Фiлософiя

що iснує, колись виникло i зникне, перетворюючись на щось iнше. Рiзноманiтнiсть iснуючих матерiальних форм є головною причиною процесуальностi свiту. Розглядаючи конкретний процес змiни форм iснування, ми можемо постiйно фiксувати усе новi та новi форми, фрагменти змiни конкретної форми, але нiколи не зможемо побачити нескiнченої множини форм реальностi, якi iснують при змiнi одного предмета на якийсь iнший. Не маючи можливостi виявити безмежну множину форм реальностi, люди користуються поняттям 'матерiя', яке засвiдчує нам, що iснує реальнiсть, навiть якщо вона не вiдома конкретними виявленнями. Дiдро вважає, що розмаїття форм матерiї створюється зiткненням та об'єднанням рiзноякiсних елементiв.

Дiдро вiдстоює вчення про єднiсть матерiї та свiдомостi, висловлює думку, що у потенцiйному виглядi вiдчуття є всеунiверсальною властивiстю матерiї. Розглядаючи виникнення свiдомостi, розуму як iсторичних явищ, Дiдро створює першу еволюцiонiстичну концепцiю становлення бiологiчних видiв. Однак, вiн розглядав еволюцiю лише у виглядi накопичення властивостей, ознак, котрi сумарно дають феномен нового бiологiчного виду. Свою гносеологiчну концепцiю Дiдро будує, керуючись принципами сенсуалiзму (насамперед - локкiвського). Вiн видiляє три види пiзнання: спостереження, обмiрковування, досвiд. Спостереження збирає факти, обмiрковування - комбiнує їх, досвiд - перевiряє результати цих комбiнацiй. Не подiляючи думку про те, що ми можемо звести мислення людини до вiдчуттiв, Дiдро розробляє концепцiю психiчної дiяльностi, згiдно якої судження, почуття не зводяться до елементарних чуттiв, а останнi - це їх умова, а не сутнiсть, умова виникнення психiки, а не сама психiка.

Разом iз Гельвецiєм i Гольбахом Дiдро обгрунтовує вчення про вирiшальну роль середовища для формування особистостi. Вiн вважає, що свiдоме перетворення навколишнього середовища є головною умовою покращення людини, суспiльства. Тому свiдомiсть законодавцiв оцiнювалась ним як вирiшальний фактор суспiльного прогресу. Спираючись на теорiю 'суспiльної угоди', вiн активно доводить право народу фiзичною силою змiнювати систему державного устрою суспiльства.

Широкого визнання набула естетична концепцiя Дiдро. Розкриваючи змiст поняття 'прекрасне', вiн робить висновок, що уявлення про прекрасне можна визнати вiдображенням реальних вiдношень зовнiшнього свiту. Визнаючи мистецтво 'наслiдуванням природi', включаючи до поняття 'природи' i суспiльне буття, Дiдро стверджує, що у природi немає нiчого зайвого, всi особливостi будови людського тiла, матерiальних предметiв спричиненi природними законами, котрi адекватно фiксуються лише митцями. Послiдовна критика класицизму дозволила Дiдро виробити принципи реалiзму, якi найяскравiше виявиили себе у концепцiї театрального мистецтва. На противагу теоретикам класицизму, якi розглядали театральну дiю лише як комiчну або трагiчну, Дiдро вводить теорiю 'серйозного жанру', яка проголошує можливiсть театрального зображення буденного життя простих людей, а не царiв чи героїв, якi завжди здаються нам або комiчними, або трагiчними. Зображення в театрi буденного життя, згiдно теорiї Дiдро, потребує показу у театральнiй драмi чи комедiї зiткнення не характерiв, а суспiльних вiдносин, людей, якi виконують певнi суспiльнi функцiї.


4.4.2 Вольтер.

Франсуа Марi Аруе (псевдонiм - Вольтер) (1694-1778) багато сил доклав до розв'язання проблеми активностi суб'єкта пiзнання, дiяльностi. Маючи помiтнi здобутки у рiзних сферах своєї дiяльностi, в iсторiї фiлософiї Вольтер залишається засновником фiлософської концепцiї 'суспiльної природи людини'.

Вольтер одним з перших почав розглядати фiлософiю як зброю розуму у боротьбi проти антирозумного суспiльства. Висуваючи тезу про активну роль суб'єкта, суспiльну природу людини, вiн спирався, перш за все, на теорiю природного права, створену Локком. Суспiльнiсть людини розумiлася Вольтером як життя людської iстоти в суспiльствi: дiяльнiсть особи вiдбувається лише через суспiльство, конкретнi цiлi iндивiдiв мають суспiльну природу. Виходячи з поняття природної рiвностi людей, вiн розумiє рiвнiсть лише як рiвнiсть полiтичну, рiвнiсть перед законом, державним правом. Соцiальну та економiчну нерiвнiсть вiн розглядає як основу збереження суспiльної рiвноваги та нормального розвитку суспiльства.

Свободу людини Вольтер також розумiє лише як абстрактне право, поняття про iдеальну модель, а не реальнiсть. Свобода може бути розглянута науково лише як свобода волi особистостi, а не як природний суспiльний феномен. У своїх пiзнiх працях ('Фiлософський словник') пiд впливом н'ютонiвського поняття детермiнiзму Вольтер робив спроби знайти зовнiшнi щодо особи причини, що впливають на волевиявлення. Однак, головними чинниками, якi виявляють себе у свободi волi, Вольтер визнає суб'єктивнi причини. Тому iнтелектуальний розвиток особи у його фiлософiї визнається головним здобутком суспiльства. У статтях про реформи у суспiльствi вiн створює вчення про 'освiчене керiвництво державою' як основу суспiльної злагоди.

Спрямовуючи свою фiлософiю у практичне русло, Вольтер активно виступає проти причин, котрi позбавляють людину свободи волевиявлення, розумiючи цi причини як внутрiшнi. Тому критика релiгiйної догматики стає для Вольтера однiєю iз провiдних його фiлософських тем. Вiру, основану на 'одкровеннi', Вольтер протиставляє деїстичнiй релiгiї розуму. Розглядаючи Бога як найвищу причину iснування людської волi та дiяльностi суб'єкта, вiн вбачає докази iснування божества у розумно побудованому свiтi природи. Однак, вiн вiдкидає усi тези про властивостi Бога, визнаючи їх бездоказовими та непотрiбними, такими, що суперечать розумовi. Вольтер заперечував вчення Бейля про можливiсть iснування держави, яка складається лише з морально чистих атеїстiв. Виступаючи проти офiцiйної церкви, Вольтер постiйно глузує над релiгiйною догматикою. Так, у питаннi про причини зла та вiдповiдальнiсть Бога за це зло, у знаменитому творi 'Кандiд' Вольтер у саркастичнiй формi доводив, що нiякими софiзмами не можна виправдати iснування у свiтi зла та страждань невинних людей, особливо дiтей. Тi, хто виправдовує лiссабонський землетрус 1755 року, казав вiн, коли загинули за декiлька хвилин десятки тисяч людей, дорослих i дiтей, злочинцiв та святих, тi нiколи не можуть бути провiдниками до кращого буття людства.

Пiд впливом локкiвського сенсуалiзму Вольтер створює своє вчення про психiку. На думку Вольтера, ми не можемо мати знань про природу духовної субстанцiї. Дослiдник має справу не з самою духовною субстанцiєю, а лише з її проявами, деякими властивостями. Вирiшуючи питання про виникнення душi, не можна науково визначити момент часу, коли душа утворена: нi вiчне її iснування, нi момент зачаття людини, нi у розвитку ембрiона, нi у момент народження iстоти тощо. Визнаючи наявнiсть душi, ми визнаємо наявнiсть маленького божества у людинi, яке здатне вносити змiни у дiючий природний порядок з суб'єктивних причин, як чисте волевиявлення.

У своїх поглядах на процес пiзнання Вольтер здiйснює спробу поєднати сенсуалiстичний емпiризм з моментами рацiоналiзму. Тому, рахуючись iз тезою про походження знань вiд органiв чуттiв, вiн визнає iснування чистого, абсолютного знання (логiко-математичне, моральне, фiлософське). Однак, вiдносно Бога може iснувати лише одна iстина, але дати вичерпну вiдповiдь на це питання Вольтеровi не вдалося.


4.4.3 Жан-Жак Руссо.

Найвпливовiший дiяч Просвiтництва Жан-Жак Руссо (1712-1778) вiдомий своїми творами 'Думки про походження та основи нерiвностi мiж людьми' (1755), 'Суспiльний договiр' (1762), 'Емiль, або Про виховання' (1762). Головна тема праць Руссо - доля людини у суспiльствi, де iснує штучна культура, котра заперечує природнi властивостi окремої особи.

Рацiоналiзм XYII-XYIII ст. не придiляв уваги чуттєвiй дiяльностi людини як вiдокремленiй вiд iнтелекту та волi. Руссо першим висуває тезу, що чуттєва дiяльнiсть, почуття людини є не тiльки самостiйною чи особливою формою суб'єктивностi, а що це є головною формою духовної дiяльностi. Саме вiд Руссо починається лiнiя у фiлософiї, котра висуває на переднiй план духовного життя неусвiдомленi, пiдсвiдомi, iнстинктивнi цiлеспрямованi мотиви дiй особи. Навiть совiсть та генiальнiсть у Руссо розглядаються як найвищi форми iнстинктивностi, що вiдокремленi вiд розуму. Руссо першим висуває тезу, що розвиток iнтелекту порушує природну гармонiю, баланс мiж здатностями iндивiда та потребами органiзму, послаблює природнi сили людини.

Вже у першому творi (дисертацiя 'Думки про науки та мистецтво', за яку Руссо отримав премiю Дiжонської академiї) вiн доводить, що наука та мистецтво з часiв Вiдродження не вдосконалили, а погiршили суспiльство. Так, розподiл працi стає причиною порушення природної цiлiсностi та гармонiйностi людського життя. Спецiалiзацiя перетворює людину на функцiонера великого механiзму, породжуючи професiйний кретинiзм особи, робить природнi властивостi органiзму залежними вiд людей iнших професiй. Це породжує вiдчуження людини вiд самої себе, коли iндивiдуальнiсть особи протиставляється суспiльному мiсцю iндивiда. Згiдно з Руссо, головна причина людських страждань - протирiччя мiж реальним станом людини та її природними властивостями, мiж природою людини та суспiльними iнститутами, мiж особистiстю та громадянством.

Протирiччя мiж природою та культурою, згiдно Руссо, не може бути вирiшене шляхом повернення до дикого стану. Гармонiйнiсть, цiлiснiсть буття людини може бути повернена у суспiльствi, а не в 'чистому природному станi'. Джерело протирiччь цивiлiзацiї вiн вбачав у соцiальнiй нерiвностi людей, котра виникає з приватної власностi - на землю, знаряддя працi. Загальний шлях подолання суперечностей суспiльства Руссо бачив у змiнi системи освiти, методiв виховання.

У своїй системi виховання на перше мiсце Руссо висуває почуття. Саме почуття людини спрямовують її конкретне волевиявлення. Воля є зовнiшньою формою виявлення чуттєвої дiяльностi суб'єкта. Суспiльне буття, таким чином, являє собою специфiчну систему переробки, змiни чуттєвої дiяльностi. Суспiльнi вiдносини утворюють те, що спiльне усiм людям, i, разом з тим, протистоїть iнтересам кожної людини окремо. 'Мiж волею усiх та спiльною волею часто iснують суттєвi вiдмiнностi. Воля усiх приймає до уваги частковi iнтереси та являє собою сукупнiсть iндивiдуальних волевиявлень. Коли вiдняти iз цих волевиявлень тi, котрi взаємно заперечують одне одного, то залишиться спiльна воля'. У своєму поняттi 'суспiльний договiр' Руссо здiйснює спробу вирiшити протирiччя мiж штучним та природним. Створюючи суспiльний договiр, люди втрачають частину своєї власної свободи, необмежене право на все, що вони, згiдно iз своїми чуттями, бажають. Однак, при добровiльному вступi в договiр iндивiд сам виявляє своє бажання обмежитись. Тому iндивiд стає громадянином, iстотою, котра виявляє вищий тип свободи, анiж природна свобода - здатнiсть до самообмеження. При чистiй природнiй свободi органiзм обмежують лише зовнiшнi умови, сили природи, iншi особи. Тобто, така свобода є абсолютною залежнiстю вiд зовнiшнiх обставин. А укладення договору є акт, коли суб'єкти обмежують самих себе, виявляють себе здатними керувати собою - тобто стають вiльними самi по собi.

У своїх поглядах на полiтику, державу Руссо розвиває свою концепцiю 'суспiльного договору', постiйно шукає форму виникнення умов добровiльного укладення договору. Тому вiн вiдкидає феодальний устрiй суспiльства як такий, котрий продовжує культивування чистих сил природи, обмеження особистостi зовнiшнiми силами вiдносно почуттiв людини. Проголошуючи суверенне право народа на укладення договору, Руссо детально розглядає проблеми конституцiйного устрою держави.


4.4.4 Клод Адрiан Гельвецiй.

Послiдовний матерiалiст Клод Адрiан Гельвецiй (1715-1771) - автор праць 'Про дух' (1758), 'Про людину' (1793). Вiн визнає iснування лише об'єктивної реальностi, незалежної вiд людини, розглядаючи саму людину як певну форму iснування матерiї.

Продовжуючи сенсуалiстську лiнiю Локка, Гельвецiй пiдкреслював, що знання є наслiдком людського досвiду, яке виникає за допомогою чуттiв та пам'ятi. Вiн заперечував безсмертя душi, а останню ототожнював iз здатнiстю мати чуття. Анi розум, анi iдеї ним не визнаються як основа духовної дiяльностi. Душа може iснувати i без iдей, без розуму, але не може iснувати без здатностi вiдчувати. Тому людина розглядається ним як природна iстота, яка здатна iснувати лише за умов iснування природи (причини виникнення вiдчуттiв).

Абсолютний детермiнiзм фiлософiї Гельвецiя знаходить своє вiдображення у поняттi 'абсолютного закона', котрий має природний характер i пiдкоряє собi людину через закон 'влади iнтересiв'. 'Iнтерес' поєднує головнi умови iснування людини, обумовлює людську активнiсть. Хоча Гельвецiй вирiзнює 'природнi фiзичнi потреби' i 'пристрастi', за допомогою поняття 'iнтерес' йому вдається зробити їх взаємопов'язаними. Серед фiзичних потреб на першому планi стоять голод, бiль, котрi вiн визнає головними рушiйними силами в людинi. Серед пристрастей - самолюбство.

На поняттях про цi сили людського буття Гельвецiй створює основнi принципи природної етики. Заперечуючи релiгiйну мораль, вiн пiдкреслює, що головним критерiєм моральностi є 'користь'. Однак, корисливiсть ним розглядається не iндивiдуалiстично, а вiдносно суспiльства як 'суспiльна користь'. Розглядаючи суспiльство як сукупнiсть iндивiдiв, вiн вбачає суспiльний iнтерес у сукупному iнтересi бiльшостi, визнаючи за бiльшiстю право вирiшувати долю iндивiда.

Виходячи з таких методологiчних позицiй, Гельвецiй вбачає у вихованнi унiверсальний механiзм вирiшення суспiльних проблем. Основою правильного виховання вiн визнає 'правильнi закони' суспiльства, якi має право приймати лише бiльшiсть народу.


4.4.5 Поль Анрi Гольбах.

Автор книги 'Система природи' Поль Анрi Гольбах (1723-1789) найбiльш систематично виклав принципи матерiалзiму XYIII ст. Повнiстю вiдходячи вiд теологiчних концепцiй буття, вiн використовує принцип 'редукцiї' - усi явища розглядає як виявлення природних сил.

Природа, за Гольбахом, є сукупнiстю рiзних видiв матерiї. Виступаючи проти картезiанства, котре вводило рух у матерiю за допомогою поняття 'Бог', вiн висуває тезу, що рух i є iснуванням матерiї. На вiдмiну вiд схожого погляду Б.Спiнози, Гольбах доводив, що рух не може бути 'модусом' матерiї, а навпаки, саме рух, взаємодiя є джерелом усiх властивостей, враховуючи i тi, котрi Декарт i Спiноза вважали первинними (розповсюдженiсть, вага).

Обгрунтовуючи iдею унiверсальностi руху, Гольбах часто посилається на Толанда. Вiн вирiзняє два головних рiзновиди руху. З одного боку, рух, який перемiщує тiла у просторi (механiчний рух), i з другого - внутрiшнiй рух, який називають енергiєю, що має своїм джерелом взаємодiю не даних чуттям частинок (молекул), iз яких складаються тiла.

З поняттям 'унiверсальностi руху' пов'язане вчення Гольбаха про абсолютний детермiнiзм. Критикуючи Юма, Гольбах доводить, що необхiдними можуть бути лише причини та наслiдки, а не вiра в їх iснування. Поняття 'необхiднiсть' ми створюємо як узагальнення причин та наслiдкiв, якi дають нам можливiсть розглядати будь-який процес, будь-якi змiни, котрi ми вiдчуваємо. Вирiзнення окремих явищ є закономiрним, як i рух, котрий виникає, пiдкоряється константним законам. Саме як дiю рiзних законiв ми вiдчуваємо рiзнi явища. Протiкання руху, змiн у одних i тих самих основах буття зумовлює iснування унiверсальних законiв природи, якi виявляють себе нам через вiдхилення, спричиненi конкретною необхiднiстю. Тому для Гольбаха не iснує випадковостi як властивостi природи: випадковiсть - це прояв нашого незнання.

Свiт у цiлому розглядається Гольбахом як система причин та наслiдкiв, у якiй те, що в одному випадку є причиною, у iншому - є наслiдком. Саме через цю систему причин i наслiдкiв слiд розглядати людину. Кожна людина як певний механiзм може бути розглянута у виглядi системи iз внутрiшнiми процесами, на котру дiють зовнiшнi механiчнi та енергетичнi сили. Людина, суспiльство утворюють свої енергетичнi сили, якi дiють на космос i можуть вносити змiни у всесвiти взагалi, а не тiльки у своєму буттi. Тому для Гольбаха дуже важливо знайти такий спосiб iснування людини, суспiльства, який узгоджується iз свiтом в цiлому.


4.4.6 Г.С.Сковорода.

У центрi уваги фiлософствування Григорiя Савовича Сковороди (1722-1794) - релiгiйна i моральна проблематика. Вiн створив практичну фiлософiю, не дбаючи про формальну систематизованiсть своїх iдей. Сковорода багато разiв звертав увагу на те, що вiн вiдноситься до тiєї традицiї, котра вважає гiдним для фiлософiї лише вивчення людини. Унiверсальний алегоризм, у якому предмети i явища осмислюються не в усiй сукупностi об'єктивних властивостей (натурфiлософськи), а лише в абстрактно-схематичному образi, як символи, притаманний фiлософiї Сковороди. Символ у нього не має утсаленого, чiтко визначеного, обмеженого значення. Символiка для Сковороди це - свiт, у якому приховується потрiбна людинi iстина, вона може розумiтися як свiтло, за допомогою якого можна цю iстину висвiтлити, знайти конкретнiй людинi своє особисте щастя.

Як випускник Києво-Могилянської Академiї, Сковорода продовжує її просвiтницькi традицiї. З Академiї вiн винiс знання античної спадщини, розумiння проблематики середньовiччя та Ренесансу. Однак, Сковорода не наслiдує повнiстю академiчну традицiю, розбiжнiсть починається вже в загальнофiлософськiй орiєнтацiї. В Академiї провiдною тенденцiєю була арiстотелiвська орiєнтацiя, а у Сковороди знаходимо тяжiння до платонiзму, котрий в Академiї був головним предметом критики. Якщо в центрi уваги академiчних професорiв є зовнiшнiй свiт та проблеми його пiзнання, то у Сковороди на першому планi - етико-гуманiстичнi проблеми, внутрiшнiй свiт людини.

Перший основоположний принцип фiлософiї Сковороди - вчення про двонатурнiсть свiту: зовнiшню, видиму та внутрiшню, невидиму натури. 'В цьому свiтi - два свiти, з яких складається один свiт: свiт видимий i невидимий, живий i мертвий, цiлий i розпадливий. Цей - риза, а той - тiло. Цей - тiнь, а той - дерево. Цей - матерiя, а той - iпостась, себто основа, що утримує матерiальний бруд, так, як малюнок тримає свою барву. Отже, свiт у свiтi то є вiчнiсть в тлiннi, життя в смертi, пробудження у снi, свiтло у тьмi, у брехнi правда, у печалi радiсть, у вiдчаї надiя', - писав Сковорода. Невидиму

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: