Фiлософiя

тiл принципом пiдкорення усього сущого руховi та спокоєвi. Ф.Прокопович вчив, що 'Природа є принципом та причиною руху i спокою, тобто якщо речi рухаються, їх рух зумовлено природою, i якщо перебувають в спокої, то їх спокiй зумовлює знову-таки природа, i тому рухаються тiла, чи перебувають у спокої, вони по своїй природi рухаються або перебувають в спокої'.

Простiр i час розглядалися академiками в традицiях фiлософiї Нового часу: загальнi, об'єктивнi властивостi природних тiл. Спостерiгається помiтний вiдхiд вiд арiстотелевського розумiння простору як нерухомої поверхнi, що оточує тiло, до розробленої в середньовiччi концерцiї 'де' ('ивi'), котра розглядає простiр 'iманентною' для тiла особливою реальнiстю, котра виявляє себе у промiжку, що займає тiло в системi тiл, якi щiльно прилягають одне до одного. Опираючись на працi Торiчеллi, Галiлея, а також на традицiю арiстотелiвської школи, академiки вiдкрито заперечували iснування порожнечi i визнавали невiд'ємнiсть простору i часу вiд природного тiла.

Взагалi концепцiя часу вiдрiзняється вiд вчення про простiр, бо вона спиралася на середньовiчну традицiю розгляду часу в iєрархiчнiй системi, котра дуалiстично подiляла час на земний та трансцендентний. Час дiлився на зовнiшнiй, внутрiшнiй, на час незмiнних сутностей i на божествену вiчнiсть. Однак, вже у XYII ст. робилися спроби на основi iдеї неоплатонiзму наблизити це вчення до об'єднання часу матерiальних речей з божественою вiчнiстю.


3.5.4 Теорiї пiзнання.

В академiчних курсах зростає тенденцiя визнання важливої ролi чуттєвого досвiду в процесi пiзнання. Думка про те, що 'будь-яке пiзнання залежить вiд чуттiв, що в iнтелектi немає нiчого, чого б не було ранiше у вiдчуттях', проходить через усi лекцiйнi курси.

Виходячи з теорiї образiв, започаткованої ще в античнiй фiлософiї, розвинутої томiстами, академiки визнавали образи своєрiдними матерiальними утвореннями, котрi вiдриваються вiд предметiв та дiють на органи чуття, викликають модифiкацiю анiмальних духiв, що перебувають в них. Анiмальнi духи рухаються порожнiми трубочками до мозку, де так званi iмпресивнi образи перетворюються у експресивнi: образи=вiдбитки. Проте, у Кониського розвинулась критика цiєї теорiї.

Загальновизнаним серед академiкiв було, що саме мозок є органом усiх внутрiшнiх вiдчуттiв, у якому збираються i впорядковуються iмпресивнi образи. Функцiя мозку - утворення 'загального вiдчуття', осмислення змiсту вiдчуттiв. 'Ми не тiльки бачимо дерево, а й знаємо, що його бачимо, коли чуємо звук, то знаємо, що чуємо. Самi органи зору чи слуху цих функцiй не мають, отже - їх виконує мозок, як орган загального вiдчуття', - писав Краковський. Дану властивiсть називали рефлексiєю, котру вважали властивою лише людинi, бо тварина теж бачить дерево, але не знає, що вона його бачить i не здатна розповiсти iншим.

Вчення про розум, на вiдмiну вiд вчення про вiдчуття, спирається на концепцiю 'чистої дошки', згiдно якої весь змiст пiзнавальних актiв формується в ходi впливу на особу зовнiшнього свiту. Виступаючи проти платонiвської теорiї пригадування, академiки використовували данi життєвої практики, фiзiологiчнi уявлення, психологiчнi факти. Тобто критика здiйснювалася шляхом спирання на фактуальнi данi, а це свiдчить про виникнення наукової методологiї. Так, Кониський писав: 'Якщо б знання набувалося пригадуванням, то й слiпий був би здатен набувати знання про кольори, а глухий - про звуки'.

Опираючись на релiгiйнi традицiї, вченi Академiї вважали можливим iснування розуму незалежно вiд вiчуттiв, мозку - вiд тiла. Це спиралося на загальну концепцiю безсмертя душi.

Рацiоналiстична методологiя спиралася на розробку вчення про активнiсть людини в дiяльностi. Визнавалося, що людина здатна не тiльки пiзнавати свiт, а й сама може творити речi. Можна продовжити своє життя, пiзнавши властивостi цiлющих трав, вод, предметiв. Людина здатна будувати механiзми, що можуть розмовляти, рухатися, працювати.

У теорiї душi остання розглядалася як упорядник взаємозв'язку матерiї та форми, а Бог визнавався головним суб'єктом такого впорядкування.


РОЗДIЛ 4. ФIЛОСОФIЯ НОВОГО ЧАСУ ТА ПРОСВIТНИЦТВА.

4.1 Формування фiлософiї Нового часу.

4.1.1 Френсiс Бекон.

Фiлософiя Френсiса Бекона (1561 - 1626) пiдкорена свiдомiй спробi формування науки та наукового пiзнання. Трактат у виглядi проекту (котрий не був завершений повнiстю) 'Великого вiдродження наук', доповнений у 1620 р. трактатом 'Новий Органон', є найбiльш популярним в фiлософiї минулого та сьогодення.

Бекон послiдовно пiддає критицi фiлософiю як форму споглядання i пропагує фiлософiю як науку про реальний свiт, котра базується на дослiдному пiзнаннi. Такою позицiєю вiн, власне, висловлює нову фундаментальну iдею, що лягає у фундамент сучасного природознавства, об'єктивного пiзнання дiйсностi. Його творчiсть у багатьох мiсцях пронизана компромiснiстю концепцiї 'двоїстої iстини', тобто iстини одкровення, iстини про Бога (теологiчної iстини) та iстини фiлософської, тобто iстини, вiдкритої в науковому пiзнаннi.

Мiсце науки Бекон вбачав у вирiшеннi суспiльних проблем i суперечностей сучасного йому суспiльства. Визначаючи мiсце науки, Бекон визначає цiлi наукового пiзнання: 'iстиннi цiлi науки, щоб не займалися нею нi заради свого духу, нi заради вчених дискусiй, нi заради приниження iнших, нi заради користi та слави, нi заради влади, а заради того, щоб мати вiд неї користь та успiх самого життя суспiльства'. Цьому спрямуванню науки пiдкорює Бекон i науковi методи, завдання яких вбачається ним у пiзнаннi об'єктивного, реально iснуючого свiту. Незалежним вiд суб'єктивних спрямувань людини знаряддям такого пiзнання вiн визнає експеримент та його наслiдки. Iдеалом наукового знання визнається вiдсутнiсть розбiжностi мiж думками та речами. Саме для подолання такої розбiжностi Бекон формулює принципи наукового методу в 'Новому Органонi'.

Згiдно з теорiєю двоїстої iстини, Бекон здiйснює розрiзнення чуттєвої та розумної душi людини. Розумна душа входить в людину за божественним провидiнням, вона є предметом теологiї, а чуттєва душа має всi характеристики тiлесностi, вона є предметом фiлософських дослiджень. Таким подiлом вiн створює для науки концепцiю, котра дозволяє вивчати людину, її вчинки. Вихiдним моментом пiзнавальної дiяльностi ним визнається чуттєвiсть. Тому Бекона часто називають засновником емпiризму - фiлософського напрямку, що будує свою гносеологiю, аналiзуючи чуттєве пiзнання i досвiд. Головна теза емпiризму полягає в такому трактуваннi: 'немає нiчого в розумi, що до цього не пройшло через чуття'. Теоретичне обгрунтування емпiризму, дане Беконом, визнається найдовершенiшим серед рiзних напрямкiв фiлософiї та серед природознавцiв.

Емпiрiя - досвiд, спирання на експериментальне дослiдження (а не на iзольоване чуттєве сприйняття) - є для нього вихiдним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логiчною роботою. Саму логiку вiн розумiє як знаряддя пiзнання - органон. Однак, запропонована i детально опрацьована Беконом логiка кардинально вiдрiзняється вiд аристотелiвської, що спиралася на теорiю силлогiзму. Критика Беконом силлогiстики базується на виявленнi того факту, що дедуктивна логiка не здатна вiдiйти вiд знакiв, слiв до понять. Нiяка освiчена людина не може сумнiватися у тому, що два термiни, якi спiвпадають у середньому термiнi, спiвпадають взаємно. Однак,вважав при цьому Бекон, силлогiзми будуються з суджень, суждення - iз слiв, а слова є лише знаками понять. Для iстинного пiзнання важливо мати справу з самими поняттями та їх джерелом.

Створення нової науки та фiлософiї, вважав Бекон, можливе лише пiсля усвiдомлення причин, що ведуть до помилок. Головну ваду вiн вбачає у застосуваннi традицiйних форм мислення, якi базуються на логiчнiй науцi Аристотеля, розповсюдженiй серед європейцiв християнством. Така логiка створює своїх iдолiв (розповсюдженi помилки). Бекон вирiзняє чотири види iдолiв: iдоли роду, iдоли печери, iдоли ринку, iдоли театру. Iдолiв роду та печери вiн визнає вродженими, такими, що випливають iз природних властивостей душi, тодi як iдоли ринку та театру є набутими в iнтелектуальному розвитку людини. Iдоли роду криються в самих чуттях людини. Усi чуттєвi сприйняття, думки вiдносяться до властивостей людини, а не до дiйсностi. Людина як криве люстерко, змiшує свою природу та природу речей, не вирiзняючи їх чiтко. Подолання недолiкiв людської природи полягає у послiдовному дотриманнi правил нової iндуктивної логiки, котру запропонував Ф.Бекон. Головне з цих правил полягає у постiйнiй емпiричнiй перевiрцi уявлень людини: вiдповiдають нашi уявлення дiйсностi чи нi. Iдоли печери - це особистi вади конкретної людини, причина котрих може бути рiзною: погане виховання, психiчна неврiвноваженнiсть, власнi уподобання, власнi упередження тощо. Якщо iдоли роду є обумовленими загальною для усiх людей природою - створювати судження по аналогiї iз власними здiбностями, то iдоли печери обумовленi iндивiдуальною природою особи, властивi лише вiдповiдним групам, iндивiдам. Iдоли площi - перешкоди, що виникають внаслiдок спiлкування мiж людьми за допомогою слiв. У багатьох випадках значення слiв були встановленi, не виходячи iз сутностi речей, а на основi випадкового враження вiд зустрiчi з предметом. Iдоли театру - перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки. Iдоли театру не властивi людинi вiд народження, вони виникають внаслiдок пiдкорення розуму хибним уявленням.

Використання дедуктивного методу (дедуктивної форми побудови думки) часто призводить до випадкiв, коли незначна помилка в загальному судженнi, при створеннi визначення властивостей одиничного, стає вирiшальною в уявленнi людини. Тому мислення вiд загального до особливого та одиничного, згiдно висновку Ф.Бекона, не можна визнати строгим у науковому пiзнаннi. Знання рiзних перешкод, що виникають при дослiдженнi природи, запобiгає виникненню деяких помилок. Однак, це знання лише негативне, а не позитивне, таке, що спрямовує пiзнання. Вивчаючи iсторiю науки, Бекон дiйшов висновку, що iснує два шляхи дослiдження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпiричний (iндуктивний). Саме емпiризм дозволяє звiльнити пiзнання вiд суб'єктивiзму догматики, робить пiзнання позитивним, незалежним вiд уяви. Вчений, який керується iндукцiєю, пiдкоряє свою суб'єктивнiсть властивостям дiйсностi, тому має знання, котрi не залежать вiд особистих уподобань, авторитету та iнших iдолiв пiзнання. Об'єктивне знання природи проголошується iдеалом науки. Однак, i чистий емпiризм не дозволяє пiти далi фактiв, явища до пiзнання сутi.Тому потрiбна iнтелектуальна переробка емпiричного матерiалу. Iстинний метод пiзнання складається з iнтелектуальних дiй по переробцi матерiалу, який отримано через досвiд.Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному виглядi, а переробляє нектар на мед.

Бекон систематично критикує побудовану на арiстотелiзмi схоластичну систему розумiння причин та наслiдкiв, класифiкацiю родiв та видiв. Пiдкреслюючи значення математики, вiн розробляє своє розумiння предмета пiзнання. Пiзнання форм реальностi Бекон вiдносить до сфери метафiзики (фiлософiї),а пiзнання природних причин, скритої вiд чуття структури дiйсностi - до предмета фiзики, котра широко використовує математику. Ним пропонуються три види таблиць, котрi роблять наукову iндукцiю послiдовним засобом пiзнання. Перша таблиця - позитивнi iнстанцiї. В нiй збираються випадки, якi з тими чи iншими властивостями узгоджуються, хоча носiї цих властивостей виявляються не тотожнiми. Це дозволяє мати рiзноманiтнi прояви однiєї властивостi у рiзних носiях. Друга таблиця - негативнi iнстанцiї, тобто вiдхилення чи вiдсутнiсть наявностi очiкуваного. Ця таблиця перераховує випадки, коли властивiсть вiдсутня,хоча за зовнiшнiми ознаками вона повинна бути наявною. Порiвняння цих таблиць дозволяє вченому на кожний позитивний випадок знайти негативний, що засвiдчує розбiжнiсть мiж сутнiстю та формою.Третя таблиця - ступенiв, чи порiвнянь. Вона дає дослiдниковi ступенi залежностi наявностi вiдповiдної властивостi вiд iнших властивостей. Математичний аналiз ступенiв залежностi одних властивостей вiд iнших у багатьох випадках дозволяє вiдкрити залежностi та закономiрностi, якi при їх подальшому вивченнi, при їх подальшiй математизацiї можна зафiксувати у формi строгої математичної конструкцiї - закона науки. Закони науки вiдображають математично сформульоване вiдношення причин та наслiдкiв, знаючи якi, можна успiшно використовувати природу у людських потребах.

Пiзнання природи, констатує Бекон, суттєво вiдрiзняється вiд пiзнання людини, чи антропологiчного пiзнання. Антропологiя розглядає людину як окрему одиницю та члена суспiльства. В останньому випадку таке знання складає полiтику. Наука про людину подiляється на науку про тiло - фiзiологiю та науку про душу - психологiю. Хоча душа, на думку Бекона, має матерiальну основу, але її неможливо вивчати засобами математики, бо вiдношення причин та наслiдкiв процесiв у душi не пiдкорюється кiлькiсним властивостям. Причину такого непiдкорення Бекону не вдалося виявити, тому вiн визнавав, що дану проблему повинна вирiшити майбутня наука.


4.1.2 Рене Декарт.

Рене Декарт (1596-1650) знаменує сформованiсть фiлософiї Нового часу. Найбiльш вiдомими його творами є: 'Правила для керування розуму', 'Мiркування про метод', 'Мiркування про першу фiлософiю', 'Начала фiлософiї'.

Декарт - автор ряду дослiджень, що стосуються рiзних сфер пiзнання. Його науковi пошуки приводять до закладення основ геометричної оптики. Вiн створює анатомiчну схему людського ока. Саме Декарт висунув iдею умовного рефлексу та створює модель рефлекторної дуги нервової дiяльностi. Заслуги Декарта у створеннi сучасної математики значнi та добре вiдомi.

Декарт пiдтримує антисхоластичну спрямованнiсть фiлософiї Ф.Бекона. Однак, вiн не може погодитись з Беконом у оцiнцi дедукцiї як методу пiзнання. Декарт значну увагу придiляв математичним дослiдженням, а, як вiдомо, математика будується i розвивається насамперед у формi дедуктивної системи знання. Тому, визнаючи наявнiсть вказаних Беконом 'iдолiв', Декарт звертає увагу на проблему спрямованностi емпiричного пiзнання, iндукцiї. Вiн знаходить докази тези, що здiйснення iндуктивного пiзнання, експерименту вiдбувається тiльки пiсля попереднього планування дiй. А попереднє планування дiй у своєму кiнцевому результатi має будуватися завдяки використанню загальних положень як вихiдних для думки, тобто шляхом дедукцiї. Таким чином, iндукцiї без попередньо здiйсненої дедукцiї бути не може. Однак, дедуктивному мисленню завжди загрожують 'iдоли'. Дану проблему Декарт вирiшує, запропонувавши сумнiв у виглядi методологiчної процедури.

Декартовий методологiчний сумнiв, або 'критика усiх визначень', будується не як абсолютний скепсис, заперечення визначень взагалi, а як шлях, засiб уникнення помилок. Первинну форму iстини Бекон вбачає у чуттях, в емпiричностi. Для Декарта це - помилкова точка зору, вiн перераховує випадки, коли чуття вводять людей в оману i робить висновок, що неможливо вiрити тим засобам пiзнання, якi 'хоча б один раз обманювали нас'. Таким чином, нi авторитет та здiйснена з його допомогою дедукцiя, анi наш досвiд та здiйснена з його допомогою iндукцiя, не можуть бути визнанi як науковий метод. Тому Р.Декарт ставить питання про досягнення достовiрностi знання самого по собi, впевненостi в iстинi, яка повинна бути вихiдною посилкою i тому сама не може опиратися на iншi посилки. Таку достовiрнiсть вiн знаходить у мисленнi. 'Якщо ми вiдкинемо та проголосимо помилковим усе, у чому хоч трохи можемо сумнiватися, то ми не можемо сумнiватися лише у тому, що здатнiсть мислити свiдчить про iснування. Бо буде абсурдом вважати, що мислячи про самого себе, можна заперечувати факт iснування думки про власне iснування. Думка, яка заперечує iснування самої себе, не варта нiякої уваги. Тому факт, який висловлюється у словах:'мислю, отже iсную', найдостовiрнiший iз усiх, якi перед кожним, хто фiлософствує, виявляються'.

Математика, основу якої складають iдеальнi конструкцiї, досягає найвищого ступеня ймовiрностi. В порiвняннi з iншими науками математика найменше залежить вiд зовнiшньої реальностi i найбiльше - вiд мислячого Я. Тому саме математика найкраще вiдповiдає принциповi достовiрностi знання. А наявнi в математицi аксiоми можна завжди обгрунтувати принципом достовiрностi знання самого по собi. Однак, математика - наука, що будується шляхом дедуктивної форми думки. Вiдкритi Ф.Беконом 'iдоли' свiдчать про наявнiсть недолiкiв у дедукцiї. Враховуючи цю обставину, Р.Декарт пропонує метод рацiональної дедукцiї, котрий повинен узгоджуватися з чотирма вимогами: 1) припускати у якостi достовiрних такi положення, котрi уявляються розумовi чiткими та ясними, не викликають сумнiвiв у своїй iстинностi; 2) роздiляти кожну складну проблему, задачу, на складовi частини, пiдпроблеми чи задачi; 3) поступово здiйснювати перехiд вiд доведеного до недоведеного; 4) не робити нiяких прогалин у логiчному ланцюжку дослiдження. Принцип методологiчного сумнiву та рацiональна дедукцiя повиннi допомогти у подоланнi недолiкiв простої дедукцiї, разом з цим вирiшуючи проблему 'першої iндукцiї', яку без попередньої дедукцiї здiйснити неможливо. Однак, при цьому постає проблема 'першої дедукцiї' - звiдки взялися першi загальнi поняття, котрими користується думка? На це питання Декарт вiдповiдає тезою про наявнiсть вроджених iдей.

Обгрунтування iснування вроджених iдей Декарт знаходить в своїх фiзiологiчних дослiдженнях. Здiйснивши велику кiлькiсть дослiдiв експериментального характеру над рiзними тваринами, вiдкривши факт скорочення м'язiв (частiше за все цей дослiд повторюють на лапках жаби, капнувши кислотою на свiжий зрiз) частини тiла, вiдокремленої вiд цiлого тiла, вiн робить висновок, що в кожному тiлi є iдея руху самого по собi. Скорочення лапки тварини при подразненнi її кислотою припиняється через деякий час, що, на думку Декарта, свiдчить про вiдокремлення iдеї вiд тiла. Вбита тварина - вже не жива, але iдея руху може в нiй перебувати. Зовнiшньо частина тiла ще не змiнилася, але може й не рухатися при подразненнi, отже iдея це тiло iже полишила. Таким чином, iдеї можуть бути i не бути в тiлi, а тiло iснує без явних змiн. Живого тiла без iдеї не iснує, а це свiдчить, що живi тiла народжуються з iдеями. Дослiдження руху iдей

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: