Фiлософiя

другим страхом складнiше. Лукрецiй не заперечує iснування богiв, а лише вчить, що вони не можуть втручатися у життя людей. Обгрунтовував вiн цей погляд атомiстичною теорiєю побудови свiту. Ця теорiя пояснювала всi явища природи, зокрема i богiв, якi складаються з особливих найтонших атомiв i знаходяться мiж свiтами як сили їх вiдродження, створення.

Незважаючи на близькiсть поглядiв на природу у Лукрецiя до поглядiв Епiкура, їх теорiї вiдрiзняються при вирiшеннi питання про мiсце людини у суспiльствi. Самоусунення вiд полiтичного життя у Епiкура змiнюється пропагандою активного полiтичного життя особи у Лукрецiя. Для Лукрецiя, на вiдмiну вiд Епiкура, головним фiлософським вченням є не етика, а фiзика - пояснення природи. Людина, котра знає загальнi природнi закони, завжди знайде своє мiсце у суспiльствi.


2.4.2 Стоїцизм у стародавньому Римi.

Iз самого початку стоїцизм стояв осторонь вiд класичних форм грецької фiлософiї. Бiльшiсть стоїкiв були вихiдцями з колонiй, а не з метрополiї. Проникнення стоїцизму в Рим вiдбувалося водночас iз його елiнiзацiєю, тобто поверненням до традицiй Платона, Арiстотеля. Провiдну роль у цьому вiдiгравав Панецiй (прибл.185-110 рр. до н.е.). Рiзнобiчно освiчена людина, вiн немало зробив, щоб очистити вчення стоїцизму вiд вiдвертого схимництва.

Замiсть протиставлення душi i тiла у Панецiя людина - гармонiйна iстота, навiть божественний Логос дiє на неї не ззовнi, а проникаючи в середину, зливаючись iз нею, 'проростає в душi'. Визнаючи провiдну роль долi ('фатуму'), вiн придiляє увагу i самостiйностi особи. Окрiм верховенства обов'язку визнається роль насолоди в життi людини. Насолоди подiляються на природнi та надприроднi. Справжнiй стоїк не цурається нi тих, нi iнших. Тому етичнi погляди Панецiя близькi до утилiтаризму. Видiляючи три форми релiгiї - поетичну, фiлософську та державну, - вiн визнає цiннiсть тiльки державної як регулятора життя суспiльства, основи для виховання iндивiда.

Дiяльнiсть Панецiя дала потужний поштовх для розвитку стоїчної думки. Деякi учнi, наприклад Цiцерон, сягнули дуже значних висот у полiтичному життi, створили свої власнi системи, трансформуючи стоїцизм настiльки, що їх учення вiдносять до напрямкiв еклектичної фiлософiї.

Яскравим представником римського стоїцизму був Посiдонiй (135-51 рр. до н.е.). Вiн продовжив розпочатий Панецiєм процес елiнiзацiї стоїцизму, тiльки доповнював його iдеями Платона. Поступово лiнiя стоїцизму Посiдонiя трансформувалася у неоплатонiзм (самостiйну фiлософську течiю).

З точки зору Посiдонiя свiт являє собою вогнену 'пневму', яка є не що iнше як видозмiна єдиного бога, вона подiляється на свiт iдей та свiт чисел. З пневми виникають 'сiм'янi логоси' - зародки всiх речей. Душа людини також є 'вогненим диханням'. Пiсля смертi людини вона пiдiймається у надмiсячний свiт (своєрiдне чистилище), а потiм рухається ще далi, у найвищi сфери, де благоденствує. Чергова свiтова пожежа знову розподiляє свiт на сфери, а душа набуває нового тiла.

Поєднання богiв iз свiтом людей вiдбувається опосередкованим чином. Опосередковуюча ланка описується у демонологiї Посiдонiя, котра вчить про демонiв як iстот, здатних спiлкуватися безпосередньо i з богами, i з людьми. Люди колись були близькi iз богами, тодi вони не чинили злочинiв, не мали нестаткiв. Але сталося так, що люди почали уподоблювати себе богам, вони створили ремесла, науки, завдяки котрим змiнювали створенi богом речi на створенi людьми. Людство пiшло шляхом прогресу - створювало все новi та новi людськi предмети, залишаючи все менше мiсця божественному свiтовi. Цей рух вперед призвiв до падiння моралi. Тому мета фiлософiї - повернути людину до демонiчного стану, тобто повернути її до бога. Це можливо лише на шляху виховання у дусi поваги до законiв, держави, релiгiї.

Найбiльш вiдомим стоїком був Люцiй Анней Сенека ( ). Життя Сенеки сповнене суперечностей.Вiн закликав до бiдностi та смиренностi, проте сам жив хабарями, накопичивши великi скарби, вважався найбагатшою людиною Риму, за що, пiсля викриття Нероном, був змушений покiнчити життя самогубством.

Суперечливiсть його фiлософських поглядiв та реального життя знайшла вiдображення i у його вченнi. Космогонiчнi погляди Сенеки були дуже близькими до попереднiх вчень. Як один iз учнiв Посiдонiя, вiн засвоїв його вчення про душу, при цьому посиливши тенденцiю розподiлу душi. Душа має тiлеснiсть i духовнiсть, постiйно переживає внутрiшню боротьбу протилежних тенденцiй: прагне до спокою i до боротьби, до добра i зла тощо. Протилежнiсть ряду тверджень Сенеки ним не пояснюється, а лише фiксується.

Аналогiчний пiдхiд здiйснено ним i до роз'яснення поняття 'Бога', який виступає як вогонь (пневма) i як творча сила (батько). В той же час Бог не владний над матерiєю, проте коли свiт дiйде до стану iстинного буття, то вiн стане божественним, а коли свiт вiдходить вiд iстини, то Бог знищує його у свiтовiй пожежi.

Людська природа (у своєму виникненнi) чиста i непорочна. Але тiло стає в'язницею душi. Душа, необтяжена тiлом - вiльна, тому iстинна насолода душi можлива лише поза тiлом. Усi люди рiвнi, їх душi здатнi до звiльнення. Проте сам Сенека вважає раба рабом по-сутi, а будь-яку працю, де затрачуються фiзичнi сили - принизливою для вiльної людини. Така праця пiдкорює душу тiлу.

Фiлософiя Сенеки є своєрiдним пiдсумком розвитку елiнiстичної фiлософiї, хоча i не завершує її. Дане вчення увiбрало в себе безлiч суперечливих тверджень про свiт, констатуючи кризу античного типу фiлософствування. Теоретично цей крок до подолання кризи фiлософських систем був зроблений на шляху виникнення християнства.


2.4.3 Римський еклектизм.

Процес розповсюдження фiлософських знань у стародавньому Римi характеризується могутнiми процесами зближення фiлософських вчень та шкiл. Вони почались ще у Грецiї приблизно в II ст. до н.е. Теоретичною пiдвалиною цього явища став скептицизм, котрий проголосив, що всi фiлософськi школи мають рiвне право на iснування, тому що всi вони не вiрнi. Скептики на цей час були домiнуючою течiєю у Академiї, мали значний вплив на свiдомiсть спiввiтчизникiв. Саме в умовах Риму, коли рiзнi течiї, якi виникали iсторично в рiзний час, але прийшли одночасно як рiвнi мiж собою, почався процес зближення та взаємопроникнення рiзних напрямкiв фiлософiї. Цьому сприяло те, що римляни самi не належали до родоначальникiв тiєї чи iншої школи i мали змогу споглядати суперечностi рiзних напрямкiв зi сторони. Недаремно бiльшiсть тих, хто сповiдував еклектицизм, були не фiлософами, а державними дiячами, ораторами, дiячами мистецтва.

Найбiльш вiдомим римським еклектиком був Марк Туллiй Цiцерон (106-43 рр. до н.е.), славетний оратор та полiтичний дiяч, який отримав фiлософську освiту. В Грецiї вiн вiдвiдував диспути провiдних фiлософiв рiзних напрямкiв. Пiзнiше Цiцерон написав ряд фiлософських праць, в яких намагався зробити популярний навчальний посiбник для римських громадян, котрi вивчали основи рiзних фiлософiй. Йому належить заслуга створення фiлософської термiнологiї на латинi.

У питаннях пiзнання та вченнi про буття Цiцерон був близький до скептицизму. Полiтичнi погляди досить консервативнi. Влада, за визначенням Цiцерона, є надбанням шляхетних народiв, шляхетної верхiвки народу, а простому людовi досить i видимостi свободи. Iмовiрно тому однiєю з головних цiлей фiлософiї вiн вважав утiшання людини.

Значним представником еклектицизму був також Марк Теренцiй Варон. Вiн був послiдовником Антiоха з Аскалону, вiдомого грецького еклектика. У своїх фiлософських дослiдженнях наближався до стоїцизму.

Iмператор Марк Аврелiй, спираючись на сенекiвську школу моралiзаторства, створив свою систему еклектичної фiлософiї, котра опиралася на вiдношення до життя, розроблене грецькими кiнiками. Його спосiб мiркувань дуже нагадує проповiдь, одкровення пророка. В його фiлософському вченнi вiдчувається дуже сильна релiгiйна тенденцiя розвитку свiтогляду.


2.4.4 Неоплатонiзм.

Побудова Римської iмперiї супроводжувалася дуже сильними змiнами у свiдомостi людей того часу. Посилювалося тяжiння до суто релiгiйного способу самоусвiдомлення. Це вiдбилося i на фiлософiї III-IY ст. н.е., яка все бiльше набувала рис теософського вчення.

Неоплатонiзм виникає в античнiй фiлософiї як остання спроба синтезувати уявлення про Космос та людину в одне вчення, переважно на пiдставах платонiвської фiлософської традицiї. Плотiн, Порфирiй, Прокл - найбiльш вiдомi представники цього завершального в античнiй фiлософiї напрямку думки.

Неоплатонiки конструюють вчення про iєрархiчнiсть будови дiйсностi. Основою буття є божественне (але безособове, на вiдмiну вiд прийнятого у християнствi) 'Єдине' як сотання пiдстава iснування будь-якого буття. Все iнше iснує, як i Єдине, вiчно, тому питання про походження всього замiнюється в неоплатонiзмi питанням про залежнiсть одного буття вiд iншого. I в цьому розумiннi 'Єдине' шляхом поступового послаблення в низхiдному порядку обумовлює 'розум', потiм 'душу', 'Космос', 'матерiю' (пiд якою розумiється, як i у Платона, небуття). Чуттєвий свiт у неоплатонiкiв - це єднiсть iдей розуму, душi та матерiї. Цей свiт протяжний, тривалий, неiстинний. Душа людини неречовинна, безтiлесна, вона пов'язана не тiльки з тiлом, але й з божественною душею. Мета земного життя - звiльнення вiд тiлесностi, чуттєвостi через вдосконалення морального життя i наступного пiсля смертi злиття з божеством. Саме в неоплатонiзмi вперше проводиться iдея трiадичного, низхiдного розвитку будь-якого предмета, навiть Бога. Це: перебування в собi-вихiд з себе-повернення в себе. Найбiльш детально цю iдею опрацював Прокл, тому його визнано християнською церквою святим.

Iдеї неоплатонiзму про наявнiсть iдеального свiту, про втiлення iдеї в матерiю,про безсмертя душi, про пантеїстичний зв'язок божественного та свiтського не загинули разом з розпадом античного суспiльства. Вони мали значний вплив на християнську теософiю середньовiччя та на фiлософiю епохи Вiдродження та Нового Часу.


РОЗДIЛ 3. ФIЛОСОФIЯ СЕРЕДНЬОВIЧЧЯ ТА РЕНЕСАНСУ.

3.1 Арабомовна фiлософiя.

3.1.1 Фiлософська концепцiя мутазилiтiв.

Теолого-фiлософська проблематика була поглиблена у досить впливовому вченнi, котре виникло у YIII ст. i отримало назву мутазилiтiв. Найвизначнiшим його теоретиком став тодi уродженець Iраку Васил Iбн-Ата (699-748 рр.).

Найважливiшi положення, котрi вiн захищає - це наявнiсть єдиного Бога та його справедливiсть. Проблема єдиного Бога зводилась насамперед до питання про те, якими (i скiлькома) атрибутами володiє (йому притаманнi) Аллах. Iбн-Ата рiзко виступав проти множинностi атрибутiв, що приписуються Боговi. З приводу цього вiн остаточно розмежувався зi своїм учителем, теологом Гасаном з Бпсри, i начебто заявив йому,що пориває з прибiчниками пануючої точки зору в iсламi.Можливо, це i стає приводом для iменування прибiчникiв нового напрямку в мусульманськiй теологiї мутазилiтами (тобто тi, що вiдокремились). Iбн-Ата доводив, що єднiсть та вiчнiсть Бога виключають множиннiсть i тим бiльше антропоморфнiсть його атрибутiв, про котрi йдеться у Коранi. Приписування такого роду атрибутiв божественнiй iстотi зводить її до буття, притаманного скiнченним та скороминущим речам. Про Бога ж, насправдi, можна лише стверджувати те, що вiн iснує.

Друге положення, котре вiдстоював Iбн-Ата (потiм успадковане мутазилiтами), полягало в доведеннi, справедливiстi Аллаха, що виключає такий характер його приречення, в силу якого багато людей засудженi ним на вiчнi та безмежнi муки. Справедливiсть Бога має з необхiднiстю примусити його винагородити їх у потойбiчному життi. Людинi, стверджував Iбн-Ата, притаманна свобода волi, адже саме в цьому вмпадку мова може йти про її вiдповiдальнiсть за тi грiховнi вчинки, котрi вона скоїла.

Особливу роль у доктринi мутазилiзму вiдiграло заперечення Iбн-Атою такого антропоморфного атрибуту Бога,як мова. Засновник мутазилiзму вiдштовхувався вiд думки про умовнiсть слiв мови людини, яка спричиняє висновок про те, що Коран не може бути довiчним в Аллаху, як стверджувало мусульманське правовiр'я (тому й Мухамед - не творець його, а тiльки Пророк, що возвiстив його людству внаслiдок природного одкровення). Коран - створений Аллахом в часi. Це положення мутазилiзму стало одним з головних догматiв його вчення.

Положення про створенiсть Корана пiдривало незаперечнiсть всiх без винятку його висловлювань, абсолютнiсть його приписiв. Коран, зауважував Iбн-Ата, говорить тiльки про минулi подiї i, отже, не може передбачати майбутнiх. В зв'язку з цим вiдкривались можливостi критичного вiдношення до цього священного i абсолютно непорушного документа суспiльного та приватного життя.

Мутазилiти створили спозiрну мусульманську теологiю i, можна сказати, схоластику, котра отримала назву 'калама' (слово, мова). Радикальнiсть мутазилiзму стала надзвичайно важливим фактором розвитку вiльнодумства та фiлософiї.


3.1.2 Школа ашарiтiв.

Богослови мусульманства, знавцi священного слова, пiднесеного пророком, отримали назву мутакалими (вiд арабського калам - слово, мова). Найбiльш радикальним представником фiлософствуючих мутакалимiв став аль-Ашарi (873-935 рр.), що працював у Басрi та Багдадi. Спочатку прибiчник мутазилiтiв,аль-Ашарi у 912 р. порвав з ними i утворив нову формацiю мутакалимiв, вчення якої довершив його послiдовник Бакиланi.

Ашарити, як основний напрямок серед мутакалимiв, не так ретельно заглиблювались у фiлософiю у порiвняннi з мутазилiтами, котрi, на їх погляд, занадто нею захоплювались. Ашарити висунули пом'якшену версiю трьох основних теолого-фiлософських проблем, котрим мутазилiти давали бiльш радикальне вирiшення.

Так, розв'язуючи проблему єдиного Бога, вони застосовували аристотелiвське вчення про категорiї. З десяти категорiй вони вважали можливим пристосувати до осмислення Бога тiльки двi: субстанцiю (в розумiннi iснування) i якiсть, решту ж проголошували вигадкою людського розуму. Взагалi ж Аллах має безлiч i iнших властивостей, проте вони не можуть бути осягненi розумом людини. Питання про одвiчнiсть чи створенiсть Корана ашарити розв'язували в тому розумiннi, що суть його вiчностi iснує в Боговi, а конкретна словесна форма була створена у часi. Що ж до свободи волi людини, то ашарити її заперечували. Проте, водночас, вони вважали, що Аллах надав людинi такої сили, яка, не маючи повної свободи, все ж надає йому деяку свободу вибору помiж певними можливостями (за якими все ж прихована воля Аллаха).

Згiдно вчення аль-Ашарi, матерiальний свiт складається з непротяжних атомiв, вiдокремлених один вiд одного пустотою. Простiр, час i рух також мають атомiстичну структуру. Час складається з окремих моментiв (атомiв часу), мiж якими немає певного зв'язку - наступний момент не обумовлюється попереднiм. Згiдно цього ж вчення, Бог - єдина причина всього iснуючого в свiтi i всього, що в ньому вiдбувається.


3.1.3 Схiднi перипатетики. Аль-Кiндi.

В роки короткочасного панування мутазилiзму розгорнулась дiяльнiсть Абу-Юсуфа Якуба Iбн-Iсхака аль-Кiндi (800-879 рр.). Напевне, близький до мутазилiтських кол, аль-Кiндi в своєму свiтоглядi пiшов значно далi за них. Мутазилiти при всьому їх зацiкавленнi абстрактними питаннями мусульманської релiгiї залишились на грунтi теологiї. Аль-Кiндi ж, вiддаючи їй певну данину, основний свiй iнтерес пов'язував з наукми та фiлософiєю i став 'фiлософом арабiв', як його часто називали вже в епоху Cередньовiччя. У своїх фiлософських творах аль-Кiндi торкався логiчних та гносеологiчних проблем, якi вiн розробляв, коментуючи працi Аристотеля. Аль-Кiндi говорив про причинну обумовленiсть явищ природи i суспiльства, про їх закономiрний характер. Бога вiн визнає лише 'вiддаленою причиною' всiх явищ. Вважаючи, що 'тiло свiту' конечне i створене Богом, аль-Кiндi намагається довести це логiчними мiркуваннями. Велике значення мала запропонована ним схема трьох щаблiв пiзнання. Перший щабель пiзнання ( логiка i математика) веде через другий щабель (природничi науки) до третього - до метафiзичних проблем.

Аль-Кiндi не мислив фiлософiї поза i без комплексу природничонаукових знань. Фiлософiя як вiнець енциклопедичного наукового знання, так характерна для Аристотеля, вiдроджується у 'фiлософа арабiв'.

Вiн цiлком категорично впевнений в тому, що знання математики обов'язкове для того, хто має серйозний намiр займатися фiлософiєю. Аль-Кiндi трактує математику як комплекс 'математичних наук'. Сюди входять 'наука про число', що включає арифметику i гармонiю ( розрiзнення розмiрного i нерозмiрного), геометрiю ('наука про вимiрювання площин на основi строгих доведень'), науку про зiрки (пiд якою слiд розумiти як астрономiю, так i астрологiю). Четверте мiсце посiдає 'наука гармонiї', що об'єднує три попереднi. Основу всiх чотирьох наук складає наука про число.

Пiдкресливши пропедевтичну роль математики, аль-Кiндi сформулював рацiоналiстичне тлумачення фiлософiї. Вiн погоджується з Аристотелем, для якого фiлософiя є 'знання про все'. Фiлософiя - це також вчення про такi загальнi визначення буття, як матерiя, форма, мiсце, рух, час. Це знання про iстинну природу речей в мiру здiбностей людини.

Аль-Кiндi скептично ставився до Корана та деяких релiгiйних догматiв. На погляд мусульманських ортодоксiв, вiн був єретиком, книги якого пiдлягали знищенню.


3.1.4 Аль-Фарабi.

Аль-Фарабi (870-950 рр.) - визначний продовжувач аль-Кiндi, знаменитий математик, лiкар i фiлософ, був глибоким знавцем Арiстотеля, написав коментарi до його фiлософських та природничонаукових творiв. Подiбно до бiльшостi мислителiв середньовiччя, Аль-Фарабi визнавав Бога як першопричину Буття, проте визнавав зовнiшнiй свiт iснуючим самостiйно i незалежно вiд надприродних сил. Матерiальний свiт, на думку Фарабi, складається з шести природних тiл або елементiв (простi елементи, мiнерали, рослини, тварини, люди та небеснi тiла). Свiт пiзнавальний, джерела пiзнання - органи чуття, iнтелект та умозрiння. Першi два дають безпосереднє знання, а за допомогою умозрiння пiзнається суть речей.

Аль-Фарабi - перший фiлософ арабомовного Сходу, у якого є система фiлософських поглядiв, котра охоплює всi сторони дiйсностi. Перший роздiл класифiкацiї наук утворювала 'наука про мову'. У фiлософському вiдношеннi бiльш значною є роль другого роздiлу класифiкацiї, що трактує питання логiки. Для Фарабi логiка - 'мистецтво', спорiднене з граматичним, 'бо

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: