових технологій, а також творчий пошук нових підходів до вирішення фінансових проблем за допомогою уже відомих фінансових інструментів та технологій.
До теми 18
Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.
Безвиїздний нагляд - це система контролю діяльності окремих банків і банківської системи в цілому, а також застосування наглядовими органами заходів, спрямованих на усунення проблем і недоліків, виявлених у діяльності банків. Такий нагляд ґрунтується на аналізі банківської звітності, що регулярно надається органам банківського нагляду і дає їм можливість поновлювати інформацію про фінансовий стан банків. У системі регулювання банківської діяльності безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків заходів впливу до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.
Виїзне інспектування банків - це охоплення банків виїзними інспекціями НБУ на основі "Паспорту нагляду", який розробляється з метою визначення підходів у наглядовій діяльності стосовно банківської установи, частоти та обсягу виїзних інспекцій. Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою CAMEL, яка включає визначення таких понять:
якість капіталу - оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності;
якість активів - можливість забезпечення повернення активів;
якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком з погляду ефективності його діяльності, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чинного законодавства;
дохідність - достатність доходів банку для його подальшого розвитку;
ліквідність - можливість банку щодо виконання ним як звичайних, так і непередбачуваних зобов'язань.
Сукупний рейтинг дає загальну характеристику банківської установи, згідно з якою вона може мати рейтинг: сильний, задовільний, посередній, граничний, незадовільний.
Кредитор останньої інстанції - це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування у разі вичерпання інших можливостей рефінансування. Національний банк України має право, але не зобов'язаний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
Ставки рефінансування Національного банку України - виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.
Ставка "овернайт" (ломбардна ставка) - щоденна процентна ставка, що встановлюється Національним банком для проведення операцій з банками з підтримання їх миттєвої ліквідності.
Операції РЕПО - це операції з цінними паперами, що грунтуються на угоді між НБУ та комерційним банком про купівлю (пряме РЕПО) або продаж (зворотнє РЕПО) державних цінних паперів (ОВДП) на певний термін із зобов'язанням зворотньої продажу або купівлі у визначений термін або на вимогу однієї з сторін за заздалегідь обумовленою ціною. За допомогою операцій прямого РЕПО НБУ випускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і підтримує ліквідність банківської системи. За допомогою операцій зворотнього РЕПО НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.
Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Він складається з таких елементів:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності);
в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:
недосформованих резервів під можливі збитки;
нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
капітальних вкладень у нематеріальні активи;
збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
збитків поточного року.
Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам. Він складається з таких елементів:
резерви під стандартну заборгованість інших банків;
резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
результат переоцінки основних засобів;
прибуток поточного року;
субординований борг.
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;
інвестиції в капітал (що не консолідуються) установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;
кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
Ризики в банківській діяльності - випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
готівкові кошти; банківські метали; кошти в НБУ; боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади та нараховані доходи за ними.
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади;
кошти до запитання, та інші короткострокові депозити що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас та нараховані доходи за ними;
кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас та нараховані за ними доходи;
г) IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
кошти до запитання в інших банках, а також нараховані за ними доходи; короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади та нараховані за ними доходи; гарантійні депозити в інших банках (покриті); зобов'язання з кредитування, які надані банкам;
ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків - усі інші неназвані вище активи.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму: недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків; нематеріальних активів за мінусом суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Він визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.
Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Він визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.
До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;
строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;
боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, а також інші боргові цінні папери у портфелі банку на продаж та на інвестиції;
надані кредити.
До зобов'язань належать:
кошти до запитання;
короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
кошти бюджету України;
строкові депозити інших банків та клієнтів;
цінні папери власного боргу, емітовані банком;
субординований борг банку;
зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.
Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Він визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань з початковим строком погашення до одного року.
До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:
готівкові кошти;
банківські метали;
кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;
короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;
короткострокові кредити, що надані іншим банкам.
До короткострокових зобов'язань включаються:
кошти до запитання;
кошти бюджету України;
короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
короткострокові депозити інших банків і клієнтів;
короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;
зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Він визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів. Він визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Він визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Він визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою(Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку. Він визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.
Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.
Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.
Він визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.
При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал.
Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Він визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.
За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (розрахунок проводиться за звітну дату).
Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами).
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 30 відсотків.
При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:
загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20 відсотків;
загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 10 відсотків.
Оборотно-сальдовий баланс - це місячний банківський баланс з інформацією про обороти та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками.
Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, який містить залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату і відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на цю дату. Кожна стаття активу і пасиву характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки). Комерційні банки складають щоденні й місячні баланси.
Балансовий звіт комерційного банку - це звіт, що характеризує фінансовий стан банку, відбиває його активи, зобов'язання та власий капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.
Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) - визначається для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Ризик ліквідності - ризик недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
Платоспроможність - це здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно