Механізм приводу щокової дробарки
5. Побудова графіка зведених моментів інерції Ізв.
Для цього
визначаємо
зведений момент
інерції для
12-ти положень
механізму.
Оскільки умовою
зведення є
рівність кінетичних
енергій
,
та
За цією формулою знаходимо зведені моменти інерції в 12-ти положеннях. Результати заносимо в таблицю 3.1.
Розрахуємо зведений момент інерції для 3-го положення механізму.

Значення зведених моментів інерції
| №пол. | Ізв, кгм2 |
| 0 | 1,14 |
| 1 | 2,44 |
| 2 | 3,71 |
| 3 | 3,91 |
| 4 | 2,61 |
| 5 | 0,9 |
| 6 | 1,32 |
| 7 | 3,66 |
| 8 | 4,9 |
| 9 | 3,53 |
| 10 | 1,54 |
| 11 | 0,14 |
За даними табл. 3.1 будуємо графік зведених моментів інерції, повернений на 900, в масштабі

6. Побудова діаграми Віттенбауера
Для визначення
момента інерції
маховика необхідно
сопчатку визначити
максимальний
приріст кінетичної
енергії
,
так як
.
визначаємо
з діаграми
Віттенбауера.
Спочатку визначаємо
кути, під якими
будуть проведені
дотичні до
діаграми.

При відомих
значеннях
,
проводимо
дотичні до
діаграми
Віттенбауера.
Там де ці лінії
перетнуть
ординату
,
виділяємо
відрізок ав.
Визначаємо момент інерції маховика:
.
7. Визначення геометричних розмірів маховика
Оскільки за попередніми розрахунками момент інерції маховика має велике значення і розміри маховика вийдуть великими, доцільно розмістити маховик на валу електродвигуна. Тоді момент інерції маховика буде мати таке значення:
.
Конструктивно приймаємо, що маховик виготовлений в вигдяді диска з масою, зосередженою на ободі, момент інерції якого:
Тоді зовнішній діаметр маховика розраховуємо за формулою:

де
-
відошення
ширини маховика
до його діаметра,
яке рекомендується
приймати в
межах
(приймаємо
);
-
густина матеріалу
(для чавуна
).
Ширина обода маховика:
![]()
Знаходимо масу маховика:
![]()
Знаходимо колову швидкість обода маховика:
![]()
Така швидкість
дрпустима для
чавунних маховиків
(
-
допустима
колова швидкість
обода чавунних
маховиків).
Глава 4. Геометричний синтез зовнішнього евольвентного нульового прямозубого зачеплення
Вихідні дані:
мм -
модуль;
- число
зубців першого
колеса;
- число
зубців другого
колеса;
- коефіцієнт
висоти головки
зубця;
- коефіцієнт
висоти ніжки
зубця;
- коефіцієнт
радіального
зазору;
- коефіцієнт
округлення
біля ніжки
зубця;
- кут
профілю.
1. Визначення геометричних параметрів зубчастого зачеплення
Визначаємо крок зачеплення
мм.
Визначаємо радіуси ділильних кіл:
мм;
мм.
Визначаємо радіуси основних кіл:
мм;
мм.
Визначаємо товщини зубців:
мм;
мм.
Визначаємо радіуси западин:
мм;
мм.
Визначаємо міжосьову відстань:
мм.
Визначаємо радіуси початкових кіл:
мм;
мм.
Визначаємо висоту зубців:
мм.
Визначаємо радіуси вершин зубців:
мм;
мм.
На форматі А1 проводимо побудову зовнішнього нульового прямозубого
зчеплення в такій послідовності:
– Проводимо
лінію центрів
і відкладаємо
на ній у масштабі
М 2:1 міжосьову
відстань центрову
відстань
=
О1О2 = 220,5 мм.
– З точки О1 проводимо початкове коло для 1-го колеса радіусом R1 і З точки О2 – коло, радіусом R2. З метою збільшення масштабу побудови проводимо тільки частину кола. Також проводимо з центрів коліс основні кола, кола виступів і впадин.
– До початкових кіл проводимо дотичну Т1-Т2 через полюс Р (точку дотику початкових кіл коліс) і під кутом зачеплення a=200 проводимо нормаль N1N2 (лінію зачеплення).
– З центрів коліс О1 і О2 опускаємо перпендикуляри О1А і О2В на нормаль N1N2. О1А і О2В являються радіусами кіл R01 і R02. Отриманий відрізок АВ називається теоретичною лінією зачеплення.
– Для побудови евольвенти першого колеса довжиною АР з точки А робимо засічку на основному колі. Отримуємо точку 1.
– Дугу основного кола А-1 ділимо на три рівні частини. Точки ділення позначаємо 1, 2, 3, 4. Точка співпадає з точкою А. Продовживши ділення за точку А, отримуємо точки 5,6,7.
– Отримані точки 1 – 6 з'єднуємо центром колеса О1 і проводимо дотичні до основного кола через ці точки.
– З точки А радіусом АР проводимо дугу уверх до найближчої дотичної. Отримаємо точку 3'.
– З точки 3 радіусом 3-3' проводимо дугу до наступної дотичної 2 і так далі до дотичної 1.
– Далі точки А радіусом АР вниз від лінії зачеплення проводимо дугу до найближчої дотичної 5 і т. д., доки ця дуга не перетне коло виступів. Побудована крива буде евольвентою від основного кола до кола виступів.
– Відкладаємо
в масштабі по
початковому
колу від полюсу
Р половину
товщини зуба
=5,995
мм. Отриману
точку з'єднуємо
з центром колеса.
Отримана радіальна
пряма буде
віссю симетрії
зуба.
– Частину профілю зуба, якої не вистачає, замінюємо відрізком радіальної прямої, яка з'єднує початок евольвенти з центром колеса. Після цього виконуємо стикування між прямою і колом впадин радіусом r » 0,3m » 1,8 мм.
– Через полюс зачеплення Р проводимо боковий профіль першого зуба.
– По початковому колу в обидві сторони від осі симетрії відкладаємо відрізки рівні кроку зачеплення р=21,98 мм. Через отримані точки ділення, проводимо осі симетрії ще двох зубів і креслимо їх профілі.
– Для побудови евольвенти другого колеса довжиною ВР з точки В робимо засічку на основному колі. Отримуємо точку 1.
– Дугу основного кола В-1 ділимо на чотири рівні частини. Точки ділення позначаємо 1, 2, 3, 4 . Точка 4 співпадає з точкою В. Продовживши ділення за точку В, отримуємо точки 5, 6, 7.
– Отримані точки 1 – 6 з'єднуємо центром колеса О2 і проводимо дотичні до основного кола через ці точки.
– Далі алгоритм побудови для другого колеса такий самий як і для першого колеса.
– Контурною лінією виділяємо наступні елементи:
практичну частину лінії зачеплення аb;
дугу зачеплення а’b’ по початковому колу, яка обмежена двома точками, які відповідають входу і виходу їх зачеплення профілю даного зуба;
робочі ділянки профілів, які отримаємо перетином кіл, проведених з центрів коліс, через точки а і b практичної лінії зачеплення, з боковими контурами зубів.
Після цього аналітично визначаємо:
довжину практичної частини лінії зачеплення за формулою:
![]()
=66,93+42,68-75,41=34,2мм
довжина дуги зачеплення:
=
= 36,4 мм
теоретичний коефіцієнт перекриття:
=
= 1,656
Визначаємо коефіцієнт перекриття графічно:
=1,656
де ab = 34,24 мм – практична частина лінії зачеплення, яка виміряна на
У таблицю основних параметрів і розмірів зубчатого зачеплення вносимо: m, p, z1, z2, R01, R02, R1, R2, Ra1, Ra2, Rf1, Rf2, Eт, Епр.
| Параметри | Один. Вимір. | Показники |
| m | 7 | |
| p | мм | 21,98 |
| z1 | 41 | |
| z2 | 22 | |
| R01 | мм | 134,8 |
| R02 | мм | 72,35 |
| R1 | мм | 143,5 |
| R2 | мм | 77 |
| Ra1 | мм | 150,5 |
| Ra2 | мм | 84 |
| Rf1 | мм | 134,75 |
| Rf2 | мм | 68,25 |
| Eт | 1,656 | |
| Епр | 1,656 |
Діаграми питомого ковзання. Коефіцієнти відносного ковзання характеризують знос зубів під дією сил тертя, викликане переміщенням одного профіля зуба по іншому.
Ці коефіцієнти визначаються за формулами:
,
.
де l = АВ = 75,41 мм – довжина теоретичної лінії зачеплення;
u = 0,536– передаточне відношення;
x – відстань, що відраховується від точки А в напрямку точки В, з інтервалом
13,63мм,
По даних формулах визначаємо значення коефіцієнтів l1, l2 і результати
Обчислень заносимо до таблиці.
Всі інші значення λ1 і λ2 , наведені в таблиці 1.
Значення коефіцієнтів відносного ковзання
|
x |
0 | 65,49 | 79,13 | 92,76 | АР | 106,4 | 120,03 | 133,67 | 150,83 |
|
l1 |
-Ґ | -1,427 | -0,688 | -0,166 | 0 | 0,222 | 0,521 | 0,76 | 1 |
|
l2 |
1 | 0,588 | 0,4 | 0,144 | 0 | -0,283 | -1,11 | -3,17 | -Ґ |
1/мм.
По результатах обчислень в довільному масштабі в прямокутній системі координат будуємо графіки коефіцієнтів питомого ковзання l1 і l2. Після побудови графіків заштриховуємо внутрішню їх область.
Коефіцієнт питомого тиску
Цей коефіцієнт знаходиться при розрахункові зубців коліс на контактну міцність і визначається за формулою:
,
де m - модуль
зачеплення,
.
Значення коефіцієнтів питомого тиску
| х,мм | 0 | 30,17 | 60,33 | 75,415 | 90,5 | 120,66 | 150,83 |
| |
Ґ |
0,29 | 0,193 | 0,1856 | 0,193 | 0,29 |
Ґ |
1/мм
Глава 5. Синтез кулачкового механізму

Виконуємо синтез механізму, кінематичний і динамічний аналіз кулачкового механізму з штанговим плоским штовхачем за вихідними даними:
|
-кут відхилення -кут дальнього вистою -кут наближення -кут тиску - хід штовхача -закон руху: |
|
1. Побудова графіка кутового переміщення штовхача
Починаємо побудову з графіка аналога прискорень. Далі за методикою інтегруємо графік аналога прискорень і отримуємо криву яка представляє собою графік аналогу швидкостей штовхача. Інтегруючи цей графік, отримаємо криву, яка представляє собою графік кутувого переміщення штовхача.
Визначаємо масштабні коефіцієнти побудови графіків:
Масштабний коефіцієнт осі абсцис діаграм:

Де
-- фазові кути
кулачка;
(0-250) – відрізок відповідний суммі цих кутів.
Масштабний коефіцієнт діаграми переміщення:

Де
максимальне
значення переміщення;
довжина
відповідного
до
відрізка на
діаграмі у мм.
Масштабний коефіцієнт діаграми швидкостей:

Де
довжина
відповідного
відрізка(від
полюса до початку
координат)
на діаграмі у мм.
Масштабний коефіцієнт діаграми прискорень:

Де
довжина
відповідного
відрізка(від
полюса до початку
координат) на
діаграмі у мм.
Визначаємо мінімальний радіс кулачка з плоским штовхачем
Визначення проводимо у такій послідовності:
будуємо
графік залежності
переміщення
штовхача S як
функції прискорення
.Для
цього ровести
взаємно перпендикулярні
осі.Вісь ординат
позначити
через S, вісь
абсцис - через
.
на осі S від
початку координат
відкласти
відрізки
0-1
,0-2
,0-3
,…,які
відповідають
переміщенню
штовхача
від точок 1
,2
,3
,…
перпендикулярно
до осі S відкласти
відрізки рівні
прискоренню
штовхача. Кінці
відрізків
з’єднати плавною
кривою;
до від’ємної
частини одержаного
графіка провести
дотичну під
кутом 45
до перетину
з віссю ординат.
Одержимо точку
О';
вибравши мінімальну величину радіуса кривизни кулачка ρmin рівною 10-15 мм, відкласти її вниз від точки О'. Одержимо точку О1.Тоді О1О'- мінімальний радіус кулачка Rmin
2. Порядок побудови кулачкового механізму з плоским штовхачем
Вибираємо масштаб побудови М=0,000215 (м/мм) ;
З довільної
точки О, як з
центру, радіусом
описуємо коло;
Через центр О проводимо вертикальну вісь руху штовхача.Вона перетне коло в точці,яка відповідає початку віддалення штовхача;
Відповідно
до графіка
,
виконуємо
розмітку положень
штовхача(точки
0,1,2,3,…,n)
Від прямої О-0
в сторону,протилежну
обертанню
кулачка, відкладаємо
фазові кути
і точки поділу,
які відповідають
графіку
.Точки
позначаємо
і т.д.
Проводимо
промені,що
з’єднають
центр кулачка
О з точками
і т.д. Промені
зображають
положення осі
штовхача у
зворотньому
русі.
З центру кулачка
О радіусом
0-1,0-2,0-3 і т.д. проводимо
дуги до перетину
з відповідними
променями.Точки
перетину
відображають
положення
точки А у зворотньому
русі;
Проводимо
через точки
і т.д. перпендикуляри
до відповідних
променів;
Вписуємо в одержаний багатокутник обвідну криву,яка і буде шуканим профілем кулачка.
Література
1.Артоболевський И.И. Теория механизмов и машин. – М: Наука,
1988. – 640 с.
2.Теория механизмов и машин / Фролов К.В., Попов С.В.
Мусатов А.К. и др.; Под ред. К.В.Фролова.–М.: Высш. шк., 1987.–496с.
3.Заблонский К.И., Белоконев И.М., Щекин Б.М.
Теория механизмов и машин.–К.: Вища школа, 1989.–370с.
4.Курсовое проектирование по теории механизмов и машин
/ Кореняко А.С., Кременштейн Л.И., Петровский С.Д. и др.; Под ред. А.С. Кореняко.–К: Вища школа, 1970.–330с.
5. Попов С.А., Тимофеев Г.А. Курсовое проектирование по теории механизмов и машин.–М.: Высш. шк., 1998.–351с.
6. Курсове проектування з теорії механізмів і машин: навчальний посібник / Є.І.Крижанівський, Б.Д.Малько, В.М.Сенчішак та ін.–Івано-Франківськ: 1996.–357с.
7. Теорія механізмів і машин. Механічні передачі: Навч. Посібник І.І.Вишенський.–К.: НМКВО, 1992.–356с.
8. Мохнатюк А.І. Синтез кулачкових механізмів на ЕОМ: Навч. посібник.–К.: НМКВО, 1992.–188с.
9. Синтез планетарних передач на ЕОМ. Навчальний посібник до курсового проектування з дисципліни “Теорія механізмів і машин “ / А.І. Мохнатюк.–Вінниця: ВДТУ, 1997.–73с.
10. Кіницький Я.Т. Теорія механізмів і машин. Підручник.–К.: Наукова думка, 2002.–660с.
11. Вірник М.М. Курсове проектування з теорії механізмів і машин.–Вінниця: ВДТУ, 2002.–230с
Размещено на
