Фізика напівпровідників
.
(7.41)
Завдяки величезним
розмірам і
масам зірок
на них ідеально
вирішується
проблема
гравітаційного
утримування
і термоізоляції
плазми (речовина
при Т~
К
являє собою
високойонізовану
плазму). На Землі
для
цього
треба шукати
інші підходи.
Термоядерна
реакція синтезу
на Землі поки
що здійснена
лише як вибухова
у водневій
бомбі (СРСР,
США, 1953 р.), де детонатором
служить атомна
бомба, внаслідок
вибуху якої
у рівнокомпонентній
суміші дейтерію
і тритію виникають
температура
Т~
К
і тиск Р~
атм,
що приводить
до “підпалювання”
термоядерної
реакції
.
(7.42)
В реакції (7.42) виділяється енергія ~17,6МеВ, яка на одиницю маси реагуючої речовини в 4 рази більша, ніж в реакції ділення, тому енергія термоядерних бомб становить ~(105–106)т тротилового еквіваленту.
Надзвичайно
привабливими
видаються
перспективи
керованого
термоядерного
синтезу (КТС),
як з точки зору
практичної
невичерпності
дешевого для
КТС пального
(дейтерію у
водах океанів),
так і з огляду
на суттєво
меншу радіаційну
загрозу реакторів
КТС, ніж у реакторів
ділення, тому
вивчення КТС
розпочалося
ще у 50-і роки ХХ
століття. Створення
реактора КТС
передбачає:
1) одержання
плазми, нагрітої
до температур
~
К;
2) утримання
плазмової
конфігурації
протягом часу,
необхідного
для протікання
термоядерних
реакцій. Керовано
нагріти речовину
до таких температур
можна газовим
розрядом, гігантським
лазерним імпульсом
або бомбардуванням
інтенсивним
пучком часток.
Тому дослідження
проблем КТС
ведуться в
напрямку створення
квазістаціонарних
реакторів з
магнітним
утримуванням
плазми та імпульсних
реакторів з
інерційним
утримуванням
плазми. В обох
підходах ще
є принципові
труднощі, пов’язані
з нестійкістю
плазмових
конфігурацій
та проблемою
домішок у плазмі,
що ведуть до
надмірних
енергетичних
втрат. Проте,
небезпідставним
є оптимізм, що
реактор енергетики
майбутнього
буде побудований.
§ 7.5. Елементарні частинки та фундаментальні взаємодії
Елементарні
частинки в
точному розумінні
цього терміну
– первинні,
далі неподільні
частинки, з
яких за припущенням
складається
вся матерія.
В сучасній
фізиці цей
термін вживається
менш точно –
для найменування
всіх мікрочастинок,
які (за винятком
протонів) не
є атомами, чи
атомними ядрами.
Крім протонів,
сюди відносяться:
нейтрони, електрони,
фотони,
-мезони,
м’юони
,
важкі лептони
,
нейтрино трьох
типів (
дивні частинки
(к-мезони, гіперони),
різноманітні
резонанси,
-частинки,
“чарівні”
частинки,
іпсилон-частинки
۷, “красиві”
частинки, проміжні
векторні бозони
(
)
– всього ~ 400 часток,
здебільшого
нестабільних,
кількість яких
продовжує
зростати. Фактично,
більшість з
них не є елементарними;
частинки, що
претендують
на роль первинних
елементів
матерії, прийнято
називати істинно
елементарними.
Відкриття
складного,
несподіваного
світу елементарних
частинок –
надбання
квантово-релятивістської
фізики ХХ століття.
Деякі з елементарних
часток були
відкриті в
зв’язку з вивченням
будови атома
(е–
)
та ядра (р, n,
)
і в космічних
променях (е+,
К,
),
решта – на
прискорювачах
заряджених
часток, які
стали основним
інструментом
дослідження
елементарних
часток. Всі
елементарні
частинки є
об’єктами
винятково малих
мас і розмірів,
що обумовлює
квантову специфіку
їх поведінки.
Найбільш важлива
квантова властивість
всіх елементарних
часток – їх
здатність
народжуватися
і знищуватися
(випромінюватися
і поглинатися)
при взаємодії.
Різні процеси з елементарними частинками помітно відрізняються за інтенсивністю їх протікання. В зв’язку з цим взаємодії елементарних часток ділять на види: сильну, електромагнітну, слабку, гравітаційну. Інтенсивність взаємодій прийнято характеризувати безрозмірними параметрами, пов’язаними з квадратами констант зв’язку відповідних взаємодій.
Сильна взаємодія
обумовлює
найбільший
зв’язок елементарних
часток; для неї
,
радіус дії
;
саме вона забезпечує
зв’язок нуклонів
у ядрі.
Електромагнітна
взаємодія –
менш інтенсивна
і характеризується
параметрами
,
;
зокрема, ця
взаємодія
відповідальна
за зв’язок
електронів
з ядрами в атомах
і – атомів в
молекулах.
Слабка взаємодія
теж – короткодіюча,
її параметри
–
,
;
вона відповідальна
за повільні
процеси розпаду
квазістабільних
часток, час
життя яких
лежить в межах
10–6 – 10–14с.
Гравітаційна
взаємодія –
універсальна,
але, в зв’язку
з малими масами
елементарних
часток, на
характерних
для них відстанях
~10–15м вона
помітної ролі
не грає;
,
;
однак, вона
може стати
суттєвою на
відстанях
~10–35м.
Слід відмітити, що відносна роль різних взаємодій змінюється з ростом енергії часток. Проте, різні властивості симетрії сприяють розділенню взаємодій до досить значних енергій. Лише в границі самих великих енергій поділ взаємодій на види, мабуть, втрачає зміст.
В залежності від участі в тих чи інших взаємодіях елементарні частинки ділять на класи: фотон, лептони (“легкі” частинки), адрони (“сильні” частинки) з підкласами мезонів (“середніх” часток) та баріонів (“важких” часток), гравітон.
Фотони
є
квантами
електромагнітного
поля зі спіном
j=1; вони приймають
участь лише
в електромагнітній
взаємодії, але
не зазнають
сильної і слабкої
взаємодії.
Групу лептонів
складають
електрон е–,
м’юон
,
тау-лептон
,
відповідні
нейтрино
та їх античастинки.
Спін всіх цих
частинок j=1/2,
тобто вони є
ферміонами
(підкоряються
статистиці
Фермі-Дірака);
m
,
.
Лептони приймають
участь у слабкій
взаємодії
(заряджені –
також і в
електромагнітній),
але не зазнають
сильної взаємодії.
Підгрупу мезонів
складають піони
,
каони
,
-мезон,
деони
;
,
,
.
Всі вони –
нестабільні:
розпадаються
за рахунок
слабкої і
електромагнітної
взаємодії,
приймають
участь також
у сильній взаємодії.
Спін мезонів
j=0, тобто
вони є бозонами
(підкоряються
статистиці
Бозе-Ейнштейна).
Підгрупа баріонів
об’єднує нуклони
(р, n) і гіперони
(
,
маса яких ~1,2~1,8
mp. Спін баріонів
j=1/2, тобто вони,
як і лептони,
є ферміонами.
Баріони приймають
участь у всіх
видах взаємодій.
Відкриті на
прискорювачах
резонанси,
список яких
все збільшується,
є сильновзаємодіючими
короткоживучими
частинками
(
).
Вони трапляються
з цілим і напівцілим
спіном, тому,
відповідно,
відносяться
до мезонів або
баріонів.
Гравітони (гіпотетичні кванти гравітаційного поля) – частинки зі спіном j=2, приймають участь лише у гравітаційній взаємодії.
Кожна елементарна
частинка описується
сукупністю
дискретних
значень певних
фізичних величин,
що її характеризують
(квантових
чисел). Загальними
характеристиками
всіх елементарних
часток є маса
m, час життя
,
спін j, електричний
заряд Q. В
залежності
від часу життя
елементарні
частинки діляться
на стабільні,
квазістабільні
і нестабільні.
Стабільними
вважаються
електрон, протон,
фотон, нейтрино.
До квазістабільних
відносяться
частинки, які
розпадаються
за рахунок
електромагнітної
і слабкої взаємодії.
Нестабільними
є резонанси,
які розпадаються
за рахунок
сильної взаємодії.
Спін частинки
j, що характеризує
її власний
момент імпульсу,
може бути цілим
або напівцілим
кратним величини
–
постійної
Дірака. В цих
одиницях у
відомих часток
j набуває
значень 0,
,
1, … Електричний
заряд Q частинки
є цілим кратним
елементарного
заряду е; у відомих
елементарних
частинок Q
.
Було помічено,
що квантові
числа елементарних
часток пов’язані
з законами
збереження,
які відображають
певні симетрії
природи. Наприклад,
закони збереження
енергії Е, імпульсу
,
момента імпульсу
відображають
властивості
симетрії
простору-часу.
Відповідні
закони збереження
(а також закон
збереження
електричного
заряду) є точними.
вони виконуються
у всіх видах
взаємодій.
Разом з цим,
елементарні
частинки
характеризуються
ще рядом квантових
чисел, пов’язаних
з так званими
“внутрішніми”
симетріями.
Це, перш за все,– баріонний заряд В. Для всіх баріонів В=+1, для антибаріонів В=–1, для останніх часток В=0; має місце закон збереження баріонного заряду; вважається, що він може порушуватися.
По-друге,– лептонний заряд L. Для всіх лептонів L=+1, для антилептонів L=–1, для останніх часток L=0; має місце закон збереження лептонного заряду; вважається, що і він може порушуватися.
При розгляді адронів було помічено, що вони розбиваються на групи часток близьких за масою з подібними властивостями, якщо “виключити” електромагнітну взаємодію (зарядові мультиплети). Для характеристики цього було введене квантове число ізотопічного спіну І, яке пробігає цілі і напівцілі значення. Число часток у мультиплеті N=2I+1, вони відрізняються значенням “проекції” ізоспіну Із і величиною електричного
заряду (заряд
часток у мультиплеті
Q=Iз+В/2).
Наприклад, для
нуклонів І=1/2,
тому
(протон,
нейтрон). Має
місце закон
збереження
ізоспіну, порушується
електромагнітною
і слабкою взаємодією.
Важливою
характеристикою
адронів є так
звана внутрішня
парність
,
яка описує
симетрію правого
і лівого; порушується
слабкою взаємодією.
Нею ж порушується
так звана зарядова
парність
яка описує
симетрію часток
та античасток
і вводиться
для абсолютно
нейтральних
часток.
Поняття античастинки ввів П. Дірак (1928 р.). Він встановив квантово-релятивістське рівняння для електрона, яке, при заданому імпульсі частинки р, дає власні значення енергії
,
(7.43)
тобто одержуються дві області значень енергій, розділені забороненим проміжком шириною 2mec2 (мал.7.6).
В класичній теорії переходи в стани з від’ємною енергією заборонені, оскільки енергія змінюється неперервно. В квантовій теорії, де енергія квантується, такі переходи можливі. Але частинка з від’ємною енергією має від’ємну масу, що – нефізично. Дірак висунув гіпотезу, що стани з від’ємною енергією не спостерігаються, оскільки вони заповнені електронами. Збудження системи зводиться до переходу електрона з заповнених рівнів на вільні; внаслідок цього виникає вільний електрон і вакансія в системі заповнених рівнів – “дірка”. Ця вакансія веде себе як електрон з додатніми масою і зарядом, вона одержала назву позитрон. Для виникнення пари електрон-позитрон потрібна мінімальна енергія Е=2mec2. Процес
(7.44)
являє собою процес народження пари фотоном; із-за необхідності виконання законів збереження енергії та імпульсу він повинен відбуватись в полі частинки Х. Можливий і зворотній процес
,
(7.45)
процес аннігіляції пари; він не вимагає присутності сторонньої частинки, оскільки народжуються два фотони.
У 1932 р. позитрони
були виявлені
в космічних
променях; напротязі
1955–1956 р.р. були
відкриті антипротон
і
антинейтрон
.
Античастинки
існують і у
бозонів:
,
наприклад, є
античастинкою
для
.
Існують і абсолютно
нейтральні
частинки (
.
Вони нездатні
аннігілювати,
але можуть
перетворюватися
в інші частинки.
Найбільша група елементарних часток – адрони діляться на звичайні, дивні, “чарівні”, “красиві”, “істинні” частинки. Цьому поділу відповідає наявність у адронів екзотичних квантових чисел: дивності S, чарівності С, краси b, істинності t; вони зберігаються у сильній та електромагнітній взаємодіях, але не зберігаються у слабкій взаємодії.
Таким чином, кожне квантове число описує певний вид симетрії часток і взаємодій з відповідним законом збереження, який може бути точним чи наближеним. Вивчення цих симетрій привело до класифікації елементарних часток і спроб побудови єдиної теорії фундаментальних взаємодій.