Теоретичні основи теплотехніки
Рівняння запишеться:
q1=k1pπ(t1-t2), Вт/мК
Значення k1 чисельно рівне кількості теплоти, яка проходить через стінку довжиною 1м за одиницю часу від одного середовища до іншого при різниці температур між ними в один градус.
Величина
![]()
обернена до лінійного коефіцієнта теплопередачі називається лінійним термічним опором теплопередачі.
Окремі доданки повного термічного опору представляють собою:
,
-
термічні опори
тепловіддачі
на відповідних
поверхнях;
- термічний
опір теплопровідності
стінки.
Якщо тепловий потік через циліндричну стінку віднести до внутрішньої або зовнішньої гюверхні стінки, то отримаємо густину теплового потоку Вт/м , віднесену до одиниці відповідної поверхні труби:
![]()
![]()
Тобто:
kl=d1.k1= d2.k2
Формули для k1і k2 мають вигляд:


У випадку теплопередачі через багатошарову стінку система рівнянь (24.9) повинна бути замінена системою, яса враховує опір теплопровідності всіх шарів:
(24.10)
З рівняння отримаємо, що:
![]()

![]()
Критичиеий діаметр теплопередачі через циліндричну стінку. Розглянемо вплив зміни зовнішнього діаметра на термічний опір однорідної циліндричної стінки:
![]()
При постійних значеннях а, d, λ та a2 - повний термічний опір циліндричної стінки буде залежати від зовнішнього діаметра.
При збільшенні
d2 вираз
- буде зростати,
а
- зменшуватись.
Дослідимо Rl як функцію d2 на екстремум:
![]()
При
- термічний
опір теплопередачі
буде мінімальним.
Значення зовнішнього діаметра труби, яке відповідає мінімальному критичному опорові теплопередачі називається критичним діаметром і позначається dкр:
(24.11)
Якщо труба має ізоляцію зовнішнім діаметром й-^ то термічний опір для такої труби буде:

![]()
24.3 Шляхи інтенсифікації теплопередачі
Розшянемо шляхи інтенсифікації теплопередачі:
а) інтенсифікація теплопередачі шляхом збільшення коефіцієнтів тепловіддачі.
З рівняння теплопередачі Q=kF∆t слідує, що при заданих розмірах стінки і температурах рідини величиною, яка визначає тепловий потік, є коефіцієнт теплопередачі k. Але оскільки при теплопередачі k є характеристикою складною,тонеобхіднопроаналізувативсіскладові:

При
=0
(длятонких
стінок):

Із рівнянь видно, що коефіцієнт теплопередачі не може бути більшим найменшого а.
При а2 →∞, k→ а1
При а1→∞, k→ а2
Якщо збільшення більшого з коефіцієнтів теплопередачі (а2) практично не дає збльшення k Збільшення меншого з коефіцієнтів а1, в 2-5 разів дає збільшення k в 2,5 разів.
б) інтенсифікаціятеплопередачі зарахунокоребрення стінок.
При передачі
теплоти через
циліндричну
стінку термічний
опір
і
визначається
не лише коефіцєнтом
тепловіддачі,
але і розмірами
самих поверхонь.
Таким чином,
якщо а мале, то
термічний опір
можна збільшити
шляхом збільшення
відповідної
поверхні.
Збільшити поверхню плоскої стінки, можна шляхом оребрення. При використанні методу оребрення необхідно керуватися наступним:
якщо а1<<а2, то ореорення поверхні доцільно проводити зі сторони а1 до тих пір, поки а1,F1, не досягне значення а2,F2, Подальше збільшення поверхні F1 мало ефективне.

Теплопередача через ребристу стінку.
в) інтенсифікація теплопередачі можлива за рахунок збільшення &.І. Це можна досягнути змінюючи температуру теплоносія, або схему руху.
24.4 Принцип розрахунку теплообмінних апаратів
По принципу дії всі теплообмінники можуть бути розділені на три групи: рекуперативні,регенеративні і змішувальні.
В рекуперативних теплообмінниках теплообмін здійснюється через розділ яючи п ер егор одку.
В регенеративних теплообмінниках передача теплоти здійснюєть ся почерговим омиванням поверхні гарячимі холодним тепло носієм.
В теплообмінниках змопування теплообмін здійснюється безпосереднім змішуванням гарячого і холодного теплоносія.
Зупинимося на розрахунку рекуперативних теплообмінників, які найчастіше зустрічаються в техніц. При розрахунку теплообмінників можуть зустрітися наступні задачі:
-визначення поверхні нагріву F, яка забезпечує передачу заданої кількості теплоти;
-визначення кількості теплоти Q яке може бути передане при відомій
поверхні F
- визначення кінцевих температур теплоносіїв при відомих значеннях F і Q
Основними розрахунковими рівняннями для рішення поставлеіих задач є
рівняння теплопередачі:
Q=k∙F∙Дtсер (24.12)
і рівнданя теплового балансу:
Q=G1c1(t’1-t’’1)= G2c2(t’2-t’’2)
Де G1 і G1 -витати гарячогоі холодного теплоносіїв;
c1 і с2 -відповідно теплоємності теплоносіїв;
tr1, і ts1, а також tr2, і ts2- початкова і кінцева температура гарячого і холоди ого теплоносіїв.
Оскільки температури гарячого і холодного теплоносіїв змінюється, то відповідно змінюється різниця температур. Тому в формулі (24.12) використовують ∆Дсер- середню різницю температур. Середня різниця температур залежить від схеми руху теплоносіїв.
.Якщо робочі середовища рухаються вздовж поверхні нагріву в одному напрямі такий потік руху рідин називається прямотечійним, зустрічний паралельний рух рідин називається протигоком. Якщо в різних поверхнях нагріву є обидва вигадки руху, такий рух називається змішаним і якщо обидва теплоносії рухаються в взаємно перпендикулярних площинах, такий рух називається перехресним

Рис. 24.4.1. Схема руху рідин в теплообмінниках. а) прямотечійний; б) протитечійнщ в) змішаний; г,д) перехресний: 1 - гарячий теплоносій; 2 -холодний теплоносій.
Середній температурний напір. Розглянемо теплообмінний апарат, який працює за схемою прямотоку.
Нехай в довільному перерізі температури теплоносіїв tr, і ts Температурний напір:
t’-t’=τ (24.13)

δQ=m1cp1∙dt’= m2cp2∙dt’
або
;
![]()
Продиференціюємо рівняння (24.13), підставивши в нього значення dtr I dts
![]()

Позначимо:
![]()
Тоді:
![]()
Підставивши значення δQ із (24.15) в рівняння (24.14), одержимо:
або
![]()
Інтегруємо рівняння в межах від t’1- t’2 =τ1 до t’’1- t’’2 =τ2 і від 0 до А знаходимо:
;
![]()
Звідки:
(24.16)
Проінтегруємо рівняння (24.15):
Q=( τ1-τ2)n
і підставимо в нього значенняп з рівняння (24.16):

де τ1=t’1- t’2 =Дmax - максимальний перепад температур для даного теплообмінника.
τ2 =t’’1- t’’2 =Дmin - мінімальний перепад температур.
Середній температурний напір можна записати та
(24.17)
Аналогічну формулу можна одержати якщо розглядати протитечійну схему руху.
При
Дtcp можна визначити
за формулою:
(24.18)
25. Методи термодинамічного аналізу енерго-технологічних систем (ЕТС)
Енергетичний метод. Найпростішим методом термодинамічного аналізу ЕТС є енергетичний метод, оснований на першому законі термодинаміки. Цей метод дозволяє оцінити втрати енергії в технологічній системі і її окремих елементах, а також виявити участки, де втрати теплоти максимальні.
Суттєвим недоліком енергетичного методі є те, що він не враховує цінність різного виду енергії, її придатність. Тому більш широке поширення отримали ентропійнийі ексергетичний методи аналізу.
Ектроггійний метод термодинамічного аналізу оснований на першому і другому законі термодинаміки.
Дня термодинамічної оцінки ефективності системи (установки) необхідно відповісти на чотири запитання:
який ККД оборотного циклу, від яких факторів він залежить і що необхідно дляйого збільшення;
як розприділяються втрати по окремих елементах установки.
на удосконалення якої частини установки необхідно звернути увагу з метою зменшення ступ єн я необоротності.
У відповідності з щми задачами термодинамічний аналіз установки проводиться в два етапи: спочатку аналізується оборотний цикл, а потім необоротний.
ККД оборотного циклу:

Для того, щоб оцінити, наскільки даний дійсний (необоротний) цикл менш досконалій, чим теоретичний, вводять поняття відносного внутрішнього ККД циклу як відношення:

Ефективність реальної установки в цілому характеризується ефективним ККД ηв який представляє собою відношення кількості енергії (в формі теплоти або роботи), відданої зовнішньому споживачу до кількості енергії (в формі теплоти абороботи), підведеної доустановки.
В термодинамічній системі, яка складається з багатьох елементів необхідно враховувати ККД кожного елементу ηв,j
Перемноживши між собою всі ефективні ККД елементів системи на абсолютній внутрішній ККД циклу, одержимо ефективний абсолютний ККД для всієї системи.
![]()
де
- добуток величин
ефективних
ККД які характеризують
необоротні
втрати в всіхп
елементах
системи.
ККД показує, яка доля виділеної в системі теплоти перетворюється в корисну роботу, віддану зовнішньому споживачу.
lпов=ηвq1
Очевидно, що втрати теплоти ∆q = (1-ηс) q1 представляють собою долю теплоти q1, яка не перетворилася в роботу і включає теплоту q2 передану холодному джерелу і втрати теплоти ∆qвт , обумовлені необоротністю процесів в окремих елементах установки в результаті тертя і кінцевої різниці температур, втратами в навколишнє середовище.
Очевидно:
∆qвт=lц-lпов
де lц - робота, яка виконується в оборотньому циклі.

Рис 25.2 Діаграма Грасмана- Шагурта компресійної теплонасосної установки.
В відкритих системах ексергія речовини рівна нулю, в закритих системах, коли відсутній обмінречовиничерез межі системи, рівні нулю ексергії потоку речовини і нульова ексергія.
В хімічних реакторах періодичної дії нугтьова ексергія при хімічних перетвореннях є основною.
Ексергетичний коефіцієнт корисної дії для малих машині апаратів:

Діаграма Грассмана - Шаргута. Для аналізу термодинамічних циклів, роботи машин і апаратів використовується діаграма Гзассмана-Шаргута.
Націй діаграмі кожний потік ексергії позичається полосою, ширина якої пропорційна значенню ексергії.
На рис 25.1 і 25.2 представлена схема і відповідно діаграма Цїассмана-Шаргута компресорної теппонасосної установки
В компресорі П проходить стиснення парів низькокиплячого теплоносія, телячого він поступає в конденсаторІІІ. Тут пари теплоносія охолоджуються і конденсуються при високому тиску, при цьому виділяється кількість теплоти Q", яка далі використовується для нагріву. Із апарату Ш конденсат поступає в дросель IV, де в результаті дроселювання його температурапоннжується Ддлі охолоджений конденсат поступає в випарник V, де з а рахунок теплоти Q’< Q" яка підводиться з навколишнього середовища він повністю випарюється Утворєні в випарнику пари теплоносія поступають в компресор II
На діаграмі величина втрати ексергії в кожному елементі установки відповідає зменшенню полоси ексергії і умовно позначається заштрихованим трикутником. На вході ексергія рівна ексергії електродвигуна. В елементі І проходять втрати ексергії, пов'язані з втратами в приводі. Дані по ходу відмічені втрати ексергії в окремих елементах. Втрати ексергії мають різну природу і можуть бути пов"язані із кінцевою різницею температур, із теплообміном з навколишнім середовищем, теплопровідністю, тертям в деталях і вузлах машин і тд. Діаграма дозволяє встановити де спостерігаються максимальні втрати ексергії і розробити заходило їх зниженню.
26. Шляхи економії енергоресурiв
26.1 Вторинні енергоресурси і відновлювальні джерела теплоти
Одним із важливих шляхів економії енергоресурсів є використання вторинних енергоресурсів (ВЕР) і в т.ч. і відновлювальних джерел теплоти (ВД).
Під ВЕР розуміють хімічно зв'язану теплоту, фізичну теплоту і потенціальну енергію надлишкового тиску продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів, які утворюються в технологічних агрегатах (установках, процесах), не використовуються в самому агрегаті, але можуть бути частково або повністю використані для енергопостачання інших агрегатів. ВЕР можуть використовуватись безпосередньо без зміни ввду енергоносія або зі змною енергоносія шляхом одержання теплоти, енергії, холоду абот ехнічної роботи в утилізаційній установці.
В залежності від виду і параметрів робочих тіл відрізняють чотири основних напрямки використання ВЕР:
- паливне - безпосереднє використ ання горючих компонентів в якості палива;
- теплове-використання теплоти, яку одержуємо зарахунокВЕР;
- ситове ( використання механічної та електричної енергії, яка виробляється за рахунок ВЕР;
- комбіноване;
Найбльші джерела ВЕР мають підприємства чорної і кольорової металургії, хімічної і нафтопереробної промисловості.
В даний час тегпота високого потенціалу в загальній витраті корисної енергії складає 26% Із загальної виграти теплоти високого потенціалу 33% йде на плавку, 40% на нагрів і 20% на випалювання руд.
Приблизно 52% всієї корисної енергії в народному господарстві витрачається в виді теплоти середнього (373-623 К) потенціалу і на її одержання витрачається 38% всіх паливно-енергетичних ресурсів. Ця теплота використовується для задоволення технологічних потреб. Основними енергоносіями,які забезпечують середнії низькотемпературні процеси є пара і гаряча вода.
Для утилізації ВЕР найбільш поширеними в різних галузях народного господарства установками є котли-угилізатори, які використовують високо потенціальні димові гази промислових печей і технологічні гази хімічного виробництва, а такожводяні економайзери для нагріву живильної води котлів і повітрепідігрівачів для нагріву дуттєвого повітря.
Котли-утилізатори забезпечують велику економію палива шляхом генерування енергетичної і технологічної пари, а також нагріву води.
Можлива виробітка тегпоти в виді пари або гарячої води в утилізаційній установці за рахунок теплових ВЕР в загальному вигляді визначається за формулою
QT=(h1G1- h2G2)β(1-ζ)
а можлива виробітка холоду
Qx= QTε
де G1 і G2 -кількість енергоносія на вході і на виході.
h1, h2- ентальпія
β - враховує невідповідність годин роботи і режиму утипізаційної установки і джерела ВЕР.
ζ - коефіцієнт, який враховує втрати;
ε - холодильний коефіцієнт.
Можлива виробітка електроенергії в утипізаційній турбіні за рахунок ВЕР.
W=mВЕР∙τ∙l∙ηoi∙ηM∙ηI∙
де mВЕР∙-часова кількість енергоносія,яка має надлишковий тиск.
τ -число годинроботн;
l -робота ізоентропного розширення;
ηoi∙ - внутрішній відносний ККД турбіни;
ηM - механічний ККД;
ηI∙ -ККД генератора.
26.2 Відновлювані джерела теплоти
Відновлювальними джерелами теппоти є енергія сонця, енергія вітру, припливів і відпливів і т.д.
Таблиця 26.1. Природні ресурси енергії і їх величина.
| Назва | Величина (кВт∙г) |
| Невідновлювальні джерела теплоти | |
| Термоядерна енергія | 100000000∙1012 |
| Ядерна енергія ділення | 547000 012 |
| Хі мічна енергія корисних копалин органічного походження | 55000 1012 |
| Внутрішнє тепло земні | 134 1012 |
| Щорічно поповнювальні ресурси | |
| Еіергія морських приплив в | 70000 1012 |
| Енергія падаючого на землю сонячного проміння | 58000∙1012 |
| Енергія сонячного проміння, яке акумулюється в верхніх шарах атмосфери (150-200 км) в вигляді атмосферних кисню і азоту. | 0,012∙1012 |
| Енергія вітру | 1700∙1012 |
| Енергія рік | 18∙1012 |
Всі види енергії, які виробляються на землі складають 5% від поступаючої на землю сонячної радіації. Температура в центрі сонця досягає 10 °С. Температура на поверхні сонця 5500°С.
Сонячна енергія є виключно чистим джерелом енергії. її використ ання не зв'язано з забрудненням навколишнього середовища. Трудність її використання пов'язана із технічними проблемами її перетворення Сонячна радіація дуже розсіяна і має малу густину.
Одним із напрямків використання сонячної енергії є її перетворення в теплову.
Сонячні печі мають параболічний рефлектор. При діаметрі зеркала 1,5 м в тропічних умовах потужність, яку получають в фокусі такого пристрою складає 0,5 -1 кВт. Температура встановлюється на протязі години.
Дня одерлання дуже високих температур використовують декілька параболічних дзеркал (рис 22.2.1), таким чином, що вони мають спільний фокус. В системах, які складаються з декількох дзеркал додатково встановлюється плоске діеркало — геліостат, за допомогою якого слідкують з а сонцем і направляють проміннянанерухомідзеркала.

Рис. 22.2.1. Пристрій дляперетворення сонячної енергії в т еппову. 1 -рефлектор.
В лабораторії сонячної енергії Французького національного науково-дослідного центру, розміщеній в західних Піренеях за допомогою сонячної печі з дзеркалом діаметром біля 10 метрів, булипроведені роботи по очистці особливо тугоплавких металів.
Тепер встановлено параболічне діеркало діаметром 50 м. Воно виготовлене із 8000 невеликих дзеркал В фокусі одержують зображення сонця в виді кругу діаметром 50см. Таке дзеркало може забезпечити потужність 1200 кВт. Матеріал в центрі розппавляється і температура досягає 3000°С. За рахунок того,що тіглі обертаються, матеріал не виливається Тйким чином розплавляються оксиди кремнію і цирконію.
Використовують сонячну енергію для опалення, арячого водопостачання, нагріву води в басейнах. Складовою частиною є пластина-поглинач. Вода, чи повітря яке знаходиться в контакті з пластиною-поглиначем нагріваються.
Одним із шляхів використання сонячної енергії є акумулюання з можливістю забезпечення його рівномірного споживання.
Для акумулювання тепла необхідно забезпечити рівномірний нагрів. Використовують басейн з водою, парафін, камінь, шоуберову сіль Nа2SО410Н2O, яка плавиться при температурі 32°С, при цьому затрачується на руйнування кристалічної решітки 67 Вт∙г/кг.
26.3 Розробка раціональної схеми підприємства
Основним напрямком про розробці раціональної теплової схеми підприємства харчової промисловості є:
Вибір технологічного режиму з можливою низькою температурою процесів нагрівання.
Розвиток енерготехнологічного комбінування з метою найбільш повного використання генерованих енергоносіїв в виробничому процесі.
Основними напрямками енерготехнологічного комбінування є наступні: Комбінуванняпаровогокотлаі сушарки з метою використання димових газів для сушки продуктів, які використовуються в якості фуражу (сушка жому).
Комбінування парового котла із абсорбційною холодильною машиною з метою використання димових газів в якості теплоносія (птвоварені заводи).
Комбінування газотурбінної установки і сушки. Його метою є використання теплової енергії від палива і використання димових газів для скіпки.
Комбінування вистарної установки і скіпки. Для нагріву вологого гювітря в калорифері сушарки в якості енергоносія може бути використана пара або конденсат від випарної установки або те і інше одночасн о.
Комбінування випарної установки і ректифікаційної установки без посер едньо зв'язаних на лінії роз чину.
Комбінування випарної і абсорбційної холодильної машини. Ця комбінація може бути використана на цукрових заводах для зберігання буряку.
Комбінування випарної установки і вакуум кристалізаторів.
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя
Кафедра обладнання харчових технологій
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до лабораторної роботи № 1
«Дослідження процессу адіабатного витікання газу (повітря) через сопло».
Тернопіль 2003
Дослідження процесу адіабатного витікання газу (повітря) через сопло
Мета роботи: поглибити знання в питаннях витікання газу (повітря), експериментальне визначити розхід і швидкість витікання повітря через сопло при різних тисках перед ним.
Теоретичні основи витікання
Витікання - це процес прискореного руху і азу в коротких каналах змінного перерізу.
Канал, в якому збільшується швидкість струмини І падає тиск робочого тіла, називають соплом, В соплах потенціальна енергія газу перетворюється в кінетичну енергію потоку, їх використовують в парових і газових турбінах, реактивних двигунах, турбо- і пароструменевих компресорах.
Канап, в якому сповільнюється рух робочого тіла і збільшується його тиск, називають дифузором. В дифузорах кінетична енергія потоку газу перетворюється в його потенціальну енергію, їх використовують в турбо- і пароструменевих компресорах, а також в вентиляторах.
Рухаючись в горизонтальному каналі, газ виконує роботу подоланая зовнішнього тиску ору) і зміни кінетичної енергії потоку:

В цьому випадку рівняння пертого закону термодинаміки мас вигляд (для газового потоку):
dg=dU+d(pv)+wdw=di+wdw (1.1)
де: g - питома теплота, то сприймається газом, Вт/м2;
U - внутрішня енерпя газу, Дж/кг;
р - тиск газу. Па;
v - питомий об'єм газу, м3/кг;
w - швидкість потоку, м/с;
і - ентальпія газу, Дж/кг. Рівняння першого закону термодинаміки мас вигляд:
dg-di-vdp (1.2)
Прирівнюючи формули (1,1) і (1,2) одержуємо:
wdw=-vdp (1,3)
Це значить, шо приріст кінетичної енергії визначається роботою зміни тиску vdp; при збільшенні швидкості потоку (dw>0) тиск газу (dр<0) зменшується, і навпаки.
При русі газу
в каналі кінцевої
довжини (рис.
1.1, а) його параметри
змінюються
від v1, р1, Т1, до vу,
ру, Ту (рис. 1.1, б).
Робота зміни
тиску -
в рv - координатах
зображується
площею М1УКМ
(рис 1.1, в).

В соплах і дифузорах контакт газу з каналом короткочасний, тому обміном з навколишнім середовищем нехтують. Це дозволяг розглядати витікання як адіабатний процес (dg=0). В цьому випадку рівняння (1.1) приймає вигляд wdw=-dі, а для каналу кінцевої довжини (сопла) після інтегрування:
(1.4)
це: w1,wy - швидкість газу відповідно на вході і в гирлі каналу, м/с;
і1, іу - ентальпія відповідно на вході і в усті каналу, Дж/кг, Для сопел wу >>w1, тому величиною w1 частіше всього нехтують. В цьому випадку
або
(1.5)
якщо ентальпія виражена в кілоджоулях на кілограм (кДж/кг).
Для газів що повністю або приблизно підпорядковуються рівнянню рv=RТ і справедливі умови і=СрТ, Сp=RК/(К-1), рівняння (1.5) приймає вигляд:
![]()

(1.6)
де: К - показник адіабати, К=Сp/Сv;
R - питома газова стала, Дж/кг К,
Якшо відома площа перерізу в усті сопла f, то із умови нерозривності потоку масовий розхід газу:
(1.7)
з врахуванням (1.7):
(1.8)
Із (1.7) і (1.8) слідує, шо для даного газу (k-соnst) з початковими параметрами р1, і V1, швидкість його потоку і розхід визначається тільки відношенням тисків Рv/Р1=β. Так швидкість і розхід зростають при збільшенні Р1. Це досягається збільшенням абсолютного тиску Р, середовища, з якого витікає газ (див. рис. 1.1 а). При цьому тиск в усті сопла Ру рівний тиску за соплом P2: до тих пір, поки швидкість потоку не досягне швидкості поширення звуку а в даному середовищі. З цією швидкістю поширюються пружні хвилі тиску (розрідження). Тиск Р2, при якому (wv досягає швидкості звуку, називають критичним і позначають Ркр а відношення цього тиску до тиску Р1- критичним відношенням Ркр / Р1= β кр
Хвиля зменшення тиску в усті сопла, яке виникає при Р2 < Ркр (β < β кр) не може поширюватись в соплі назустріч течії, так як а=w, як наслідок для всіх значень Р2 < Ркр (β < β кр) В усті сопла тиск Р2 =Ркр,. Тому, якщо витікання газу докритнчне (β < β кр), в рівняннях (1.6) і (1.8) замість відношеннч Рv / Р1 використовують величину Р2 / Р1= β,, а якщо витікання критичне і зверхкритичне (β < β кр) величину β кр=β кр /Р1. Залежність wv =f(β) i M =f1(β) зображені на рис. 1,2.