Фізика напівпровідників
Відмітимо, що довжина хвиль де Бройля рухомих макротіл, за рахунок великої маси, настільки мала, що їх хвильову природу виявити неможливо.
В класичній
механіці стан
частинки задається
сукупністю
точно заданих
координат
(x,y,z)
та проекцій
вектора імпульсу
(рх, рy,
рz).
Зокрема, для
одновимірного
випадку неточності
(невизначеності)
координати
(
та імпульсу
(
рівні
нулю, і тому:
.
Корпускулярно-хвильовий дуалізм частинок в мікросвіті накладає обмеження на можливості класичного опису. Дійсно, вільна частинка, що рухається вздовж осі х, описується плоскою монохроматичною хвилею де Бройля
,
(6.11)
де
– її циклічна
частота,
– її хвильове
число. В цьому
випадку
,
і тому положення
частинки повністю
невизначене:
.
З іншого боку,
імпульс такої
частинки (
строго
визначений,
бо
і
.
А отже, добуток
є математично
невизначеним
(
.
В мікросвіті
можна змоделювати
об’єкти (наприклад,
хвильовий
пакет), для яких
координата
точно визначена
(
,
але імпульс
повністю невизначений
(
,
і тому має місце
математична
невизначеність
типу
Аналізуючи умовні експерименти, пов’язані з проходженням мікрочастинок через щілини, Гайзенберг (1927 р.) встановив наступні співвідношення між невизначеностями координат та відповідних імпульсів мікрочастинок
. (6.12)
Інтерпретацію цих співвідношень дав Н. Бор у вигляді принципу доповнюваності:
1) інформація про стан мікрочастинок може бути отримана лише за допомогою макроприладів, які взаємодіють з мікрочастинками;
2) за допомогою конкретного макроприладу можна встановити точне значення або координати, або імпульсу; при цьому чим точніше встановлена одна характеристика, тим невизначеніша інша.
Із співвідношення
Гайзенберга
слідує, зокрема,
що поняття
електронної
орбіти в атомі
втрачає зміст.
Дійсно, якщо
невизначеність
швидкості
електрона
співмірна з
самою швидкістю,
тобто
,
то невизначеність
координати
,
що співмірно
з розміром
атома. А отже,
електрон “розмазаний”
по всьому об’ємі
атома.
Пара “координата-імпульс” у співвідношенні (6.12) не є випадковою, оскільки вона входить як добуток в рівняння плоскої хвилі де Бройля (6.11), представлене у вигляді
.
(6.13)
І тому слід очікувати, що і для іншої пари “енергія-час” матиме місце співвідношення невизначеності
,
(6.14)
де
має
зміст тривалості
перебування
(часу життя)
мікрочастинки
в певному стані.
Зокрема, для
основного стану
електрона у
воднеподібному
атомі
і тому
,
тобто енергетичний
рівень основного
стану нерозмитий.
§ 6.3. Хвильова функція та її зміст. Рівняння Шрьодінгера
Корпускулярно-хвильовий
дуалізм матерії
встановлює
межі застосування
класичної
механіки, і для
опису мікросвіту
використовуються
закони квантової
механіки, в
якій стан
мікрочастинок
задається вже
не координатами
та імпульсами,
а хвильовою
функцією
.
Зокрема, для
вільної одновимірної
частинки хвильовою
функцією є
плоска хвиля
де Бройля, яку
представимо
тут у комплексній
формі:
,
(6.15)
де
.
Помноживши
на комплексно
спряжену функцію
,
отримаємо
.
З точки зору
хвильових
уявлень квадрат
амплітуди хвилі
визначає її
інтенсивність;
з точки зору
корпускулярних
уявлень – це
ймовірність
виявити мікрочастинку
в певній області
простору. Отже,
фізичний зміст
має не сама
хвильова функція,
а вираз
,
який називається
густиною імовірності.
Імовірність
знайти частинку
в елементарному
об’ємі
становить
.
(6.16)
Для частинок, які не є вільними, хвильова функція не представляється хвилею де Бройля, але її ймовірнісна інтерпретація залишається в силі.
Оскільки імовірність повинна бути однозначною, неперервною і скінченною, то на хвильову функцію накладаються наступні стандартні вимоги:
1) вона повинна бути однозначною, неперервною і скінченною;
перші похідні від хвильової функції по координатах і часу також повинні бути неперервними, що забезпечить “гладкість” імовірності;
вона
повинна бути
інтегрованою;
зокрема,
,
як імовірність
знайти частинку
в будь-якій
точці простору
V (імовірність
вірогідної
події).
Для знаходження хвильової функції конкретного квантовомеханічного об’єкту необхідно розв’язати рівняння Шрьодінгера (1926 р.)
,
(6.17)
яке є аналогом ІІ закону Ньютона класичної механіки. В цьому рівнянні
–
(6.18)
оператор Гамільтона
або оператор
повної енергії
частинки, де
m – маса
частинки,
–
оператор Лапласа:
,
(6.19)
U – оператор потенціальної енергії, дія якого зводиться до простого множення на хвильову функцію.
Якщо потенціальна
енергія частинки
явно не залежить
від часу, тобто
,
то квантовомеханічна
задача називається
стаціонарною.
І хвильову
функцію можна
представити
у вигляді
.
Координатнозалежну складову хвильової функції знаходять із розв’язку рівняння Шрьодінгера для стаціонарних станів
,
(6.20)
де параметр Е має зміст енергії частинки.
Розв’язок цього
диференційного
рівняння задовільняє
стандартні
вимоги до хвильової
функції, як
правило, не при
усяких, а дозволених
(дискретних)
значеннях
параметра Е.
Ці значення
Е називаються
власними значеннями
оператора
,
а відповідні
хвильові функції
–
власними функціями
цього оператора.
В кожному конкретному
випадку потрібно
задати аналітичну
форму оператора
(6.18), тобто побудувати
потенціальну
модель квантомеханічного
об’єкту.
§6.4. Частинка в одновимірній прямокутній потенціальній ямі (ящику). Проходження частинки через потенціальний бар’єр
Усякий зв’язаний стан частинки (електрон в атомі, вільний електрон в металі, нуклон в ядрі тощо), тобто стан з від’ємною потенціальною енергією, можна описати поняттям потенціальної ями.
Розглянемо
найпростіший
випадок, коли
частинка масою
m перебуває
в одновимірній
прямокутній
нескінченно
глибокій
потенціальній
ямі шириною
l .Оскільки
початок відліку
потенціальної
енергії можна
вибирати довільно,
то задачу про
“яму” замінимо
задачею про
“ящик”, на дні
якого потенціальна
енергія дорівнює
нулю, а стінки
якого нескінченно
високі (мал.6.3).
Оператор Гамільтона
(6.18)
для цього випадку
має вигляд
,
(6.21)
де
![]()

Всередині ящика рівняння Шрьодінгера запишеться як
.
(6.22)
Розв’язок цього
рівняння, з
врахуванням
стандартних
вимог, зокрема,
,
має вигляд
,
(6.23)
де n=1,2,3,… – квантове число стану частинки. Енергія частинки в різних квантових станах
, (6.24)
тобто приймає
не довільні,
а дискретні
значення Е1,
Е2, Е3, …, зображені
на мал.6.3 відповідними
енергетичними
рівнями. Густина
імовірності
залежить від
координати
частинки, при
цьому по різному
в кожному квантовому
стані.
Відстань між сусідніми енергетичними рівнями
.
(6.25)
Зокрема, для
електрона в
ямі шириною
l
,
яка співмірна
з розміром
атома, отримаємо
В цей же час
для макрооб’єктів,
коли m i
l – дуже
великі, відстань
між рівнями
стає зникаюче
малою, і тому
квантуванням
енергії можна
знехтувати.
Задача про
частинку в
потенціальній
ямі скінченної
глибини має
дещо складніший
розв’язок, але
висновок про
квантування
енергії залишається
в силі і в цьому
випадку.
Спорідненою до описаної є задача про проходження частинки через потенціальний бар’єр шириною l і висотою U0 (мал.6.4). Якщо частинка класична, то вона пролітає над бар’єром, коли Е>U0, і відбивається від нього, коли Е<U0, бо проникнення під бар’єр означало б, що її кінетична енергія від’ємна.
Для квантовомеханічної
мікро-частинки
розв’язок
рівняння Шрьодінгера
дає, що хвильові
функції в усіх
трьох областях
(
відмінні
від нуля, тобто
мікрочастинка
проникає під
бар’єр і за
бар’єр. Це явище
називається
тунелюванням.
Від’ємні значення
кінетичної
енергії в області
ІІ не можуть
турбувати, бо
в квантовій
механіці, в
силу дії співвідношення
Гайзенберга
(§ 6.2), кінетична
енергія
,
як і потенціальна
енергія U(x),
не є точно
визначеними.
Прозорість
бар’єру
тим
більша, чим
менша його
ширина і висота,
а також, чим
менша маса
частинки, тобто
ефект тунелювання
помітний лише
в мікросвіті.
§ 6.5. Квантовий лінійний гармонічний осцилятор
Лінійний гармонічний
осцилятор –
це матеріальна
точка, яка здійснює
рух вздовж осі
х під дією
квазіпружної
сили
.
Потенціальна
енергія осцилятора
(мал.6.5):
,
(6.26)
де m –
маса осцилятора,
– його власна
циклічна частота,
х – зміщення
від положення
рівноваги.
Підставляючи
(6.26) в рівняння
Шрьодінгера
(6.20), отримаємо
.
(6.27)
Розв’язок цього рівняння, виражений через поліноми Чебишева-Ерміта, задовільняє стандартні вимоги до хвильових функцій лише тоді, коли енергія осцилятора квантується за законом
,
(6.28)
де
=0,1,2,…
– коливальне
квантове число.
Відмітимо, що
найменша енергія
квантового
осцилятора
при
=0,
так звана
нульова енергія,
на відміну від
класичного
осцилятора
не дорівнює
нулю. Наявність
нульових коливань
підтверджується
експериментально
фактом розсіяння
світла кристалами
при дуже низьких
температурах.
Перебуваючи
в певному квантовому
стані, осцилятор
не поглинає
і не випромінює
енергії. Випромінювання
(поглинання)
енергії відбувається
при переході
осцилятора
між квантовими
станами, при
цьому дозволяються
(правила відбору)
переходи лише
між сусідніми
енергетичними
рівнями (мал.6.5),
тобто
.
Енергія випромінюваного
(поглинутого)
кванту
,
що підтверджує
квантовий
постулат Планка.
§ 6.6. Воднеподібні атоми в квантовій механіці. Квантові числа електрона в атомі
Потенціальна енергія електрона в кулонівському полі ядра воднеподібного атома має вигляд
,
(6.29)
де r – відстань від центру ядра.
З врахуванням (6.29) стаціонарне рівняння Шрьодінгера (6.20) запишеться як
.
(6.30)
Оскільки кулонівське
поле володіє
центральною
симетрією, то
зручно перейти
до сферичних
координат, де
положення
довільної точки
описується
однією лінійною
координатою
(r) і двома
кутовими (
.
В цьому випадку
у хвильовій
функції електрона
можна провести
розділення
змінних:
.
Стандартні
вимоги як до
хвильової
функції в цілому,
так і до окремих
складових
виконуються
лише при певних
(дискретних)
значеннях не
тільки енергії
електрона Еn,
але і квадрату
моменту імпульсу
його орбітального
руху
,
а також проекції
цього моменту
на
вибраний напрямок
(вісь z).
Квантування
вказаних
характеристик
визначається
трьома квантовими
числами: головним
n, орбітальним
(азімутальним)
та магнітним
наступним
чином:
,
(6.31)
де n=1,2,3,…; відмітимо, що (6.31) співпадає з (6.4) для борівського воднеподібного атома;
,
(6.32)
де
=0,1,2,…,
n-1;
,
(6.33)
де
=0,
.
Оскільки енергія
електрона Еn
визначається
лише головним
квантовим
числом n,
а хвильова
функція
–
трьома квантовими
числами, то
декільком
станам з різними
та
відповідає
одне значення
енергії. Така
ситуація називається
квантовомеханічним
виродженням.
Наприклад,
енергія Е2
реалізується
в чотирьох
станах з хвильовими
функціями
.
В загальному,
кратність
виродження
дорівнює n2
. Традиційно,
стани з різними
позначаються
наступними
буквами:
:
0, 1, 2, 3, …
стан: s, p, d, f, …
Для попереднього прикладу енергія Е2 реалізується в станах 2s i 2p.
Основний стан (1s) є невиродженим і описується хвильовою функцією
.
(6.34)
Для цього стану імовірність перебування електрона в сферичному шарі одиничної товщини на відстані r від центру ядра
~
.
(6.35)
Як видно з мал.6.6,
де представлена
залежність
,
максимальна
імовірність
реалізується
на відстанях,
рівних борівському
радіусу а0 . Отже,
борівські
траєкторії
можна інтерпретувати
в квантовій
механіці як
геометричне
місце точок
з максимальною
імовірністю
перебування
електрона. Хоч
в дійсності
його заряд
“розмазаний”
по всьому об’єму
атома.
§ 6.7. Власний момент (спін) електрона. Принцип Паулі. Забудова складних атомів. Характеристичне рентгенівське випромінювання
Орбітальний
рух електрона
в атомі можна
розглядати
як коловий
струм, з яким
пов’язаний
магнітний
момент
.
Проекція цього
моменту на
вибраний напрямок,
який задається
магнітним полем
індукцією В,
,
(6.36)
де mел – маса
електрона,
– магнітне
квантове число.
В s-стані
=0,
і тому такий
електрон не
повинен володіти
магнітним
моментом, що
суперечить
ряду експериментальних
спостережень.
І тому була
висунута
(1925 р.) гіпотеза про те, що електрони володіють власним, не пов’язаним з просторовим переміщенням, моментом імпульсу і відповідним магнітним моментом. Ця властивість електронів була названа спіном. Спіновий момент імпульсу електрона визначається формулою
,
(6.37)
де s –
cпінове
квантове число,
рівне
.
Проекція цього моменту на вибраний напрямок (наприклад, напрямок магнітного поля)
,
(6.38)
де ms=
–магнітне
спінове число.
Пізніше виявилось,
що спіном володіють
усі мікрочастинки.
При цьому частинки
з напівцілим
спіном
![]()
![]()
утворюють клас
ферміонів
(електрони,
протони, нейтрони
тощо), а частинки
з цілим спіном
(s=0,1,…)
утворюють
клас бозонів
(фотони, мезони
тощо). Для ферміонів
справедливий
принцип Паулі:
два тотожні
ферміони не
можуть одночасно
перебувати
в однаковому
стані.
В багатоелектронних
атомах стан
кожного електрона
описується
четвіркою
квантових
чисел: n,
,
,
ms. Принцип
Паулі в цьому
випадку гласить:
в атомі не може
бути двох електронів
з ідентичним
набором чотирьох
квантових
чисел. Електрони,
які мають однакове
головне квантове
число n,
утворюють
шар. Максимальна
кількість
електронів
у шарі визначається
формулою 2n2.
Класифікація
шарів: К(n=1),
L(n=2), M(n=3),
N(n=4) тощо.
Електрони з
однаковими
квантовими
числами n
i
утворюють
оболонку. Максимальна
кількість
електронів
в оболонці
визначається
формулою 2(2
+1).
Класифікація
оболонок: s(
=0),
p(
=1),
d(
=2),
f(
=3)
тощо.
При забудові
електронами
шарів і оболонок,
крім принципу
Паулі, необхідно
врахувати
принцип мінімальності
енергії. Це
означає, що
забудова починається
з шарів і оболонок,
де енергія
електронів
найменша. У
воднеподібних
атомах енергія
електрона
залежить лише
від головного
квантового
числа n.
В складних
атомах на окремий
електрон діє
поле не тільки
ядра, але і решти
електронів.
Це приводить
до того, що
виродження
по
знімається,
і енергія починає
залежати як
від n,
так і від
.
Але, як правило,
залежність
від n
сильніша. І
тому