Фізика напівпровідників
Зрозуміло, що
переходи між
енергетичними
рівнями повністю
заповнених
шарів і оболонок
неможливі. Але
така можливість
з’являється,
якщо певним
чином вибити
електрон з
глибокого шару,
наприклад, при
бомбардуванні
металічного
анода (антикатода)
рентгенівської
трубки швидкими
електронами.
В цьому випадку
на вакантне
місце глибокого
шару може перейти
електрон вищого
шару. При такому
переході
випромінюється
фотон з енергією
,
у відповідності
з енергетичною
діаграмою
(мал.6.7), на якій
кожен шар зображений
одним енергетичним
рівнем. (В дійсності
всі шари, крім
К-шару, володіють
декількома
близькими
рівнями, бо
енергія залежить
як від головного
квантового
числа n,
так і від
орбітального
квантового
числа
).
Оскільки відстань
між енергетичними
рівнями глибоких
шарів дуже
велика (
,
то довжини
хвиль випромінюваних
фотонів
,
що відповідає
рентгенівському
діапазону.
Зрозуміло, що
спектр такого
випромінювання,
яке називають
характеристичним,
– дискретний.
Спектральні
лінії характеристичного
рентгенівського
випромінювання
групуються
в серії: K,
L, М, N –
серії. Наприклад,
К-серія формується
при переході
електронів
на вакантне
місце в К-шари
(n1=1) з
шарів L,
M, N,
…(n2=2, 3,
4, …) – відповідно:
– лінії. Довжини
хвиль спектральних
ліній в серіях
описуються
формулою Мозлі

,
(6.39)
де R –
постійна
Рідберга (§
6.1),
–
постійна екранування
(![]()
для К-серії).
Ця формула
переходить
у формулу Бальмера
(6.6), якщо покласти
.
Постійна екранування
враховує цю
обставину, що
“випромінюючий”
електрон перебуває
не тільки в
кулонівському
полі ядра, як
це мало місце
у воднеподібних
атомах, але і
в екрануючому
полі інших
електронів
складних атомів.
§ 6.8. Теплові коливання кристалічної гратки і теплоємність твердих тіл
Більшість твердих тіл володіють кристалічною структурою, тобто є сукупністю великого числа атомів, впорядковано розміщених в просторі, і які тим самим утворюють кристалічну гратку. Оскільки атоми, що перебувають в сусідніх вузлах кристалічної гратки, зазнають взаємного притягання і відштовхування, то потенціальна енергія взаємодії між ними має вигляд потенціальної ями (мал.6.8).
В рамках класичної фізики при абсо-лютному нулю атоми повинні перебувати на дні потенціальної ями, на відстані r0 один від іншого. І, звичайно, бути нерухомими. З підвищенням температури енергія атомів зростає, і кожен атом починає здійснювати коливний рух відносно рівноважного положення між точками А і В. При дуже низьких температурах ці коливання можна вважати гармонічними, бо залежність Ер(r) – приблизно параболічна. При вищих температурах, як видно з мал.6.8, з’являється асиметрія відхилень від рівноважного положення r0: коливання стають ангармонічними. За рахунок ангармонізму середня відстань між атомами з ростом температури збільшується – має місце теплове розширення твердих тіл.
Оскільки три взаємноперпендикулярні напрямки коливань є рівноправними, то можна вважати, що атом в кристалічній гратці володіє трьома коливними ступенями вільності (і=3). Якщо знехтувати ефектом ангармонізму, то теплові коливання окремого атома можна моделювати сукупністю трьох незалежних лінійних осциляторів. Будемо вважати коливання окремих атомів незалежними. Тоді для одного моля речовини кількість ступенів вільності коливного руху складатиме 3NA, де NA – число Авогадро. В класичній фізиці на одну ступінь вільності коливного руху припадає енергія к0Т, де к0 – постійна Больцмана. Отже, внутрішня енергія моля твердого тіла
,
(6.40)
де R – універсальна газова стала.
Молярна теплоємність тіла
. (6.41)
Такий результат
(закон Дюлонга-Пті)
підтверджується
експериментально
для багатьох
простих кристалічних
речовин при
високих температурах.
Але при низьких
температурах
експеримент
(мал.6.9) і класична
теорія катастрофічно
розходяться.
Зокрема, при
дуже низьких
температурах
виконується
“закон кубів
Дебая” , у відповідності
з яким
.
Першу спробу узгодити експери-мент з теорією здійснив А. Ейнштейн
(1907 р.), який залишивши тезу про незалежність осциляторів, запропонував вважати останні не класичними, а квантовими.
Як показано в § 6.5, енергія квантового лінійного осцилятора
.
(6.42)
Ейнштейн припустив,
що всі осцилятори
коливаються
з однаковою
частотою
,
а їх розподіл
за енергією
описується
класичною
функцією розподілу
Максвелла-Больцмана
, (6.43)
де N0 – загальна
кількість
атомів, а N
– кількість
атомів, коливна
енергія яких
складає
.
Тоді середня
енергія одного
осцилятора,
тобто енергія,
що припадає
на одну ступінь
вільності,
.
(6.44)
Після математичних перетворень останній вираз запишеться як
.
(6.45)
Внутрішня енергія одного моля твердого тіла
,
а молярна теплоємність
.
(6.46)
При високих
температурах,
коли к0Т>>h
,
формула (6.46) дає
,
тобто закон
Дюлонга-Пті.
При низьких
температурах,
коли к0Т<<h
,
отримаємо
. (6.47)
Оскільки
експоненційна
залежність
сильніша від
степеневої,
то (6.47) дає зменшення
теплоємності
з пониженням
температури,
що лише якісно
узгоджується
з експериментом
(мал.6.9), але не
забезпечує
кількісно
виконання
“закону кубів
Дебая”. Для
розділення
областей
високотемпературного
і низькотемпературного
наближень
вводиться
характеристична
температура
Ейнштейна
,
при якій
;
звідси
.
Отже, при
виконується
закон Дюлонга-Пті;
при
виконується
залежність
(6.47).
Подальше
удосконалення
теорії, здійснене
Дебаєм (1912 р.), полягає
в тому, що коливання
атомів кристалічної
гратки вже не
вважаються
незалежними;
в кристалі
встановлюється
система т.з.
нормальних
коливань з
частотою від
0 до
;
при цьому в
коливанні
певної частоти
беруть участь
всі атоми гратки.
Розглядаючи
кожне коливання
як квантовий
лінійний осцилятор,
після математичних
перетворень
отримаємо для
внутрішньої
енергії моля
твердого тіла
,
а для молярної
теплоємності
,
ввівши позначення
,
.
(6.48)
За аналогією
з попереднім
введемо характеристичну
температуру
Дебая
,
використавши
співвідношення
;
звідси
.
(6.49)
Оскільки
,
то (6.48) після
інтегрування
набуде вигляду
.
(6.50)
При високих
температурах
(Т>>
),
коли х
,
використавши
наближення
,
отримаємо
,
тобто закон
Дюлонга-Пті.
При низьких
температурах
(Т<<
),
коли
,
отримаємо
“закон кубів
Дебая”
,
(6.51)
який кількісно узгоджується з експериментом (мал.6.9).
В рамках концепції корпускулярно-хвильового дуалізму речовини зміну енергії коливного руху кристалічної гратки можна описати процесами випромінювання чи поглинання особливої квазічастинки – фонона, яка володіє нульовим спіном і тому належить до класу бозонів (§6.7) .
§ 6.9. Елементи зонної теорії твердих тіл
При утворенні
кристалічної
гратки твердих
тіл, тобто при
зближенні
окремих атомів
на відстані
,
атомні енергетичні
рівні повинні
розщеплюватись
в зони рівнів,
оскільки принцип
Паулі тепер
стосується
не окремих
атомів, а кристалічної
гратки в цілому.
Розщеплення
тим сильніше,
чим менша відстань
між атомами
і чим вищий
енергетичний
рівень (мал.6.10).
Таким чином
шкала енергій
електронів
в кристалічній
гратці розбивається
на зони дозволених
енергій і зони
заборонених
енергій (на
мал.6.10б заштриховані
зони дозволених
енергій, які
відповідають
рівноважній
відстані між
атомами R0).
Кількість
енергетичних
рівнів в зонах
співмірна з
кількістю
атомів речовини,
тобто
.
Оскільки ширина
зон
,
то відстань
між окремими
рівнями
,
що значно менше
від енергії
теплового руху
к0Т. І тому можна
вважати розподіл
енергій в зонах
неперервним.
У відповідності з принципом Паулі на кожному енергетичному рівні в зонах може перебувати не більше двох електронів з протилежними спінами. Якщо зона утворена з повністю заповненого електронами атомного рівня, то всі рівні такої зони також повністю заповнені. Зрозуміло, що це стосується зон, утворених з глибоких атомних рівнів. Електрони таких зон не можуть брати участь в електричних і теплових явищах, бо ні енергія електричного поля, ні теплова енергія не є достатніми для переводу електрона в сусідню вищу зону, а переходи в межах заповненої зони неможливі.
Інша ситуація в зонах, утворених з частково заповнених рівнів, тобто рівнів валентних електронів. Зрозуміло, що такі зони будуть заповнені також частково. Для прикладу розглянемо зону, утворену з атомного s-рівня, на якому перебуває лише один (валентний) електрон (Li, Na, K тощо). Якщо кристалічна гратка утворена з N атомів, то вказана зона має N рівнів, на яких може розміститись 2N електронів. Оскільки валентних електронів лише N, то заповниться лише половина зони (мал.6.11а ). А це означає, що під впливом зовнішнього збудження (тепло, електричне поле) електрони можуть вільно переходити на вищі рівні в межах однієї зони, тим самим збільшувати свою енергію, тобто прискорюватися. Отже, електрони в частково заповненій зоні є носіями струму. І тому така зона, яку ми назвемо валентною, є одночасно зоною провідності.
В залежності
від характеру
заповнення
валентної зони
всі тверді тіла
поділяються
на метали, з
одного боку
(мал.6.11а), і напівпро-
відники та
діелектрики,
з іншого (мал.6.11б).
В металах валентна
зона (V-зона)
заповнена
частково, всі
вищі зони порожні,
всі нижчі зони
заповнені
повністю. В
напівпровідниках
і діелектриках
V-зона
заповнена
повністю (при
Т=0) і тому не може
бути зоною
провідності.
Наступна вища
зона при Т=0 повністю
порожня. Ця
зона називається
зоною провідності
(С-зоною), бо при
певних умовах
(Т
)
в ній можуть
з’явитися
електрони, які
будуть носіями
струму. Енергетична
відстань між
дном С-зони
(Ес) і стелею
V-зони
(Еv) називається
забороненою
зоною Еg=Ec–Ev. Якщо
Еg<2,5eB,
то речовина
– напівпровідник,
якщо Еg>2,5eB,
то – діелектрик.
Появу носіїв струму в напівпровідниках пояснимо, використавши плоску модель кристалічної гратки атомного напівпровідника, наприклад, Ge (мал.6.12). Такий напівпро- відник має тетраедричну криста- лічну структуру, при якій кожен атом оточений чотирма сусідами. Зв’язок між сусідніми атомами забезпечується двома валентними електронами з протилежними спінами. При Т=0 всі валентні електрони перебувають на зв’язках, “зайвих” електронів немає, що відповідає повністю заповненій валентній зоні і порожній зоні провідності.
При нагріванні
кристалу деякі
електрони за
рахунок енергії
теплового руху
можуть вийти
із зв’язків,
стати вільними
і в електричному
полі напруженістю
набути швидкості
напрямленого
руху
.
На звільнене
вакантне місце
може перейти
електрон із
сусіднього
зв’язку, що
рівнозначне
рухові дірки
(hole) в протилежному
напрямку зі
швидкістію
.
Оскільки дірка
рухається за
полем (електрон
– проти поля),
то дірку слід
розглядати
як позитивний
заряд +е. На
енергетичній
діаграмі теплова
генерація
вільних електронів
і дірок зображається
як перехід
електрона з
V-зони
у C-зону (мал.6.13).
Зрозуміло, що
чим вища інтенсивність
теплового
збудження (чим
вища температура),
тим вища концентрація
електронів
(n) і дірок
(р) у відповідних
зонах. Відмітимо,
що ця концентрація
не перевищує,
як правило,
0,1% від кількості
енергетичних
рівнів в зонах.
Отже, електрони
є носіями струму
в майже порожній
зоні провідності,
а дірки – в майже
повністю заповненій
валентній зоні.
Енергія вільного електрона
,
(6.52)
де р – імпульс електрона. В багатьох випадках для опису енергії електронів в металах і напівпровідниках можна користуватись цією ж формулою, але ввівши замість маси спокою електрона m0 ефективну масу mn*, яка може бути як більшою, так і меншою m0, і яка враховує взаємодію зонних електронів з полем кристалічної гратки. Аналогічно вводиться і ефективна маса зонних дірок mp*. І тому енергії електронів і дірок виражаються через їх імпульси наступним чином
;
,
(6.53)
де відлік енергії ведеться від краю відповідної зони: вверх від Ес для електронів і вниз від Еv для дірок. Співвідношення (6.53) називаються законами дисперсії.
§ 6.10. Розподіл і концентрація носіїв в зонах
Розподіл частинок з напівцілим спіном (ферміонів), в т.ч. і електронів, за енергіями описується квантовою функцією розподілу Фермі-Дірака
f(E)=
,
(6.54)
де f(E) – імовірність електрону перебувати на рівні з енергією Е, а F – енергія (рівень) Фермі. Зміст останньої зрозумілий з аналізу f(F) при Т=0. Якщо Е>F, то f(Е)=0, тобто рівень порожній; якщо Е<F, то f(F)=1, тобто рівень заповнений. Отже, енергія Фермі відповідає найвищому рівню, який ще заповнений при Т=0 (мал.6.14). При Т>0 f(F)=1/2, якщо Е=F, тобто енергія Фермі відповідає рівню, який при ненульовій температурі заповнений наполовину (мал.6.14). При певних умовах, а саме, коли Е-F>>к0Т, квантовий розподіл Фермі-Дірака переходить в класичний розподіл Максвелла-Больцмана
f(Е)=A(T)
.
(6.55)
Електронний газ, що описується таким розподілом, називається невиродженим газом. В цей же час електронний газ, що описується розподілом Фермі-Дірака, називається виродженим. Критерієм виродження є нерівність
,
(6.56)
тобто виродження
має місце при
високій концентрації
електронів,
малій їх ефективній
масі та низьких
температурах.
В металах електронний
газ завжди
вироджений
(n
,
в напівпровідниках,
як правило,
невироджений
(n<
.
В металах при
низьких температурах
концентрація
електронів
зони провідності,
енергія яких
лежить в інтервалі
,
dn(E)=2dg(E),
де dg(E) – кількість енергетичних рівнів у вказаному інтервалі. Якщо справедливий параболічний закон дисперсії (6.53), то нескладний розрахунок дає
.
(6.57)
Тоді повна концентрація носіів в с-зоні металу при низьких температурах
(6.58)
і від температури не залежить. Енергія Фермі
,
(6.59)
що дає
при
.
Середня енергія
зонних електронів
в металах
,
що значно більше
к0Т.
А це означає, що лише незначна кількість електронів, що перебувають на рівнях, близьких до рівня Фермі, може змінити свою енергію при зміні температури. Таким чином, електронний газ в металах практично не вносить вкладу в теплоємність кристалу (див. § 6.8), незважаючи на високу загальну концентрацію електронів.
В напівпровідниках рівень Фермі, як правило, лежить в забороненій зоні (мал.6.13), і тому при розрахунку концентрації невироджених електронів в зоні провідності потрібно врахувати, що функція розподілу (6.55) в усьому діапазоні енергій Е>Ec менша від одиниці і залежить від температури. І тому
, (6.60)
де Аn – множник, який слабо залежить від температури і визначається ефективною масою носіїв, а Еg – ширина забороненої зони.
Як слідує з (6.60) з ростом температури концентрація зонних (вільних) електронів збільшується за експоненційним законом. Ця формула справедлива лише для бездомішкового, т.з. власного, напівпровідника. Зрозуміло (див. мал. 6.13), що концентрація дірок у валентній зоні дорівнює концентрації електронів в зоні провідності: n=p=ni – власна концентрація носіїв струму.
Ситуація радикально змінюється, коли в напівпровідник ввести домішки. Зокрема, коли вводяться донорні домішки, тобто домішки, які легко віддають електрони в С-зону, то n>>p; такий домішковий напівпровідник називається електронним (n-типу). Якщо ж вводяться акцепторні домішки, тобто домішки, які легко захоплюють електрони з V-зони, то p>>n; такий домішковий напівпровідник називається дірковим (р-типу). В класичних напівпровідниках Ge i Si в ролі донорних домішок виступають As, P, а акцепторних – Ga, Іn.
§ 6.11. Електричні властивості металів і напівпровідників
Відомо (розділ
ІІІ), що густина
електричного
струму в провідниках
(металах, напівпровідниках,
електролітах
тощо) визначається
зарядом носіїв,
їх концентрацією
n та середньою
швидкістю
напрямленого
(впорядкованого)
руху <
,
зумовленого
електричним
полем напруженістю
.
Якщо носіями
струму є електрони,
то густина
струму (j=![]()
j=en<un> . (6.61)
В слабких електричних полях, де виконується закон Ома, швидкість напрямленого руху лінійно залежить від напруженості електричного поля, тобто
,
(6.62)
де
– рухливість
електронів.
Підставляючи (6.62) в (6.61), отримаємо
,
(6.63)
тобто закон Ома в диференційній формі, де
– (6.64)
питома електропровідність електронного провідника (металу, напівпровідника n-типу).
Питома електропровідність власного напівпровідника
,
(6.65)
де
– рухливість
дірок.
Рухливість
носіїв визначається
так званим
часом релаксації
,
який формально
можна розглядати
як проміжок
часу між двома
послідовними
актами зіткнення
(розсіяння)
носіїв з недосконалостями
кристалу. Основними
недосконалостями
(відхиленнями
від ідеальності)
є коливання
кристалічної
гратки (фонони)
і домішки кристалу.
В рамках вказаного
формалізму
середній час
релаксації
носіїв
,
(6.66)
де
– середня довжина
вільного (між
двома послідовними
зіткненнями)
пробігу носіїв,
<
>
– середня швидкість
теплового
(хаотичного)
руху носіїв.
Строга квантова теорія дає
. (6.67)
Підставляючи (6.67) у (6.64), отримаємо для питомої електропровідності металів
.
(6.68)
Оскільки в
металах концентрація
носіїв (електронів
у С-зоні) від
температури
не залежить,
то залежність
питомої електропровідності
визначається
лише відношенням
.
Виявляється,
що, за винятком
дуже низьких
температур,
.
І тому
,
а питомий опір
,
у відповідності
з відомим
експериментальним
законом