Метод векторів та його застосування
Властивість
3. Сумою протилежних векторів є нуль-вектор:
+(-
)=0.
Доведення.
Нехай
=
, тоді -
=
, і за правилом
трикутника матимемо
+(-
)=
+
=
=0.
Властивість
4.
Нуль-вектор є нейтральним елементом операції додавання:
+
=
+
.

Доведення: Нехай
=
,
=
, тоді за
правилом трикутника
+
=
+
=
=
.
З наведених
властивостей додавання векторів випливає, що операція додавання векторів має ті
ж властивості, що й операція додавання чисел. Тому часто при перетворенні сум
векторів діємо так само, як і при перетворенні числових виразів: (
+
)+
=
+(
+
)=(
+
)+
=
(
+
).
Сума
більшої кількості векторів знаходиться за правилом многокутника.
Щоб знайти суму n векторів
(мал. 9), потрібно з
довільної точки O відкласти вектор
=
, з його кінця – вектор
=
,…,
=
(початок кожного
наступного вектора-доданка є кінцем попереднього). Вектор
=
буде сумою даних векторів.
Віднімання векторів
Операція віднімання векторів вводиться як протилежна до додавання.
Означення. Різницею векторів
і
називається такий вектор
, який в сумі з вектором
дає вектор
:
-
=
якщо
+
=
. /1/

Доведемо, що вектор
існує і притому
єдиний. Припустимо, що вектор
існує. Тоді, додавши до обох
частин рівності вектор (-
) і користуючись властивостями
суми векторів, маємо: (-
)+
+
=(-
)+
. /2/
Отже,
якщо вектор
існує, то він визначається попередньою рівністю /2/, а тому єдиний. Дійсно,
підставивши /2/ в /1/, одержимо правильну
рівність:
+
+(-
)=
.
Отже,
вектор, який визначається формулою /2/, є різницею векторів
і
:
-
=
+(-
)=
. За правилом трикутника
+
=
. Звідси
=
-
(мал. 10).
Отже,
для побудови різниці векторів
і
досить відкласти
ці вектори від спільного початку (
=
,
=
) і провести вектор
від кінця B
вектора-від’ємника до кінця C вектора-зменшуваного;
цей вектор і є шуканою різницею
-
:
=
-
.
Множення вектора на число
Означення.
Добутком вектора
на дійсне число α називається
вектор
, який задовольняє такі умови:
1)
=
*
;
2) ![]()
![]()
, якщо α
>0, і ![]()
![]()
, якщо α <0.
Такий
вектор позначається
= α
.
Операція добутку вектора на число має такі властивості.
Властивість
1.
α*
=0*
=
для будь-якого дійсного
числа α і будь-якого вектора
. Ця властивість випливає
з умови 1) означення.
Властивість
2.
Для будь-якого вектора
1*
=
; -1*
=-
. Ця властивість
випливає безпосередньо з означення.
Властивість
3.
Для будь-якого вектора
і будь-яких дійсних чисел α і β:
α(β
)=(αβ)
.
Доведення. Нехай
α(β
)=
, (αβ)
=
. Доведемо, що
=
. Маємо:
=
*
=
*
*
,
=
*
=
*
*
.

Отже,
=
. Покажемо, що ![]()
![]()
.
Якщо α і β одного знаку, то вектор
однаково
напрямлений з
і
однаково напрямлений з
.Отже, ![]()
![]()
.
У випадку коли числа α і β протилежних знаків, ![]()
![]()
, ![]()
![]()
. Отже, також ![]()
![]()
,
що й треба було довести.
Властивість
4.
Операція множення вектора на число дистрибутивна відносно додавання векторів,
тобто α(
+
)=α
+α
, для
,
і α
R.
Доведення. Нехай α > 0. Відкладемо
вектори
=
,
=
,
=α
,
=α
(мал. 11). Тоді
+
=
, α
+α
=
. Покажемо, що
=α
. Оскільки вектори
і α
,
і α
відповідно однаково напрямлені, то відповідні кути
A і
у трикутників OAB і
рівні (як кути утворені при перетині двох паралельних
прямих третьою). Крім того, сторони цих трикутників, що прилягають до рівних
кутів, пропорційні:
. Тому
OAB ~ ![]()
. Звідси випливає, що OAB=
, а це означає, що промені OB і
збігаються, тобто ![]()
![]()
. Крім того
=α*
=
*
. Тому
=α*
.

Аналогічно розглядається випадок, коли α <0 (мал. 12).
Випадок
α = 0 тривіальний. Отже, α (
+
) = α
+α
.
Властивість
5.
Операція множення вектора на число дистрибутивна відносно додавання чисел,
тобто (α+β)
=α
+β
,
і α, β
R.
Доведення. Розглянемо два можливих випадки: αβ >0 і αβ <0 (випадок αβ=0 не викликає труднощів).
1.
Нехай αβ >0, тобто числа α і β одного знаку. Тоді вектори
(α+β)
і α
+β
однаково
напрямлені. Крім того,
;
.
Отже,
і вектори (α+β)
та α
+β
рівні.
2.
Нехай αβ <0, тобто числа α і β різних знаків. Якщо α = -β,
то (α+β)
=(-β+β)
=0
=0; α
+β
= -β
+ β
=0, отже, властивість
справджується.
Якщо
α
-β, тоді –α, α+β або
–β, α+β одного знаку. Нехай, наприклад, -α, α+β
одного знаку. Тоді за доведеним (-α)
+ (α+β)
=(-α+α+β)
=β![]()
(α+β)
= α
+β
, що і треба було довести.
2. Колінеарність векторів
Означення. Два ненульових вектори
і
називається колінеарними,
якщо відповідні їм напрямлені відрізки паралельні або лежать на одній
прямій.
Позначення:
||