Комплексна проробка рейсу теплохода "Х’юндай Токіо" за маршрутом Пусан Н’ю Порт–Лонг Біч
5.5 Розрахунок рейсових експлуатаційних витрат судна
Розрахунок рейсових експлуатаційних витрат судна надаємо у таблиці 5.22.
Таблиця 5.22 – Розрахунок рейсових експлуатаційних витрат судна
| Найменування величин | Позначення і формули | Значення величин |
| Експлуатаційні витрати судна за рейс, $ |
еВрекс.вит=еВрпос+ еВр зм |
276979,1+785576,88 = = 1062555,9 |
5.6 Валовий прибуток (збиток) в інвалюті за рейс
5.6.1 Чистий прибуток (збиток) в інвалюті за рейс
Розрахунок балансового прибутку (збитку) в інвалюті за рейс надаємо у таблиці 5.23
Таблиця 5.23 – Розрахунок балансового прибутку в інвалюті за рейс
| Найменування величин | Позначення і формули | Значення величин |
| Балансовий прибуток в інвалюті за рейс, $ | Прбал =Fінв -еВрекс | 442800 – 276979,1= 165820,9 |
Як було зазначено вище, за умовами чартерного договіру судновинаймач компенсує судновласникові витрати на пальне у всіх портах лінії.
5.7 Визначення якісних показників судна
Якісні показники – це відносні величини, на основі яких виконується аналіз роботи судна й флоту. По своїй природі вони є середніми величинами, визначають продуктивність і якість використання судна.
Для комплексної оцінки ефективності експлуатації судна за рейс застосовуються наступні показники (таблиця 5.24).
Таблиця 5.24 – Якісні показники роботи судна
| Найменування показника | Позначення | Значення показника |
| Коефіцієнт використання вантажопідйомності судна (це показник якості використання тоннажу) | aв | 0,348 |
| Середня експлуатаційна швидкість, миль/добу | Vc | 518,24 |
| Коефіцієнти ходового і стояночного часу (основним показником використання суднового часу для транспортної роботи по переміщенню вантажів є питома вага ходового часу в загальному часу рейсу) | eх , eст | 0,701/0,299 |
| Середня ефективність вантажної обробки в портах, тонн/добу | М* | 10005,9 |
| Середня валова норма вантажних робіт, тонн/добу | М*в | 10005,9 |
| Коефіцієнт резерву норм (показує частку загального часу стоянки, що витрачається судном на стоянці поза ванта-жними операціями) | Кр | 1 |
| Продуктивність однієї тонни вантажопідйомності (показує, яку транспортну продукцію в тонно-милях дає в середньому 1т вантажопідйомності за добу експлуатації, це комплексний показник якості використання палива), тонно-миль | μ | 126,42 |
| Середня прибуткова ставка за одну тонну вантажу, $ | fт | 10,03 |
| Валова прибутковість однієї судно-доби, $ | μв | 30000 |
| Рівень дохідності | РП | 1,21 |
Нижче приведені розрахункі наданих у таблиці показників.
5.7.1 Коефіцієнт використовування вантажопідйомності судна
Розрахунок коефіцієнта вантажопідйомності судна, який показує якість використання тоннажу, надаємо в таблиці 5.25
Таблиця 5.25 – Розрахунок коефіцієнта вантажопідйомності судна
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Коефіцієнт використовування вантажопідйомності судна | aг=еQLп/еDWLп | 149607645,98/429420464,2 = 0,348 |
5.7.2 Середня експлуатаційна швидкість
Розрахунок середньої експлуатаційної швидкості надаємо у таблиці 5.26
Таблиця 5.26 – Розрахунок середньої експлуатаційної швидкості
| Найменування величин | Формула | Значення величини |
| Середня експлуатаційна швидкість, милі/доба | Vc = Lп/tx | 5363,8/10,35 = 518,24 |
5.7.3 Коефіцієнти ходового часу і стоянки
Розрахунок Коефіцієнтів ходового та часу стоянок надаємо у таблиці 5.27.
Таблиця 5.27 – Розрахунок Коефіцієнтів ходового і стоянки часу
| Найменування величин | Формула | Значення величин |
| Коефіцієнт ходового часу | eх= tx /tp | 0,701 |
| Коефіцієнт часу стоянки | eст= tст /tp | 0,299 |
5.7.4 Середня ефективність вантажної обробки в портах
Розрахунок середньої ефективності вантажної обробки в портах надаємо в таблиці 5.28.
Таблиця 5.28 – Розрахунок середньої ефективності вантажної обробки в портах
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Середня ефективність вантажної обробки в портах, тонн/доба | М* =еQ/ (tзавст + tвивст) |
|
5.7.5 Середня валова норма вантажних робіт
Розрахунок середньої валової норми вантажних робіт надаємо в таблиці 5.29.
Таблиця 5.29 – Розрахунок середньої валової норми вантажних робіт
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Середня валова норма вантажних робіт, тонн/добу | М*в = еQ/ еtст |
|
5.7.6 Коефіцієнт резерву норм
Розрахунок Коефіцієнта резерву норм надаємо у таблиці 5.30.
Таблиця 5.30 – Розрахунок Коефіцієнта резерву норм
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Коефіцієнт резерву норм | Кр = М*в / М* | 10005,9/10005,9= 1 |
5.7.7 Продуктивність однієї тонни вантажопідйомності в добу експлуатації
Розрахунок продуктивності однієї тонни вантажопідйомності на добу експлуатації визначаємо добутком трьох розглянутих вище показників, надаємо в таблиці 5.31.
Таблиця 5.31 – Продуктивність однієї тонни вантажопідйомності на добу експлуатації
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Продуктивність однієї тони вантажопідйомності в добу експлуатації, тони | μ=aг* Vc * eх | 0,348*518,24*0,701= 126,42 |
5.7.8 Середня прибуткова ставка за одну тонну вантажу і тонно-милі
Розрахунок середньої прибуткової ставки за одну тонну вантажу надаємо у таблиці 5.32.
Таблиця 5.32 – Розрахунок середньої прибуткової ставки за одну тонну вантажу
| Найменування величини | Формула | Значення величини |
| Середня прибуткова ставка за одну тонну вантажу, $/тонна | fт = Fінв / еQ | 442800/44126,30 = 10,03 |
5.7.9 Валова прибутковість одних судно-діб
Валова прибутковість одних судно-діб – показник, що характеризує результати використовування флоту і роботи суднових екіпажів по виконанню рейсових завдань.
Розрахунок валової прибутковості одних судно-діб надаємо у таблиці 5.33.
Таблиця 5.33 – Розрахунок валової прибутковості одних судно-діб
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Валова прибутковість одних судно-діб, $ | μв= Fінв / tp | 442800/14,76 = 30000 |
5.7.10 Рівень прибутковості
Рівень прибутковості є відношенням доходів до витрат. Розрахунок рівня прибутковості надаємо у таблиці 5.34.
Таблиця 5.34 – Розрахунок рівня прибутковості
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Рівень прибутковості | РП= Fінв/еВрекс. | 442800/276979,1= 1,6 |
Оскільки при РП > 1 – рейс прибутковий, а при РП < 1 збитковий, то в нашому випадку рейс буде прибутковим.
5.8 Аналіз економічної ефективності
5.8.1 Собівартість перевезення 1 тонни вантажу
Розрахунок собівартості однієї тонни вантажу надаємо у таблиці 5.35.
Таблиця 5.35 – Розрахунок собівартості однієї тонни вантажу
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Собівартість однієї тонни вантажу, $/тонна | Sм =еВрекс. /Q | 276979,1/ 44126,30 = 6,28 |
5.8.2 Витрати собівартості 1 тонно-милі
Розрахунок витрат собівартості 1 тонно-милі надаємо у таблиці 5.36.
Таблиця 5.36 – Розрахунок витрат собівартості 1 тонно-милі
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Собівартість однієї т-милі | Sтм = Sм/L | 7,8 / 5363,8 = 0,00145 |
5.8.3 Собівартість утримання судна в добу експлуатації
Розрахунок собівартості утримання судна в добу експлуатації надаємо у таблиці 5.37.
Таблиця 5.37 – Розрахунок собівартості утримання судна в добу експлуатації
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Собівартість утримання судна в добу експлуатації, $/доба | Sсудна =еВрекс./ tр | 276979,1/14,76=18765,5 |
5.8.4 Рентабельність судна в % за рейс
Загальну рентабельність судна в % за рейс розраховуємо відношенням балансового прибутку з загальними експлуатаційними витратами судна за рейс.
Розрахунок загальної рентабельності судна, в %, за рейс надаємо у таблиці 5.38.
Таблиця 5.38 – Розрахунок загальної рентабельності судна, в %, за рейс
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Загальна рентабельність судна за рейс, % |
Рент= |
165820,9/ 276979,1*100 = 59,9 |
5.8.5 Окупність капітальних витрат
Розрахунок окупності капітальних витрат надаємо у таблиці 5.40.
Таблиця 5.40 – Розрахунок окупності капітальних витрат
| Найменування величини | Формула | Значення величин |
| Окупність капітальних витрат, роках | Ток = К/Пч | 40000000 /3059395,6= 13,1 |
| Окупність капітальних витрат, місяцях | Тмесяц ок = Ток *12 | 13,1*12 = 157,2 |
| Окупність капітальних витрат, рейсах | Трейсок=Тмесяцок*30/ tр | 319,5 |
| Капітальні витрати, тис. $ | К = Цс | 40000 |
| Чистий прибуток за рік, тис. $ | Пч = Пб – Пб *0,25 = 0,75 Пб*24,6 | 0,75*165820,9*24,6 = 3059395,6 |
Всі дані і розрахункові показники роботи судна за рейс зводи,мо в таблицю 5.41 [5, c.26 – 64].
Таблиця 5.41 Техніко-економічні показники роботи судна (ТЕП)
| Найменування показників | Умовні позначення |
Одиниця вимірювання |
Значення |
| Дедвейт | DW | т | 80059 |
| Запаси на початок рейсу | Gзап | т | 5186,7 |
| Чиста вантажопідйомність судна | Dч | т | 74872.3 |
| Дохід за рейс | Fінв | тис. $ | 442,8 |
| Експлуатаційні витрати за рейс | еВрекс | тис. $ | 276,9 |
| Прибуток за рейс | DFрінв | тис. $ | 165,8 |
| Ціна судна (капітальні витрати) | Цс | тис. $ | 40000 |
| Коефіцієнт використовування вантажопідйомності | aг | --- | 0,348 |
| Рівень прибутковості | РП | --- | 1,6 |
| Собівартість перевезення 1 т вантажу | Sт | $/т | 6,28 |
| Собівартість утримування судна на добу | Sсудна | $/доба | 18765,5 |
| Чистий прибуток | Пч | $ | 124365,7 |
| Рентабельність роботи судна | Рзаг | % | 59,9 |
| Окупність капітальних витрат | Ток | років | 13,1 |
Висновок до розділу
Експлуатація даного судна на лінії Пусан Н’ю Порт (Південна Корея) – Лонг Біч (США) за даними розрахунків є прибутковою і рентабельність роботи судна складає 59,9 %. Але слід зазначити, що даний перехід був вилучений із загальної лінії обертання судна, та із загальних витрат на утримання судна, також дані розрахунків були дуже узагальнені, що дає можливість припустити, що похибка розрахунків економічних показників є дуже великою. За умовами чартеру судно будувалося із метою працювати на лінії протягом наступних 10 років, що може означати реальний час його рентабельної праці.
РОЗДІЛ 6. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
6.1 Охорона праці
6.1.1 Нормативно-правова та законодавча база охорони праці на суднах
Охорона праці - це система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, технічних і організаційних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я й працездатності людини в процесі праці. По суті всі норми трудового законодавства забезпечують охорону праці робітників та службовців, тому що в цілому вони спрямовані на захист їхніх інтересів і збереження здоров'я. У практичній роботі до охорони праці прийнято відносити тільки ті норми трудового законодавства, які безпосередньо забезпечують здорові й безпечні умови роботи. Безпека праці - це стан умов праці, при яких відсутня виробнича небезпека [11, c. 12].
У поняття охорони праці входять:
- трудове законодавство, що регулює трудові відносини всіх без винятку робітників та службовців. Діють спеціальні правові акти й норми, що враховують особливі умови праці, властиві даної професії або роботі. Такими спеціальними правовими нормами регулюється, наприклад, праця працівників морського транспорту;
- техніка безпеки - система організаційних і технічних заходів і засобів, що запобігають впливу на працюючих небезпечних виробничих факторів. Техніка безпеки охоплює велике коло питань, спрямованих на створення безпечних умов праці, захист працюючих від шкідливих впливів, які викликані умовами роботи. Техніка безпеки опирається на спостереження, розрахунки, конструювання, вивчення технологічних процесів з погляду їхньої безпеки; намічає шляхи усунення факторів, які можуть викликати нещасні випадки, схованих як в умовах виробництва, так і в діях працюючих людей. Розробляє заходу, спрямовані на поліпшення й полегшення умов праці при одночасному збільшенні його продуктивності;
‒ виробнича санітарія- система, організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів і засобів, що запобігають вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів. Вона розробляє заходи, спрямовані на забезпечення здорових гігієнічних умов праці, попередження професійних захворювань, а також шкідливого впливу окремих технологічних процесів на організм працівників.
Законодавчі і нормативні документи, що регламентують необхідність виконання вимог з охорони праці в установах, організаціях і на виробництві:
SOLAS 74.
МКУБ.
Закон Украины «Об охране труда».- К.: 1993.-40 с.
Закон Украины «Про пожежну безпеку».- К.: 1994.-56 с.
ГОСТы ССБТ. Система стандартов в области охрани и безопасности труда.
Правила пожежної безпеки в Україні. – К.: Укрархбудінформ, 1996.
Загальні положення і вимоги, які регламентують умови праці на підприємствах та організаціях, визначені законодавством про працю. Згідно з цими положеннями і вимогами розробляються й періодично переглядаються спеціальні правила, норми та інструкції з охорони праці і виробничої санітарії. Більшість нормативів і рекомендацій з умов праці встановлюються на рівні державних стандартів (Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку — ДСН 2.3.6 037-99, Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації — ДСН 3.3.6 039-99, Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень — ДСН 3.3.6 042-99 тощо). Санітарні норми, встановлені для підприємств, визначають правила, вимоги, положення, які регламентують умови праці. Вони представлені у вигляді різних документів: довідників, збірників норм та правил, інструкцій, постанов, законодавчих актів.
6.1.2 Аналіз шкідливих та небезпечних факторів на суднах
Залежно від характеру походження виробничі шкідливі умови праці поділяються на три групи:
шкідливі умови праці, пов’язані з трудовим процесом. Вони зумовлені нераціональною організацією праці (надмірним напруженням нервової системи, напругою органів зору, слуху, великою інтенсивністю праці тощо);
шкідливі умови праці, пов’язані з виробничим процесом. Вони створюються за рахунок технічних недоліків виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, шкідливих хімічних речовин, випромінювання). Майже всі вони нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і кількісно оцінюються;
шкідливі умови праці, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загальносанітарних умов на робочому місці.
Нижче наведена таблиця 6.1 із зазначенням потенційно-шкідливих факторів на навігаційному містку. У таблиці приведений перелік підгруп кожної групи, що забезпечує єдиний підхід до викладу вимог і норм по окремих видах небезпечних і шкідливих виробничих факторів [35].
Таблиця 6.1 Потенційні небезпечні і шкідливі фактори на містку
|
Види потенційно можливих небезпечних і шкідливих Виробничих факторів |
Наявність факторів |
|
Фізичні небезпечні і шкідливі виробничі фактори: шум, вібрація, підвищене виділення тепла, підвищена вологість, наявність електромагнітних полів, наявність електростатичних полів, небезпека вибуху, небезпека виникнення пожежі, небезпека ураження електрострумом, підвищена загазованість, відкрито рухаються й обертаються частини машин. |
+ + + + + + - + + - - |
|
Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори: токсичні речовини: пари ртуті, пари свинцю і його сполук та ін., подразнюючі речовини: пральні засоби, кислоти, луги, розчинники, кислі гази. Канцерогенні речовини: сполуки алюмінію, бензин, гас, 3,4-бензапирен (міститься у вихлопних газах двигунів). |
- - - |
|
Біологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори: мікроби, віруси, бактерії, комахи, гриби, найпростіші, інші мікроорганізми. |
- - - - |
|
Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі фактори: малорухомість роботи, фізична утома, нервова напруга, напруга аналізаторів – зорового, слухового, тактильного, напруга рук, ніг, спини. |
+ + + + + |
Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути:
професійні захворювання;
посилення захворювання, яке вже має працівник та зниження опірності його організму;
зниження працездатності та продуктивності праці.
6.1.3 Заходи з забезпечення безпечних та не шкідливих умов праці на суднах
З метою запобігання або зменшення впливу на працівників шкідливих і небезпечних виробничих чинників, забезпечення безпеки праці застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії:
засоби колективного захисту;
2 засоби індивідуального захисту.
Класифікація засобів колективного захисту наведена в ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация».
За принципом дії засоби колективного захисту поділяються на огороджувальні, запобіжні пристрої, блокування, сигналізаційне обладнання, профілактичні випробування. Огороджувальні пристрої (кожухи, щити, екрани, бар’єри тощо) застосовуються для ізоляції зон з безпекою механічних дій, для огорожі зон випромінювань і зон з хімічними речовинами, а також робочих майданчиків, розташованих на висоті. Вони поділяються на стаціонарні, які демонтуються для виконання допоміжних операцій (заміна інструмента, змазка обладнання тощо), та переносні, що використовуються для огорожі нестаціонарних робочих місць (зварювальні пости), а також при виконанні ремонтних чи налагоджувальних робіт [24, c. 122].
В Україні діє ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працівників. Загальні вимоги та класифікація», який передбачає такі засоби індивідуального захисту:
ізолюючі костюми (пневмокостюми, гідроізолюючі костюми, скафандри);
засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски);
спеціальний одяг (комбінезони, напівкомбінезони, куртки, брюки, костюми, халати, кожухи);
спеціальне взуття (чоботи, ботфорти, напівчоботи, боти, бахіли);
засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);
засоби захисту голови (каски, шоломи, шляпи);
засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);
засоби захисту органа слуху (протишумові шоломи, протишумові навушники, протишумові вкладиші);
засоби захисту очей (захисні окуляри);
запобіжні пристрої (запобіжні пояси, надплечники, маніпулятори);
захисні дерматологічні засоби (миючі засоби, пасти, креми, мазі).
Керівник підприємства (власник) зобов’язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці. Видача спецодягу й інших засобів індивідуального захисту здійснюється згідно з Типовими галузевими нормами безплатної видачі робочим і службовцям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.
6.1.4 Розрахунок приточно-витяжної вентиляції в машинно-котельному відділенні
Мета: ознайомитись з методом вибору оптимальних мікрокліматичних умов у робочій зоні виробничих приміщень відповідно до ДСТ 12.1.005-88, ознайомитись із пристроєм приладів і технікою виміру температури, відносної вологості, тиски й швидкості руху повітря, ознайомитись з методами нормалізації параметрів метеовимог у робочій зоні, навчитись робити розрахунок необхідної кількості повітря, що подається в приміщення з метою видалення надлишкового тепла для оптимізації мікрокліматичних умов у робочій зоні виробничих приміщень.
Техніка безпеки при проведенні практичних розрахунків. Взагалі немає специфічних потенційних небезпек і тому варто дотримуватись лише загальних вимог по техніці безпеки при роботі в навчальній лабораторії. Варто лише більш уважно ставитися до включення електроприладів (кондиціонера й нагрівальної плитки). Перед включенням цих приладів варто перевірити справність електричних розеток і електрошнурів і перевіряти заземлення. Робота з несправними шнурами й розетками не допускається.
Основною потенційною небезпекою при проведенні роботи є електричний струм. Тому при проведенні даної роботи необхідно особливу увагу приділяти питанням електробезпечності. Перед початком роботи необхідно:
перевірити справність розеток і шнурів для підключення електромоторів;
перевірити підключення заземлення;
під час роботи установки не торкатися руками до струмоведучих частин установки.
Суть процесу вентиляції грунтується на тому, що із виробничого приміщення безперервно виводиться забруднене повітря і одночасно подається свіже повітря в таких кількостях, щоб концентрація шкідливих речовин в повітрі була нижчою за гранично допустимі концентрації, а температура, вологість і рухомість повітря відповідали санітарним нормам.
Під вентиляцією взагалі розуміють сукупність агрегатів, які призначені для організованого повітрообміну.
Вентиляція може подавати (приточна) і видаляти (витяжна) повітря із приміщень чи виконувати і те і друге одночасно. В відповідності з цим її називають приточною, витяжною чи приточно-витяжною.
За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою. Загальнообмінна вентиляція здійснює повітрообмін у всьому приміщенні, а місцева - лише у визначених робочих місцях.
Приміщення машинних залів газових турбін, насосних станцій, котельних, наприклад, провітрюються тільки по приточній схемі (Vпод >Vвив) і не менше ніж при 20-кратній заміні повітря за годину. Напір повітря, який створюється при цьому (тиск в приміщенні вище атмосферного) виключає можливість проникнення в приміщення шкідливих і вибухонебезпечних речовин. Витяжка в даному випадку взагалі недопустима. В той же час аварійну вентиляцію проектують тільки на від'ємний баланс повітряного середовища Lпод<Lвид, який прискорює розсіювання шкідливих речовин.
Ефективність вентиляції залежить не тільки від потужності вентиляційних влаштувань, але й від дотримання певних правил організації повітрообміну. Потік приточного повітря не повинен проходити через зони з більшим забрудненням. Приточне повітря направляють безпосередньо на робочу зону чи зону, яка обслуговується так, щоб він не порушував роботу місцевих відсмоктувачів.
До метеорологічних параметрів в умовах замкнутого простору робочого приміщення відносять – температуру, відносну вологість, швидкість руху повітряних мас.
Для конкретних умов роботи розроблені оптимальні метеорологічні параметри з відхиленнями від оптимальних у припустимих межах
Дотримання норм по параметрах метеовимог у робочих приміщеннях потрібно для підтримки необхідної працездатності, життєдіяльності й комфортності праці.
У процесі виробництва практичного заняття студенти ознайомляться з основними принципами нормування параметрів метеовимог.
Кліматичні умови є найважливішими санітарно-гігієнічними параметрами умов праці. Вони характеризуються температурою, вологістю, тиском і швидкістю руху повітря на робітничих місцях, а також тепловим випромінюванням від нагрівальних поверхонь технологічного устаткування й конструкцій, що обгороджують. Ці фактори можуть вплинути на самопочуття й працездатність людини, продуктивність і безпеку його праці. Тому створення нормальних кліматичних умов є однієї з найважливіших першочергових завдань на виробництві.
При визначенні впливів кліматичних умов на організм людини виходять із так званої терморегуляції організму, під якою розуміють сукупність всіх фізіологічних факторів, що забезпечують процес теплообміну між організмом і зовнішнім середовищем і збереженням температури тіла на постійному рівні (36,6 ° С), незалежно від зовнішньої температури.
Людина в нормальних умовах безупинно віддає теплоту в навколишнє середовище.
Із загальної кількості теплової енергії при 18-20 ° С доводиться:
на випромінювання (радіацію) – 45 %:
на випар (пітовідділення) – 25%;
на конвекцію – 30 %;
Такий розподіл теплоти, що втрачається людиною, вважається найбільш оптимальним.
При зміні параметрів навколишнього середовища: температури, тиску, вологості й швидкості повітря – ці співвідношення для людини істотно міняються. Так, наприклад, при температурі 30° С віддача теплоти людським організмом випаром зростає до 50 % і стає рівної сумарній витраті теплоти випромінюванням і конвекцією. При подальшому підвищенні температури віддача теплоти відбувається вже майже повністю за рахунок випару. Ця здатність людського тіла до пітовідділення є захисною реакцією організму проти перегріву.
На стан організму в умовах підвищених температур великий вплив має вологість повітря. При температурі 16-20° С оптимальною є вологість повітря 40-45%. Підвищення вологості до 80% викликає неприємні відчуття, а вологість вище 85 % приводить до порушення терморегуляції організму. Несприятливий вплив на організм людини робить і знижена вологість (нижче 30%).
На терморегуляцію організму великий вплив має швидкість руху повітря. Оптимальні метеорологічні параметри в робочій зоні виробничих приміщень, при яких досягаються найбільш сприятливі умови для роботи, визначає ДСТ 12.1. 005-88. Вони вибираються залежно від категорії роботи (легка, середньої ваги, важка) і надлишку явного тепла. При цьому розрізняють приміщення з незначним, менш 20 ккал/м3*година (23Дж/м3*годину), і зі значним, більше 20 ккал/м3*годину, надлишку явного тепла. Приміщення, цехи й ділянки зі значними надлишками явного тепла ставляться до категорії «гарячих цехів».
Температура, відносна вологість і швидкість руху повітря відповідно до ДСТ 12.1. 005-88 установлюється залежно від умов роботи для теплого й холодного періодів.
Основні шляхи забезпечення оптимальних метеорологічних (мікрокліматичних) умов праці. На виробництві оптимальні метеорологічні умови забезпечують наступними заходами:
при виборі технологічних процесів повинна віддаватися перевага тим, які характеризуються найменшою виразністю шкідливих виробничих факторів за ДСТ 12.3. 002-75;
при неможливості повного усунення шкідливих виділень у повітря робочих приміщень треба, шляхом використання раціональних об'ємно-планувальних рішень, максимально обмежити їхнє поширення в робочій зоні приміщень. Апарати з великими тепловиділеннями (печі, сушарки, теплообмінники, казани) розміщують по можливості на відкритих площадках або в окремих ізольованих приміщеннях;
теплоізоляцією апаратів, устаткування й трубопроводів, що є джерелами тепловиділення;
застосуванням приточно-витяжної вентиляції й кондиціюванням повітря;
при локальному виділенні тепла використовуються повітряне й рідше – водяне охолодження.
Розрахунок. На підставі ДСТ 12.1. 005-88 вибраємо оптимальну температуру, вологість і швидкість повітря у виробничому приміщенні для справжнього періоду часу, з обліком, що в приміщенні виконується робота холодний період року середньої ваги ІІ-а й що є надлишок явного тепла 25ккал/м3*година (104.5 кДж/м3*годину), обрані параметри заносимо в таблицю 6.2. Таблиця ДСТ 12.1. 005-88 надана у додатку П.
Робимо вимір метеорологічних умов, результати вимірів заносимо в таблицю 6.2.
Таблиця 6.2 Оптимальні й фактичні параметри метеовимог
| Параметри |
Оптимальні значення ДСТ 12.1. 005-88 |
Фактичні значення по приладах | |
| Без кондиціонера | З кондиціонером | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1. Температура, t0, °С | 18-20 | 16 | 18 |
| 2. Відносна вологість, % | 40-60 | 75 | 60 |
|
3. Швидкість руху повітря, V, м/с |
0,2 | 0,3 | 0,2 |
За результатами вимірів з оптимальними метеорологічними умовами та обраними відповідно до ДСТ 12.1. 005-88 виявлено розбіжності цих даних, тому включаємо кондиціонер і домогаємося того, щоб фактичні дані по температурі й вологості відповідали оптимальним умовам. Результати вимірів заносимо в таблицю 6.2.
Робимо розрахунок необхідної кількості зовнішнього повітря, що подається в приміщення системою загально-обмінної вентиляції для підтримки метеорологічних умов на оптимальному рівні, припускаючи, що у виробничому приміщенні є надлишок явного тепла. Користуємося наступною формулою:

де VT – об'єм зовнішнього повітря, що подається в приміщення при розрахунку по надлишку явного тепла, м3/годину;
V0 - об'єм повітря, що видаляється з робочої зони приміщення місцевими повітродувками на технологічні потреби, м3/годину, за завданням 160 102;
Qя – надлишок явного тепла, ккал/м3*годину, за завданням 0,6 106;
t0 – температура повітря, що видаляється з робочої зони приміщення, °С (t0=tнорм), за завданням 18;
t – температура зовнішнього повітря, що подається в приміщення, °С, за завданням 13;
tух – температура повітря, що видаляється із приміщення за межами робочої зони,°С, за завданням 18.
Виконуємо розрахунок:
VT = 160 102 + 0,6 106 - 0,29*160 102*(18-13) = 0,413;
0,29*(18-13)
0,413 106 м3/годину - це необхідна кількість зовнішнього повітря, що має подаватися в приміщення системою загально-обмінної вентиляції для підтримки метеорологічних умов на оптимальному рівні.
Вираховуємо коефіцієнт кратності циркуляції повітря, який за вимогами повинен бути у межах Кц = 4 – 6 год -1.
Кц = Vт / Vмв = 0,413*106 / 0,082600*106 = 5-1,
що відповідає вимогам.
6.2 Охорона навколишнього середовища
6.2.1 Нормативно-правова та законодавча база охорони навколишнього, морського середовища
Морський транспорт одним з перших зіштовхнувся з проблемою збереження чистоти Світового океану.
Сучасні морські судна являють собою складні плавучі спорудження з могутніми енергетичними установками і системами, що у процесі роботи приводять до утворення різноманітних видів відходів.
Використання нафтопродуктів, як паливо, і мастильних матеріалів супроводжується втратами у вигляді витоків з паливних і масляних систем, дрібних розливів при ремонтних роботах, випадкових розливах при заміні змащення, очищенню фільтрів. Нафтові відходи звичайно накопичуються в льялах МКВ, де перемішуються з водою, що також попадає в льяла в зв'язку з витоками з водяних систем і відпріванням. Льяльні води періодично видаляють із суден. Неочищені льяльні води є одним із джерел забруднення моря. Морську воду використовують на суднах для мийки вантажних і виробничих приміщень, механізмів і пристроїв. У цьому випадку також можливе забруднення моря, тому що води чи водяні розчини препаратів, використовувані для мийки, при скиданні в море можуть містити найрізноманітніші забруднюючі речовини в різних концентраціях і сполученнях.
Води, використані і забруднені під час мийки, називаються промивними.
Забортна вода необхідна судну і для використання, як перемінний баласт, і з метою забезпечення необхідних умов мореплавності.
Використання морської води для цілей баластування і мийки вантажних ємностей викликає найбільше значне забруднення моря при існуючих методах експлуатації транспортних суден.
І, нарешті, морську воду використовують на суднах для побутових і санітарно-гігієнічних нестатків екіпажу і пасажирів. У даному випадку забруднення морського середовища відбувається внаслідок скидання із суден побутових відходів, зайва присутність яких порушує кисневий баланс у морській воді. Ці відходи можуть містити різні хвороботворні мікроорганізми, хімічні миючі речовини й інші забруднювачі, небезпечні як для людини, так і для мешканців морського середовища.
Крім морської води самохідне судно забруднює також атмосферне повітря. У цьому випадку відбувається теплове забруднення атмосфери, обумовлене викидом гарячих і димових газів із суднових двигунів і котлів, а також забруднення у вигляді викиду незгорілих часток палива і продуктів його згоряння, що несуть із собою різні шкідливі хімічні сполуки (окису сірки, азоту, вуглецю, важких металів).
Зазначені викиди розсіюються в атмосфері, осаджуються на поверхні води чи розчиняються в ній.
Основним правовим документом, що регламентує забруднення довкілля суднами є міжнародна конвенція MARPOL 73/78.
Міжнародна Конвенція по запобіганню забруднення моря із суден, в 1973р. була прийнята Міжнародною Конференцією по запобігання забруднення морського середовища, скликаної IMO. Ця Конвенція була пізніше виправлена Протоколом 1978 року, що доповнює Конвенцію, що був прийнятий Міжнародною Конференцією по безпеці танкерів і запобіганню забруднення (Конференція БТЗЗ), скликаної IMO. Конвенція, виправлена Протоколом, відома як Міжнародна Конвенція по запобіганню забруднення моря із суден 1973 року, виправлена Протоколом 1978 року, що доповнює Конвенцію, або скорочено МАРПОЛ 73/78.
Інструкції відносно різних типів суден, що викликають забруднення моря викладенні в п'ятьох Додатках до Конвенції:
MARPOL 73/78 Додаток I: Запобігання забруднення нафтою.
MARPOL 73/78 Додаток II: Контроль забруднення отруйними рідкими речовинами.
MARPOL 73/78 Додаток III: Запобігання забруднення шкідливими речовинами в упакованій формі.
MARPOL 73/78 Додаток IV: Запобігання забруднення льяльними водами із судів.
MARPOL 73/78 Додаток V: Запобігання забруднення сміттям із судів.
MARPOL 73/78 Додаток VІ: Запобігання забруднення повітря суднами.
6.2.2 Вплив судна на навколишнє, морське середовище
В результаті узагальнення досліджень, що проводилися різними країнами, під керівництвом ІМО прийнято, що до основних видів забруднюючих речовин, що попадають у морське середовище з транспортних суден, варто відносити: нафту і нафтопродукти; шкідливі, що не є нафтою, рідкі речовини, перевезені на судах наливом; шкідливі речовини, перевезені на судах в упакуванні, вантажних контейнерах, знімних танках, в авто чи залізничних цистернах; стічні води; сміття.
Основні вимоги конвенції MARPOL 73/78 наступні:
- вимоги конвенції мають суворо виконуватись на борту всіх морських суден без виключення;
- сміття на борту судна має сепаруватись. Для цього повинно бути не меньше чотирьох контейнерів для сміття:
- сухого;
- сміття, що не розкладається;
- харчових відходів;
- пластик;
- викид всякого сміття заборонений у внутрішніх водах, прибережній трьохмильній зоні, в радіусі 500 метрів навкруг морських платформ і в спеціальних зонах: Чорному морі, Балтійському морі, Середземному морі, Північному морі, Карибському морі, в Персидській і Мексиканській затоках.
- в зоні 3 – 12 миль дозволяється викидати харчові відходи і тверде сміття, подрібнене до 25 мм, яке тоне;
- в зоні 12 – 25 миль дозволяється викидати тверде сміття;
- поза зоною 25 миль дозволяється викидати упаковочні матеріали, що плавають;
- суворо забороняється викидати
